Договір перевезення пасажира

Договір перевезення пасажира - договір, за яким перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а у разі здачі пасажиром багажу також доставити багаж в пункт призначення і видати його управненій на отримання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу і за перевезення багажу (ст. 910 ЦК).

Перевезення пасажирів здійснюються залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах — метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

На морському і повітряному транспорті перевезення пасажирів можуть здійснюватися на підставі чартеру. При такому перевезенні для перевезення за договором надається весь транспортний засіб чи його частина на один чи кілька рейсів.

Договір є двостороннім, оплатним. Не викликає сумнівів також його консенсуальний характер: обов'язок перевізника подати пересувний склад відповідно до розкладу руху потягів, автобусів, повітряних і водних суден і надати пасажиру місце у відповідному транспортному засобі, а також прийняти від нього багаж виникає з моменту придбання пасажиром проїздного квитка.

Транспортне законодавство детально регулює перевезення пасажирів. В статуті залізниць перевезенню пасажирів та багажу присвячена глава 6, в Статуті внутрішнього водного транспорту – розділ 5, в Статуті автомобільного транспорту – розділ 4, в КТМ – гл. 3 розд. 5, в ПК – окремі статті (ст. 64, 65 і т.д.).

Характерною особливістю договору перевезення пасажиру є те, що він є: 1) публічним договором (ст. 633 ЦК України); 2) за способом укладання договір перевезення пасажира відноситься до числа договорів приєднання: його умови визначаються в стандартних формах, що розробляються транспортними міністерствами і відомствами на основі правових актів; вказані умови можуть бути прийняті пасажиром не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст. 634 ЦК України).

Сторонами договору є перевізник і пасажир. Особливістю є те, що перевізник є, як правило, транспортом загального користування, тобто, суб'єктом публічного договору. До нього застосовуються імперативи ЗУ „Про захист прав споживачів”.

Перевізник повинен мати ліцензію на здійснення перевезень згідно п.31 ст.9 ЗУ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000р., а перевізний засіб повинен бути сертифікований на здійснення певних видів перевезень (в т.ч. міжнародних, річкових чи морських і т.п.).

Укладення договору перевезення пасажира підтверджується квитком, а здача пасажиром багажу - багажною квитанцією (ч.2 ст. 910 ЦК).

Пасажир, який придбав проїзний квиток, а отже, уклав договір перевезення, набуває прав пасажира, передбачених ст. 911 ЦК України та іншими транспортними статутами та кодексами. Він має право: 1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком; 2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця; 3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною; 4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм,встановлених транспортними кодексами (статутами); 5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби; 6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами(статутами); 7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пункт 27 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту передбачають наступні права пасажира: безпечне і якісне перевезення; висунення вимог до перевізника щодо виконання ним умов договору перевезення; безоплатне провезення однієї дитини дошкільного віку без надання їй окремого місця; безоплатне провезення ручної поклажі; перевезення із собою собаки в наморднику і з повідком за плату згідно з тарифом, дрібних звірів і птахів у клітках; перевезення багажу та посилки з оплатою згідно з тарифом; оголошення цінності багажу, посилки; одержання від перевізника, водія, на зупинках, автостанціях (автовокзалах) інформації про послуги автомобільного транспорту загального користування; компенсацію заподіяної йому шкоди.

Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України передбачають додаткові права пасажира на випадок запізнення на поїзд у пункті пересадки (перечеплення вагона). Наприклад, п.2.6.1. Правил передбачає, що у випадку запізнення пасажира у пункт пересадки з вини залізниці (запізнення або відміна погодженого поїзда) і за бажання продовжити поїздку, залізниця повинна відправити пасажира без стягнення плати наступним поїздом, щоб пасажир прибув на станцію призначення з найменшим запізненням.

Правилами перевезень пасажирів передбачається також їх право відмовитися від договору, здати квиток до моменту відправлення транспортного засобу, одержати назад частину грошей за вирахуванням комісійних утримань. На залізничному транспорті це можливо навіть у разі відходу потягу. Але у такому разі розмір повернутої суми зворотньо пропорційний часу і пройденій потягом відстані (кількість залізничних станцій).

Правилами перевезень встановлено як права, так і обов'язки пасажира. Так, на автомобільному транспорті п.26 Правил передбачає наступні: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права на пільги щодо оплати проїзду — відповідне посвідчення. Квиток на міські перевезення повинен бути закомпостований пасажиром після посадки в автобус. За перевезення багажу міськими маршрутами компостується один квиток. Особи, які користуються пільгами в здійсненні оплати поїздки міжміськими маршрутами, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної відмітки до касової відомості та одержання безоплатного квитка, а в разі відсутності квиткової каси — до водія; займати зазначене у квитку місце, зберігати квиток до кінця поїздки і пред’являти в розгорнутому вигляді на вимогу осіб, що мають право контролю; додержуватись вимог Правил і не порушувати громадський порядок; здійснювати посадку (висадку) лише після зупинки автобуса; завчасно подати сигнал водієві відповідним дзвінком або усно у разі виходу на зупинці “На вимогу"; у разі дорожньо-транспортної пригоди подати можливу допомогу потерпілим і повідомити про це органи міліції; повідомити водія про виявлені забуті речі, документи та цінності.

Аналогічні обов'язки пасажира передбачено і на інших видах транспорту.

Правам пасажира кореспондуються обов'язки перевізника. До них за можливе додати обов'язок перевізника у момент укладання договору перевезення пасажиру укладати договір особистого страхування від нещасних випадків.

Страхові правовідносини при перевезенні вантажів, пасажирів, багажу регулюються ст. 927 ЦК України, розділом XVII ПК, ст. 191, розділу VIII КТМ України, ст. 13 ЗУ „Про автомобільний транспорт”.

Детально ці відносини врегульовано Постановою КМ України „Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті” від 14 серпня 1996 р. № 959.

Згідно Положення застрахованими вважаються пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки та водії на час обслуговування поїздки.

Страховий платіж по обов’язковому особистому страхуванню утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 5 відсотків вартості проїзду.

Щодо договору перевезення багажу зазначимо наступне. Та обставина, що дане зобов’язання перевізника виникає в рамках виконання договору перевезення пасажира лише за умови здачі пасажиром багажу, свідчить про особливу правову природу даного зобов’язання, яка полягає в його факультативному характері. Проте очевидно, що вказане факультативне зобов’язання перевізника цілком охоплюється змістом договору перевезення пасажира, а виникаюче правовідношення з приводу доставки перевізником зданого пасажиром багажу в пункт призначення не утворює окремого договору по перевезенню багажу, відмінного від договору перевезення пасажира. При такому підході здача пасажиром багажу, засвідчена багажною квитанцією, служить свідоцтвом появи в рамках укладеного договору перевезення пасажира факультативного зобов’язання перевізника по доставці багажу.

На залізничному транспорті для перевезення, як багаж від пасажира приймаються такі речі і предмети, які за своїм розмірами і властивостями без ускладнень можуть бути покладені в багажний вагон і розміщені в ньому і не можуть заподіяти шкоду багажу інших пасажирів (п. 4.2.1. Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України). Згідно вказаних Правил багаж приймається до перевезення без розкриття упаковки. У випадку, якщо багаж пред’явлений в несправній упаковці, залізниця відмовляє в прийомі його до перевезення. Пасажири можуть пред’явити багаж з оголошеною цінністю, за що стягується збір. Відповідно до п. 4.5.1. Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, термін доставки багажу визначається часом проходження потягу, яким відправлений багаж до залізничної станції призначення. Дата відправлення багажу вказується в перевізних документах.

Від багажу, який здається у багажне відділення перевізнику і в підтвердження здавання якого видається багажна квитанція слід відрізняти речі, які пасажир має право перевозити безпосередньо з собою. Це – ручна поклажа – (п. 3.1.1. Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України) - до ручної поклажі належать предмети і речі, незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити із собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг на повний, пільговий, безплатний проїзний документ і 15 кг на дитячий, а розмір не повинен перевищувати 180 см у трьох вимірах; багаж вагою до 30 кг на автомобільному транспорті; каютний багаж (ст. 184 Кодексу торгівельного мореплавства); на повітряному транспорті – ручна поклажа.

За збереженість даних речей перевізник відповідальності не несе. А перед пасажиром є навіть обов’язок – щоб ці речі не заважали іншим пасажирам та водію (перевізнику).

До додаткових прав перевізника можна віднести права перевізника розірвання договору. Так, п. 2.20 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України передбачає право видалення пасажира з поїзда: якщо пасажир перебуває у явно вираженому нетверезому стані та порушує при цьому правила проїзду і громадський порядок, якщо пасажир перебуває в стані захворювання, що призводить до порушення спокою оточуючих, при виявленні перевезення пасажиром заборонених до перевезення предметів та речовин і відмові видалити їх з поїзда.

Стосовно договору перевезення пасажира не допускаються ніякі угоди між перевізником і пасажирами про обмеження або усунення встановленої законом відповідальності перевізника. Дана формула в принципі не виключає угод, направлених на обмеження або усунення передбаченої законом відповідальності пасажира, а також на посилення відповідальності перевізника.

Особливість відповідальності полягає також в її підставах і умовах. За загальним правилом, відповідальність перевізника виникає за наявності його вини (якщо не доведе, що це сталося не з його вини – наприклад, при неможливості виконання договору внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотна за даних умов подія – ст. 617, 922 ЦК України).

При цьому боржник визнається невинним, якщо при тому ступені дбайливості і обачності, яка від нього була потрібна по характеру зобов’язання і умовам обороту, він вжив всіх заходів для належного виконання зобов’язань.

Проте підставами звільнення від відповідальності за порушення вказаного договору можуть служити не тільки непереборна сила, але і інші обставини, які, разом з тим, не свідчать про винну відповідальність перевізника, а носять спеціальний характер. Наприклад, як підстава звільнення перевізника від відповідальності за затримку відправлення пасажира признається необхідність усунення несправності транспортного засобу, загрожуючому життю і здоров'ю пасажира (хоча така несправність може мати місце і за обставинами, пов'язаними з діяльністю самого перевізника).

Головна особливість відповідальності перевізника за невиконання і неналежне виконання договору перевезення пасажира витікає зі статусу пасажира (фізичної особи) і який є споживачем за ЗУ „Про захист прав споживачів”. Однак, перевізник щодо пасажира несе відповідальність в межах, передбачених транспортним законодавством (тобто, обмежену, а не повну відповідальність).

Щодо відшкодування моральної шкоди, - то згідно ст. 928 ЦК України вона відшкодовується у випадку заподіяння пасажиру шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира. Законодавством не передбачені випадки відшкодування моральної шкоди за порушення умов договору у випадку втрати багажу.

Щодо відповідальності за окремі порушення договору перевезення пасажира, то варто вказати, що ст. 922 ЦК України вперше встановила відповідальність перевізника за затримку відправлення транспортного засобу (у цьому випадку пасажир має право відмовитися від договору і одержати вартість оплаченого проїзду), та за затримку чи прибуття транспортного засобу до пункту призначення (штраф, який визначається домовленістю сторін чи транспортними статутами та кодексами).

Проте, особливість такої відповідальності полягає в тому, що перевізник відповідає лише при наявності його вини (крім випадків непереборної сили чи усунення несправності транспортного засобу, хоча останнє може мати місце і з його вини).

Так, ст. 22 Правил повітряних перевезень пасажирів передбачає, що у разі затримки в перевезенні пасажир має право відмовитися від перевезення та вимагати від перевізника, з вини якого сталася затримка, повного повернення сум, сплачених за невикористане перевезення, та компенсацію за затримку, якщо така затримка перевищила розумні строки. Така компенсація розраховується, виходячи із вартості перевезення, яким пасажир не зміг скористатися. До нарахованих сум компенсації можуть включатися документально підтверджені витрати пасажира, пов’язані із затримкою в перевезенні, якщо пасажир з поважних причин не зміг продовжити перевезення.

У разі затримки понад розумні строки і згоди пасажира продовжити перевезення перевізник повинен надати пасажиру за встановленими ним нормами (в залежності від часу доби та терміну затримки) безкоштовно: безалкогольні напої, харчування, проживання в готелі, наземний трансфер (аеропорт-місто-аеропорт) тощо. Разом з тим додаткові витрати пасажира, понад норми, встановлені перевізником, пасажиру не відшкодовуються. Компенсація за затримку в жодному разі не перевищуватиме вартості квитка або його невикористаної частини у відповідному класі обслуговування на рейс між місцем, де була затримка, і місцем призначення.

Перевізник звільняється від відповідальності за затримку пасажира, якщо затримка у перевезенні пасажира не перевищила розумні строки або була спричинена форс-мажорними обставинами.

Компенсація за затримку багажу встановлюється, виходячи із необхідності забезпечити пасажира засобами першої потреби. У будь-якому випадку така компенсація обмежується сумою 50 дол. США (або еквівалентом в іншій валюті). Така компенсація матиме місце в разі неприбуття багажу в пункт призначення разом з пасажиром, якщо пункт призначення не є місцем постійного проживання пасажира.

Пункт 127 Статуту залізниць України передбачає відповідальність перевізника за затримку доставки багажу, вантажобагажу – сплату штрафу у розмірі 10 відсотків провізної плати за кожну добу, але не більше 25 відсотків провізної плати. Неповна доба приймається за повну.

При перевезенні пасажирів іншими видами транспорту сплата подібних штрафів не передбачена.

Стаття 924 ЦК України, транспортні статути та кодекси містять норми щодо відповідальності перевізника за незбереження багажу з моменту отримання для перевезення до моменту видачі уповноваженій особі (як правило, пасажиру). При цьому розмір відповідальності перевізника обмежується виключно розміром фактичної шкоди (вартістю багажу) – п.114 Статуту залізниць України. При перевезенні багажу повітряним транспортом застосовуються умови щодо меж відповідальності перевізника. Так, п.22.6 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу передбачають, що відповідальність перевізника обмежується: сумою 20 дол. США (або еквівалентом в іншій валюті) за один кілограм брутто в разі втрати, ушкодження чи нестачі усього або частини зареєстрованого багажу; сумою 400 дол. США (або еквівалентом в іншій валюті) за ручну поклажу та іншу власність пасажира, що знаходиться під контролем пасажира.

Транспортним законодавством передбачені підстави звільнення перевізника від відповідальності за втрату чи пошкодження багажу. За загальним правилом такою підставою є відсутність вини перевізника (наприклад, у випадку дії обставин непереборної сили).

В процесі перевезення пасажирів можуть мати місце випадки спричинення шкоди їх життю і здоров’ю. Відповідальність перевізника передбачена ст. 928 ЦК України, згідно якої останній відповідає за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира відповідно до глави 82 ЦК України. Згідно зі ст. 1187 ЦК діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів розцінюється як джерело підвищеної небезпеки. Володілець транспортного засобу відповідає перед потерпілою особою без вини.

У ст. 194 КТМ України передбачено обмеження відповідальності без вини перевізника - у випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров’я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому. За наявності умислу чи необережності перевізника останній відповідає повністю на підставі глави 82 ЦК України.

ПК України передбачає обмеження відповідальності перевізника без наявності його вини. Так, шкода, заподіяна у разі загибелі чи тілесного ушкодження пасажирів, відповідальність перевізника обмежується: сумою 20 000 дол. США (або еквівалентом в іншій валюті); сумою 75 000 дол. США (включаючи судові витрати) або 58 000 дол. США (виключаючи судові витрати) при перевезеннях, коли пункти відправлення, призначення або узгодженої зупинки або хоча б один із них розміщені на території США.

При перевезенні пасажира, вік, психічний або фізичний стан якого є таким, що становить небезпеку або ризик цій особі, перевізник не відповідає за особисту шкоду, таку як захворювання, травмування, інвалідність або загибель, за умови, що така шкода виникла через відповідний стан здоров’я чи поведінки пасажира.

Інші транспортні статути та кодекси подібних положень не містять. Тобто, відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю пасажира при перевезенні його іншими видами транспорту, регулюють норми глави 82 ЦК України.

Контрольні питання:

1. Поняття договору перевезення.

2. Види договорів перевезення.

3. Правова природа договору перевезення вантажів.

4. Суб’єкти договору перевезення вантажів.

5. Укладання договору перевезення вантажів.

6. Виконання договору перевезення вантажів.

7. Відповідальність за договором перевезення вантажів.

8. Особливості перевезення вантажів морським транспортом.

9. Особливості перевезення вантажів повітряним транспортом.

10. Договір буксирування.

11. Договір перевезення пасажирів та багажу.

12. Відповідальність при перевезеннях пасажирів.

13. Відповідальність за договором перевезення багажу.