Поняття, функції та сфера застосування застави.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, функції та сфера застосування застави.



Стаття 572. Поняття застави
1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
1. Стаття 2 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. визначає основні положення застави. Окрім згаданого Закону, заставні відносини регулюються іншими актами законодавства. Серед них слід назвати закони України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; «Про іпотеку»; «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; Міжнародну конвенцію «Про морські застави та іпотеки» тощо.
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. З цього випливає, що відносини застави, що виникли після 1 січня 2004 p., регулюються безпосередньо нормами ЦК. Вони визначають поняття, предмет і види застави, підстави її виникнення і припинення, зміст договору застави і зобов'язань його сторін, порядок користування та розпоряджання предметом застави, звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію.
Аналогічні норми містяться у Законі України «Про заставу», але деякі з них за своїм змістом не співпадають з нормами чинного ЦК.
Враховуючи те, що Закон «Про заставу» був прийнятий до набрання чинності ЦК, його не можна вважати спрямованим на реалізацію положень цього Кодексу. З іншого боку, залишаючи чинним Закон України «Про заставу» поряд із ЦК, законодавець імовірно виходив з того, що, якщо норми ЦК про заставу виявляться недостатніми для врегулювання заставних відносин, то повинно діяти правило про застосування норм інших правових актів, присвяченим аналогічним відносинам (аналогія закону). Такими актами у даному випадку є, зок­рема, названі вище закони.
Застава — це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК), правочин щодо якого вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК).
У разі, коли предметом застави виступає рухоме майно, вітчизняне законодавство визначає таку заставу як «забезпечувальне обтяження» (ч.1 ст.21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»). Щодо застави нерухомого майна, то лише одна стаття Закону України «Про іпотеку» (ст.4) містить формулювання «обтяження нерухомого майна іпотекою».
2.Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заставу» кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Дефініція застави, що міститься у ЦК, за своїм змістом не відрізняється від наведеної у Законі України «Про заставу». Текстуальне їх порівняння дозволяє помітити, що за ЦК право кредитора (заставодержателя) одержати задоволення за рахунок заставленого майна, назване правом застави, відсутнє у Законі України «Про заставу». Крім того, зазначений Закон більш точно визначає, за рахунок чого кредитор може одержати задоволення у разі невиконання боржни­ком (заставодавцем) зобов'язання, а саме: з вартості заставленого майна. А у ст. 572 ЦК мова йде про одержання задоволення за рахунок заставленого майна, що можна тлумачити як право кредитора вимагати в рахунок погашення боргу передачі йому заставленого майна в натурі. Проте такий підхід спростовується положеннями ст. 590, частин 1,2 ст. 591 ЦК, згідно з якими заставлене майно, на яке звернено стягнення, підлягає реалізації, а з вартості реалізованого майна (за рахунок вирученої від реалізації суми) кредитор одержує задоволення.
Разом з тим редакція ст. 572 ЦК дозволяє припустити, що у випадках та в порядку, встановленому законодавством, може мати місце задоволення вимог заставодержателя шляхом переходу до нього права власності на заставлене майно у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою (див. коментар до ч. З ст. 591 ЦК).
І нарешті, з дефініції застави, наведеної у ЦК, випливає, що кредитор має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (чого немає у Законі України «Про заставу»). Звідси виникає запитання: чи можна законом передбачити задоволення вимог кредитора будь-яким іншим способом без звернення на заставлене майно шляхом його реалізації?
Ствердно відповісти на вказане питання стало можливим щодо застави не­рухомого майна з 22 грудня 2005 року після внесення змін до ст. 37 ЗУ "Про іпотеку", частина 1 якої встановила, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпоте­ки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає переда­чу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
За загальним правилом, якщо предмет застави не втрачений, то задоволення відбувається за його рахунок. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК втрата предмета застави тягне за собою припинення застави, а відтак і припинення «права заста­ви», якщо заставодавець не замінив предмет застави (ч. 2 ст. 587 ЦК).
За рахунок іншого майна боржника кредитор може одержати задоволення своїх вимог у разі, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не по­криває суми вимог (ч.4 ст.591 ЦК).
Сторонами у заставних відносинах виступають заставодержатель і заставо­давець. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник,який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
3.Підставами виникнення застави вважаються договір, закон або рішення суду (ст.574 ЦК). Заставою може бути забезпечена лише будь-яка дійсна вимога,що не суперечить законодавству, зокрема така, що випливає з договору позики,кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ч. 1 ст. З Закону України «Про заставу»). Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України (нині — Вищого господарського суду України) «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» від 24 грудня 1999р.№02-5/602, дійсною може вважатися лише вимога, яка реально існує і заснована на передбачених законом підставах.
Отже, у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов'язання, незалежно від причин такого припинення, у господарського суду немає правових підстав для задоволення вимог,заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов'язання.
Те саме стосується і вимоги, щодо якої закінчився строк позовної давності, за винятком випадків, коли цей строк поновлюється господарським судом. Тобто,у разі недійсності основного зобов'язання або визнання основного правочину неукладеним, автоматично припиняють своє існування і заставні відносини.
4.Заставне зобов'язання є акцесорним, тобто додатковим щодо основного зо­бов'язання. Це означає, що заставні відносини існують тільки і стільки, скільки існує основне зобов'язання. Пункт 1 ч. 1 ст. 593 ЦК серед підстав припинення права застави також вказує на припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Встановлене коментованою статтею право заставодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна знаходить нормативно-правове закріплення у механізмі звернення стягнення на предмет застави, передбаченому ст. 590 ЦК.
Переважність права кредитора (заставодержателя) перед іншими кредиторами визначена і в інших нормативно-правових актах. Так, відповідно до ч. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується суто для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Стаття ЗІ (п. «а» ч. 1)цього Закону також вказує на те, що у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою.
Проте законодавець встановлює певні винятки із наведеного правила щодо першочерговості задоволення вимог заставодержателя, які забезпечені заставою. Наприклад, коли предметом застави за кількома зобов'язаннями перед різними кредиторами є одне й те саме рухоме майно, то відповідно до Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вищий пріоритет над правом першого кредитора, який не зареєстрував таке обтяження, але раніше уклав з боржником договір застави (тобто переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те саме рухоме майно), матиме той заставодержатель ,який зареєстрував таке обтяження.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.112.123 (0.007 с.)