Поняття форми мислення і закони мислення.

Форма мислення — це спосіб відображення предметів і явищ об'єктивної реальності. Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття -- це форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Так, поняття "угода" відбиває угоду як явище дійсності в таких ознаках. "Угодою визначаються дії громадян і організацій, спрямо­вані на установлення, зміну або припинення громадянських прав або обов'язків".

Судження — форма мислення, яка стверджує або запере­чує належності предмету певної ознаки, властивості, або певних відносин з іншим предметом. Судження утворюється комбінацією понять.

Приклади суджень:

1. Дарування є договір.

2. Угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною і т. п.

Умовивід є зв'язок суджень. Це форма мислення, в якій з одного, двох чи більше суджень виводиться нове судження. Наприклад:

Будь-який договір є угода.

Дарування — договір.

Отже, дарування є угода.

Логічну форму не можна розглядати окремо від змісту. Форми мислення (поняття, судження, умовиводи) є формами відображення об'єктивного світу, об’єктивних зв'язків і відношень між речами і явищами. Форми мислення не є апріорними (додосвідними) логіч­ними формами, не дані людині в готовому вигляді, а виникли у процесі багатовікової пізнавальної практики людини.

Але форми мислення — це форми не самих речей, а форми відображення предметів і явищ реальної дійсності на сту­пені абстрактного мислення. Будь-яка думка має конкретний зміст і певну будову (структуру). Наприклад, зміст поняття "людина" становить такі ознаки людей, відтворені в цьому понятті, як:

1) Існування як живої істоти,

2) здатність виробляти знаряддя праці;

3) здатність мис­лити;

4) здатність володіти мовою;

Зміст судження "Усі договори є юридичні угоди" становить належність усіх договорів до класу юридичних угод.

Структура думки — це її будова, спосіб поєднання скла­дових думки.

Кожна форма мислення має певну структуру. Для виразу структури думки у формальній логіці користуються символами. Процес виявлення структури думок, виведення формул, установлення всіх складових того чи іншого судження є фор­малізація думок. Формалізація дає змогу символічно відображати певні закони і правила. Мислення людини не безладне, воно підлягає певним законам, завдяки яким стає логічним.

Істинність і правильність мислення.

Розрізняють істинність і правильність мислення. Поняття "істинність" відноситься до змісту думки, а поняття "пра­вильність" — до форми думки, її будови.

За конкретним змістом думка може бути або істинною, або хибною.

Істинна думка — це така думка, котра відповідає тому, що є насправді. Істинна думка правильно, адекватно відтво­рює об'єктивну дійсність. Якщо ж думка не відповідає тому, що є в дійсності, викривляє предмет мислення, то вона є хибною думкою.

За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним. Правильна думка – це така думка, структура якої відповідає законам логіки.

Таким чином, щоб формулювати логічні думки, необхідно дотримуватися двох умов:

1. Вихідні судження (засновки), з яких будується судження, мають бути істинними.

2. Структура думок має бути правильною.

Досить порушити одну з цих умов, і наслідок наших суджень не буде необхідно істинним.

 

 

Тема 2. ПОНЯТТЯ

Загальна характеристика поняття.

Поняттям називається форма мислення, яка відображає предмети і явища в їхніх істотних ознаках. Поняття — це логічна форма думки, думка про предмет.

Предмет думки — це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами думки можуть бути як мате­ріальні предмети і явища, так і думки про ці предмети, які існують в об'єктивній дійсності, і предмети та явища виду­мані (Бог, русалка).

Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим різняться.

Поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.

Істотні ознаки — це такі ознаки, котрі відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотними ознаками є загальні та необхідні ознаки, такі, котрі належать усім предметам даного роду і без яких даний предмет немислимий.

Неістотні ознаки — це ознаки, наявність або відсутність котрих не приводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки є ознаками нестійкими, зовнішніми, одинич­ними, які не виражають властивості предмета.

Поняття відрізняється від уявлення. Уявлення, як і по­няття, відбиває предмет у його ознаках. Тільки поняття відтво­рює істотні ознаки, а уявлення — предмет у сукупності найрізноманітніших його ознак. Уявлення багатше, ніж понят­тя, воно відбиває більшу кількість ознак предмета, але понят­тя відображає предмет глибше, воно дає нам знання про вла­стивість предмета, тоді як уявлення властивості речей і явищ не розкриває.

Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх істотних його проявах. У процесі утворення понять користуються такими логіч­ними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагуван­ня, повідомлення.

Порівнянням називається зіставлення предметів із ме­тою визначення їх схожості й відмінності. Порівняння дає змогу виявити загальне у предметів, те, чим вони схожі, а також чим вони відрізняються один від одного, дати оцінку виявленим ознакам, згрупувати предме­ти в класи тощо.

Аналізом називається мислений поділ предмета на його складові частини. Перш ніж виділити істотні ознаки предмета, необхідно зна­ти, що становить або чим є даний предмет, які ознаки, елемен­ти, сторони складають його. Слід дослідити кожну властивість окремо та у зв'язку з іншими властивостями. Це досягається за допомогою аналізу.

Синтезом називається уявне поєднання частин предме­та, розчленованого аналізом, у єдине ціле, формування загального поняття про предмет. Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез — аналіз.

Щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених ана­лізом лише суттєві. Тому у процесі вироблення понять завжди використовується такий логічний спосіб, як абстрагу­вання. Абстрагування — це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Ре­зультат абстрагування називається абстракцією. У цьому розумінні будь-яке поняття є абстракція. Істотні ознаки, виділені в окремих пред­метів через узагальнення, поширюються на решту предметів класу, на клас у цілому. Узагальнення — це такий логічний спосіб, завдяки яко­му здійснюється уявний перехід від одиничного до загально­го через об'єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.

Поняття і слово.

Поняття й слово — не одне й те саме. Поняття є категорія мислення, слово — категорія мови. І як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно по­в'язане зі словом.

Слово — матеріальний прояв поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й за­кріплює певне поняття. Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, держава) або сполученням слів (державне право).

Для позначення кожного нового поняття використовуєть­ся будь-яке попереднє слово або нове сполучення попередніх слів. Але вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий. Слово має найадекватніше виражати понят­тя. Поняття, закріпившись у слові, постає потім як його зна­чення. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як уста­новлення того, яке поняття виражає дане слово. Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька по­нять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом "гіпотеза" розуміють "форму мислення" та "частину норми права". Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, дістали назву омоніми. Здатність слів виражати різні поняття породжує іноді плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користу­ються не просто словами, а термінами.

Термін — це слово, яке має чітко визначене значення.

Зміст і обсяг поняття

Будь-яке поняття має обсяг та зміст.

Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття ста­новлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізня­ють його від інших схожих предметів. Так, зміст поняття "крадіжка" складають такі ознаки:

1) таємне 2) викрадення 3) особистого майна громадян.

Зміст поняття не очевидний, він не даний нам у слові безпосередньо. Наприклад, із самого слова "правовідносини" не видно, які ознаки складають зміст поняття, вираженого цим словом. Зміст поняття може бути установлений (роз­критий) тільки за допомогою визначення цього поняття.

Обсяг поняття — сукупність предметів або явищ, мис­лимих у понятті.

Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поши­рюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "дерево" становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто усі дерева; обсяг поняття "держава" — усі держави; обсяг поняття "крадіжка" — всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.

Сукупність предметів, що складають обсяг поняття, називається логічним класом.

Окремі одиничні предмети класу (сукупність) називаються індивідами або елементами класу (сукупністю). Наприк­лад, "місто Київ" є елементом класу міст. Характерною особли­вістю елемента сукупності є те, що він називається або може бути названий власним іменем.

Для того щоб визначити, чи входить той чи інший оди­ничний предмет до класу (сукупність) поняття, яке нас ціка­вить, чи є він елементом даної сукупності, необхідно виходи­ти зі змісту понять. Якщо предмет має всі ознаки, які склада­ють зміст даного поняття, то він входить до класу цього по­няття і до нього воно застосовне. Якщо ж одиничний пред­мет не має усіх ознак поняття, то він не є елементом класу, вираженого цим поняттям.

Сукупність (клас) включає до свого складу не тільки еле­менти, а й різні їхні сполуки (групи). Групи елементів тієї чи іншої сукупності (класу), які складаються з елементів, котрі мають певні відрізнювальні властивості, називаються підкласами. Наприклад, сукупність (клас) угод складається з окремих конкретних юридичних угод, які є її елементами. Із цих елементів всередині класу угод можна скласти підкласи, наприклад, підклас позики, кредиту, купівлі-продажу, запові­ту тощо.

Зміст і обсяг понять взаємопов'язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.Або: чим вужчий зміст поняття тим ширший його обсяг і навпаки, чим ширший зміст, тим вужчий обсяг поняття.

Види понять.

Поняття діляться на види за змістом і обсягом.

За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й ну­льові.

Одиничним називається поняття, обсяг якого складаєть­ся з одного предмета.

Прикладами одиничних понять є такі: "Харків", "Велика Вітчизняна війна" та ін.

Загальне поняття — це таке поняття, обсяг якого скла­дається більш ніж з одного предмета. Загальними поняттями є: "людина", "держава", "норма права", "злочин", "крадіжка" тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група од­норідних предметів.

Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими.

Реєструючим називається таке поняття, до обсягу котро­го входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад, "планета сонячної системи", "частина світу", "близький родич звинувачуваного", "законний пред­ставник потерпілого" тощо.

Нереєструючим називається поняття, котре відноситься До необмеженої кількості предметів. Так, поняття "факт", "подія", "сутність", "явище" і т. д. є нереєструючим, оскільки

кількість предметів, що підлягають під кожне з них, не піддається обліку.

Нульовим поняттям називається поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, "круглий квадрат", "вічний двигун", "Бог", "русалка"тощо.

Поняття, котрі відносяться до сукупних предметів, мисляться як єдине ціле, називаються збірними поняттями. Такими є поняття "ліс", "бібліотека", "клас", "натовп", "банда" та ін.

Збірне поняття відображає істотні ознаки певної сукуп­ності предметів, а не ознаки предмета, що створюють цю су­купність. Наприклад, поняття "бібліотека" відображає істотні ознаки бібліотеки як сукупності книг, а не ознаки книг. Тому збірне поняття не застосовне до окремих предметів сукуп­ності. Не можна, наприклад, одну книгу називати бібліоте­кою. Цим збірні поняття відрізняються від загальних по­нять, котрі застосовні до кожного окремого предмета, що відоб­ражається загальним поняттям. Так, поняття "стіл" засто­совне до кожного окремо взятого стола.

Збірне поняття може стати як одиничним, так і загаль­ним. Наприклад, "Харківська бібліотека ім. Короленка", "Ро­бітництво України", "1-й Гвардійський полк" тощо — це оди­ничні збірні поняття. А поняття "піхотний полк", "робітни­чий клас" є загальними збірними поняттями.

За змістом розрізняють поняття конкретні й абстрактні, позитивні й негативні, співвідносні й безвідносні.

Конкретним називається поняття, яке відтворює пред­мет у його цілісності.

Абстрактним називається поняття, яке відображає не предмет, а його властивість чи відношення, взяте як само­стійний об'єкт думки.

Так, поняття "стіл", "людина", "держава", "злочин", "кра­діжка" і т. д. — це поняття конкретні, а "тягар", "хоробрість", "вартість", "провина" та ін. — абстрактні поняття.

Позитивними називаються такі поняття, котрі відобра­жають наявність у предмета або явища певних ознак.

Негативним називається поняття, в якому йдеться про відсутність у предмета ознак, котрі складають позитивні по­няття.

Наприклад, поняття "осудність" є позитивним, а "не­осудність" — негативним. У кожному з них ідеться про одні й ті ж ознаки, які становлять їхній зміст, тільки в одному понятті говориться про наявність, а в другому про відсутність цих ознак. Зміст і обсяг негативних понять є такими ж визначеними, як зміст і обсяг позитивних понять. Так, негативні поняття "неповнолітній", "неосудний", "незаконний", "необґрунтований" і т. д. дають змогу строго окреслити коло предметів, що підпадають під це поняття, як і позитивні поняття, "по­внолітній", "осудний", "законний", "обґрунтований".

Зміст негативного поняття не може бути встановленим без знання змісту відповідного йому позитивного поняття. Так, без знання змісту поняття "законний вирок" не можна визначити ознаки поняття "незаконний вирок"; не знаючи змісту поняття "осудний", не можна визначити, які ознаки складають зміст поняття "неосудний", тощо.

Безвідносними називають поняття, які відображають пред­мети, з існуванням котрих ми не пов'язуємо необхідне існу­вання яких-небудь інших предметів. Такі поняття мисляться самі по собі, поза зв'язками з якимись іншими певними поняттями. Наприклад, "людина", "норма права", "договір", крадіжка" — це поняття безвідносні.

Відносними називають пари понять, котрі відображають такі предмети, існування одного із яких немислиме без існу­вання другого. Відносні пари понять: "боржник" і "креди­тор", "позивач" і "відповідач", "злочин" і "кара", "зміст" і "форма", "кількість" і "якість", "сутність" і "явище" тощо.

Виділення відносних понять має важливе значення для пізнання. Якщо ми маємо справу із співвідносними понят­тями, то необхідно мати на увазі, що пізнання одного предмета неможливе у відриві від другого, співвідносного з ним.

Відношення між поняттями.

У процесі пізнання і практики досить часто доводиться з'ясовувати відношення між тим чи іншим поняттями. Знан­ня відношення між поняттями дає змогу не змішувати одні поняття з другими, вбачати у поняттях як спільне, так і відмінне, правильно користуватися поняттями у практиці мислення.

У логіці всі поняття поділяють на порівнянні і непорів­нянні.

Непорівнянними називаються такі поняття, котрі відоб­ражають настільки віддалені предмети, що в їхньому змісті й обсязі немає нічого спільного. Наприклад, поняття "метал" і "право", "атом" і "держава", "норма права" і "рослина", "кра­діжка" і "невагомість" непорівнянні.

Порівнянними називаються поняття, у змісті і обсязі яких наявне дещо спільне. Порівнянні є такі поняття: "право" і "мораль", "закон" і "указ", "договір" і "угода" тощо.

Розділяючи поняття на порівнянні і непорівнянні, треба мати на увазі, що абсолютно непорівнянних понять взагалі немає. Будь-які два поняття, наприклад "право" і "місяць", мають не тільки відмінне, а й спільне. Таким спільним для них є логічна форма, яка дає змогу відносити їх до однієї й тієї ж форми мислення — поняття. Але якщо у логіці гово­рять про поняття порівнянні й непорівнянні, то мають на увазі зміст і обсяг понять, а не логічну форму.

Порівнянні поняття бувають сумісні й несумісні. Сумісними називаються поняття, обсяг яких цілком або частково збігається. Зміст сумісних понять різний, але деякі ознаки їх можуть бути спільними.

Несумісними називаються поняття, обсяг яких не збігаєть­ся в жодній своїй частині. Зміст несумісних понять не тільки різний. Тут видові ознаки одного поняття виключають ви­дові ознаки другого. Але родова ознака несумісних понять є спільною.

Серед сумісних понять розрізняють три види відношень 1) відношення тотожності, 2) підпорядкування і 3) перехре­щення.

Відношення тотожності

Тотожними називаються поняття, що відображають один і той же предмет. Обсяг тотожних понять збігається повністю, але зміст різний. Різними є не всі ознаки, а тільки специфічні, видові. Родова ж ознака тотожних понять є спільною. На­приклад, тотожними є такі поняття, як "Олесь Гончар" і "ав­тор роману «Собор»".

Відношення між обсягами тотожних понять графічно зображають так (див. рис. 1). Обсяг поняття А і обсяг понят­тя В повністю збігаються.

Відношення підпорядкування

Відношення підпорядкування існує між такими поняття­ми, одне з яких входить як частина в обсяг другого.

Рис. 1 Рис. 2

У відношенні підпорядкування перебувають, наприклад, поняття "право" і "державне право". Обсяг поняття "держав­не право" входить до обсягу поняття "право" як частина його обсягу. Обсяг поняття "право" ширше, ніж обсяг поняття "дер­жавне право".

 

Поняття з більшим обсягом називається підпорядковую­чим, а поняття з меншим обсягом — підпорядкованим. У вашому прикладі поняття "право" є підпорядковуючим, а поняття "державне право" — підпорядкованим. Графічно відношення підпорядкування зображають так (див. рис. 2). Коло В означає поняття підпорядковуюче, а коло А — підпо­рядковане, обсяг якого становить частину обсягу підпорядко­вуючого поняття В.

Відношення підпорядкування може бути як між двома загальними, так і між загальним та одиничним поняттями. Якщо відношення підпорядкування існують між загальни­ми поняттями, то підпорядковуюче поняття називається ро­дом або родовим поняттям, а підпорядковане — видом або видовим поняттям. Так, поняття "право" — це родове, а по­няття "цивільне право" — видове; "угода" — це рід, а "до­говір" — вид.

Якщо відношення підпорядкування існує між підпоряд­ковуючим загальним і підпорядкованим одиничним понят­тями, то підпорядковуюче поняття називається видом або видовим поняттям, а підпорядковане — індивідом (елемен­том сукупності). Так, відношення між поняттями "крадіж­ка" і "ця крадіжка" є відношення виду ("крадіжка") і інди­віду ("ця крадіжка").

Відношення перехрещення

Перехресними називаються поняття, обсяг яких тільки частково входить один в одного.

Так, поняття "студент" і "відмінник" перехрещуються, оскільки частина обсягу поняття "студент" входить до обся­гу поняття "відмінник", а частина поняття "відмінник" вхо­дить до обсягу поняття "новатор" і "лауреат", "свідок" і "ро­дич", "адвокат" і "захисник" тощо.

Графічно відношення між обсягами перехресних понять відображають так (див. рис. 3). Коло А позначає обсяг одного, а коло В — другого перехресного поняття.

Зміст перехресних понять, за винятком родової ознаки, різний. Але видові ознаки не заперечують одна одну, навпа­ки, один і той же предмет може мати ознаки перехресних понять одночасно. Так, деякі люди в один і той же час є і студентами і відмінниками.

Несумісні поняття.

Серед несумісних понять розрізняють три види відношень: 1) супідрядності, 2) суперечності та 3) протилежності.

Відношення супідрядності

Рис. З Рис. 4

Відношення супідрядності існує між поняттями, які од­наково входять до одного й того ж роду. Такі поняття нази­ваються супідрядними.

 

 

Наприклад, поняття "крадіжка" і "пограбування" супід­рядні, оскільки вони є видами одного й того ж роду — "зло­чин проти особистої власності громадян". Супідрядними є також поняття "завдаток" і "застава", "хабар" і "халатність", "висилка" і "заслання".

Супідрядні поняття відображають так (див. рис. 4). Ве­лике коло А позначає обсяг родового поняття (наприклад, "злочин проти власності"), а малі кола В і С — обсяг супідрядних (видових) понять ("крадіжка" і "грабіж").

Зміст супідрядних понять в цілому відмінний, але, окрім родової ознаки, загальними можуть бути і деякі видові ознаки.

Відношення суперечності

Відношення суперечності існує між такими двома понят­тями, одне з яких має певні ознаки, а друге — ці ж ознаки заперечує, не стверджуючи якихось нових. Такі поняття на­зиваються суперечливими.

Прикладами суперечливих понять можна назвати такі: "винний" і "невинний", "осудний" і "неосудний", "законний" і "незаконний", "обґрунтований" і "необгрунтований", "зло­чинне" і "незлочинне", "каране" і "некаране" тощо.

Відношення суперечності існує між негативним і відпо­відним позитивним поняттям.

Змістом одного із суперечливих понять є сукупність пев­них ознак, а змістом другого — заперечення саме цих ознак. Так, змістом поняття "незаконний" є відсутність у предмета мислення тих ознак, котрі складають зміст поняття "закон­ний".

Обсяги суперечливих понять виключають одне одного. Один і той же предмет не може входити до обсягу обох супе­речливих понять одночасно. Обсяги суперечливих понять вичерпують увесь обсяг ро­дового поняття. Відношення між суперечливими поняттями відобража­ють так (див. рис. 5).

 

Рис. 5