Загальна характеристика умовиводів.

Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове суджен­ня, котре містить у собі нове знання.

Наприклад, коли з двох суджень:

1) " Кожен обвинувачу­ваний має право на захист "

2) " Петренко — обвинувачува­ний "

виводиться третє судження " Петренко має право на за­хист ", ми робимо умовивід.

Термін "умовивід" вживається у подвійному значенні. Під "умовиводом" розуміють і розумовий процес виведення но­вого знання із суджень, і саме нове судження як наслідок розумової операції. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи.

Будь-який умовивід складається із засновків і висновку.

Засновки — це судження, із яких виводиться нове знання.

Висновок — судження, виведене із засновків.

Наприклад, візьмемо умовивід:

 

"Будь-який злочин суспі­льно небезпечний"

"Крадіжка є злочин".

«Отже, крадіжка су­спільно небезпечна».

У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова "отже", — висновок.

У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до не­відомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взає­мозалежність предметів і явищ дійсності. Це не означає, звичайно, що нове знання можна вивести із сполучення будь-яких суджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Наприк­лад, із таких двох суджень:

" Будь-який злочин є діяння су­спільно небезпечне ",

" Усі дерева є рослини "

не можна зро­бити ніякого висновку тому, що ці судження відображають об'єкти різних предметних областей, логічно не пов'язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом.

У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:

1. Вихідне знання те, з якого виводиться нове знання —
воно міститься в засновках умовиводу.

2. Висновкове знання — міститься у висновку.

3. Обґрунтовуюче знання — знання, котре пояснює пра­вомірність висновку із засновків. Обґрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і неодмінним.

За допомогою умовиводів здобувають знання опосередко­вані, або висновкові.

Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові).

Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомо­гою безпосереднього сприймання предметів або явищ. На­приклад, " Ця стіна біла "; " На замку, яким замикали мага­зин, наявні сліди злому " і т. д. В істинності (або хибності) цих суджень ми переконуємо­ся за допомогою живого споглядання предметів. Щоб визнати, наприклад, судження "Ця стіна біла" істинним або хибним, досить по­глянути на цю стіну.

Опосередкованими (висновковими) знаннями називають­ся знання, які ми виводимо з наявних, раніше здобутих знань. Наприклад, знання про виникнення життя на Землі, про по­ходження людини, земних материків, гір, морів, про причини війн, сутність права тощо є знаннями опосередкованими, вони виведені із інших істинних знань.

У кримінальному судочинстві пізнання в основно­му є опосередкованим. Зумовлено це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт минулого стосовно моменту його розслідування і судового розгляду, і, отже, безпосереднє спостереження слідчим і судом даної події не може мати місця. Для пізнання істини в кримінальній справі існує лише один шлях: встановлення фактів — слідів злочину і на їхній підставі відновлення злочинної події в цілому. Звідси вирі­шальна роль належить умовиводам у судовому дослідженні.

Висновок в умовиводі може бути або істинним, або хиб­ним. Для того щоб висновок умовиводу був істинним, необ­хідно дотримуватися таких двох умов.

1. Засновки, з яких роблять висновок, мають бути істинними.

2. Умовивід має бути логічно правильним.

Недотримання однієї з цих умов призводить до того, що висновок із засновків стає хибним. Розгляньмо це на прикладі:

Будь-які купівля-продаж пов'язані з переходом права власності.

Дарування не є купівля-продаж.

Отже, дарування не пов'язане з переходом права власності.

Цей умовивід побудований логічно правильно, але висно­вок хибний через порушення законів логіки, насамперед закону тотожності, використання несумісних понять.

За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.

Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з двох і більше засновків.

Безпосередні умовиводи

Безпосереднім називається такий умовивід, у якому ви­сновок робиться з однієї посилки.

Так, якщо висловимо судження:

" Будь-який злочин є правопорушення ",

і з нього зробимо висновок про те, що:

" Деякі правопорушення є злочинами ",

то цей розумовий процес є умовиводом безпосереднім.

Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення та протиставлення суджень. Безпосе­редні умовиводи утворюють також за допомогою зіставлення суджень за правилами відношень між судженнями.

Перетворення

Перетворення — це така операція, унаслідок якої вихід­не судження перетворюється у судження рівнозначне за змістом, але іншої структури. Наприклад:

"Будь-який до­говір є угода»

«Отже, жоден договір не є неугода».

У процесі перетворення ствердні судження (А та І) пере­творюються в заперечні судження (Е та О). Для того, щоб ствердне судження перетворити в запереч­не, необхідно внести до нього два заперечні не, поставивши одне перед зв'язкою, друге — перед предикатом.

Загальноствердні судження (А) перетворюються у загальнозаперечні судження (Е). Схема перетворення цих суджень:

Усі S є Р →Жодне S не є не-Р.

Наприклад:

«Будь-який злочин є діяння суспільно небезпеч­не»

«Отже, жоден злочин не є діяння не суспільно небезпечне"

Частковоствердні судження (І) перетворюються у частковозаперечні судження (О). Схема перетворення:

Деякі S є Р→ Деякі S не є не-Р.

Наприклад:

«Деякі злочини є посадовими»

«Отже, деякі злочини не є не посадовими».

Заперечні судження (Е та О), що мають структуру "S не є Р", перетворюються в заперечні судження, але іншої структу­ри "S є не-Р". Схема перетворення цих суджень:

Жодне S не є S → Усі S є не-Р.

Наприклад:

"Жодна буржуазна держава не є справді де­мократичною»

«Отже, будь-яка буржуазна держава є не справді демократичною".

Частковозаперечні судження (О) перетворюються в част­ковоствердні судження (І). Схема перетворення:

Деякі S не є Р→Деякі S є не-Р.

Наприклад:

«Деякі злочини є посадовими»

«Отже, деякі злочини не є посадовими».

Перетворення — найпростіша форма утворення безпосе­реднього умовиводу. У висновковому судженні розуміється те ж відношення між поняттями, що й у вихідному судженні. Але перетворення дає змогу чіткіше підкреслити сумісність чи несумісність предмета і властивості.

 

Обернення

Оберненням називається така операція, коли суб'єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат — суб'єк­том вивідного судження.

Наприклад: із судження про те, що

«Будь-який договір є юридичною угодою»

Робимо висновок, що

«Деякі юридичні угоди — договори».

Схема обернення така:

S—P

Отже, Р—S.

Під час обернення якість судження не змінюється: якщо вихідне судження є ствердним, то й висновок буде ствердним, якщо ж засновок заперечний, то й висновок буде запереч­ним. Кількість судження може змінюватися, але може зали­шатися тією ж.

Залежно від того, змінюється чи не змінюється кількість судження, розрізняють два види обернення: просте, або чис­те, обернення та обернення з обмеженням.

Обернення буде простим (або чистим), якщо кількість судження під час обернення не змінюється. Приклад такого обернення:

"Деякі студенти — відмінники”

“Отже, деякі відмінники — студенти".

Тут кількість оберненого судження залишалася такою ж, якою вона була у вихідному судженні: " Деякі S є Р " перетворилося у судження "Деякі Р є S ".

Обернення з обмеженням — це таке обмеження, унаслі­док якого змінюється кількість судження. Наприклад:

"Усі капіталісти експлуататори”

“Отже, деякі експлуататори — ка­піталісти".

У цьому умовиводі вихідне судження є загаль­ним (" Усі S є Р "), а висновкове — частковим ("Деякі Р є S").

Загальноствердні судження обертаються подвійно: з об­меженням і без обмеження.

Загальноствердні судження, у котрих предикат не розпо­ділений, обертаються із обмеженням. Схема обернення цих суджень:

Усі S є Р→Деякі Р є S.

Наприклад:

«Будь-які правовідносини є вольовими правовідносинами»

«Отже, деякі вольові відносини є правовідносинами».

У загальноствердних судженнях-визначеннях і в суджен­нях із виділяючим суб'єктом предикат розподілений. Тому такі судження обертаються без обмеження.

Наприк­лад:

«Крадіжкою називається таємне викрадення власного майна громадян»

«Отже, таємне викрадення власного майна громадян є крадіжка"

Загальнозаперечні судження завжди обертаються без об­меження, оскільки предикат у них розподілений. Наприклад:

"Жодна загарбницька війна не є справедливою»

«Отже, жодна справедлива війна не є загарбницькою".

Схема цього обернення:

Жодне S не є Р→ Жодне Р не є S.

Частковоствердні судження обертаються по-різному.

Неозначені частковоствердні судження, в яких S і Р не розподілені, обертаються за схемою чистого обернення:

Деякі S є Р→Деякі Р є S.

Наприклад:

"Деякі письменники — лауреати»

«Отже, де­які лауреати — письменники".

Означені частковоствердні судження, в котрих S не роз­поділене, а Р розподілене, обертаються не в часткові, а за­гальні ствердні судження.

Наприклад:

"Тільки деякі юри­дичні угоди — договори»

«Отже, усі договори — угоди".

Схема цього обернення:

Тільки деякі S є Р — Усі Р є S,

Частковозаперечні судження не обертаються, оскільки встановити певне відношення між S і Р у них під час обер­нення неможливо.

Обернення умовних суджень

Розрізняють два види обернення умовних суджень: контрпозицію і конверсію.

Контрпозиція умовного судження полягає в тім, що ми заперечуємо підставу і наслідок вихідного умовного суджен­ня, а потім наслідок робимо підставою, а підставу — наслідком оберненого судження.

Наприклад:

«Якщо угода не відпові­дає умовам закону, то вона не дійсна»

«Отже, якщо угода ви­знана дійсною, то вона відповідає закону».

Схема контрпозиції умовного судження така:

Якщо А, то В. Отже, Якщо не В, то не А,

або інакше А →В → В → А.

Конверсією називається обернення умовних виділяючих і одиничних умовних суджень. Конверсія умовних суджень полягає в тому, що наслідок вихідного судження робиться підставою, а основа — наслідком вивідного судження.

Наприк­лад:

«Якщо межі необхідної оборони не перевищені, то кри­мінальна відповідальність за заподіяне не настає»

«Отже, якщо карна відповідальність за заподіяне при необхідній обороні не настає, то межі необхідної оборони не перевищені".

Схема обернення таких суджень:

Якщо А, то В. Отже, Якщо В, то А,

Або А ~ В → В ~ А.

Протиставлення предикату

Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження, суб'єктом котрого є поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом -- суб'єкт вихідного судження. Наприклад:

«Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне»

«Отже, жодне не суспільно небезпечне діяння не є злочином».

Схема протиставлення предикату така:

S є P

Отже, не Р не є S.

Протиставлення — це складніша, ніж перетворення і обернення, форма безпосереднього умовиводу. Протиставлен­ня є синтез перетворення і обернення, необхідно вихідне су­дження спочатку перетворити, а потім перетворене суджен­ня обернути.

Загальноствердне судження за допомогою протиставлення предикату перетворюється в судження загальнозаперечне:

Всі S є Р→ Жодне не Р не є S.

Наприклад: судження "Будь-яке правове відношення є відношення ідеологічне" перетворюється в судження "Жод­не ідеологічне відношення не є правовим".

Загальнозаперечне судження перетворюється в частковоствердне судження:

Жодне S не є Р→ Деякі не Р є S.

Наприклад: судження "Жоден свідок не може бути суд­дею" за допомогою протиставлення предикату переходять у судження "Деякі не судді є свідками".

Частковоствердне судження під час протиставлення пре­дикату перетворюється в судження частковоствердне:

Деякі S не є Р→Деякі не Р є S.

Наприклад:

«Деякі студенти не є відмінниками»

«Отже, деякі невідмінники — студенти».

Частковоствердне судження шляхом протиставлення пре­дикату не перетворюється, оскільки при протиставленні пре­дикату судження І ми маємо перетворити в судження О, а потім обернути його, але судження О не підлягає оберненню.