Із захистної промови Андрієвського щодо братів Келеш

На долю братів Келеш випало, панове присяжні засідателі, велике нещастя - бути під судом за тяжким обвинуваченням. Я говорю «нещастя», бо удар цей для них випадковий і рішуче нічим не заслужений, в чому ви легко переконаєтесь, якщо спокійно поставитеся до справи. Справа ця є повчальним прикладом того, що можуть накоїти плітки, недоброзичливість і сліпа людська підозрілість.

Тут виставлено проти братів Келеш обвинувачення у підпалі з корисливою метою, заради страхової премії. Кожне обвинувачення можна порівняти з вузлом, зав'язаним навколо підсудного. Але є вузли незворушні і вузли з фокусом. Якщо захист намагається розплутати правдиве обвинувачення, то ви завжди бачите і помічаєте, які він відчуває труднощі, як у нього бігають руки і як вузол, незважаючи на всі зусилля, міцно тримається на підсудному. Інша справа, коли вузол з фокусом. Тоді треба тільки зловити таємний, замаскований кінчик або петельку, потягнути за них - й усі пута розмотуються самі по собі - людина виходить з них повністю вільною.

Такий кінчик стирчить у цій справі досить явно - він навіть майже не замаскований - і я ухоплюся прямо за нього. Це питання: чи було це підпалення насправді? Це - історія самої пожежі. Якщо ви її прослідкуєте, то, безперечно, побачите, що тут пожежа могла відбутися тільки випадково, а, отже, якщо не було ніякого злочину, то немає потреби розмірковувати щодо винуватців.

16 січня о 6 годині вечора тютюнова комірчина братів Келеш була зачинена і опечатана контролером Некрасовим. Опівночі всередині цієї комірчини з'явилися ознаки пожежі. Виникає запитання, як же вона могла відбутися? Хто і як міг туди проникнути? Замок, ключ від якого був у контролера, виявився замкненим і неушкодженим. Печатка затримувала двері своїм липким складом, отже, її не знімали. Інших ходів до комірчини не існувало і прокладено не було. Щоправда, Бобров, домовласник, пропонує нам зупинитися на припущенні, що туди можна було потрапити через кватирку, а до кватирки на четвертий поверх дістатися сходами або по водостоку. Але будемо міркувати у межах розумного і не зважатимемо на казкові припущення. Драбини, що була приставлена до стіни, ніхто не бачив, а для того, щоб залізти по водостоку на четвертий поверх, треба бути мавпою або акробатом - привчитися до цього з дитинства, а брати Келеш - 40-літні люди і гнучкістю тіла не відзначаються. Нарешті, кватирка на четвертому поверсі замикається зсередини: якщо б її залишили в зимову стужу відкритою, то контролер Некрасов, замикаючи комірчину, помітив би це, та й усі вікна вже б взялися льодом. Окрім того, кватирки робляться не в нижній частині вікна, а трошки вище, перегнутися через вікно жодний з Келешей не зміг би - треба було б його розбити, однак усі вікна після пожежі вціліли. Отже, якщо не припускати казок, якщо не вірити, що один з Келешей міг забратися, як комар, у щілину або залізти в комірчину через трубу, як відьма, - то треба буде визнати, що з тієї хвилини, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, коли через шість годин в ній почалася пожежа, і комірчина, як і раніше, була зачиненою, - ніхто до неї не входив і не міг увійти. Звідси випливає один можливий висновок, що невловима, не доступна для очей причина пожежі, мікроскопічна, але, на жаль, дійсна, вже таїлася в комірчині у ту хвилину, коли «пошабашили» і коли Некрасов замикав комірчину. Висновок ясний, як божий день. Усе, що ми знаходимо у справі, підтверджує його. Перш за все, згадайте свідчення Некра-сова... про те, що ще о десятій вечора, тобто за дві години до того, як сильний запах гару та туман диму викликали справжнє занепокоєння - ще за дві години до цієї хвилини, Некрасов вже відчував у повітрі сусіднього двору слабкий запах гару. Згадайте і те, що вогню зовсім не було видно, навіть коли приїхали пожежники. Були тільки сморід і дим. Перше полум'я з'явилося тоді, коли вибили вікна й у комірчину потрапило повітря. Що ж це все означає? Все це означає, що причиною пожежі було щось малесеньке, яке діяло досить мляво, досить повільно, ледве помітно, - причина була такою слабкою, що вона викликала лише тління, задимлення, сморід і не викликала навіть вогню. Тільки дрібниця, тільки незагашена папироска, запавша іскорка могла подіяти таким чином.

Від іскорки десь почав тліти тютюн. Повітря сухе у комірчині...: тютюн тліє, димить, вогню не дає, але жар переходить від одного шару тютюну до іншого; чим більше витліло, тим більше просушилися сусідні шари - тихесенько і тихесенько робота зсередини комірчини продовжується. Надиміло спочатку рідким димом, а потім і густіше. Ось вже диму стільки, що його тягне назовні, потяглися струмені за вітром на сусідній двір, але ще їх мало, на морозному повітрі їх не відчуєш, а якщо і відчуєш, то не звернеш уваги. Але ось запах диму на фабричному і сусідньому дворі стає сильнішим. Його вже достатньо явно чує Некрасов. Але й він не звертає на нього уваги: мало від чого і звідки може димити в зимову пору. Ще дві години минають, і гар так повільно, так поступово і невловимо збільшується, що мешканці двох сусідніх будинків почали турбуватися і шукати причини. І навіть у цей час власне пожежі, тобто вогню, не було; все дим та дим валить, і не здогадаєшся звідки.

Таким чином, якщо ви згадаєте, що після того, як дим вже пробився назовні, пройшло більше двох годин, перш ніж на нього стали звертати увагу, то ви, звичайно, визнаєте, що внутрішній процес тління вимагає чимало часу, принаймні більше, ніж дві години, і для вас стане ясно до очевидності, що о шостій вечора комірчина була зачинена контролером Некрасовим вже з непомітною, але готовою причиною майбутньої пожежі. Це була папироска, яку хтось забув, іскра, що-небудь таке маленьке - я в деталях не знаю що (адже істинна причина більшості пожеж невідома) - але для мене не важливо: що саме? Для мене важливе інше питання: чи могла звернутися до такої причини пожежі, до такого повільного і невірного засобу людина, що бажає, умислює, турбується, влаштовує так, щоб пожежа відбулася неодмінно? Ось що для мене важливе. І для мене відповідь безсумнівна: ні, не могла. Такі пустощі - тільки випадок, а не умисел. Спробуйте насправді запаленою сигаретою зробити пожежу - важка справа, а скільки пожеж відбувається саме від необережно кинутої папироси. Ось, припустимо, ви палите і працюєте, поклали біля себе запалену папиросу або сигару, іноді буває, що кожного разу, як ви її залишаєте, вона гасне, і вам доводиться її знову запалювати, а іншим разом захопитеся роботою - бач, а тим часом уся папироска до кінця згоріла на попільниці. Іноді тютюн горить успішно, іноді - ні; дотліє до якоїсь межі - і стій! - трапиться сира нитка, і все закінчено. І кому ж краще знати ці властивості тютюну, як не тютюновому фабриканту? Чи він, кинувши папиросу у тютюн, може бути впевнений, що пожежа неодмінно відбудеться? Він повинен знати, що тютюн тліє повільно і не дає полум'я. Підпалювач неодмінно взяв би собі у спільники керосин, стружки й різні інші горючі матеріали. Але нічого такого тут не було. І не було не тільки тому, що немов би підозріла купа сміття на місці пожежі була тютюном, папером і папиросами..., а й тому, що до приїзду пожежних не було зовсім полум'я, а горючі матеріали неодмінно дали б полум'я. Тому вже якщо не змазувати тютюн керосином і не підкладати горючих матеріалів, то підпалювач неодмінно повинен був передбачити, що для успіху горіння треба зробити тягу, дати допуск повітрю, відкрити де-небудь кватирку або вибити вікно - інакше далі сморіду та тління справа не піде. Але й цього не було зроблено. Таким чином, уся історія пожежі голосно говорить нашій совісті і ясно доводить нашому розуму, що пожежа ця не задумана людиною, а спричинена непередбаченим випадком. Тут, власне, і закінчується мій захист; таємна петелька у вузлику знайдена, увесь вузол розплутується: після цього ясно встановленого факту для мене вже не існує у справі нічого важливого і небезпечного. Ніякий підозріливий натяк, ніякі плітки щодо підсудних мене не лякають. І дійсно, залишаються тільки дрібниці...

 

Аналіз тексту

Спробуємо виділити основну тезу наведеної аргументації. Враховуючи той факт, що це захисна промова, тезою повинно стати висловлювання, в якому міститься інформація про невинність підсудних. Знайдемо це положення в тексті: «Бути під судом за тяжким обвинуваченням у підколенні з корисливою метою для братів Келеш - це нещастя, удар випадковий і нічим не заслужений».

Тепер спробуємо виділити основні аргументи, на які спирався адвокат для того, щоб обґрунтувати цю тезу, Спробуємо розбити текст аргументації на певні смислові блоки. Таких блоків можна виділити чотири. Відповідно до цього виділимо чотири основні аргументи:

1. Кожне обвинувачення - це вузол, зав'язаний навколо підсудного. Кінцем такого вузла в розглянутій справі є питання: чи було підпалення насправді?

2. У комірчину ніхто не входив і не міг увійти з того моменту, як Некрасов зачинив її і до того часу, як почалася пожежа.

3. Комірчину зачинив контролер Некрасов з уже готовою (мікроскопічною, непомітною) причиною пожежі.

4. Пожежа не була задумана людиною, її викликав не-передбачуваний випадок.

Спробуємо проаналізувати обґрунтування усіх основних аргументів.

 

У першому блоці обвинувачення уподібнюється до вузла, що зав'язується навколо підсудного. Якщо вузол із фокусом, то достатньо знайти замаскований кінчик, потягнути за нього і вузол розмотається. Так само і з обвинуваченням щодо братів Келеш. У розглянутій справі, на думку адвоката, таким кінчиком є вирішення питання: чи було підпалення насправді?

Наведена аргументація побудована за допомогою міркування за аналогією, її аргументи - правдоподібні твердження. Це недоказова аргументація третього виду. Отже, адвокат, намагаючись звести питання щодо невинності братів Келеш до питання «Чи був насправді підпал?» застосовує найслабкіший вид аргументації. У зв'язку з цим його висновок не можна охарактеризувати як істинне твердження, він має лише правдоподібний характер.

Другий блок аргументації адвоката Андрієвського будується за допомогою дедуктивного міркування, яке можна представити у такому вигляді: «У комірчину можна було проникнути або відкривши замок, або знявши двері, або пролізши через кватирку, або до комірчини ніхто не проникав. Замка ніхто не відкривав. Двері не знімали. У кватирку брати Келеш пролізти не могли. Отже, у комірчину ніхто не проникав і не міг проникнути з моменту того, як Некрасов зачинив комірчину і до того часу, як почалася пожежа».

У цьому випадку адвокат застосовує непряму аргументацію, а саме - її розділовий вид. Однак при застосуванні такої аргументації обгрунтувати істинність тези можна лише у разі, коли перераховані всі можливості (у нашому випадку всі можливості проникнення до комірчини). Однак всередину приміщення можна було б, наприклад, проникнути через дах, запропонувати за гроші комусь залізти у кватирку, якщо брати Келеш за фізичним станом не могли цього зробити, нарешті, сам контролер Некрасов міг відкрити комірчину своїм ключем... Враховуючи це, можна зробити висновок, що теза другого блока також має лише правдоподібний характер. Адвокат не зміг довести її істинність. У цілому аргументацію другого основного аргументу можна охарактеризувати як недоказову аргументацію другого виду.

Третій блок судової промови, що досліджується, присвячений обгрунтуванню положення: «Комірчину зачинив контролер Некрасов з уже готовою (мікроскопічною, непомітною) причиною пожежі».

Це положення обґрунтовується за допомогою індуктивного міркування, а саме - неповної індукції. Андрієвський спирається тут в основному на свідчення контролера Некрасова і мешканців двох сусідніх дворів. При цьому свідчення Некрасова є основою побудови цього блока аргументації. Поняття «мешканці сусідніх дворів» взагалі не уточнюється: зі змісту промови не зрозуміло, скільки було цих мешканців - один, два, три чи більше. Отже, можна зробити висновок, що третій аргумент промови Андрієвського є правдоподібним твердженням з малим ступенем ймовірності, бо спирається на свідчення обмеженого і цілком не визначеного кола людей.

І, нарешті, четвертий аргумент: «Пожежа не була задумана людиною, а викликана непередбачуваним випадком». Для обґрунтування цього положення адвокат застосовує такі міркування:

1. «Якщо пожежа була задумана людиною і брати Келеш були підпалювачами, то вони безсумнівно повинні були користуватися горючими матеріалами. Вони не користувалися горючими матеріалами (горючі матеріали не були знайдені на місці злочину). Отже, пожежа не була задумана людиною і брати Келеш не були підпалювачами».

2. «Пожежа могла бути задумана людиною або бути викликаною непередбачуваним випадком. Пожежа не задумана людиною. Отже, пожежа викликана непередбачуваним випадком».

Розглянемо детально перше міркування з точки зору його змісту і форми (схеми).

З точки зору змісту можна не погодитися з першим аргументом адвоката, який вважає, що людина, яка хоче Щось підпалити, обов'язково повинна користуватися горючими матеріалами для успішного горіння, і в цьому разі недопалена сигарета або ще якась «мікроскопічна» причина вже не застосовувалися. Давайте згадаємо, що братів Келеш обвинувачували в суді у підпалі з корисною метою заради страхової премії. їм потрібно було сховати причину пожежі, замаскувати її таким чином, щоб здавалося, що пожежа виникла не завдяки людині, а завдяки непередба-чуваним обставинам. Тільки в цьому випадку їм виплатити б страхову премію. Може, вони з цією метою навмисно використовували «мікроскопічні» засоби: сьогодні підпал не вийшов - вийде завтра.

Таким чином, перший засновок міркування Андрієв-ського не є істинним положенням, його можна охарактеризувати тільки як правдоподібне висловлювання. Що стосується другого засновку, то тут •ніяких зауважень не може бути. Це - істинне положення.

Тепер щодо форми міркування. Андрієвський в цьому випадку застосовує дедукцію, а саме - заперечувальний модус умовно-категоричного міркування. «Якщо А, то В. Не В. Отже, не А».

Підведемо підсумки. У першому міркуванні один засновок - правдоподібне висловлювання, а другий засновок - істинне висловлювання, форма - дедукція. За цих обставин можна обгрунтувати тільки правдоподібний висновок. Це міркування можна віднести до недоказової аргументації першого виду. Це досить сильний вид аргументації. Однак за його допомогою можна обгрунтувати лише ймовірний характер висновку, довести його істинність неможливо.

Розглянемо тепер друге міркування. Це непряма аргументація, а саме - її розділовий вид. Однак, як ми вже говорили, другий аргумент «Пожежа не задумана людиною» має правдоподібний характер. Отже, це міркування репрезентує недоказову аргументацію першого виду і його висновок «Пожежа викликана непередбачуваними обставинами» - ймовірне, правдоподібне твердження.

Таким чином, розглянувши детально аргументацію, що була наведена у судовій промові адвоката Андрієвського щодо справи братів Келеш, можна зробити такі висновки. Адвокат у процесі обґрунтування невинності підсудних застосовує різноманітні види аргументації. Однак у жодному випадку він не зміг обгрунтувати істинність своїх висновків, він лише довів певну ступінь їх ймовірності (у деяких випадках дуже малу). Отже, аргументацію Андрієвського не можна вважати переконливою.