Правило заборони кола: визначення не повинно утворювати кола.

При порушенні цього правила виникає така помилка: дефінієндум визначається через дефікієнс, а останній, в свою чергу, визначається через дефінієндум. Наприклад: «Право - це наука, яка вивчає правові відносини», «Правові відносини - це відносини, які вивчає право».

Ця помилка отримала назву «коло у визначенні». її різновидом є ще один вид помилок, які називаються «тавтологіями», або «те саме через те саме». Сутність таких помилок полягає у тому, що дефшієндум і дефінієнс виражаються однаковими словами. Наприклад, «життя - це життя», «на війні як на війні».

3. Правило однозначності: визначення повинно бути чітким, ясним і однозначним.

Мається на увазі використання у визначенні лише таких висловів, які відомі і зрозумілі для, тих, на кого це визначення розраховане. Бажаною є також відсутність у визначеннях метафор і образних порівнянь. Наприклад, поняття «пролегомени» можна визначити як пропедевтику, але таке визначення буде зрозумілим лише для певної обмеженої групи людей, якій відомо, що «пропедевтика» - це вступ до певної науки, концепції, теорії. Для більшості людей це визначення залишиться визначенням невідомого через невідоме.

Не будуть визначеннями у строгому розумінні слова і такі висловлювання: «мова - це дім буття людини», «архітектура - музика, що застигла», «артилерія - бог війни» тощо.

4. Правило несуперечності: необхідно намагатися, щоб визначення не було заперечним.

Будь-яке визначення повинно розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо ж визначення є заперечним, то воно не розкриває суттєвих ознак предмета, а лише вказує на множину ознак, які цьому предметові не належать. Наприклад, у визначеннях: «Алхімія - це не наука», «Демократія - це не тоталітаризм», «Логіка - це не право» не виконується правило відсутності заперечення.

Підсумовуючи вищесказане, наведемо ще один яскравий приклад. 1 вересня 1999 р. у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» виступила видатна українська поетеса Ліна Костенко з промовою «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала». Перш ніж приступити до основної частини промови, вона дала визначення усіх ключових понять свого виступу {«гуманітарний», «аура», «нація»), для того, щоб «уникнути смислових аберацій», щоб аудиторія її сприйняла так, як цього хотіла поетеса. Ось уривок з цієї промови.

«Отже, гуманітарна аура нації. Чи не правда, яке приємне для слуху поєднання слів? Справді, кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, - в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

Але спершу уточнимо термінологію, щоб уникнути смислових аберацій.

В наш складний час, в нашій проблематично незалежній державі, де так поляризувалися пріоритети, впадає в очі, наприклад, амбівалентність поняття гуманітарний. Для одних - це комплекс гуманітарних дисциплін, адже китапіШ - це категорія культури, освіти, духовності. Для іншого слово гуманітарний асоціюється перш за все з гуманітарною допомогою. Як для мене, це вельми прикрий термінологічний збіг, що часом призводить до непорозумінь, коли замість вироблення концепції гуманітарної політики в її кардинальних аспектах, все зводиться до розмови про черговий гуманітарний вантаж або про екологічно чисті макарони.

Думаю, що в країнах Європи, де є сильна традиція Гуманізму, чіткіше розмежовані ці поняття: гуманітарний і гуманістичний, людський і людяний, у нас же в означенні гуманітарних наук і гуманітарної ж допомоги ця різниця стерлася. Але треба мати на увазі цей нюанс.

Аура. У словниках радянського періоду, енциклопедичних, філософських, навіть іншомовних, - а ці словники осіли на стелажах, і люди досі користуються ними, - аура однозначно інтерпретується як термін медицинський, з області симптоматики деяких тяжких недуг, як специфічний стан, що передує нападові хвороби. Це, очевидно, від нелюбові до окультних наук, де аурою вважається невидиме світіння, яким оточені матеріальні тіла, особливо людина, і яке дано побачити хіба що сенситивам та ясновидцям. Ауру вивчали ще у 20-х роках, за допомогою світлофільтрів, тоді ж у Лондоні вийшла книжка Вальтера Кільнера «Аура людини». А в 60-х була навіть чутка, що ауру почали досліджувати американські вчені, але коли виявилося, що над головами деяких політиків аура вельми темна і плямиста, досліди було припинено, а їхні результати засекречено. Доводилося бачити й фотознімок дружини Реріха, на якому її голова оточена загадковим світінням, - але не беруться сказати, чи то справді була аура, чи щось з області фотоефектів. У всякому разі такі езотеричні поняття, як аура чи, скажімо, біополе, були протипоказані матеріалізмові, про що й свідчить звужено оказіональне визначення аури у вищезгаданих словниках.

Однак існує етимологія слова, досить звернутися до латини, - аура має там до десятка значень, і всі вони зв'язані з вітерцем, повівом, або золотом, відтінками золотого. Відоме Горацієве «аuгеа mediocritas» - золота середина, чи епітет Персея «аuri gепа» - золотороденний, тобто син Данаї від Юпітера, який навідав її у вигляді золотого дощу.

Зрештою, аuгеоlus, ореол - це вже прямий прародич аури, хоч у дорозі від давньої латини до наших днів вона приростала ще й іншими смислами, як це часто буває. До прикладу, камікадзе означає божественний вітер, згодом так почали називати японських льотчиків-смертників. Але, якщо вдуматись, то якийсь невловимий зв'язок між цими поняттями є, бо лише порив божественного вітру може кинути людину на такий відчайдушний крок. Словом, як існує, безперечно, якесь біополе особистості, так існує і аура цілої нації, хоч неозброєним оком її і не видно.

Що ж до поняття нація, то лише на перший погляд здається, що це таке чітке і всім зрозуміле поняті я. Саме в це поняття останнім часом, уже в умовах, здавалось би, незалежної України, внесено стільки плутанини, що пересічний громадянин може вкрай розгубитися, начитавшись нашої преси, де українців то пропонують вважати етносом, що й досі ще не відбувся як нація, то вже аж політичною нацією, що містить у собі весь наш поліетничний конгломерат, то народом України, то, як у Конституції сказано, - українським народом. У паспорті графа національності скасована. Епітетом національний розкидаються так бездумно, що іноді він втрачає контури сенсу.

Проблема тут навіть не в ідентифікації нації, а в кризі самоіден-тифікації національно дезорієнтованої частини суспільства. Не буду вдаватися в теорію питання, це окрема тема, скажу лише самоочевидну річ: якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував саме українцям».

• У тезі застосовуються іншомовні слова без урахування їх точного значення.

У цьому випадку теза також може бути сформульована нечітко і неясно. Так, наприклад, суддя у рішенні пише: «З урахуванням девальвації виплатити...» Хоча в цьому випадку треба було б записати: «з урахуванням інфляції», тобто з урахуванням «знецінювання паперових грошей». Девальвація ж - це «офіційне зниження курсу паперових грошей щодо золота або зменшення золотого змісту грошової одиниці».

Часто термін «легітимний» вживають замість слова «законний». Однак легітимація - це 1) визнання або підтвердження законності якогось права або повноваження; 2) документи, що підтверджують це право або повноваження; 3) узаконення. Отже, терміни «легітимний» і «законний» не означають одне й те саме.

У зв'язку з наведеними прикладами практичною рекомендацією для всіх сперечальників є таке положення: перш ніж застосовувати у процесі спору з супротивником іншомовні слова, ознайомтеся з їхніми значеннями.

Окрім того, що ви повинні вміти грамотно визначати поняття, що застосовуються в тезі, та з'ясовувати їхні значення, треба також звертати увагу на кількісну характеристику тези, тобто перш ніж сперечатися, з'ясуйте, про яку кількість предметів йдеться у тезі (тобто про всі предмети, їх частину: більшість чи меншість, або окремий предмет).

Наприклад, хтось стверджує, що «усі люди егоїсти». У цьому випадку ще не зрозуміло, про всіх чи про деяких людей йдеться у висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначеність.

Важливе значення має також вирішення питання про модальність тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан справ, що в ній описується, має місце в дійсності або він є тільки можливим; теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.

Лише після того, як з'ясовані всі зазначені вище питання, можна розпочинати суперечку, будувати аргументації, критикувати точку зору супротивника. Без визначення питання щодо зрозумілості, чіткості, ясності предмета спілкування, суперечка не може бути раціональною. Нехтування цим кінець-кінцем або призведе до конфліктної ситуації, або суперечка нагадуватиме дитячу гру під назвою «зіпсований телефон».

Правило 2: Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики.

Порушення цього правила в процесі спілкування призводить до помилки, яка називається іgnoratіо еlenchі. Вона буває двох видів: «втрата тези» і «підміна тези».

«Втрата тези» відбувається у тому випадку, коли людина ненавмисно (іноді підсвідомо) у процесі суперечки підміняє одну тезу іншою.

«Підміна тези» - це така ж сама помилка, однак людина допускається її свідомо, з наміром ввести в оману опонента, обгрунтувати не те твердження, яке висувається як теза, а те, яке вигідно їй. І в першому, і в другому випадку теза, яка повинна бути обгрунтованою, кінець-кінцем залишається необгрунтованою. Так, наприклад, людина емоційно починає розмірковувати про щось несправедливе з точки зору моралі, а замість цього доводить, що воно є несправедливим у правовому розумінні.

«Підміна тези», як правило, застосовується тими людьми, які бачать, що відкрито довести заявлену тезу вони не можуть. Тоді вони намагаються відволікти увагу співрозмовника, висуваючи нову тезу, яка зовнішньо схожа з попередньою, але має зовсім інший зміст.

«Підміна тези» також може бути пов'язана з відповіддю не на те запитання, яке було задане, або з нерозкриттям запропонованої теми. При цьому текст аргументації з точки зору логіки може бути бездоганним.

Саме про допущення такої помилки йдеться у наведених нижче діалогахг

1. - Як ви ставитеся до приватизації землі?

- Наше суспільство до приватизації ще не готове.

2. - Де ти дістав цю книжку?

- Там її вже немає.

3. - Хто зателефонував?

- Це не тебе.

4. - Котра година?

- Ти все одно запізнився.

Наведені тексти досить типові для нашого життя, ми навіть не помічаємо, що допускаємо помилку. Однак у процесі суперечки неуважне ставлення до цього може призвести до непорозуміння або навіть до конфлікту чи поразки у спорі.

Якщо ми маємо справу з навмисною підміною тези, то така помилка кваліфікується як софізм. Згадаймо приклад про Протагора і Еватла, який був наведений на початку книги. Непорозуміння тут виникло саме через порушення закону тотожності, який є основою правила, що обговорюється. У договорі між учнем і вчителем не було чітко визначено поняття «перший судовий процес» і роль Еватла в цьому судовому процесі: він повинен був виступати, з одного боку, як юрист, який програє або виграє свій перший судовий процес, а з іншого боку - як відповідач, якого суд або виправдовує, або звинувачує. У зв'язку з Цим змінювалася і угода, з приводу якої сперечалися Протагор і його учень.

Розглянемо детально ще один софізм: «Хтось вирішив довести, що Зрази по 2 буде не б, а 4. Для цього він узяв звичайний сірник і попросив присутніх уважно слідкувати за його міркуванням. «Переламавши сірник навпіл, - сказав він - будемо мати один раз 2. Зробивши те саме з однією з половинок, будемо мати другий раз 2. Нарешті, зробивши те саме з іншою половинкою, будемо мати третій раз 2. Отже, узявши Зрази по 2, ми отримали 4, а не б, як звичайно прийнято думати».

У міркуванні дивного математика була допущена помилка - «підміна тези». Замість того, щоб доводити твердження «3x2 = 4», він доводив, що «якщо ціле поділити навпіл, а потім кожну половинку в свою чергу поділити навпіл, то в результаті отримаємо чотири частини».

Підміна тези може також відбуватися тоді, коли людина свідомо не бажає дати відповідь на поставлене запитання. Як приклад наведемо таку ситуацію:

Даючи російському громадянинові транзитну візу, співробітники фінського посольства у Швеції хочуть упевнитися в тому, шо у нього є зворотний квиток до Росії (на пором, на поїзд або на літак). Чоловік протягує свій паспорт співробітнику посольства. Той його запитує: «Чи є у Вас квитки на пором?» Роблячи вигляд, що він не розуміє причину запитання, чоловік задає співробітнику посольства зустрічне запитання: «А що, у цю пору року складно з квитками?».

У суперечках може допускатися або повна, або часткова підміна тези. У першому випадку підміна тези, як правило, маскується певними обставинами, що пов'язані з конкретною ситуацією. Це дозволяє відволікти увагу опонента від порушення одного з основних правил раціональної суперечки.

Так, широко відомим є випадок з давньогрецьким філософом Діогеном, якого, за легендою, одного разу навіть побили за підміну тези. Його опонент стверджував, що у світі, який існує у нашій уяві, рух неможливий. Діоген з ним не погодився і для підтримки своєї точки зору підвівся і почав ходити перед співрозмовником. Підміна тези була очевидною. Йшлося про те, що для людського розуму світ є нерухомим. Діоген же своїми рухами намагався обгрунтувати зовсім інше: у світі, що чуттєво сприймається, рух є. Але це не було предметом суперечки. Опонент, який вважав, що рух не існує, підтримував точку зору, відповідно до якої почуття, що свідчать про протилежне, просто обманююгь нас. Можна сперечатися з приводу слушності Діогена або його співрозмовника, погоджуватися з ними або ні. Однак не можна заперечити той факт, що у наведеному прикладі Діоген допустив Помилку «підміна тези».

Наведемо ще один приклад повної підміни тези. Федір Достоєвський у «Щоденнику письменника» пише про справу Кронеберга, який висік свою доньку шпіцрутенами. Адвокат Спасович побудував свій захист на тому, що замінив слово «катування» на «покарання», «шпіцрутени» - на «різки», «семилітню дитину» - на «дівчинку зіпсовану і порочну» тощо. Таким чином, замінивши слова, з яких складалася первісна теза, він підмінив і саму тезу в цілому. Підзахисного адвоката Спасовича виправдали.

Часткова підміна тези відбувається тоді, коли теза або звужується, або розширюється в процесі аргументації або критики. У першому випадку обґрунтовується «занадто мало» і в результаті сама теза залишається необгрунтованою. Так, наприклад, якщо б ми хотіли довести, що Щ. є порядною людиною і для цього почали б наполягати на тому, що про нього невідомо нічого дурного, то ми припустили помилку «занадто мало доведено».

Як приклад звуження тези наведемо два уривки з одного твору Еразма Роттердамського, де описуються суперечки між абатом і вченою дамою.

Антроній. Що ти називаєш мудрістю?

Магдалія. Це тоді, коли ти розумієш, що щастя людині приносять тільки духовні блага, а багатства, почесті, знатність не роблять її ні щасливішою, ні кращою.

Антроній. Бог із нею, з такою мудрістю.

Магдалія. Але якщо мені приємніше читати хорошого письменника, чим тобі полювати, пити або грати в кістки? Ти не погодишся, що я живу приємно?

Антроній. Я б так не жив.

Магдалія. Я не про те запитую, що тобі приємніше за все, а що повинно бути приємним.

 

Магдалія. А ти вважаєш людиною того, хто не знає мудрості і знати не хоче.

Антроній. Для себе я достатньо мудрий.

Магдалія. Для себе і свині мудрі.

Антроній. Ти немов софістка якась - так вправно сперечаєшся.

Антроній не має рації, Магдалія - не софістка. Вона просто вказує йому кожного разу на факт звуження тези. У першому уривку Магдалія говорить: «Я не про те запитую, що тобі приємно, а що повинне бути приємним». У другому уривку абат намагається питання про мудрість звести до того, що саме для нього є мудрим. На що Магдалія відповідає: «Для себе і свині мудрі».

Теза може також розширюватися. У цьому випадку є ризик обгрунтувати «занадто багато». При такому обгрунтуванні виникає небезпека застосування досить широкого підґрунтя, з якого випливає не тільки теза, а й якесь інше неприйнятне положення. «Хто доводить багато, той нічого не доводить» - цей латинський вислів фіксує саме таку помилку в комунікації.

Якщо ви помічаєте, що в аргументації, яка спрямована до вас, допускається підміна тези, то передусім спробуйте з'ясувати, чи ваш співрозмовник це зробив навмисно, чи ненавмисно. Так, наприклад, людина може дати відповідь не на те запитання, яке перед нею ставилося, без будь-якого наміру, через незнання, а іноді навіть через те що вона не зрозуміла запитання, а це дуже часто буває у стресовій ситуації.

Якщо ж ви бачите, що ваш співрозмовник намагається змінити тезу непомітно для інших учасників комунікації і обгрунтувати її як таку, що висувалася спочатку, то найбільш раціональною дією у цьому випадку повинна стати беззастережна вказівка на помилку «підміна тези», яка допускається у суперечці.

 

§ 2. Правила і помилки щодо аргументів