ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та характеристика договору довірчого управління майном



 

Управління майном порівняно новий інститут для цивільного законодавства України. До набрання чинності ЦК України у нашому законодавстві існували лише окремі випадки, що мали відношення до управління майном. Так, у разі визнання громадянина безвісно відсутнім на підставі рішення суду над його майном встановлювалася опіка. Опікун фактично управляв майном безвісно відсутньої особи, виділяючи з цього майна утримання особам, яких безвісно відсутній за законом зобов’язаний був утримувати, погашав заборгованості з інших зобов’язань безвісно відсутнього і здійснював інші фактичні й юридичні дії з його майном. Управління майном може виникати також у зв’язку з призначенням виконавця заповіту, який зобов’язується до здійснення усіх дій з управління спадщиною.

В ЦК України цьому договору присвячена гл.70 (статті 1029 – 1045). Сфера дії управління майном значно розширилася в поточних актах законодавства. Наразі управління майном може здійснюватися не тільки на підставі закону (наприклад управління органами опіки і піклування майном безвісно відсутньої особи, малолітньої або недієздатної; управління піклувальником майном особи, визнаної обмежено дієздатною), а й на підставі договору управління майном.

Якщо власник сам здійснює правомочності стосовно належного йому майна він має право і на надходження, які отримані в результаті його використання. Однак і тягар утримання майна також цілком покладається на власника. Інститут же управління майном дозволяє власникові або вказаній ним особі (вигодонабувачеві) отримувати доходи від майна, не несучи тягаря його утримання. Усі турботи з його утримання і використання покладаються на іншу особу – довірчого управителя, який одержує за це плату.

Донедавна терміни «довірча власність», «договір управління майном», були в Україні практично невідомі. Серед перших в Україні наукових праць, в яких комплексно досліджувались відносини з приводу управління майном, можна виділити монографію С.О. Сліпченка «Право довірчої власності» (2000 р.)[290], в якій інститут довірчої власності розглядався в аспекті обмеженого речового права. Новизна цієї договірної конструкції спричинила низку проблем наукового і прикладного характеру.

У юридичній літературі переважає точка зору, що власник майна як установник управління передає управителеві разом з майном і всі свої правомочності з володіння, користування і розпорядженням цим майном.[291] Напроти, Є.О. Суханов вважає, що передання власником частини або всіх своїх правомочностей іншій особі, у тому числі управителеві, не спричиняє втрати ним права власності на майно, йдеться про певний спосіб здійснення правомочностей власника, а не спосіб відчуження належних йому прав або майна[292]. Аналогічних поглядів дотримуються й інші науковці. Так, В.В. Чубаров вважає, що передання майна в управління є формою реалізації власником своїх правомочностей, оскільки саме власник визначає мету встановлення такого управління, обсяг правомочностей, що передаються, а також особу, в інтересах якої управитель має діяти[293]. В.В. Вітрянський, заперечуючи можливість передання власником своїх правомочностей управителеві, стверджує, що укладення договору і передання майна в управління є формою реалізації власником своїх правомочностей. Укладаючи такий договір, власник лише покладає на управителя певні обов’язки щодо управління майном, визначаючи таким чином і зміст його правомочностей[294]. Зазначений підхід у розумінні природи цієї договірної конструкції уявляється найбільш виваженим.

Поняття договору управління майном закріплене у ч. 1 ст. 1029 ЦК, - задоговором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

На відміну від російського законодавства, яке безпосередньо встановлює довірчий (фідуціарний) характер відносин між сторонами у саме визначення договору довірчого управління майном (ст. 1012 ЦК РФ), глава 70 ЦК України уникає даного терміну. Однак, незважаючи на законодавче закріплення елементу довірчості при управлінні майном у російському законодавстві, більшість російських цивілістів відмічає, що термін «довірче» управління є умовним і не має юридичного значення. Так, Л.Ю. Міхєєва зазначає, що не може бути фідуціарного правовідношення у зв’язку, який заснований на оплатному здійсненні дій однією особою на користь іншої. Назва даного інституту певним чином склалась історично (на противагу довірчої власності). Термін «довірче» пов’язаний лише з необхідністю відмежувати його від інших видів управління майном[295]. Маються на увазі ті види управління майном, які не охоплюються ст. 1012 ЦК РФ.

Легальне визначення дозволяє виділити ряд специфічних ознак, властивих договору управління майном.

1) передання майна в управління іншій особі є особливою формою здійснення власником своїх повноважень, тобто виконання управителем обов’язків, обумовлених договором управління майном, по відношенню до третіх осіб є не більше, ніж здійснення правомочностей самого власника майна (установника управління). Про збереження за установником управління правомочностей власника свідчить те, що закон наділяє його можливістю у будь-який момент відмовитися від договору за умови виплати управителеві передбаченої договором плати;

2) зазначена ознака свідчить що даний договір породжує зобов’язальне правовідношення між установником управління та управителем і не спричиняє переходу права власності до останнього;

3) відносини між сторонами зазвичай є тривалими, оскільки договір укладається на певний строк для здійснення комплексу дій, а не однієї конкретної дії;

4) управитель може здійснювати не тільки фактичні дії з управління майна, а й юридичні;

5) управитель, як титульний володілець майна, здійснює фактичні і юридичні дії від свого імені, але в інтересах установника управління або вигодонабувача. Він має інформувати своїх контрагентів, що є управителем, а не власником майна. В іншому разі управитель зобов’язується перед третіми особами особисто і несе відповідальність за укладеними правочинами належним йому майном, а не майном установника управління.

Ці ознаки надають змогу відмежувати договір управління майном від подібних договірних моделей: від договорів доручення і комісії договір управління майном відрізняється тим, що управитель здійснює не тільки правочини і юридичні дії (як у перших двох випадках), але й будь-які фактичні дії, необхідні для управління майном. У майновому обороті він виступає від свого імені (повірений за договором доручення – тільки від імені довірителя) і зобов’язаний повідомляти при цьому, що він є управителем, а не власником майна (у договорі комісії цього не вимагається); на відміну від агентського договору, за договором управління майном виключається можливість управителя діяти від імені власника і за загальним правилом можливість передання ним своїх обов’язків іншій особі (тоді як агент може не тільки виступати від імені принципала, а й вступати в субагентські відносини, особливо при здійсненні фактичних дій).

У зв’язку з закріпленням договору управління майном в системі договорів про надання послуг ст. 316 ЦК, присвячена поняттю права власності, згодом була доповнена ч. 2 наступного змісту: «Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном», а відповідно ст. 1029 ЦК доповнена ч. 2 такого змісту: «Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя» та ст. 1033 ЦК частиною 5 такого змісту: «Управитель, якщо це визначено договором управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном».

Нормативно закріплене паралельне існування права довірчої власності і довірчого управління майном спричинило суперечливості при визначенні правової природи даної договірної конструкції. Виникає питання, управління майном є речовим правом чи зобов’язанням? На погляд Р.А. Майданика, довірче управління майном є самостійним різновидом права на чужу річ, обтяженого цивільно-правовим зобов’язанням. Мається на увазі, що відносини між управителем та його контрагентом мають відносний характер, тому що обумовлені існуванням зобов’язального правовідношення. Проте оскільки управитель здійснює щодо переданого майна в інтересах власника делеговані йому правомочності, відповідне правовідношення набуває рис абсолютного[296].

Передання майна в управління за досліджуваним договором не можна ототожнювати з переданням його в довірчу власність. Інститут довірчої власності (трасту) характерний для англо-американської системи права. Саме вона допускає співіснування двох різних прав (права власності – у власника і права довірчої власності – у довірчого управителя) на один і той же об’єкт. Континентальна система права, до якої відноситься і українське право, до останнього часу таке співіснування заперечувала. Можливо, й законодавчі нововведення, саме ті, що стосуються появи права довірчої власності в управителя майном, були обумовлені бажанням законодавця ефективно вирішити існуючі проблеми управління грошовими коштами й майновими правами, оскільки ці об’єкти не можна передати в управління без передачі права власності на них, а застосування лише договірної конструкції управління майном не повністю вирішувало цю проблему. Однак подібні нововведення суперечать загальним засадам цивільного законодавства. Тому хоча саму можливість існування довірчої власності як самостійного речового права у цивільному законодавстві України ще якось можна виправдати, однак наділення управителя за договором управління майном зазначеним правом уявляється є неможливим.

Правова метацього договоруполягає у перенесенні в певному обсязі правомочностей володіння, користування, а в деяких випадках і розпорядження майном від установника управління до іншої особи – управителя з метою їх реалізації в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Інтерес укладення такого договору для установника управління зазвичай полягає у тому, щоб передати майно в руки професійного управителя для вилучення максимальної вигоди від його експлуатації. Однак мету управління може визначати і заінтересованість власника у збереженні його майна, підтримання його нормального стану. Проте самі мотиви поведінки власника і обставини, що послужили підставами виникнення даних відносин, за загальним правилом не мають правового значення.

Сформульоване поняття договору управління майном дає підстави вважати його реальним, взаємним і оплатним договором.

Реальний характер договору обумовлює те, що він вважається укладеним з моментупередання майна управителеві у довірче управління. Якщо ж за договором передається нерухоме майном момент укладення договору пов’язується з моментом державної реєстрації договору. Як відмічається в літературі, реальний характер договору управління майном має певне значення для кваліфікації існуючого зобов’язання як зобов’язання із надання послуги, оскільки в коло даного зобов’язання не входять обов’язки установника управління щодо передання майна управителеві, як це має місце у всіх зобов’язаннях, спрямованих на передання майна: купівля-продаж, міна, дарування, оренда, позичка та ін.[297]. Даний договір і не міг бути сконструйований як консенсуальний, оскільки його предметом є дії управителя, здійснення яких неможливе без наявності самого майна[298].

Договір є взаємним (двостороннім), оскільки обов’язки покладаються не тільки на управителя (здійснення будь-яких фактичних і юридичних дій з управління майном), але й на установника управління, який повинен сплатити управителеві передбачену договором винагороду, відшкодувати необхідні витрати з управління майном, попередити про наявну заставу майна, що передається в управління.

Оплатність договору пояснюється тим, що за здійснення дій з управління майном управитель отримує винагороду, розмір і форма якої відноситься до істотних умов договору.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.216.79.60 (0.008 с.)