Відповідальність сторін за договором позики

 

Відповідальність за договором позики носить односторонній характер. Тому мова буде вестися лише про наслідки порушення договору позичальником.

Розглянемо випадок, коли предметом договору є грошові кошти. Якщо позичальник вчасно не повернув суму позики, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 1 ст.. 1050, ч.2 ст. 625 ЦК України).

Таке законодавче визначення відповідальності за прострочення позичальника викликає багато питань. Три проценти річних, передбачені ч.1 ст. 1050, за своєю суттю не є мірою відповідальності, а платою за користування чужими коштами і стягуються незалежно від вини боржника. Нарахування двох різних видів процентів (індексу інфляції та трьох процентів річних) здійснюється кумулятивно, шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми (вони ще відомі під назвою «проценти відповідальності»)[304]. Три проценти річних нараховуються на суму позики (основного боргу) без урахування вже нарахованих процентів за користування основним боргом, якщо інше не передбачено договором. Три проценти річних нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернена, до дня її фактичного повернення.

Договором може бути встановлений інший розмір процентів за прострочення повернення суми позики та процентів за користування нею.

Звернемося до ситуації, коли предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками. Якщо позичальник своєчасно не повернув родові речі він зобов'язаний сплатити неустойку згідно ст. 549-552 ЦК України, неустойка нараховується від дня, коли речі повинні були бути повернені, до дня їх фактичного повернення позикодавцю, незалежно від сплати процентів (ч.1 ст. 1050 ЦК України). Неустойка в цьому випадку виплачується у вигляді штрафу.

За своєю правовою природою штраф є нетривалою неустойкою, що одноразово застосовується і обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання. Пеня як форма неустойки у випадку прострочення «родової» позики не може бути застосована, оскільки вона нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожній день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

В даному випадку штраф нараховується в грошовій чи майновій формах. Якщо предметом неустойки є грошова сума, то її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Певні особливості відповідальності існують, якщо договором позики передбачено повернення боргу (позики) частинами (в розстрочку). В цьому випадку, якщо позичальник порушить строк повернення наступної частини позики, то це дає право позикодавцю вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася і належних йому процентів (ч.2 ст. 1050).

Якщо позичальник повертає процентну позику достроково, це буде вважатися порушення правила належного виконання зобов'язання. Дострокове повернення позики в даному випадку суперечитиме самій суті зобов'язання та обмежуватиме інтереси позикодавця. За такої ситуації, кредитор може претендувати на стягнення втраченої вигоди. Хоча, якщо позичальник достроково повертає процентну позику за згодою позикодавця, то вищезгадані наслідки не матимуть місця[305].

Зобов'язання, яке виникає з договору позики можна забезпечити як передбаченими ЦК України засобами, так і не передбаченими ним, але такими, що не суперечать його положенням (наприклад, фідуціарний заклад тощо). Мається на увазі неустойка, гарантія, порука, застава, притримання. Виключенням є лише завдаток, який навряд чи можна застосувати до договору позики.

Будь-які засоби забезпечення зобов'язань направлені на стимулювання боржника до точного виконання зобов'язання, до запобігання чи зменшення негативних наслідків, які можуть наступити в разі його порушення.

Закон встановлює наслідки невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, відносно забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності. В таких випадках позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому згідно ст. 1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).

Невиконання позичальником обов'язків щодо забезпечення договору позики може бути, наприклад, якщо вказана позичальником особа відмовилася від укладення договору поруки чи не надала банківську гарантію. Втрата забезпечення має місце, наприклад, у випадку банкрутства поручителя, гибелі предмета застави тощо. Прикладом погіршення умов забезпечення внаслідок обставин, за які позикодавець не несе відповідальності може бути випадок знецінення предмета застави при заставі цінних паперів.

Отже, законодавчо передбачена дієва система заходів відповідальності, яка застосовується в разі порушення (прострочення виконання) позичальником своїх обов'язків за договором позики. Передбачена відповідальність покликана забезпечити та охороняти інтереси кредитора (позикодавця), стимулюючи в той же час боржника (позичальника) до належного виконання свої обов'язків. Проте при договірному визначені міри відповідальності в разі порушення умов договору, сторони мають виходити з принципів справедливості і розумності.

Тому є сенс вважати, що регулювання позики в ЦК України дійсно належним чином захищає інтереси сторін та в комплексі з іншими нормами кодексу дає змогу учасникам цивільно-правових відносин законно і вільно реалізовувати свої права, задовольняти інтереси. Отже, слід підкреслити незаперечну важливість та вагомість договору позики в цивільно-правових відносинах і в цивільному праві загалом.

Отже, договір позики є ефективним способом регулювання цивільно-правових відносин суб'єктів зобов'язального права, покликаний задовольняти їх інтереси в грошово-майновій сфері.

 

Контрольні питання:

1. Поняття, форми і види кредитування.

2. Поняття і значення договору позики.

3. Юридична характеристика договору позики.

4. Форма договору позики.

5. Змісту договору позики.

6. Сторони договору позики.

7. Правове становище сторін за договором позики.

8. Відповідальність сторін за договором позики.

 

\

 

 

Глава 41. Кредитний договір

1 Загальна характеристика кредитних зобов’язань.

2 Види кредитів.

3 Кредитний договір та його характеристика.

4 Форми гарантування повернення кредитів

5 Відповідальність сторін за порушення (несвоєчасне повернення) кредиту.

Нормативні акти: ЦК України, ГК України, закони України: Про банки та банківську діяльність, Про кредитні спілки, Про заставу, Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, Про національний банк, Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, Про фінансовий лізинг, Про страхування, Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати, Про організацію формування та обігу кредитних історій, Про порядок ведення державного реєстру застав рухомого майна: Постанова КМ України від З0 липня 1998 року №1185; Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю від 19.06.2003р., Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати від 19.06.2003р., Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом від 28.11.2002, Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15.03.2001р., Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затв. Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2003. Про кредитування: Положення, затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95., Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту: постанова Правління НБУ від 10 травня 2007 р. № 168

Додаткова література: Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. / Т.В.Боднар, О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова та ін.: за ред. О.В.Дзери. –К.: Юрінком. Інтер, 2009. – 1200 с., Зобов’язальне право України: Підручник / За ред.. Є.О.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 848 с.,

Ключові слова: кредит, кредитодавець, кредитна історія,

 

Поняття кредиту

 

Поняття кредит походить від латинського слова «creditum», що означає - довіра або віра у борг. Кредит - позика в грошовій або натуральній формі, що надається фізичною або юридичною особою (кредитором) іншій фізичній або юридичній особі (позичальникові) на умовах поворотності і, як правило, відоплатності Останнє означає, що зазвичай позичальник сплачує кредиторові за наданий кредит певну плату, що іменується відсотком.

Кредитну систему України очолює НБУ, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування. До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки.

Статтею 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати договори про консорціум не (синдиковане) кредитування. В його рамках банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за його виконання. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов’язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредит розглядається у широкому сенсі як правовідносини кредитодавця та позичальника у зв’язку з виникненням, виконання, забезпеченням виконання та припинення грошових зобов’язань за кредитним договором (кредитні правовідносин).

У вузькому сенсі кредит – певна сума грошей, яку кредитодавець зобов’язується надати позичальнику в розмірі та на умовах, які передбачені кредитним договором з умовою їх повернення разом із відсотками. У динаміці кредит – отримана позичальником на підставі кредитного договору сума яка підлягає витраченню за цільовим призначенням та поверненню разом із нарахованими на неї відсотками...

Кредитними правовідносинами є такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення. Предметом кредиту можуть бути й інші речі, які визначаються родовими ознаками, однак такі договори менш поширені в практиці, аніж договори з надання грошових коштів. Кредитні правовідносини у широкому розумінні виникають і на підставі надання однією стороною іншій за договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, тобто — комерційний кредит.

Надання кредитів здійснюється із врахуванням даних кредитної історії - сукупності інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до ЗУ «Про організацію формування та обігу кредитних історій». Кредитна історія містить таку інформацію:відомості, що ідентифікують особу; відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії; інформацію про суб'єкта кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування; відомості про операції з інформацією, яка складає кредитну історію.

 

Види кредитів

 

В залежності від того, що є предметом кредиту, існує два види – фінансовий та товарний. Відповідно до ст. 14.1.245. ПК України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості. У Законі України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств визначено поняття «кредитна операція», «товарний кредит», «комерційний кредит» та «фінансовий кредит».

Предметом фінансового кредиту є виключно грошові кошти. Як правило, вони надаються у національній валюті та в безготівковій формі. Порядок надання кредитів врегульовано законодавством України у кількох нормативних актах, основними з яких є ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Фінансовий кредит ще називають банківським. Саме він найчастіше використовується у господарській діяльності. Предметом фінансового кредиту є грошові кошти, які надаються банками або іншими кредитними установами (кредитними спілками, ломбардами та ін.). Надавати кредит (бути кредитодавцем за таким договором) може тільки банк або інша кредитна установа, яка має відповідну ліцензію на здійснення таких операцій. У тому разі, якщо кредит надається не кредитною установою або організацією, яка не має відповідної ліцензії, договір кредитування може бути визнано недійсним.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Види банківського кредиту. банками, поділяються: - за строками користування (короткострокові - до 1 року, середньострокові - до 3 років, довгострокові - понад 3 років. Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

За забезпеченням виділяють такі кредити: а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); г) незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику виділяються: а) стандартні кредити; б) кредити з підвищеним ризиком, а за методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії; в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення виділені такі які погашаються: а) водночас; б) у розстрочку; в) достроково; (за вимогою кредитора, або за заявкою позичальника); г) з регресією платежів; д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікаціє та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач {суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою. У ст. 14.1.87. ПК України визначено іпотечний житловий кредит – фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п'ять повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Споживчі кредити мають ряд різновидів: молодіжний, Який надається молодим сім’ям, житловий кредит, кредит на відкриття підприємництва.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, при чому він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит може надавати банк тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами: а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; 5) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті; в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

З метою залучення кредитних ресурсів та за програмами лояльності комерційні банки передбачають пільгові кредити для своїх постійних клієнтів.