Поняття гіпотези і її структура

Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення.

Термін "гіпотеза" уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який вклю­чає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпо­теза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу. Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і на­громадження окремих фактів, що відносяться до цього яви­ща. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди не­достатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичаться факти для кінцевого, достовір­ного висновку про характер і причину досліджуваного яви­ща, роблять на початку здогадне пояснення спостережувано­го явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводи_ться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези. Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індук­цією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивно, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.

Гіпотеза — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудо­ви і доведення гіпотези:

1) висування гіпотези

2) доведен­ня гіпотези.

Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій:

1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів),

2) формування гіпотези,

3) виведення з гіпотези наслідків (розвиток гіпотези),

4) перевірка цих наслідків на практиці

5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

Висування гіпотези.Щоб її висунути, необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтову­вали ймовірність якогось припущення, пояснювали ймовір­ність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших — вони є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу.

Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези Припущення є відповіддю на поставлене питання про сутність причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припу­щення в гіпотезі — це, з одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостере­ження й узагальнення фактів; з другого боку — це відправ­ний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрям­ку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.

Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведе­ною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи вису­нуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виво­дять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на прак­тиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджують­ся практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правиль­ною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відпо­відають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.

Логічний процес виведення наслідків із висунутого при­пущення та обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного си­логізму. Із гаданої причини А виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні:"Якщо є А, то є В". Потім наслідок В перевіряють на прак­тиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина А також на існує, тобто до ймовірного висновку про хибність висунутої гіпотези.

Перевірка гіпотези відбувається завжди шляхом підтвер­дження наслідків, виведених із цієї гіпотези. Критерієм істинності гіпотези є практика. Гіпотеза народжується практикою, і тільки практика розв'язує питання про те, істинна гіпотеза чи хибна. Гіпотеза стає достовірною теорією, коли наслідки, виведені з неї, підтверджуються практикою. Пере­вірка гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достові­рну теорію є процес складний і довготривалий. Тому доведен­ня істинності гіпотези не можна зводити до якоїсь одноакт­ної логічної дії.

Перевіряючи гіпотезу, використовують різні логічні фор­ми. Досить часто перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовується тоді, коли мають справу з умовно-виділяючими судженнями. У таких випад­ках наявність у дійсності всього лише одного наслідку, виве­деного з гіпотези, достатня для визнання цієї гіпотези істин­ною. Але умовно-категоричний силогізм не є єдиним логіч­ним засобом перевірки гіпотези. Окрім умовно-категорич-Них умовиводів використовуються також категоричний си­логізм, розподільні умовиводи та інші логічні форми.

Види гіпотез

Гіпотеза може пояснити або явище (подію) в цілому якийсь окремий бік явища, одну його властивість, один з зок. Тому розрізняють гіпотези загальні й часткові.

Загальна гіпотеза — це припущення, котре пояснює пп чину явища або групи явищ у цілому.

Часткова гіпотеза — припущення, яке пояснює якийс окремий бік чи окрему властивість явища чи події. Так, гіпотеза про походження гір — це загальна гіпотеза а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори — часткова гіпотеза. У судовому дослідженні припущення про злочин у цілому є загальною гіпотезою, а припущення, що пояснює ок­ремий бік злочину, наприклад, припущення про мотив злочи­ну, про шлях проникнення злочинця до приміщення, про спосіб скоєння злочину тощо є частковою гіпотезою.

Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з другою. Цей поділ не є абсо­лютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і за­гальною стосовно інших гіпотез.

Окрім загальних і часткових гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі.

Наукова гіпотеза — це гіпотеза, що пояснює законо­мірність розвитку явищ природи і суспільства. Такими є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи, гіпо­теза про походження життя, гіпотеза про походження люди­ни, вулканів, нафти тощо.

Робоча гіпотеза — це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робоча гіпотеза є при­пущенням — пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоча гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись, що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, п відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпо­теза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припу­щення, котре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже і формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою.