Система норм про відшкодування шкоди

Окремі види відшкодування деліктної шкоди характеризуються тим, що окрім загальних умов їх виникнення враховуються додаткові. Вони впливають на кваліфікацію загальних умов і можуть перевести шкідливий вчинок у категорію правомірного заподіяння шкоди. Такі види деліктів у Главі 82 ЦК України побудовані (згруповані) згідно загальної спрямованості ЦК України на охорону життя та здоров’я людини. За цим критерієм доцільно виділити групу деліктних зобов’язань, які забезпечують вищі соціальні цінності у суспільстві, зокрема життя та здоров’я людини. Це проведене у окремих її статтях: 1167 – 1168 йдеться про відшкодування моральної шкоди; 1169 – відшкодування шкоди, завданої при здійснення особою права на самозахист; окремо у параграфі 2 цієї глави виділено відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Ця група деліктів є спеціальною і стосується фізичного чи психічного здоров’я потерпілих.Другу групу деліктних зобов’язань становлять ті, які передбачають відповідальність за власну вину. Вона охоплює: ст. 1173 – відшкодування шкоди, яка завдана органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування; ст. 1175 - відшкодування шкоди, яка завдана органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності; ст. 1176 – відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду; відшкодування шкоди завданої злочином якщо встановлено деліквента і він є платоспроможним; ст. 1185 - відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена.Третю групу деліктних зобов’язань становлять зобов’язання про відшкодування чужої шкоди. Вони характеризуються можливістю відповідальних за чужу шкоду у подальшому через право зворотної (регресної)і вимоги до винної особи (ст.1191 ЦК України) повністю чи частково стягнуте сплачене за відшкодуванням потерпілому. До цієї групи відносяться: ст. 1174 - відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування; ст. 1177 - відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потепліла від злочину, зокрема якщо не встановлено деліквента і він є неплатоспроможним; ст. 1178 – відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою; ст. 1179 - відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою; ст. 1184 - відшкодування шкоди, завданої недієздатною особою.Четверту групу складають випадки завдання шкоди у особливому стані: ст. 1171 – відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності; ст. 1186 – відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;П’яту групу складають випадки завдання шкоди внаслідок техногенів і подібних їм випадків: ст. 1187 - відшкодування шкоди, завданої джерело підвищеної небезпеки; ст. 1189 - відшкодування ядерної шкоди;Шосту групу охоплює випадки відшкодування шкоди при наявності страховки, зокрема ст. 1194 – відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.Правила про відшкодування шкоди, які завдані спільно кількома особами (ст. 1190), кількома малолітніми (ст.1181), кількома неповнолітніми (ст. 1182) уточнюють спосіб і розмір її встановлення для кожного із співборжників. Тому слугує й правила про способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого (ст. 1192 ЦК), про врахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи. Яка завдала шкоди. 2. Відшкодування шкоди при посяганні на життя та здоров’я людини Відповідно ст. 3 Конституції України життя і здоров’я посідають перше місце серед охоронюваних законом соціальних цінностей. Такі цінності, у принципі, не мають оцінки. Проте в результаті завдання особистої шкоди особа втрачає заробіток, вимушена тратитися, а при смерті годувальника взагалі виникає питання хто повинен утримувати надати, тих кого утримував чи повинен був утримувати померлий?

2.1. Відшкодування шкоди, завданою особою у разі здійснення нею права на самозахист є особливим випадком, який із одного боку спрямований на охорону життя та здоров’я людини, а з другого – тяжіє до деліктних зобов’язань, які виникли внаслідок особливого стану чи потреби. Проте на наш погляд більшість цих зобов’язань пов’язані із захистом життя та здоров’я того, хто застосував самозахист і того, хто потерпів від перевищення його меж.

Законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди вважається правомірним. Зокрема, відсутня протиправність заподіяння шкоди у межах самозахисту (ст.19 ЦК). Якщо у разі здійснення особою права на самозахист способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Йдеться про додаткові умови притягнення до такої відповідальності: перевищення меж необхідної оборони, яке проявилось в умисному завданні шкоди тому, хто посягає; невідповідність способу і засобів самооборони небезпечності посягання або обстановці захисту (ч.3 ст. 33 КК України). Так, правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності, тобто у стані, коли неможливо усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами, ніж заподіяння шкоди.

Однак на відміну від необхідної оборони, де шкода завдається особі, яка посягала, під час крайньої необхідності шкода завдається, як правило, особі, поведінка якої є правомірною. У стані крайньої необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка може і не мати ніякого відношення до небезпеки, що виникла. Враховуючи цю ситуацію, ЦК покладає на заподіювача шкоди, поведінка якого вийшла за межі самооборони і є правомірною, обов’язок відшкодувати шкоду. Якщо заподіювач діяв не в своїх інтересах, а в інтересах третіх осіб, то ЦК надає право суду покласти обов’язок відшкодування на третю особу чи звільнити заподіювача від відшкодування шкоди частково або повністю. Остання ситуація може мати місце у разі заподіяння шкоди майновим інтересам особи, яка створила небезпеку для інтересів іншої особи. Йдеться про застосування правил ч.2 ст.1169 ЦК і ст. 1193 ЦК про врахування вини потерпілого, що створив таку ситуацію, за якої особа вимушена була застосувати самозахист і при тому3 перевищила його межі.

 

1.2. Відшкодування моральної шкоди

Нагадаємо, що відповідно до ст.23 ЦК моральна шкода полягає у: – фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї, близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної, юридичної особи.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачене ст. 1167 ЦК, яка визначила загальні підстави і ст. 1168, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи. Моральна шкода, яка завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Відповідно ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли законом передбачено відшкодування такої шкоди незалежно від вини, а саме:

1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Тут йдеться д про дві групи умов притягнення до відповідальності: загальні, які вказані у ст. 1166 ЦК та спеціальні. Саме вони є найбільш спірними, оскільки засновані на суб’єктивному сприйнятті порушення особистих немайнових прав людини та факти доведення цієї шкоди у встановленому законом порядку. Тож додатковими умовами відшкодування такої шкоди є: суб’єктивне сприйняття особою, чиї права порушені цього порушення як моральної шкоди; наявність доказів прояву моральної шкоди як такої у потерпілого; наявність дії чи бездіяльності з якими пов’язане завдання моральної шкоди.

Доказами можуть бути медичні довідки про виникнення захворювання чи інше порушення стану здоров’я у зв’язку із хвилюваннями (душевним розладом), спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів про ступінь втрати працездатності і необхідність втручання для психокорекції особистості чи навіть оперативне втручання; документи про пригнічений стан і непридатність до певної діяльності, листи, акти, накази юридичних осіб. Ними можуть бути показання свідків: про обставини заподіяння моральної шкоди, важкий моральний стан потерпілого, його зміни у самопочутті, загальному душевному статі, зміні звичок і уподобань, неможливість працевлаштуватися та вимушеність змінити професію чи місце роботи тощо.

Внаслідок суб’єктивізму механізму виникнення моральної шкоди її оцінка потерпілим і деліквентом не збігається і деліквент свої неправомірні дії здебільше не вважає такими, які здатні завдати моральної шкоди. Здебільше йдеться про притягнення до цивільно-правової відповідальності за завдання моральної шкоди. У позовній заяві про її відшкодування має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації засобом масової інформації (ч.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи є особливим випадком цих деліктів. Тому спеціальною умовою для їх виникнення окрім вище вказаних є особливість делікту – каліцтво, інше ушкодженням здоров’я або смерть фізичної особи. Така шкода може відшкодовуватися одноразово, що є особливістю механізму відшкодування моральної шкоди, або шляхом здійснення щомісячних платежів. Така альтернатива, визначається вище зазначеною додатковою умовою притягнення до такої відповідальності.

Про грошове відшкодування моральної шкоди вказано у ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» де передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинили втрати потерпілим професійної здатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків у вигляді одноразової страхової виплати.

До осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи віднесено одного із подружжя який залишився, батьків, усиновлювачів, дітей, усиновлених, а також осіб, які проживали із загиблим однією сім’єю.

 

2.3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я або смертю

 

Такі деліктні зобов’язання мають певні напрямки правового регулювання: цивільно-правовий та трудо-правовий. У загальному компенсаторному спрямуванні вони мають спільні риси, і водночас відмінності. Загальне правило сформульоване у ч. 1 ст. 1195 ЦК на рівні презумпції: фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому: 1) заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; 2) додаткові витрати на посилене харчування, санаторно-курортне лікування, придбання ліків, протезування, сторонній догляд тощо; 3) моральну шкоду [343]; 4) інше..

Специфіка цього деліктного зобов’язання як і попередніх зумовлена благом, якому завдана шкода здоров’я людини як найвища соціальна цінність. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я появляється у виді каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. Каліцтво охоплює два юридичних факти: нещасний випадок (травма) і професійне захворювання внаслідок яких особа має стійке захворювання і втрату загальної чи спеціальної працездатності. Тимчасовий розлад здоров’я у таких ситуаціях не враховується.

Особливість цих зобов’язань полягає у тому, що завдана шкода не може бути відшкодована в натурі і точно оцінена у грошовому еквіваленті. Така шкода відшкодовується без урахування пенсії, а також інших її доходів.

Договором або законом (ст.ст. 1203, 1208 ЦК) може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визначається у відсотках від середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а при її відсутності – загальної працездатності. Отже на розмір відшкодування втраченого заробітку (догоду) впливає:

1) ступінь втрати професійної або загальної працездатності, що встановлюється медико-соціальними експертними комісіями МОЗ України;

2) середньомісячним заробітком (доходом) потерпілого (ст.ст. 1197, 1198 ЦК);

3) у разі завдання шкоди коли потерпілий не працював – виходячи із розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо ж була вина самого потерпілого, зо встановлюється на основі акту про нещасний випадок, у розмір відшкодування може бути зменшено на відсоток його вини.

Якщо шкода завдається здоров’ю малолітньої особи, така особа має право на відшкодування витрат на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо, а після досягнення 14 років (учнем – 18 років) – на відшкодування шкоди, пов’язаної із втратою або зменшенням працездатності, виходячи з розміру мінімальної зарплати. Після початку трудової діяльності за одержаною кваліфікацією такий потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов’язаної із зменшенням його професійної працездатності, виходячи з розміру зарплати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної зарплати.

На підставі ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Зазначене право зберігається за дружиною і якщо вона зареєструє новий шлюб, і за дітьми, у разі усиновлення їх у майбутньому.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею 18 років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку - довічно;

3) інвалідам - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, – до досягнення останніми 14 років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, – протягом 5 років після його смерті.

Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Шкода відшкодовується без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Непрацездатним особам, які не знаходилися на утриманні померлого, але мали право на це, розмір відшкодування визначається за рішенням суду з урахуванням матеріального становища непрацездатних осіб і можливості потерпілого до смерті надавати їм допомогу.

Відшкодування не може бути зменшене, навіть якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого. Розмір відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, в подальшому може бути перерахований лише у випадках: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, має відшкодувати витрати на поховання та спорудження надгробного пам’ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК України).

Моральна шкода у разі заподіяння смерті відшкодовується батькам, іншому з подружжя, дітям, особам, що проживали із загиблим однією сім’єю.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення (наприклад, від’їзд боржника на тривалий строк за кордон, скрутне матеріальне становище потерпілого), та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед. Стягнення додаткових витрат, пов’язаних із ушкодженням здоров’я, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна.

 

2. Зобов’язання про відшкодування власної шкоди Зазначені у цій групі деліктна зобов’язання передбачають відповідальність за власну вину. Така шкода відшкодовується на загальних підставах, які передбачені ст. 1166 ЦК України із урахуванням вимог спеціальних статей, які встановлюють додаткові умови відшкодування.Ця група деліктних зобов’язань охоплює: відшкодування шкоди, яка завдана органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування; відшкодування шкоди, яка завдана органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності; відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду; відшкодування шкоди завданої злочином якщо встановлено деліквента і він є платоспроможним; відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена. Розглянемо їх більш предметно. З.1. Відшкодування шкоди, яка завдана органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування (ст. 1173 ЦК) Такі зобов’язання – подальше забезпечення положення ст. 56 Конституції України за яким проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів та їх по садових і службових осіб при здійсненні своїх повноважень. Особливостями відшкодування шкоди у цих випадках є: специфіка правового становища деліквентів – органи державної влади, влади АРК, органів місцевого самоврядування; завдання шкоди настало внаслідок здійснення цими органами владно-розпорядчої діяльності і видання наказів, рішень, розпоряджень, вказівок, інших владних приписів, які підлягають обов’язковому виконанню тим, кому вони адресовані. Це може бути й протиправна бездіяльність; завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відповідальним у такому разі є держава, АРК, органи місцевого самоврядування із видаткової частини відповідних бюджетів. Проблема полягає у тому, що такі видатки не можуть бути реалізовані відразу, а по мірі того, як вони будуть включені у видаткову частину відповідних бюджетів. Здебільше це наступний фінансовий рік, коли державна виконавча служба заявить відповідну вимогу і вона набере обов’язкову силу. 2.2. Відшкодування шкоди, яка завдана органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175 ЦК) –є спеціальною стосовно ст. 1173 ЦК. Для реалізації її положень потрібні додаткові умови: завдання шкоди внаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта; визнання такого акту незаконним та його скасування у встановленому порядку; не враховується вина посадових та службових осіб цих органів. 2.3. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК).Цим встановлено особливий режим відшкодування завданої шкоди і підстави (умови) для відшкодування конкретизовані більш чітко у зазначеній статті та ст. 2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Згідно зі ст.1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її: незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. У ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачається також відшкодування шкоди у разі незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення зазначених органів відшкодовується на загальних підставах.

Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями зазначених органів, виникає в разі: постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення, не має права на відшкодування шкоди.

Потерпілій особі відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого він був, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати, інші витрати; 4) суми, сплачені у зв’язку з поданням юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв’язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці, визнається недійсним. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним орган у триденний термін видає йому дублікат трудової книжки без запису, який визнано недійсним. Термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв’язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану зазначеною посадовою, службовою особою, має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

2.4. Відшкодування шкоди завданої злочином якщо встановлено деліквента і він є платоспроможним. Це випадок загальних підстав для відшкодування шкоди, який виводиться із зворотного, що передбачено ст. 1177 ЦК України. До ознак злочину відноситься те що він завдає шкоду. Таке відшкодування проводиться незалежно від того чи піддана особа кримінальному покаранню чи ні (звільнена від нього за реабілітуючи обставин чи внаслідок незначності, відмови заявника тощо.

Шкода, завдана внаслідок злочину, відшкодовується винною особою у повному обсязі. Вимога щодо відшкодування шкоди, завданої злочином, може заявлятися як у межах цивільного судочинства, так і у межах розгляду кримінальної справи. Відповідно до ст. 28 КПК особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Додатковими умовами відшкодування шкоди у цих випадках є: відшкодуванню підлягає шкоди яка завдана особі, або публічним утворенням; шкода завдана скоєнням злочину незалежно від того чи була засуджена винна особа чи ні; потерпілим є той, кому завдана майнова шкода.Така шкода може бути відшкодована деліквентом добровільно, що визнається обставиною, яка помягшує вину того, хто скоїв злочин і навіть якщо шкода незначна може бути звільнений від відповідальності. Якщо деліквент відмовляється добровільно відшкодувати таку шкоду, вона відшкодовується у судовому порядку.

Закриття справи з підстав, зазначених у ст.ст.7 і 7-1 КПК (внаслідок зміни обстановки, у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності), не звільняє особу від обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку збитки, завдані нею фізичним та юридичним особам.

Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у ст.ст. 7 і 7-1 КПК, звільняються від сплати державного мита.

2.5. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 1185 ЦК України)У таких випадках діє правило про відшкодування такої шкоди на загальних підставах, а обмеження у дієздатності не впливає на деліктоздатність. Єдина особливість у тому, що розпоряджатися майном деліквента на відшкодування такої завданої шкоди можуть піклувальники. Такий висновок ґрунтується на тому, що у актах законодавства не вказано про можливість учиняти обмеженим у дієздатності дії із своїм майном для відшкодування завданої шкоди. 3. Зобов’язання про відшкодування чужої шкоди До цієї групи відносяться: відшкодування шкоди, заподіяної найманим працівником установи, підприємства, організації під час виконання ним своїх трудових обов’язків; відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування; відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потепліла від злочину, зокрема якщо не встановлено деліквента і він є неплатоспроможним; відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою; відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою; відшкодування шкоди, завданої недієздатною особою. У їх назві уже вказано на додаткову умову для відшкодування завданої шкоди. 4.1. Відшкодування шкоди, заподіяної найманим працівником установи, підприємства, організації під час виконання ним своїх трудових обов’язків

Відповідно до ст.1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Йдеться про те, що роботодавець відповідальний за підбор своїх працівників, відповідність їх певній кваліфікації, обов’язок проводити загальне, спеціальне і щоденне інструктування у специфіці виконуваної роботи, здійснення контролю над працівником.

Такі зобов’язання виникають у випадку, якщо інше не передбачене спеціальним законодавством, зокрема про державну службу. Додатковими умовами для такого відшкодування є: перебування працівника у трудових правовідносинах із роботодавцем; шкода учинена при виконанні трудових обов’язків працівником роботодавця; якщо підрядник діяв за замовленням замовника

Правовий зв’язок організації з працівником втілюється у трудових відносинах незалежно від їх характеру – постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором. Під виконанням трудових обов’язків слід розуміти виконання працівником роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом) або дорученої йому адміністрацією, на території підприємства або поза нею протягом робочого часу. У свою чергу, дії працівника, які за своїм змістом не випливають з його статусу працівника даної організації (хуліганство, бійки, пустощі тощо), хоч і вчинені під час виконання трудових обов’язків, не тягнуть відповідальності організації.

Протиправною вважається діяльність працівника, яка порушує умови і порядок здійснення ним своїх трудових обов’язків. Бездіяльність – це невиконання працівником обсягу роботи, обумовленої трудовим договором, певними правилами, інструкцією тощо.

Особа, яка відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися з регресною вимогою до працівника, з вини якого заподіяно шкоду.

 

3.2. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (ст. 1174 ЦК України)

Відповідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Вона конкретизована у ст. 1174 ЦК, за якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таке правило застосовується у випадках коли є відомою конкретна посадова чи службова особа відповідного органу влади.

Деліквентом є не будь-який працівник зазначених органів, а лише посадова та службова особа, яка учинила свою дією чи бездіяльність порушення прав. Посадовою особою є керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці на яких законом покладено здій1снення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Додатковими умовами для такого деліктного зобов’язання є завдання шкоди посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядуванняпри здійсненні нею своїх повноважень. Незаконними є їх рішення, які прямо заборонені законом або вчинені без відповідних повноважень. Якщо такі особи вчинили самоуправство, то вони відповідають на загальних підставах.

Відповідачем у зазначеній категорії справ буде відповідний фінансовий орган держави, АРК чи територіальної громади, на який покладена функція розпорядження майном цих суб’єктів (зокрема – Державне казначейство України).

 

4.3. Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину

За загальним правилом, шкода, яка завдана внаслідок злочину, відшкодовується винною особою у повному обсязі. Вимога щодо відшкодування шкоди, завданої злочином, може заявлятися як у межах цивільного судочинства, так і у межах розгляду кримінальної справи.

Стаття 1177 є новелою, яка містить додаткові гарантіє для фізичних осіб, які потерпіли від злочину. Це пояснюється тим, що держава є відповідальною перед фізичною особою у тому числі й за стан злочинності та здатність її подолати. Тож у випадках латентності злочину чи нездатності відповідних оперативних органів та органів досудового слідства їх подолати держава взяла обов’язок із відшкодування шкоди на себе.

Для того встановлені спеціальні умови виникнення у держави обов’язку:

відшкодування підлягає лише шкода, яка завдана майну фізичної особи;

майнова шкода має бути завдана фізичні особі учиненням злочину;

потерпілим є тільки фізична особа;

відшкодування за рахунок держави проводиться лише у випадках, якщо: не встановлено особу, яка вчинила злочин, якщо особа яка вчинила злочин є неплатоспроможною.

Майнова шкода фізичні особі, яка потерпіла від злочину відшкодовується державою у порядку та на умовах, визначених законом.

 

4.4. Відшкодування шкоди, завданої особами, що не досягли повноліття