Поняття та основні риси цивільно-правового зобов’язання.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та основні риси цивільно-правового зобов’язання.



Поняття та основні риси цивільно-правового зобов’язання.

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утри­матися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника вико­нання його обов'язку (ст. 509 ЦК). Із наведеного визначення випливає, що зобов'язання являє собою окремий вид цивільних правовідносин.

Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання включає в себе такі елементи: суб'єкт, об'єкт, зміст.

Суб'єктамив зобов'язанні є його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Об'єкт зобов'язань- це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто це певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можутьполягати в: а) передачі речей у власність чи користування; б) виконанні певної роботи; в) наданні пе­вних послуг г) сплаті грошей (відшкодування збитків) тощо.

Зміст зобов'язання - це сукупність суб'єктивних прав та обов'язків його учасників. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.

Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, з яких юри­дичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного чи кількох юридичних фактів. Наприклад, вказаний у запо­віті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спа­дщини спадкоємцем. Юридичні факти не тільки породжують ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.

Виходячи з норм чинного законодавства, можна зазначити такі під­стави виникнення зобов'язань:

- правочини (у тому числі договори), як передбачені, так і не пе­редбачені законом, але такі, шо не суперечать йому;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших ре­зультатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збережен­ня майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

- адміністративні акти; (наприклад, видача ордера держадміністраці­єю, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти договір найму житла);

- інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій в май­нових інтересах іншої особи без її доручення);

- події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків;

- судове рішення (наприклад, по переддоговірному спору).

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору. Поняття „договір” і „зобов'язання” інколи ото­тожнюють. Але зобов'язання є ширшим поняттям. Договори - це лише частина зобов'язань.

 

 

4. Класифікація зобов'язань.

 

Зобов'язання — правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язується вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення дії.

Предмет договору (зобов'язання) — обов'язково мають бути дії, а об'єктом — соціальне благо (майно, гроші, цінні папери, майнові права, дії суб'єктів, результати роботи, особисті немайнові права), на яке спрямовані дії сторін.

Класифікація зобов'язань:

1. за наявності зустрічного відшкодування:

1. відплатні

2. безвідплатні: зберігання в гардеробі, позичка, доручення.

2. за наявності взаємних прав та обов'язків:

1. односторонні: безвідплатні, кредитні зовоб'язання

2. двосторонні,

3. багатосоронні — спільна діяльність.

3. за моментом набрання зобов'язання юридичної сили:

1. консенсуальні: вступають в дію з моменту досягнення сторонами домовленостей з усіх істотних умов та надання необхідної форми зобов'язання — договір купівлі-продажу, большенство остальних договоров

2. реальні: вступають в дію лише після передачі об'єкту зобов'язання або вчинення певної дії, - зберігання, кредитні договори, страхування,

За основним змістом

1. основні

2. допоміжні: організаційні договори, уборка дизенфекція транспортних засобів після перевезення, обслуговування путей, розвантаження в пункті призначення, експедиційні договора,

 

5. планові — позапланові зобов'язання, постачання енергоносіїв для промислових підприємств. Транпортування матеріалів залізницею, капітальне будівництво

6. особисті зобов'язання — сторони не можуть бути замінені (без згоди іншой сторони).

1)Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на договірні інедоговірні.

Договірне зобов'язання- виникає на підставі договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру.

Недоговірне зобов'язання- виникає на підставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинів чи юридичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі.

2)Залежно від характеру поведінки боржника зобов'язання поділяються на зобов'язаннязпозитивнимабонегативним змістом.

За зобов'язанням з позитивним змістом боржник зобов'язаний вчинити певну дію на користь кредитора (наприклад, передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо).

За зобов'язанням з негативним змістом боржник зобов'язаний утримуватися від здійснення певної дії. Як уже зазначалося, такі зобов'язання як самостійні є нетиповими.

4)Залежно від цільового призначеннязобов'язанняподіляються наголовнітадодаткові(акцесорні).

Додатковим (акцесорним)є зобов'язання, призначене для забезпечення виконання головного зобов'язання.Саме тому додаткові зобов'язання мають допоміжний характер, а їх юридична доля залежить від долі головного зобов'язання. До додаткових зобов'язань належать зобов'язання з неустойки, поруки, застави, притримання та завдатку, які згідно зі ст. 546 ЦК можуть забезпечити виконання головного зобов'язання.

Залежно відмети(спрямованості)зобов'язання поділяються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні зобов'язання — це правовідносини, шо мають змістом правомірну поведінку учасників. Вони можуть регулювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватноправових відносин. Охоронні зобов'язан­ня виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачен­ня. їхньою метою є захист порушеного інтересу суб'єкта цивільно­го права. По суті, вони являють собою різновид засобів захисту або цивільно-правової відповідальності

 

5. Підстави виникнення зобов'язань.

Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, передбачених законом у якості юридичних фактів.

Частина 2 ст. 151 ЦК України серед підстав виникнення зобов'язань називає договір та інші підстави, передбачені ст. 4 ЦК України. Таким чином, зобов'язання можуть виникати:

1) з угод (у тому числі договорів) як передбачених законом, так і не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому;

2) з адміністративних актів;

3) внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

4) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5) внаслідок інших дій громадян та організацій;

6) внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Угоди (у тому числі договори). Не випадково серед юридичних фактів, з яких виникають зобов'язання, договір визначений спеціально у ст. 151 ЦК України. Саме цим підкреслюється значення і питома вага цивільних договорів для виникнення зобов'язань. Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

Так, закрите акціонерне товариство "Консул" уклало договір оренди виробничого приміщення у м. Львові із фірмою "Либідь". Після укладення зазначеного договору між сторонами — ЗАТ "Консул" та фірмою "Либідь" — виникло зобов'язання, зміст якого полягав у тому, що ЗАТ "Консул" має право вимагати передачі йому в тимчасове сплатне користування виробничого приміщення, зазначеного в договорі оренди, а фірма "Либідь", надавши це приміщення, має право вимагати сплати орендної плати в розмірі і строк, передбачені укладеним між ними договором.

Проект ЦК України значно розширив перелік цивільно-правових договорів, з якими пов'язується виникнення зобов'язань. Серед них нові договори, які не регулюються чинним ЦК України: договори лізингу, франчайзингу, факторингу, довірчого управління майном тощо.

Не тільки договори, а й односторонні угоди можуть утворювати зобов'язання. Так, з публічної обіцянки нагороди відповідно до ст. 435 ЦК України виникає обов'язок організації, яка оголосила конкурс, виплатити обіцяну винагороду особі, яка визнана гідною винагороди.

У проекті ЦК України перелік зобов'язань, що виникають з односторонніх позитивних дій, значно розширений. До них також віднесені: ведення чужих справ без доручення, запобігання загрозі шкоди чужому майну, рятування здоров'я та життя іншій особі.

Адміністративний акт. У зв'язку із розширенням ринкових засад в економіці зменшується питома вага адміністративних актів у загальному обсязі підстав виникнення зобов'язання. Це безпосередньо пов'язано з тим, що акти плано-ворозпорядчих органів, які були підставами виникнення більшості господарських зобов'язань за участю соціалістичних організацій, у сучасних умовах практично не застосовуються в цивільному обороті.

Однак можливість виникнення цивільних зобов'язальних правовідносин безпосередньо з адміністративних актів хоч і значно звузилася, але не виключається.

Значно частіше трапляються випадки, коли адміністративні акти не безпосередньо створюють зобов'язання, а у сукупності з іншими підставами.

В юридичній літературі М.М. Агарков обгрунтував "теорію юридичного складу". Вона зводилася до того, що зобов'язання виникали не просто з планово-розпорядчого акта, а з юридичного складу, до якого, поряд з адміністративним актом, входив і договір'.

У ряді випадків виникнення зобов'язань пов'язують із фактичним складом2.

Заподіяння шкоди та інші неправомірні дії. Цивільні зобов'язання покликані не тільки регулювати відносини, які спрямовані на задоволення нормальних потреб громадян та організацій: передачу майна, використання робіт, надання послуг тощо. Поряд із регулятивною функцією зобов'язання також виконують охоронну функцію. Такі охоронні зобов'язання виникають з неправомірних дій — заподіяння шкоди, придбання або зберігання чужого майна без достатніх підстав та ін.

Проект ЦК України до цієї групи підстав виникнення зобов'язань відносить створення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Однак, хоч такі зобов'язання виникають із неправомірних дій, самі вони спрямовані на досягнення правомірного результату — відновлення порушеного майнового становища учасників майнового обороту.

 

 

6. Суб'єкти зобов'язання. Множинність осіб в зобов’язанні.

 

Суб'єкти— кредитор і боржник.

В правочині — одна сторона, договір — 2 сторони (декілька осіб)(але можливі односторонні договори).

Для зобов'язань необхідний загальний обсяг правосуб'єктності.

Види множинності:

1. Активна множинність — коли одному боржнику протистоять декілька співкредиторів по одному зобов'язанню — приклад консорціумні кредити

2. Пасивна множинність — одному кредитору протистоїть декілька співборжників.

3. Змішана множинність осіб — декільком співкредиторам протистоїть декілька спів боржників — сумісна діяльність, інвестиційні проекти.

 

В зобов'язаннях окрім кредитора і боржника можуть приймати участь треті особи. Такі зобов'язання поділяються на:

1. зобов'язання на користь третіх осіб — страхування батьками своїх дітей, страхування підприємством своїх працівників, перевезення вантажів, банківські вклади на користь третьої особи,

2. зобов'язання виконувані третіми особами на користь третіх осіб — порука, гарантія

 

 

Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

 

1. Стаття, що коментується, регулює ситуацію, коли у зобов'язанні беруть участь декілька осіб на боці боржника та (або) кредитора. Чинний кодекс зберігає здебільшого регулювання, яке мало місце у ЦК 1963 р. Насамперед, це стосується норми, що закріплює презумпцію часткового зобов'язання зі множинністю осіб у будь-якому її варіанті.

Залежно від того, в якому розмірі кредитор має право вимагати, а боржник повинен виконати зобов'язання, у науці цивільного права крім часткових зобов'язань виділяють також солідарні та субсидіарні зобов'язання зі множинністю осіб. Відповідно всі ці види зобов'язань виникають у випадках, коли це прямо передбачено договором або актом цивільного законодавства (докладніше див., наприклад, коментар до ст. ст. 541—544 ЦК).

Зобов'язання із множинністю осіб слід відрізняти від зобов'язань із участю третіх осіб. При цьому треті особи, беручи участь у зобов'язанні, пов'язані правовідносинами тільки з одним з основних суб'єктів — з кредитором або боржником. До зобов'язань із участю третіх осіб належать регресні зобов'язання (по перекладанню боржником виконаного ним боргу на третю особу), а також договірні зобов'язання на користь третіх осіб (а не кредитора) та зобов'язання, що виконуються третіми особами (а не боржниками).

Частки у частковому зобов'язанні, як і за раніше діючим кодексом, за загальним правилом припускаються рівними, якщо інше прямо не випливає із договору чи акта цивільного законодавства. Разом із тим, якщо в ст. 173 ЦК 1963 р. було закріплено, що в зобов'язанні, яке виникає на підставі дольового договору між юридичними особами, розмір частки повинен був бути встановлений у договорі (тобто невстановлення часток тягло за собою невизнання зобов'язання частковим), таке правило у новому кодексі цілком слушно відсутнє. Тобто всі зобов'язання, незалежно від їх суб'єктного складу, визнаються частковими.

Виконання часткового зобов'язання передбачає, що боржник (або кожний з боржників) не тільки зобов'язаний, але й має право виконати свій обов'язок кредитору (кожному з кредиторів), а кредитор (кожний з кредиторів) відповідно — прийняти виконання, лише у відповідній частині. Виконання або прийняття виконання зобов'язання в цілому спричиняє безпідставне збагачення із наслідками, передбаченими главою 83 ЦК.

Часткові зобов'язання можуть бути пасивними (множинність боржників), активними (множинність кредиторів) та зі змішаною множинністю.

 

 

8. Зміна зобов'язань. Заміна осіб в зобов'язанні

Загальним принципом трансформації зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороннязміна умов договору не допускаються за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК).
Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або замінаборжника.
Оскільки більшість існуючих зобов'язань є двосторонньо зобов'язуючими (або взаємними), коли кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, то на практиці виділити окремо цесію або переведення боргу іноді неможливо. Тому в таких випадках виникає певний гібрид — суміш двох цих інститутів, який в літературі пропонується позначати узагальнюючим терміном "заміна сторони у договорі". При цьому заміна сторони взаємного зобов'язання має відбуватися на основі застосування тієї норми, яка передбачає більш жорсткі правила заміни. Наприклад, якщо заміна кредитора в зобов'язанні за загальним правилом не потребує згоди боржника (ст. 516 ЦК), а боржник може бути заміненим іншою особою лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК), то заміна сторони в двосторонньому договірномузобов'язанні (з договору купівлі-продажу, міни, оренди тощо) можлива тільки за згодою іншої сторони договору .
Разом з тим, вказане не означає, що сторони у взаємних зобов'язаннях позбавлені можливості здійснити окремо передання права вимоги і окремо переведення боргу. Наприклад, у договорі купівлі-продажу покупець може поступитися іншій особі своїм правом вимагати передачі купленого майна, залишивши при цьому за собою виконання обов'язку щодо сплати вартості цього майна продавцю. Тобто у цьому випадку має місце лише відступлення права вимоги, яке не супроводжується переданням боргу покупцем.
Заміна кредитора означає, що із зобов'язання вибуває колишнііі (первісний) кредитор, і його замінює інша особа, що вступила в цс зобов'язання. Це можливо у всіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нерозривно пов'язане із особою кредитора. Аналогічні заборони закріплені у спеціальних нормах ЦК, наприклад, це стосується заборони передачі іншій особі права переважної купівлі частки в спільній частковій власності (ст. 362 ЦК).
Слід зазначити, що заміну кредитора слід відрізняти від права регресу (права зворотної вимоги), яке виникає, наприклад, внаслідок виконання боржником солідарного обов'язку (ст. 544 ЦК), відшкодування шкоди, завданої іншою особою (сг. 1191 ЦК), сплати гарантом сум за боржника і регресу до боржника в сумі, що була сплачена ним за гарантією кредиторові (ст. 569).
Принципова відмінність між цими інститутами полягає в тому, що право на регрес виникає вперше, а при заміні кредитора передається право, що вже існує. Регреснезобов'язання виникає тільки при припиненні (належному виконанні) первісного зобов'язання, тоді як заміна кредитора саме зобов'язання не припиняє і не змінює. Це має практичне значення, зокрема, для обчислення позовної давності. Так, оскільки регресне зобов'язання виникає вперше, то й загальна позовна давність для нього складає 3 роки (ст. 257 ЦК). При заміні кредитора зобов'язання продовжує існувати, не відбувається і переривання позовної давності (ст. 264 ЦК), а тому вимоги нового кредитора до боржника можуть бути висунуті тільки в межах строку, що залишився.
Підстави заміни кредитора:
1) цесія (відступлення права вимоги) — передання ним своїх прав іншій особі за правочином;
2) правонаступництво. Воно може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингулярним, тобто частковим (наприклад, у деяких випадках реорганізації юридичних осіб);
3) суброгація — виконання зобов'язання за боржника третьою особою зі вступом зазначеної особи у права кредитора (може мати місце у двох випадках: при виконанні обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) та при виконанні обов'язку боржника третьою особою;
4) інші підстави, встановлені законом.
У зв'язку з тим, що ст. 512 ЦК передбачає можливість передачі прав від колишнього кредитора новому кредитору не тільки за згодою (правочином), але й з інших підстав, у літературі була висловлена точка зору, що концепція ЦК з цього питання грунтується на поширювальному тлумаченні відступлення права вимоги (цесії), як поняття, що охоплює усі випадки заміни кредитора'.
Проте для такого тлумачення закон підстав не дає, оскільки з л.

1 ч. 1 ст. 512 ЦК випливає, що відступленням права вимоги, тобто цесією вважається лише вольова дія (правочин) кредитора, яка полягає у переданні ним своїх прав іншій особі. На користь такого висновку свідчить і походження терміну "цесія", пов'язаного з поняттям римського права "injure cessio" — "передання права". Тому поширювальне тлумачення цесії не є властивим і для більшості сучасних досліджень у цій сфері .
Отже, слід розрізняти загальне поняття заміни кредитора у зобов'язанні і цесію — як передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином.
При цьому слід взяти до уваги, що хоча заміна кредитора можлива з різних підстав, але практично найбільш важливою з них залишається цесія. Тому саме їй присвячена більшість норм глави 47 ЦК. Незважаючи на те, що правила стосовно заміни кредитора, встановлені у цій главі ЦК, на перший погляд є універсальними, уважне ознайомлення з ними показує, що положення ст.ст. 517, 518, 519 ЦК стосуються лише цесії і не можуть бути застосовані ні при правонаступництві, ні при суброгації.
Отже цесія (відступлення права вимоги) — це передання кредитором своїх прав у зобов'язанні іншій особі, що здійснюється за допомогою правочину. Загалом, цей правочин може бути як оплат- ним, так і безоплатним, реальним або консенсуальним, абстрактним або казуальним, одностороннім або двостороннім. Проте таким правочином, очевидно, не може бути заповіт, оскільки він є підставою гіравонаступництва, і до заміни кредитора у цьому випадку не можуть бути застосовані, наприклад, правила ст. 519 ЦК (первісний кредитор не може нести відповідальність у зобов'язанні, оскільки є померлим).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. При цьому цесія у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрована в такому самому порядку, якщо інше не встановлено законом. У цьому випадку вважається, що цесія відбулася з моменту державної реєстрації правочину про її вчинення.
В результаті цесії первісний кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання, і замість нього в зобов'язання вступає нова особа — цесіонарій. При цьому змінюється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається таким самим.
Оскільки цесія відбувається у повному обсязі, до цесіонарія переходить не тільки саме право вимоги, але і можливість використати засоби його забезпечення, передбачені колишніми суб'єктами зобов'язань (наприклад, стягнення неустойки).
Первісний кредитор повинен передати цесіонарію документи, що підтверджують наявність права вимоги, а також необхідну для його здійснення інформацію. Це може бути текст договору, боргова розписка, товаророзпорядчі документи тощо. Строки та порядок передання документів та інформації визначається за домовленістю первісного та нового кредиторів. Якщо домовленості не досягнуто, чи заміна кредитора відбувається на підставі закону, передання документів здійснюється у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги цесіонарієм про надання йому документів (ст. 530 ЦК).
У свою чергу боржник має право вимагати від нового кредитора доказів переходу до нього прав за зобов'язанням. До надання таких доказів боржник має право не виконувати обов'язку новому кредитору, не ризикуючи при цьому прострочити виконання зобов'язання (ст. 612 ЦК). Натомість для кредитора, який не надав докази цесії, така бездіяльність має розглядатися як прострочення, що тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК.
Разом з тим, порушення вказаного "інформаційно-доказового" обов'язку не впливає на юридичну силу цесії.
Згода боржника на цесію не потрібна (якщо інше не встановлено договором або законом), оскільки діє презумпція, що в кожному разі зобов'язання має бути ним виконане. Тому вказівка первісного кредитора про необхідність виконання зобов'язання іншій особі є обов'язковою для боржника.
Разом з тим, цедент не тільки має право вказати боржнику на існування нового кредитора, але й зобов'язаний це зробити шляхом письмового попередження. Недотримання цієї вимоги означає, що боржник, який виконав зобов'язання первісному кредитору, вважається таким, що звільнився від свого обов'язку (ст. 516 ЦК). У такому випадку новий кредитор може подати претензії відносно невиконання зобов'язання до цесіонарія, але не до боржника.
Хоча боржник не має права заперечувати проти заміни кредитора (ст. 516 ЦК), однак зберігає можливість висувати проти вимог цесіонарія усі ті заперечення, які міг протиставити вимозі первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (про безгрошовість зобов'язання, недотримання порядку укладення договору тощо).

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, він має право висунути проти вимог нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ст. 518 ЦК).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (наприклад, при передачі переказного векселя первісний кредитор відповідає за виконання зобов'язання, якщо не вкаже в передавальному написі: "Право вимоги передається без звернення на мене").
Іншим випадком заміни осіб в зобов'язанні є переведення боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не управомо- ченої, а зобов'язаної сторони.
Наслідками переведення боргу є:
а) вибуття первісного боржника із зобов'язання (звільнення його від боргу);
б) вступ у зобов'язання нового боржника;
Як і у випадку цесії, відбувається зміна суб'єктного складу зобов'язання за збереження первісного змісту останнього.
Оскільки платоспроможність боржника, наявність у нього майна, на яке може бути звернене стягнення, грають істотну роль, переведення боргу можливе тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК). З одного боку, це обмежує можливості переведення боргу, але з іншого — дозволяє проводити заміну боржника навіть узобов'язаннях, пов'язаних з особою їх учасників: виявляючи свою згоду на переведення боргу, кредитор оцінює і перспективи виконання зобов'язання новою особою, фактично має місце досягнення нової угоди. Тому делегація можлива і в договорах доручення, художнього замовлення та інших, де особа виконавця є визначальною.
У зв'язку з цим переведення боргу можна вважати багатостороннім правочином (договором), в силу якого первісний боржник за зобов'язанням за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).
Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень про цесію, викладених вище (ст.ст. 521, 513 ЦК). Головним принципом тут також є те, що переведення боргу має відбуватися у тій же формі, у якій було вчинено правочин, що став підставою виникнення зобов'язання.
Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимог кредитора всі заперечення, шо ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. При цьому висування заперечень проти вимог кредитора — це право, а не обов'язок нового боржника. Тому він може беззастережно (наприклад, з морально- етичних міркувань) виконати зобов'язання первісного боржника в межах боргу, який до нього перейшов.
Доля засобів забезпечення, шо існували до переведення боргу, вирішується диференційовано.
Так, порука і встановлена іншою особою застава з переведенням боргу, як правило, припиняються. При цьому поручитель або заставодавець можуть виступити гарантами виконання зобов'язання і новим боржником, гіле для цього необхідно знову отримати згоду кредиторів.
Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 523 ЦК). При цьому первісний боржник у зобов'язанні займає місце майнового поручителя (ст. 583 ЦК). У випадку наступної заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому такою заставою, остання припиняється.
Щодо неустойки, завдатку, притримання, банківської гарантії, вони при делегації зберігаються автоматично, оскільки збереження їхнього існування не порушує права та інтереси інших осіб.
На практиці виникає питання про можливість часткового переведення боргу на іншу особу. Оскільки у ст. 522 ЦК йдеться про "нового боржника", можна зробити висновок, що ЦК не передбачає, у вигляді загального правила, часткове переведення боргу. Отже, новий боржник, вступаючи у зобов'язання, повністю заміню«боржника колишнього.
Разом з тим, часткова заміна осіб у зобов'язанні усе ж можлива. Правовою основою такої заміни є ст. 525 ЦК, за змістом якої допускається можливість будь-якої зміни умов зобов'язання зу згодою його сторін. Отже, можна зробити висновок, що суб'єкти зобов'язання можуть укласти договір про часткове переведення боргу (так само, як і про часткову цесію).

 

9. Поняття припинення зобов'язання та способів припинення зобов'язань.

Правовий зв'язок, що існує між суб'єктами зобов'язань, ніколи не може бути довічним. Поставши одного разу, з перебігом певного часу та за тих чи інших обставин цей зв'язок має властивість зникати, і суб'єктивні права і обов'язки, що становили зміст зобов'язального правовід ношення, відпадають, у зв'язку з чим дія існуючого цивільно-правового зобов'язання припиняється.

Інакше кажучи, виникають ситуації, коли^права і обов'язки, що пов'язували учасників того чи іншого зобов'язального правовідношення, перестають існувати, і, як наслідок, правовий зв'язок між цими учасниками, що існував раніше, також втрачається. За таких обставин постає питання про припинення зобов'язання, що існувало раніше:

Зазвичай дія зобов'язання вичерпується, як тільки охоплювані ним права і обов'язки будуть повністю здійснені. Найчастіше це відбувається тоді, коли зобов'язання реалізовані (виконані) його учасниками. Проте зобов'язальні правовідносини можуть вважатися припиненими і за інших підстав (наприклад, з перебігом позовної давності, внаслідок чого відбувається погашення відповідної санкції, а тому і самого зобов'язання).

Пов'язуючи припинення зобов'яза

нь з їх виконанням, слід мати на увазі, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняптя припинення. Останнє охоплює всі випадки ліквідації раніше встановленого зобов'язально-правового зв'язку.

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор — кредитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із даного зобов'язання, стають юридичне неможливими. Це має місце не лише тоді, коли мету зобов'язання досягнуто (наприклад, виконана належним чином робота підрядником була передана замовникові за певну винагороду). Це може мати місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов'язання досягнута не була (наприклад, в разі неможливості виконання).

При визначенні поняття припинення зобов'язань слід мати на увазі, що питання про це постає лише тоді, коли зникає початковий вид зобов'язальних зв'язків. Тому не слід змішувати припинення зобов'язання з його зміною.

Як відомо, ситуації, коли відбуваються зміни в зобов'язанні, досить різноманітні, і вони іноді можуть сприйматися дещо схожими на суто припинення зобов'язання.

Візьмемо такий приклад. Відповідно до ст. 230 ЦК, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконуючи це зобов'язання, продавець допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула і продавець зобов'язується перед покупцем відшкодувати збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну

зобов'язання, бо контрагенти продовжують перебувати в правовому зв'язку, виходячи з договору купівлі-продажу з деякими змінами лише в їх конкретних правах і обов'язках.

В той же час, коли контрагенти за договором (наприклад, оренди) домовляються про новацію, тобто про заміну оренди майна його продажею орендареві, то матиме місце припинення попереднього зобов'язального зв'язку. Тому зобов'язання з договору оренди припиняється, перетворюючись в правову форму іншої видової належності — купівлі-продажу. Інакше кажучи, там, де раніше встановлений вид зобов'язання зберігається, то, які б зміни в ньому не відбувалися (наприклад, зміна в суб'єктному складі чи зміна в правах і обов'язках суб'єктів), питання про припинення зобов'язання не виникає. Навпаки, коли раніше встановлений вид зобов'язальних зв'язків зникає, зобов'язання припиняється^ хоч би

деякі із його елементів і були збережені.

Тому за своєю понятійною сутністю припинення зобов'язання може бути ототожнене з закінченням (зникненням) правового зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст зобов'язального правовідношення раніше встановленого виду.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 19 ЦК, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст відповідного зобов'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'язань: а) виконанням; б) зарахуванням; в) збігом боржника і кредитора в одній особі; г) угодою сторін; г) неможливістю виконання; д) смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

 

10. Поняття та принципи виконання зобов'язань.

Зобов’язаннямє правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. (ст.509 ЦК)

Виконання зобов'язання полягає у вчиненні його сторонами певних дій, які становлять зміст їх прав та обов'язків.

В більшості випадків виконання зобов'язання полягає саме у вчиненні активних дій, хоча виконання зобов'язання може полягати в діях пасивних - утриманні від вчинення певних дій (наприклад, автор не по­винен передавати рукопис в інше видавництво).

Виконання зобов'язанняповинно здійснюватися за загальними правилами або принципами виконання зобов'язання.

До принципів виконання зобов'язання традиційно відносять:

- принцип належного виконання зобов'язання;

- принцип реального виконання зобов'язання.

Принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що зобов'язання повинно ви



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.253.192 (0.015 с.)