Правила визначення і помилки, можливі при визначенні

Щоб визначення було правильним, необхідно дотримува­тися таких правил:

1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначува­ного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс). Пору­шення цього правила викликає подвійні помилки: визначен­ня може бути або надто широким, або надто вузьким.

Надто широке визначення — це таке визначення, в кот­рому обсяг визначаючого поняття ширше від обсягу визна­чуваного (А < Вс). Найпоширенішим прикладом таких визначень є визна­чення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не на­звані специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.

Надто вузьке визначення — це таке визначення, у якому обсяг визначаючого вужчий (менший) від обсягу визначува­ного поняття (А > Вс). Надто вузькими є, наприклад, такі визначення: "Домаш­ня тварина — це тварина, яка приручена людиною і використо­вується нею для сільськогосподарських робіт". В даному випадку крім родової ознаки класу предметів «домашня тварина» вказана і зайва видова ознака, чка належить лише підкласу «робоча домашня тварина», а не всьому класу предметів, щи визначається.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого. При порушенні цього правила можливі такі дві помил­ки: коло у визначенні і тавтологія.

Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чер­гу, пояснюється через перше. Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передба­чені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне пра­во"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.

Тавтологією називається таке визначення, в якому ви­значальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem — те ж через те саме).

Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно".

3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.

Визначення буде виразним, якщо поняття, посередницт­вом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є ви­значеними, такими, що мають одиничне значення. У визна­ченні не може бути понять двозначних, таких, які можна ро­зуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні кори­стуються поняттями невизначеними (неоднозначними), таки­ми, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.

4. Визначення понять не можна змішувати з різноманітни­ми засобами, схожими з визначеннями, такими як опис, ха­рактеристика, порівняння, показ.

Опис предмета полягає у зазначенні ряду якихось особ­ливих зовнішніх ознак, на основі котрих описуваний пред­мет відрізняють від інших предметів. Описуються звичайно індивідуальні предмети і явища, наприклад особа розшуку­ваного злочинця, речовий доказ, місце події тощо.

Характеристика — це перелік найважливіших у певно­му відношенні ознак предмета, явища, особи. Наприклад: «Політика є концентроване вираження економіки». У цьому судженні не розкривається зміст поняття "політика", не пе­релічуються зміст поняття як соціального явища, але вказа­на ознака, котра найточніше виражає відношення, існуючі між політикою та економікою.

Порівняння — наочне роз'яснення певної характеристики предмета або явища за допомогою порівняння його з чимось іншим. Наприклад: "Діти — квіти життя" тощо.

Показ — це демонстрація предмета, унаслідок якої відбу­вається ознайомлення з предметом за допомогою безпосеред­нього його сприймання, або з'ясування класу (роду), до якого належить предмет, котрий нас цікавить. Наприклад: "Це — кафедра"; "Цей колір — синій"; "Кібернетика — наука" і т. д.

Поділ понять

Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття — означає установити, на які види воно поділяється.

Поділ — це розподіл на види (групи) предметів, що вхо­дять до обсягу даного поняття.

За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких скла­дається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на "події" та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт". Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "без­платні", ми встановлюємо обсяг поняття "договір".

У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основа поділу.

Поняття, обсяг якого піддається поділу, називається по­ділюваним.

Види предметів, на котрі розподіляється рід, називаються членами поділу.

Ознака, за якою ми розподіляємо поняття на види, нази­вається основою поділу.

Поділ понять не можна сплутувати із мисленим розчле­нуванням цілого на частини. Так, коли ми висловлюємо думку про те, що "Акт експертизи складається із 1) вступу, 2) до­слідження та 3) висновку", то ми поділяємо, розчленовуємо предмет на його складові частини.

Правила поділу

У процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

1. Поділ має бути сумірним

Це означає, що обсяг членів поділу, разом узятих, мав до­рівнювати обсягу поділюваного поняття.

2. Поділ має відбуватися на одній основі

Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобтоподіляти поняття таким чином, щоб одні члени поділу буливиділені за однією ознакою, а другі — за другою.

Приклад поділу не на одній основі: "Студенти бувають відмінники, ті, що добре встигають, і спортсмени". Тут поділ відбувається за двома основами: за успішністю ("відмінники" і "ті, що добре встигають") і стосовно спорту ("спортсмени").

3. Члени поділу мають виключати один одного

Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мис­лимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного членаподілу. Це правило випливає з другого. Якщо основа поділу одна, то члени поділу виключають один одного, якщо ж поділ проведено не за однією основою, то члени поділу будуть перехрещуватися.

Наприклад: "Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени". Тут поділ проведено за трьома основами відра­зу 1) успішністю, 2) формою навчання та 3) стосовно спорту. Члениподілу не виключають один одного тому, що одні й ті ж студенти можуть одночасно входити до обсягу всіх членів поділу.

4. Поділ має бути безперервним

Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення Цьогоправила призводить до помилки, що називається стриб­ком у поділі.

Так, якщо ми угоди поділяємо на "усні" й "письмові", а потімкожен із цих видів, у свою чергу, — на найближчі види (" письмові", наприклад, на "прості" й "нотаріально засвідчені"), то такий поділ буде безперервним. Якщо ж угоди ми будемо Поділяти на "усні", "прості" й "нотаріально засвідчені", то ми припустимосяназваної помилки — стрибок у поділі.

5. Основа поділу має бути виразною

Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясною), щоб її не можна було ро­зуміти по-різному. Якщо ознака, взята за основу поділу, є не-визначеною, такою, що кожен може тлумачити її по-своєму, то поділ буде невиразним. Таким, наприклад, має бути поділ наук на складні й нескладні, цікаві й нецікаві і т. д.

Види поділу понять

Розрізняють такі види поділу: поділ за видотвірною озна­кою (простий поділ), дихотомічний поділ і класифікація.

Простий поділ.

Простий поділ, або поділ за видотвірною ознакою, — це такий поділ, коли обсяг поділяється за якоюсь основою на супідрядні види.

Приклади простого поділу: "Залеж­но від обсягу повноважень розрізняють такі види доручень: одноразові, спеціальні і загальні". Простий поділ — це найпоширеніший вид поділу, ним широко користуються у науці й практиці. Він дає змогу ви­ділити всередині роду види предметів, що стає потім основою для віднесення окремих конкретних предметів даного роду до "свого" виду, не змішувати одні предмети або явища з іншими тощо.

Дихотомічний поділ.

Дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється на два суперечні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує.

Приклади дихотомічного поділу: "Війни поділяють на справедливі і несправедливі"; "Договори бувають відплатні й безвідплатні" тощо. У вигляді формули цей поділ можна записати так: А { а і не-а}.

Класифікація

Класифікацією називається складний ступінчастий поділ предметів на класи і підкласи, зроб­лений таким чином, що кожен клас займає стосовно інших класів точно визначене і міцно закріплене місце.

При класифікації поділ відбувається не за будь-якою ознакою, а за найістотнішою, такою, що визначає характер усіх інших ознак предметів, котрі класифі­куються, і дає змогу установити для кожного класу чітко визначене, постійне місце серед інших класів. Класифікація є такий поділ, у якому рід поділяється на види, види — на підвиди і т. д. За допомогою класифікації здобувають струнку систему розміщення тих чи інших пред­метів за класами, закріпленими у таблицях, схемах, кодексах тощо.

Класифікації бувають природними й допоміжними.

Допоміжна класифікація — розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою.

Прикладом такої класифікації є розміщення в алфавіт­ному порядку прізвищ робітників і службовців у відомості на одержання зарплати.

Природна класифікація — це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак.

Приклади природної класифікації: класифікація су­спільно-економічних формацій, класифікація хімічних еле­ментів (періодична система елементів), класифікація тварин у біології, класифікація рослин у ботаніці тощо.

Класифікуючи, слід мати на увазі, що, окрім розвинутих, типових форм, існують і форми нерозвинені або нетипові, проміжні, такі, котрі стоять на грані різних класифікованих предметів, поєднують у собі ознаки предметів, які входять до різних груп. Наприклад, єхидна і качконіс мають ознаки і ссавців і плазунів, поєднують риси обох цих класів. У таких випадках предмет відносять до тієї групи, яка стоїть ближче до класи­фікаційного предмета і більше відповідає його природі.

Будь-яка класифікація відносна. Із розвитком науки вона уточнюється, доповнюється, замість однієї класифікації створюється нова, більш адекватна дійсності. Кожна класифікація приблизна, вона в огрубілій формі розкриває зв'язки між предметами, що класифікуються.

Природна класифікація при неправильній її побудові може виявитися штучною. Штучною вважається така кла­сифікація, у якій поділ предметів на класи проведено не за істотною ознакою, а за зовнішньою, другорядною. Така класифікація викривляє взаємозв'язки між предметами та явищами і тому є непридатною для науки й практики.

 

 

 

Лекція 2.

Тема 3. СУДЖЕННЯ