Система договорів, що опосередковують перевезення в ЦК України.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором пе­ревезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодекса­ми (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видають­ся відповідно до них.
1. Залежно від виду транспорту загального користування, який використовується для надання транспортних послуг, визначають діяльність залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та міського електротранспорту. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні. Відповідно до частини 1 коментованої статті правовою підставою здійснення переве­зень є договір перевезення (див. коментар до статей 909-910 ЦК), що підтверджується відповідним письмовим документом. Правила перевезень на окремих видах транспорту затверджуються відповідними тран­спортними міністерствами, які мають відповідати вимогам відповідних транспортних статутів і кодексів. У зв'язку з цим норми про договір перевезення, що містяться у главі 64 ЦК, носять абстрактний характер, що проявляє себе в ряді договорів, які спрямовані на регулювання різних відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів, пасажирів і багажу. Внаслідок цього можна говорити про систему договорів, що опосередковують перевезен­ня пасажирів (ст. 910 ЦК), вантажів (ст. 909 ЦК), в яку також входять й інші договори, передбачені ЦК: договір чартеру (фрахтування) — ст. 912 ЦК; угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні — ст. 913 ЦК; договір перевезення транспортом загального користування — ст. 915 ЦК; довгостро­ковий договір про організації перевезень — ст. 914 ЦК. Зазначені договори стосуються перевезення пасажирів і вантажів, оскільки вони спрямовані на регулювання правовідно­син, що виникають між учасниками процесу перевезення, тому такі правовідносини за своєю правовою природою є цивільно-правовими (зобов'язальними), що випливають з відповідних договорів.
2. Загальні умови перевезення визначаються ЦК, а також транспортним законодавством, що включає у себе різні нормативні акти, які можуть існувати у таких формах: 1) акти законодавства України; 2) договори суб'єктів транспортних відносин; 3) звичаї; 4) міжнародні договори; 5) інші акти законодавства (прецеденти, корпоративні норми тощо). Одним з основних нормативно-правових актів транспортного законодавства є Закон України «Про транспорт», відповідно до ст. 1 якого транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, покликаний задовольняти потреби населення та су­спільного виробництва в перевезеннях. Реалізація покладених на транспорт завдань від­бувається шляхом становлення в Україні Єдиної транспортної системи, до складу якої вхо­дять: 1) транспорт загального користування у складі залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та міського електротранспорту; 2) промисловий залізничний транспорт; 3) відомчий транспорт; 4) трубопровідний транспорт; 5) шляхи сполучення за­гального користування. Важливими нормативно-правовими актами транспортного законодавства є Цивільний та Господарський кодекси України, норми яких регулюють основні положення щодо пере­везень, їх організацію та здійснення (при цьому ГК містить норми лише щодо організації та здійснення перевезень вантажів). Аналізуючи зміст глав 64 ЦК та 32 ГК України, можна дійти висновку щодо їх схожості, а в деяких випадках навіть дублюванні окремих поло­жень щодо перевезень. У зв'язку з цим можна погодитися з висловленою в літературі по­зицією щодо об'єднання деяких норм ЦК та ГК, узгодивши їх за змістом, адже ГК в части­ні перевезення вантажів не містить особливостей, які б не охоплювалися предметом регу­лювання ЦК (частина 1 ст. 1 ЦК). Згідно з коментованою статтею умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окре­мими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлю­ються договором або спеціальними нормативно-правовими актами, основними з яких є: Кодекс торговельного мореплавства України від 09.12.1994 р.; Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р.; Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994 р.; Закон України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р.; Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р.; Статут автомобільного транспорту України 1969 р.; Статут залізниць України від 06.04.1998 р., Статут внутрішнього водного транспорту СРСР від 15.10.1955 р. тощо. Істотне значення для регулювання відносин перевезення мають нормативні акти Уряду України й Міністерства транспорту та зв'язку України, а також міжнародні угоди України тощо.

 

56. Договір перевезення пасажира та багажу. Правове регулювання. Загальна характеристика договору. Права та обов'язки сторін.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується пе­ревезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
1. Перевезення пасажирів, належного їм багажу здійснюється автомобільним, залізничним, річковим, морським та повітряним транспортом, а також міським транспортом (трамваями, тролейбусами, метрополітеном) на підставі договору перевезення. Договір перевезення пасажиру належить до консенсуальних договорів, при цьому по­рядок укладення договору перевезення пасажира відрізняється певною специфікою, яка полягає в тому, що зазначений договір належить до публічних договорів, у зв'язку з чим перевізник зобов'язаний вступити з пасажиром у договірні відносини та виконати таке перевезення. При цьому основні умови договору перевезення для всіх пасажирів, які при­дбали відповідні проїзні документи, повинні бути однаковими. За загальним правилом, зазначений договір є оплатним, однак є певна група громадян, яким законодавством надається право на безоплатний проїзд (періодично або постійно) (наприклад, дитина у віці до семи років слідує з пасажиром безоплатно, якщо не займає окремого місця) або право на пільговий проїзд (наприклад, студентам, учасникам аварії на ЧАЕС тощо). Предметом договору перевезення пасажира (як окремого виду договору перевезення) є дії перевізника щодо доставки пасажира в пункт призначення, а при здачі пасажиром бага­жу — багажу, який повинен бути виданий уповноваженій на його отримання особі, а також дії пасажира по сплаті встановленої плати за проїзд та провіз багажу. Особливість суб'єктного складу зазначеного договору полягає в тому, що як пасажир виступає фізична особа, а як його контрагент — перевізник — виступає транспортна орга­нізація, яка за чинним законодавством визнається суб'єктом публічного права. Страхування пасажирів залізничного транспорту відповідно до Закону України «Про страхування» є одним з видів обов'язкового страхування.
2. За способом укладення договір перевезення пасажира належить до договорів приєднання, тобто його умови визначаються в стандартних формах, які розробляються відповідним органом виконавчої влади на підставі правових актів, і можуть бути прийняті пасажиром не інакше, як шляхом приєднання до вже існуючої форми. Відповідно до частини 2 коментованої статті укладання договору перевезення пасажи­ра і багажу підтверджується видачею, відповідно, квитка і багажної квитанції (містить ві­домості про кількість та місць та масу багажу), форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). У зв'язку з цим доказом укладення договору є пасажир­ський квиток. Однак його не можна розглядати як письмову форму договору, оскільки він не підписується сторонами. При здаванні пасажиром до перевезення багажу, речей, що належать особисто пасажи­ру, зміст договору пасажирського перевезення доповнюється умовами перевезення багажу, що у транспортному праві докладно регламентується. Детальні положення щодо порядку перевезення багажу містяться в правилах перевезень на окремих видах транспорту, якими встановлені переліки заборонених до перевезення багажем предметів, гранична вага і роз­мір перевезених багажем речей, особливості перевезень окремих видів багажу тощо. Від­повідно до правил перевезення втрачений квиток не поновлюється, а при втраті багажної квитанції багаж видається на підставі письмової заяви пасажира. Відносини сторін за договором перевезення пасажира та багажу регулюється спеціаль­ним законодавством (гл. З КТМ; розділ VI Статуту залізниць України; розд. II Закону Укра­їни «Про автомобільний транспорт»; Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажоба-гажу та пошти залізничним транспортом України; Правилами надання послуг пасажир­ського автомобільного транспорту тощо).