Договір транспортного експедирування. Загальна характеристика

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'я­зується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати ви­конання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок екс­педитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання ванта­жу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додат­кових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану ванта­жу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експеди­тора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
1. Для більш швидкого та якісного перевезення вантажу вантажовідправник чи вантажоотримувач користуються послугами транспортного експедитора, який укладає договір перевезення вантажу та забезпечує належну відправку та отримання вантажу. Згідно з цим визначенням подібні відношення між експедитором та клієнтом оформлю­ються договором транспортного експедирування. Окрім Цивільного кодексу України відносини в галузі транспортно-експедиторської ді­яльності регулюються Господарським кодексом України, законами України «Про тран­спортно-експедиторську діяльність», «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяль­ність», «Про транзит вантажів», іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. За своєю юридичною природою договір транспортного експедирування є самостійним цивільно-правовим договором. Оскільки перелік та різноманітність послуг, які надаються за договором транспортного експедирування, дуже великий і в кожному конкретному ви­падку носить індивідуальний характер, неможливо віднести цей договір до категорії пу­блічних. Договір носить двосторонньо зобов'язувальний характер. Підприємницький характер транспортного експедирування підкреслюється тим, що діяльність експедитора завжди має на своїй меті отримання прибутку. Згідно з коментованою статтею та виходячи з практики оформлення договору тран­спортного експедирування, договір має консенсуальний характер на підставі наступного. Згода за всіма суттєвими умовами договору досягається сторонами в момент укладення правочину, при цьому передача вантажу експедитору не завжди здійснюється в момент укладення договору. Традиційно поняття транспортно-експедиторського зобов'язання розкривається через визначення його предмета, а саме тих дій, які експедитор виконує в інтересах клієнта. Предметом договору транспортного експедирування є виконання дій юридичного та/або фактичного характеру. При цьому дії, що виконує експедитор, повинні бути пов'язані з перевезенням вантажу. Згідно з коментованою статтею послуги, які має здійснити експедитор, поділяються на основні та додаткові. Неможливо погодитися з таким поділом обов'язків експедитора, бо згідно з практикою виконання транспортно-експедиторських зобов'язань всі обов'язки, покладені клієнтом на експедитора, носять для нього однаково важливий характер (навіть черговість навантаження вантажу та розсилка транспортних документів).
2. Відповідно до частини 2 коментованої статті експедитор та перевізник можуть збігатися в одній особі. В літературі зазначають, що в цьому разі договірний перевізник (експедитор) збігається з фактичним перевізником (перевізник за договором перевезення). Тобто сторонами за договором транспортного експедирування є експедитор та клієнт. На експедиторі лежить обов'язок виконання чи організації виконання для клієнта від­повідних послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Зазвичай як експедитор виступає юридична особа, спеціальна правоздатність якого направлена на транспортно-експедитор­ське обслуговування. Експедиторами можуть бути і фізичні особи — підприємці. Коло осіб, які виступають на боці клієнта, не обмежене. У тому випадку, коли експедитор само­стійно здійснює перевезення вантажу, йому необхідна ліцензія на здійснення такого виду діяльності, хоча до кінця 1998 року ліцензія була необхідна і для здійснення самої тран­спортно-експедиційної діяльності.
Клієнтом у договорі може бути як відправник вантажу, так і його отримувач. Це має значення при з'ясуванні спектра робіт, які покладаються на експедитора та відповідально­сті, яка виникає з них.
3. Закон України «Про транспортне експедирування» передбачає цілий ряд істотних умов договору транспортного експедирування, які треба враховувати при укладенні дого­вору, всі інші умови сторони можуть визначити за домовленістю.

 

63. Договір зберігання. Загальна характеристика договору, сторони, форма договору. Основні права й обов'язки сторін за договором зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на за­садах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального кори­стування.
1-3. У сучасний період з'явилася ціла індустрія послуг, які виникають з договору збері­гання, оскільки даний договір належить до договорів, спрямованих на виконання робіт та надання послуг. Договір зберігання має дворівневе регулювання, тобто окремо врегульова­но побутово-особистісну сферу, та окремо — професійну сферу зберігання, та передбачає собою дію, спрямовану на передачу майна у володіння з наступним обов'язковим повер­ненням. У більшості випадків договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі речі зберігачу. Норма коментоавної статті передбачає випадки укладен­ня договору, змістом якого є зобов'язання зберігача прийняти річ на зберігання в майбут­ньому. Це — консенсуальний договір, тому що права та обов'язки сторін виникають у мо­мент укладення договору. Укладення цього договору передбачено законом тільки для осіб, що здійснюють зберігання як виконання своєї професійної діяльності. Договір зберігання може бути як оплатним, так і безоплатним. Причому безоплатним він вважається, якщо інше не випливає з договору чи закону. Він може бути односторон­нім чи двостороннім. Реальний, безоплатний договір зберігання є одностороннім. Реаль­ний і оплатний договір зберігання — двосторонній; консенсуальний договір також є дво­стороннім.
Обов'язок зберігання може бути заснований і безпосередньо на законі (див. ст.ст. 954, 955 ЦК та коментар до них). Сторонами договору зберігання виступають поклажодавець та зберігач — суб'єктний склад, який випливає з правовідносин по зберіганню, не обмеже­ний. Поклажодавець може не бути власником майна. На зберігання можуть передаватися чужі речі, для цього не потрібна згода або доручення власника речі. Однак останній збері­гає можливість витребувати свою річ від зберігача, навіть якщо строк її зберігання не за­кінчився (ст. 953 ЦК). Зберігач повинен бути дієздатною особою. Він може здійснювати зберігання як професійну діяльність або в окремих випадках — як просту послугу. На практиці виникають суперечки про особистість зберігача, якщо майно було прийнято на зберігання працівником підприємства без відповідного оформлення, всупереч встановле­ним правилам. У таких випадках правочин між громадянином та працівником підприєм­ства (організації) служби побуту про виконання роботи без відповідного оформлення не породжує прав і обов'язків між громадянином і цим підприємством (організацією). Збері­гачем тут виступає і несе відповідальність за втрату або ушкодження переданого майна не юридична особа, а безпосередньо той працівник, що взяв на себе відповідні зобов'язання. Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, у тому числі документи, цінні папери, які не виключені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини. Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. В іншому випадку даний правочин слід трактувати як договір позики (ст. 1046 ЦК) або договір банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). На відміну від договору позики при зберіганні зберігач не вправі здійснювати стосовно речі права власника, не може розпоряджатися переданими, йому речами, а повинен їх зберігати. Від договору майнового найму зберігання відрізня­ється тим, що договір укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем (ст. 944 ЦК). Загальним для цих договорів є необхідність повернути саме ту річ, що була передана зберігачу (ст. 949 ЦК). Виняток передбачається для зберігання родових речей (див. ст. 941 ЦК і коментар до неї).

 

.936-978 ЦК) За договором збері-гання одна сторона (зберігач) зобо-в'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодав-цем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦК). Права та обов'язки сторін за договором збері-гання. Плату за зберігання, строки її внесення визначають сторони в до-говорі. Якщо інше не визначено до-говором, то й витрати зберігача зі зберігання речі також включають до винагороди за зберігання. При безо-платному зберіганні поклажодавецьзобов'язанийвідшкодувати зберіга-чеві здійснені ним витрати зі збе-рігання речі, якщо законом або договором не передбачено інше. Зберігач зобов'язаний повернути по-клажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, річ, що була пе-редана на зберігання, а якщо дого-вором було передбачено зберігання знеособлених речей (змішані родо-ві), - тотожну або обумовлену кіль-кість речей того самого роду та якос-ті. Тотожність речі, прийнятої на зберігання, і речі, повернутої покла-жодавцеві, може підтверджуватися свідченнями свідків. Зберігач також зобов'язаний передати і плоди та до-ходи, одержані ним за час зберігання речі. Зберігач відповідає за втрату, нестачу, пошкодження майна, пере-даного на зберігання. Збитки, зав-дані поклажодавцеві втратою, неста-чею чи пошкодженням речей, від-шкодовуються на загальних підста-вах. За втрату, нестачу чи пошко-дження прийнятих на зберігання ре-чей після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти ці речі назад, зберігач несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності. Зберігач зо-бов'язаний на першу вимогу покла-жодавця повернути річ, прийняту на зберігання, навіть якщо перед-бачений договором строк її збері-гання ще не закінчився. Однак у цьо-му разі поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, спричинені достроковим припинен-ням зобов'язання, якщо інше не пе-редбачено умовами договору.
Розглянуті правила застосовують до всіх видів зберігання, встановлених ЦКУкр, якщо правилами про окремі види зберігання не встановлено інше. ЦКУкр визначає права та обов'язки сторін за договором склад-ського зберігання, а також спец. ви-дів зберігання: зберігання у лом-барді; зберігання цінностей у банку; зберігання речей у камерах схову транспортних організацій; зберіган-ня речей у гардеробах організацій; зберігання речей у готелях; збері-гання речей, що є предметом спору (секвестр); зберігання транспортних засобів; договору охорони.