Тема 1. Предмет і значення логіки

Лекція 1.

Тема 1. ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ ЛОГІКИ

Термін "логіка" походить від грецького слова "логос", яке перекладається на українську мову як "слово", "мисль", "по­няття", "розум", "закономірність". Уперше термін "логіка" ввів у науку давньогрецький філософ Демокріт (бл. 460— 370 pp. до н. є.), назвавши свою працю "Про логічне, або про правила".

Під цим терміном розуміють:

1. Об'єктивну закономірну послідовність речей і явищ, наприклад, коли говорять "невмолима логіка речей", "логіка фактів", "логіка суспільного розвитку" тощо.

2. Послідовність мислення. Коли, наприклад, кажуть, що "мислення логічне", "в його міркуваннях залізна логіка" та ін., то це означає, що мислення вирізняється зв'язністю, визначеністю, послідовністю. Навпаки, якщо говорять, що "його міркуванням бракує логіки", "йому бракує логіки", "де ж логіка?" і т. д., то це означає, що мислення є безладне, непослідовне, суперечливе, тобто нелогічне.

3. Науку, яка вивчає мислення. Логіка — це наука про мислення. Але таке визначення логіки було б досить широким. Але недостатньо сказати, що логіка вивчає мислення, необхідно ще з’ясувати, який бік мислення досліджує логіка, що в мисленні складає предмет саме логіки. Перш за все з'ясуємо, що таке мислення взагалі.

Поняття мислення.

Мислення є функція людського мозку. Мислення є відбиття дійсності в думках людей. Мислення — це вища форма відображення, пізнання.

Як відомо, пізнання є відображення в голові людини об'єк­тивного світу. Пізнання пов'язане з практикою, виникає з неї. Практика — мета пізнання і критерій істини. Пізнання розпочинається із жи­вого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до аб­страктного мислення.

У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональ­ний (абстрактне мислення).

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприй­мань, уявлень.

Відчуття дають безпосереднє відобра­ження дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають різні відчуття — зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів вини­кає сприйняття.

Сприйняття є віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. Воно виникає з різних відчут­тів, але не є механічною сумою відчуттів. У сприйнятті різно­манітні відчуття не ізольовані одне від одного, а органічно пов'язані, злиті в цілісний образ. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюються відчуття і сприйняття.

Уявлення — це чуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виникають із чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, вони безпосередньо не пов'я­зані з предметами. Уявлен­ня з'являються на основі минулого сприйняття предмета, образ якого зберігся у пам'яті людини. Уявлення може виникнути внаслідок опосередкованого сприймання предметів. Нарешті, ми можемо уявити собі й те, що ніколи не існувало й існувати: русалку, біса, лісовика і т. д., але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться нами з реальності, з предметів сприйнятих раніше.

Уявлення завжди індивідуальне, воно залежить від відчут­тя, сприйняття, пам'яті, емоцій, життєвого й професійного досвіду людини тощо. Так, уявлення про ВНЗ студента-випускника і студента-першокурсника будуть різні. Уявлення — вища форма відображення дійсності на сту­пені чуттєвого пізнання. Уявлення посідає нібито проміжне положен­ня між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосе­реднім, а також індивідуальним – тобто кожному індивіду притаманний свій унікальний набір уявлень про предмети і світ в цілому.

Мислення, на відміну від чуттєвого пізнання, є відобра­женням опосередкованим, воно виникає на основі відчуттів, є переробкою чуттєвого матеріалу. Мислення відображає не тільки властивості, безпосеред­ньо дані у відчуттях і сприйняттях, а й такі ознаки, сторони, зв'язки предметів, котрі виявляються безпосередньо розумом. Мислення — відображення узагальнене.

Чуттєве пізнання відображає окремі елементи та явища, їхні зовнішні сторони і зв'язки. Чуттєве пізнання нездатне віддзеркалити сутність речей, процес розвитку руху. Глибокі зв'язки і відношен­ня предметів, закони їхнього розвитку чуттєвому сприйман­ню не доступні. Мислення бере у предметів і явищ загальне, суттєве і відок­ремлюється (абстрагується) від другорядного, несуттєвого.

Особливість мислення полягає також у тому, що воно є пізнанням активним і цілеспрямованим. Відчуття і сприйняття виникає у нас під дією предметів і явищ на наші органи чуття незалежно від того, хочемо ми сприймати предмет або явище чи ні. Процес же мислення пов'язаний з постановкою певних пізнавальних завдань і проведенням різноманітних логічних дій і операцій

Мислення і мова.

Мислення у власному розумінні слова без мови неможли­ве. Абстрактне мислення — це мовне, словесне мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприй­мання й уявлень до понять, здійснюється формування уза­гальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використову­вати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством. Мова — звукова матеріальна оболон­ка думки. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу. Мислення вивчається формальною логікою, а мова — пред­мет мовознавства.

Існують природні мови і штучні мови науки.

Природні мови — це звукові (мова), а пізніше і графічні (письмо) інформаційні знакові системи у кожного племені, народу, нації, що історично склалися.

Штучні мови — це спеціально створені мови. На відміну від природних ці мови конструюються цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інфор­маційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки і техніки.

Істинність і правильність мислення.

Розрізняють істинність і правильність мислення. Поняття "істинність" відноситься до змісту думки, а поняття "пра­вильність" — до форми думки, її будови.

За конкретним змістом думка може бути або істинною, або хибною.

Істинна думка — це така думка, котра відповідає тому, що є насправді. Істинна думка правильно, адекватно відтво­рює об'єктивну дійсність. Якщо ж думка не відповідає тому, що є в дійсності, викривляє предмет мислення, то вона є хибною думкою.

За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним. Правильна думка – це така думка, структура якої відповідає законам логіки.

Таким чином, щоб формулювати логічні думки, необхідно дотримуватися двох умов:

1. Вихідні судження (засновки), з яких будується судження, мають бути істинними.

2. Структура думок має бути правильною.

Досить порушити одну з цих умов, і наслідок наших суджень не буде необхідно істинним.

 

 

Тема 2. ПОНЯТТЯ

Поняття і слово.

Поняття й слово — не одне й те саме. Поняття є категорія мислення, слово — категорія мови. І як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно по­в'язане зі словом.

Слово — матеріальний прояв поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й за­кріплює певне поняття. Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, держава) або сполученням слів (державне право).

Для позначення кожного нового поняття використовуєть­ся будь-яке попереднє слово або нове сполучення попередніх слів. Але вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий. Слово має найадекватніше виражати понят­тя. Поняття, закріпившись у слові, постає потім як його зна­чення. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як уста­новлення того, яке поняття виражає дане слово. Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька по­нять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом "гіпотеза" розуміють "форму мислення" та "частину норми права". Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, дістали назву омоніми. Здатність слів виражати різні поняття породжує іноді плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користу­ються не просто словами, а термінами.

Термін — це слово, яке має чітко визначене значення.

Зміст і обсяг поняття

Будь-яке поняття має обсяг та зміст.

Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття ста­новлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізня­ють його від інших схожих предметів. Так, зміст поняття "крадіжка" складають такі ознаки:

1) таємне 2) викрадення 3) особистого майна громадян.

Зміст поняття не очевидний, він не даний нам у слові безпосередньо. Наприклад, із самого слова "правовідносини" не видно, які ознаки складають зміст поняття, вираженого цим словом. Зміст поняття може бути установлений (роз­критий) тільки за допомогою визначення цього поняття.

Обсяг поняття — сукупність предметів або явищ, мис­лимих у понятті.

Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поши­рюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "дерево" становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто усі дерева; обсяг поняття "держава" — усі держави; обсяг поняття "крадіжка" — всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.

Сукупність предметів, що складають обсяг поняття, називається логічним класом.

Окремі одиничні предмети класу (сукупність) називаються індивідами або елементами класу (сукупністю). Наприк­лад, "місто Київ" є елементом класу міст. Характерною особли­вістю елемента сукупності є те, що він називається або може бути названий власним іменем.

Для того щоб визначити, чи входить той чи інший оди­ничний предмет до класу (сукупність) поняття, яке нас ціка­вить, чи є він елементом даної сукупності, необхідно виходи­ти зі змісту понять. Якщо предмет має всі ознаки, які склада­ють зміст даного поняття, то він входить до класу цього по­няття і до нього воно застосовне. Якщо ж одиничний пред­мет не має усіх ознак поняття, то він не є елементом класу, вираженого цим поняттям.

Сукупність (клас) включає до свого складу не тільки еле­менти, а й різні їхні сполуки (групи). Групи елементів тієї чи іншої сукупності (класу), які складаються з елементів, котрі мають певні відрізнювальні властивості, називаються підкласами. Наприклад, сукупність (клас) угод складається з окремих конкретних юридичних угод, які є її елементами. Із цих елементів всередині класу угод можна скласти підкласи, наприклад, підклас позики, кредиту, купівлі-продажу, запові­ту тощо.

Зміст і обсяг понять взаємопов'язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.Або: чим вужчий зміст поняття тим ширший його обсяг і навпаки, чим ширший зміст, тим вужчий обсяг поняття.

Види понять.

Поняття діляться на види за змістом і обсягом.

За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й ну­льові.

Одиничним називається поняття, обсяг якого складаєть­ся з одного предмета.

Прикладами одиничних понять є такі: "Харків", "Велика Вітчизняна війна" та ін.

Загальне поняття — це таке поняття, обсяг якого скла­дається більш ніж з одного предмета. Загальними поняттями є: "людина", "держава", "норма права", "злочин", "крадіжка" тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група од­норідних предметів.

Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими.

Реєструючим називається таке поняття, до обсягу котро­го входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад, "планета сонячної системи", "частина світу", "близький родич звинувачуваного", "законний пред­ставник потерпілого" тощо.

Нереєструючим називається поняття, котре відноситься До необмеженої кількості предметів. Так, поняття "факт", "подія", "сутність", "явище" і т. д. є нереєструючим, оскільки

кількість предметів, що підлягають під кожне з них, не піддається обліку.

Нульовим поняттям називається поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, "круглий квадрат", "вічний двигун", "Бог", "русалка"тощо.

Поняття, котрі відносяться до сукупних предметів, мисляться як єдине ціле, називаються збірними поняттями. Такими є поняття "ліс", "бібліотека", "клас", "натовп", "банда" та ін.

Збірне поняття відображає істотні ознаки певної сукуп­ності предметів, а не ознаки предмета, що створюють цю су­купність. Наприклад, поняття "бібліотека" відображає істотні ознаки бібліотеки як сукупності книг, а не ознаки книг. Тому збірне поняття не застосовне до окремих предметів сукуп­ності. Не можна, наприклад, одну книгу називати бібліоте­кою. Цим збірні поняття відрізняються від загальних по­нять, котрі застосовні до кожного окремого предмета, що відоб­ражається загальним поняттям. Так, поняття "стіл" засто­совне до кожного окремо взятого стола.

Збірне поняття може стати як одиничним, так і загаль­ним. Наприклад, "Харківська бібліотека ім. Короленка", "Ро­бітництво України", "1-й Гвардійський полк" тощо — це оди­ничні збірні поняття. А поняття "піхотний полк", "робітни­чий клас" є загальними збірними поняттями.

За змістом розрізняють поняття конкретні й абстрактні, позитивні й негативні, співвідносні й безвідносні.

Конкретним називається поняття, яке відтворює пред­мет у його цілісності.

Абстрактним називається поняття, яке відображає не предмет, а його властивість чи відношення, взяте як само­стійний об'єкт думки.

Так, поняття "стіл", "людина", "держава", "злочин", "кра­діжка" і т. д. — це поняття конкретні, а "тягар", "хоробрість", "вартість", "провина" та ін. — абстрактні поняття.

Позитивними називаються такі поняття, котрі відобра­жають наявність у предмета або явища певних ознак.

Негативним називається поняття, в якому йдеться про відсутність у предмета ознак, котрі складають позитивні по­няття.

Наприклад, поняття "осудність" є позитивним, а "не­осудність" — негативним. У кожному з них ідеться про одні й ті ж ознаки, які становлять їхній зміст, тільки в одному понятті говориться про наявність, а в другому про відсутність цих ознак. Зміст і обсяг негативних понять є такими ж визначеними, як зміст і обсяг позитивних понять. Так, негативні поняття "неповнолітній", "неосудний", "незаконний", "необґрунтований" і т. д. дають змогу строго окреслити коло предметів, що підпадають під це поняття, як і позитивні поняття, "по­внолітній", "осудний", "законний", "обґрунтований".

Зміст негативного поняття не може бути встановленим без знання змісту відповідного йому позитивного поняття. Так, без знання змісту поняття "законний вирок" не можна визначити ознаки поняття "незаконний вирок"; не знаючи змісту поняття "осудний", не можна визначити, які ознаки складають зміст поняття "неосудний", тощо.

Безвідносними називають поняття, які відображають пред­мети, з існуванням котрих ми не пов'язуємо необхідне існу­вання яких-небудь інших предметів. Такі поняття мисляться самі по собі, поза зв'язками з якимись іншими певними поняттями. Наприклад, "людина", "норма права", "договір", крадіжка" — це поняття безвідносні.

Відносними називають пари понять, котрі відображають такі предмети, існування одного із яких немислиме без існу­вання другого. Відносні пари понять: "боржник" і "креди­тор", "позивач" і "відповідач", "злочин" і "кара", "зміст" і "форма", "кількість" і "якість", "сутність" і "явище" тощо.

Виділення відносних понять має важливе значення для пізнання. Якщо ми маємо справу із співвідносними понят­тями, то необхідно мати на увазі, що пізнання одного предмета неможливе у відриві від другого, співвідносного з ним.

Відношення між поняттями.

У процесі пізнання і практики досить часто доводиться з'ясовувати відношення між тим чи іншим поняттями. Знан­ня відношення між поняттями дає змогу не змішувати одні поняття з другими, вбачати у поняттях як спільне, так і відмінне, правильно користуватися поняттями у практиці мислення.

У логіці всі поняття поділяють на порівнянні і непорів­нянні.

Непорівнянними називаються такі поняття, котрі відоб­ражають настільки віддалені предмети, що в їхньому змісті й обсязі немає нічого спільного. Наприклад, поняття "метал" і "право", "атом" і "держава", "норма права" і "рослина", "кра­діжка" і "невагомість" непорівнянні.

Порівнянними називаються поняття, у змісті і обсязі яких наявне дещо спільне. Порівнянні є такі поняття: "право" і "мораль", "закон" і "указ", "договір" і "угода" тощо.

Розділяючи поняття на порівнянні і непорівнянні, треба мати на увазі, що абсолютно непорівнянних понять взагалі немає. Будь-які два поняття, наприклад "право" і "місяць", мають не тільки відмінне, а й спільне. Таким спільним для них є логічна форма, яка дає змогу відносити їх до однієї й тієї ж форми мислення — поняття. Але якщо у логіці гово­рять про поняття порівнянні й непорівнянні, то мають на увазі зміст і обсяг понять, а не логічну форму.

Порівнянні поняття бувають сумісні й несумісні. Сумісними називаються поняття, обсяг яких цілком або частково збігається. Зміст сумісних понять різний, але деякі ознаки їх можуть бути спільними.

Несумісними називаються поняття, обсяг яких не збігаєть­ся в жодній своїй частині. Зміст несумісних понять не тільки різний. Тут видові ознаки одного поняття виключають ви­дові ознаки другого. Але родова ознака несумісних понять є спільною.

Серед сумісних понять розрізняють три види відношень 1) відношення тотожності, 2) підпорядкування і 3) перехре­щення.

Відношення тотожності

Тотожними називаються поняття, що відображають один і той же предмет. Обсяг тотожних понять збігається повністю, але зміст різний. Різними є не всі ознаки, а тільки специфічні, видові. Родова ж ознака тотожних понять є спільною. На­приклад, тотожними є такі поняття, як "Олесь Гончар" і "ав­тор роману «Собор»".

Відношення між обсягами тотожних понять графічно зображають так (див. рис. 1). Обсяг поняття А і обсяг понят­тя В повністю збігаються.

Відношення підпорядкування

Відношення підпорядкування існує між такими поняття­ми, одне з яких входить як частина в обсяг другого.

Рис. 1 Рис. 2

У відношенні підпорядкування перебувають, наприклад, поняття "право" і "державне право". Обсяг поняття "держав­не право" входить до обсягу поняття "право" як частина його обсягу. Обсяг поняття "право" ширше, ніж обсяг поняття "дер­жавне право".

 

Поняття з більшим обсягом називається підпорядковую­чим, а поняття з меншим обсягом — підпорядкованим. У вашому прикладі поняття "право" є підпорядковуючим, а поняття "державне право" — підпорядкованим. Графічно відношення підпорядкування зображають так (див. рис. 2). Коло В означає поняття підпорядковуюче, а коло А — підпо­рядковане, обсяг якого становить частину обсягу підпорядко­вуючого поняття В.

Відношення підпорядкування може бути як між двома загальними, так і між загальним та одиничним поняттями. Якщо відношення підпорядкування існують між загальни­ми поняттями, то підпорядковуюче поняття називається ро­дом або родовим поняттям, а підпорядковане — видом або видовим поняттям. Так, поняття "право" — це родове, а по­няття "цивільне право" — видове; "угода" — це рід, а "до­говір" — вид.

Якщо відношення підпорядкування існує між підпоряд­ковуючим загальним і підпорядкованим одиничним понят­тями, то підпорядковуюче поняття називається видом або видовим поняттям, а підпорядковане — індивідом (елемен­том сукупності). Так, відношення між поняттями "крадіж­ка" і "ця крадіжка" є відношення виду ("крадіжка") і інди­віду ("ця крадіжка").

Відношення перехрещення

Перехресними називаються поняття, обсяг яких тільки частково входить один в одного.

Так, поняття "студент" і "відмінник" перехрещуються, оскільки частина обсягу поняття "студент" входить до обся­гу поняття "відмінник", а частина поняття "відмінник" вхо­дить до обсягу поняття "новатор" і "лауреат", "свідок" і "ро­дич", "адвокат" і "захисник" тощо.

Графічно відношення між обсягами перехресних понять відображають так (див. рис. 3). Коло А позначає обсяг одного, а коло В — другого перехресного поняття.

Зміст перехресних понять, за винятком родової ознаки, різний. Але видові ознаки не заперечують одна одну, навпа­ки, один і той же предмет може мати ознаки перехресних понять одночасно. Так, деякі люди в один і той же час є і студентами і відмінниками.

Несумісні поняття.

Серед несумісних понять розрізняють три види відношень: 1) супідрядності, 2) суперечності та 3) протилежності.

Відношення супідрядності

Рис. З Рис. 4

Відношення супідрядності існує між поняттями, які од­наково входять до одного й того ж роду. Такі поняття нази­ваються супідрядними.

 

 

Наприклад, поняття "крадіжка" і "пограбування" супід­рядні, оскільки вони є видами одного й того ж роду — "зло­чин проти особистої власності громадян". Супідрядними є також поняття "завдаток" і "застава", "хабар" і "халатність", "висилка" і "заслання".

Супідрядні поняття відображають так (див. рис. 4). Ве­лике коло А позначає обсяг родового поняття (наприклад, "злочин проти власності"), а малі кола В і С — обсяг супідрядних (видових) понять ("крадіжка" і "грабіж").

Зміст супідрядних понять в цілому відмінний, але, окрім родової ознаки, загальними можуть бути і деякі видові ознаки.

Відношення суперечності

Відношення суперечності існує між такими двома понят­тями, одне з яких має певні ознаки, а друге — ці ж ознаки заперечує, не стверджуючи якихось нових. Такі поняття на­зиваються суперечливими.

Прикладами суперечливих понять можна назвати такі: "винний" і "невинний", "осудний" і "неосудний", "законний" і "незаконний", "обґрунтований" і "необгрунтований", "зло­чинне" і "незлочинне", "каране" і "некаране" тощо.

Відношення суперечності існує між негативним і відпо­відним позитивним поняттям.

Змістом одного із суперечливих понять є сукупність пев­них ознак, а змістом другого — заперечення саме цих ознак. Так, змістом поняття "незаконний" є відсутність у предмета мислення тих ознак, котрі складають зміст поняття "закон­ний".

Обсяги суперечливих понять виключають одне одного. Один і той же предмет не може входити до обсягу обох супе­речливих понять одночасно. Обсяги суперечливих понять вичерпують увесь обсяг ро­дового поняття. Відношення між суперечливими поняттями відобража­ють так (див. рис. 5).

 

Рис. 5

Операції над поняттями.

Операції над поняттями — це такі логічні дії, унаслідок яких утворюються нові поняття. Оскільки обсяг понять роз­глядається як клас, із яким проводяться ці операції, то ос­танні й називаються операціями з класами. Унаслідок цих операцій (операцій над поняттями) здобувають нові класи. Розгляньмо такі операції над поняттями: а) складання, б) множення, в) заперечення, г) узагальнення і обмеження по­нять.

А. Операція складання понять полягає в об'єднанні двох чи кількох класів у один клас.

Так, операція складання понять "обвинувачувальний вирок" і "виправдувальний вирок" полягає в об'єднанні класу обви­нувачувальних вироків з класом виправдовувальних вироків у один клас, або в одне поняття "вирок". Результат цієї операції можна відобразити графічно так (див. рис. 7). Заштрихована поверхня є клас вироків. Під час операції складання понять часто користуються сполучником "або". Він уживається не в розділювальному, а в єднально-розділювальному значенні. Обсяг понять "А або В", здобутий унаслідок операції скла­дання, є об'єднання класів, що відповідають поняттям А і В. За допомогою операції складання можна об'єднати кла­си (поняття), що перебувають між собою у найрізноманітні­ших відношеннях: тотожності, підпорядкування, перехрещен­ня, супідрядності, суперечності, протилежності.

 

Рис. 7 рис.8

 

 

Рис. 9

Б. Операція множення понять полягає в пошуку таких предметів (елементів), котрі входять одночасно до класу обох помножуваних понять.

Рис. 10

 

 

Графічно результат цієї операції можна відобразити так (див. рис. 10). Заштрихована частина поверхні і означає тих людей, котрі є одночасно і свідками, і родичами. Під час множення понять, обсяг яких не збігається, ми здобуваємо нульове поняття. Наприклад, нам необхідно про­вести операцію множення над поняттями "навмисно" і "не­обережно". Оскільки обсяг цих понять не має загальних еле­ментів, то здобута внаслідок операції множення множинність дій є одночасно навмисною і необережною і буде нульовим класом. Операція множення позначається здебільшого за допо­могою сполучника "і" ("студент і спортсмен", "право і дер­жавне право", "хабар і халатність"), котрий вживається у поєднувальному значенні.

В. Операція заперечення поняття А полягає в утворенні нового поняття — не-А, обсяг якого, складений з обсягом по­няття А, становить логічний клас сфери предметів, про яку ми розмірковуємо.

Рис. 11 Рис. 12

Наприклад, сферою нашого міркування є юридичні уго­ди. Заперечуючи поняття "купівля-продаж" (А), ми здобуде­мо поняття "не купівля-продаж" (не-А). Склавши поняття "купівля-продаж" і "не купівля-продаж", ми здобудемо клас юридичних угод.

 

 

Графічно результат цієї операції можна уявити так (див. рис. 12). Тут квадрат — це сфера предметів, про яку ми міркує­мо (у даному випадку юридичні угоди). Коло поняття (А) "купівля-продаж". Заштрихована частина квадрата — понят­тя (не-А) "не купівля-продаж". Поняття не-А, що заперечує поняття А, має певний обсяг. Так, до обсягу поняття "не куп­івля-продаж" (не-А) увійде не все, що завгодно, не будь-який предмет дійсності, наприклад дерево, дім, людина і т. д., а тільки ті елементи класу юридичних угод, котрі не є купівлею-продажем, не входять до обсягу поняття А. Та оскільки кожен предмет або явище матеріального світу може розгля­датися нами у складі різних класів предметів, то обсяг конк­ретного поняття не-А перебуватиме у залежності від обсягу тієї сфери предметів, про яку ми міркуємо.

Визначення і поділ понять.

Визначенням (дефініцією) називається розкриття змісту поняття. Визначення розв'язує такі два пізнавальні (гносеологічні) завдання:

1. З'ясовує властивість визначуваного предмета, дає відповідь на запитання про те, що є даний предмет.

2. Обмежує визначуваний предмет від усіх інших суміж­них з ним предметів.

Так, визначаючи поняття "розбій" як 1) напад 2) з метою заволодіння особистим майном громадян, 3) поєднаний із насиллям, небезпечним для життя або здоров'я особи, котра зазнає нападу, або 4) із загрозою застосування такого насил­ля, ми тим самим розкриваємо сутність розбою, визначаємо його істотні ознаки і відрізняємо розбій від таких злочинів-як грабіж, крадіжка, бандитизм тощо.

У той час же необхідно мати на увазі, що будь-яке визначен­ня не повністю відображає предмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки і полишає поза своїм змістом масу інших ознак, якими наділений певний предмет. Визначення огрублює пред­мет, не виражає багатства його проявів, зв'язків і відносин.

Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних — ім'я предмета. До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначен­ня. Розгляньмо кожен вид визначення окремо.

Генетичне визначення

Генетичне визначення (від грецької "генезис", що озна­чає "походження") — це таке визначення, в якому зміст по­няття розкривається за допомогою вказівки на спосіб ви­никнення предмета. Описуючи походження предмета, ми пе­релічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття. Цим способом визначено чимало понять у математиці, і зокрема в геометрії. Наприклад: "Коло є крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра збе­рігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виник­нення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чи­ном, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".

Інші способи визначення

1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.

Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі: "Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з інши­ми предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивос­тей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність — внутрішня основа явища"; "Форма — це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості — до якості, а якості — до властивості; явища — до сутності, а сутності — до явища тощо. Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом ви­значення філософських та інших категорій.

2.Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.

Наприклад: "Близькі родичі" — батьки, діти, усинови­телі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина"; Законні представники" — родичі, усиновителі, опікуни, опі­куни обвинувачуваного або потерпілого, представники уста­нов і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".

Номінальні визначення

Окрім реальних визначень, у науці й практиці кори­стуються також і номінальними (від лат. слова nomina — ім'я) визначеннями. Номінальним є таке визначення, за допомогою якого визначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначен­ня не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних ви­значень дається найменування предметам і явищам, які ви­вчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовуєть­ся значення вживаних термінів і т. д.

Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:

1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного права іменуються юридичними особами".

2) "Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".

Перше визначення є номінальним, а друге — реальним.

Поділ понять

Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття — означає установити, на які види воно поділяється.

Поділ — це розподіл на види (групи) предметів, що вхо­дять до обсягу даного поняття.

За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких скла­дається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на "події" та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт". Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "без­платні", ми встановлюємо обсяг поняття "договір".

У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основа поділу.

Поняття, обсяг якого піддається поділу, називається по­ділюваним.

Види предметів, на котрі розподіляється рід, називаються членами поділу.

Ознака, за якою ми розподіляємо поняття на види, нази­вається основою поділу.

Поділ понять не можна сплутувати із мисленим розчле­нуванням цілого на частини. Так, коли ми висловлюємо думку про те, що "Акт експертизи складається із 1) вступу, 2) до­слідження та 3) висновку", то ми поділяємо, розчленовуємо предмет на його складові частини.

Правила поділу

У процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

1. Поділ має бути сумірним

Це означає, що обсяг членів поділу, разом узятих, мав до­рівнювати обсягу поділюваного поняття.

2. Поділ має відбуватися на одній основі

Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобтоподіляти поняття таким чином, щоб одні члени поділу буливиділені за однією ознакою, а другі — за другою.

Приклад поділу не на одній основі: "Студенти бувають відмінники, ті, що добре встигають, і спортсмени". Тут поділ відбувається за двома основами: за успішністю ("відмінники" і "ті, що добре встигають") і стосовно спорту ("спортсмени").

3. Члени поділу мають виключати один одного

Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мис­лимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного членаподілу. Це правило випливає з другого. Якщо основа поділу одна, то члени поділу виключають один одного, якщо ж поділ проведено не за однією основою, то члени поділу будуть перехрещуватися.

Наприклад: "Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени". Тут поділ проведено за трьома основами відра­зу 1) успішністю, 2) формою навчання та 3) стосовно спорту. Члениподілу не виключають один одного тому, що одні й ті ж студенти можуть одночасно входити до обсягу всіх членів поділу.

4. Поділ має бути безперервним

Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення Цьогоправила призводить до помилки, що називається стриб­ком у поділі.

Так, якщо ми угоди поділяємо на "усні" й "письмові", а потімкожен із цих видів, у свою чергу, — на найближчі види (" письмові