Стурбованість, невпевненість, нервування

• схрещуєте руки і/або ноги;

• тримаєте книги або документи перед собою;

• сидите на самому краєчку стільця;

• постукуєте ногою;

• стукаєте пальцями по столу;

• накручуєте на палець волосся або ланцюжок;

• прикриваєте рот рукою під час бесіди;

• часто поправляєте краватку;

• граєтеся годинником або браслетами;

• тримаєте руки в карманах;

• стукаєте або клацаєте ручкою;

• часто поправляєте окуляри;

• часто моргаєте.

Агресивність

• схрещуєте руки на грудях;

• пильно дивитеся в очі співрозмовнику;

• показуєте пальцем;

• стискуєте кулаки;

• нависаєте над співрозмовником;

• продовжуєте працювати, коли з вами розмовляють;

• говорите, перебиваючи співрозмовника;

• занадто міцно потискаєте руку;

• збираєте папери, не закінчивши зустрічі;

• стоїте занадто близько до співрозмовника.

Пихатість

• запрокинута назад під час розмови голова;

• закриті очі;

• погляд собі під ніс;

• погляд поверх окулярів;

• піджаті губи;

• розмахування окулярами;

• вітаєте того, хто зайшов, сидячи;

• відкинувшись у кріслі, закладаєте руки за голову;

• не звертаєте уваги на привітання.

Ці жести часто супроводжуються фразами на зразок: «Ярозумію, що ви намагаєтеся сказати..., але...», «Це все добре, але...», «Якщо у вас занадто багато часу...»

 

Доброзичливі жести

• жести розкритими руками у напрямку до співрозмовника;

• жести уважного слухача - дивитися в очі, нахиляти голову, кивати на знак схвалення, трошки податися вперед до співрозмовника;

• розмова без вторгнення на територію співрозмовника;

• пряма постава, піднята, але не запрокинута голова;

• стойка на обох ногах (відстань між ними не більше 20 см) з рівномірним розподілом ваги тіла;

• широка, зручна посадка на всю поверхню стільця.

• при рукостисканні рука подається вперед прямо, кисть слугує продовженням лінії всієї руки.

Звичайно, вище не були перераховані всі негативні та позитивні пози і жести. Однак ви вже самі можете продовжити кожний зі списків. А якщо хочете поглибити свої знання, зверніться до спеціальної літератури, список якої і наведений у кінці підручника.

Окрім мови поз і жестів, професійний комунікатор повинен також володіти мовою міміки. Люди мають дуже багату міміку. Розрізняють декілька тисяч виразів обличчя, що передають різноманітні відтінки настрою.

Мімічні сигнали універсальні, вони не так залежать від культурних традицій, бо є практично всезагальною комунікативною мовою. Вважають, що існує шість основних видів емоцій, які цілком однаково відображають обличчя людей у будь-якій точці земної кулі, хоча у різних культурах можуть існувати різноманітні правила стосовно того, чи слід проявляти ці є зіоції публічно, і якщо так, то де і коли. До таких емоцій відносять:

• страх;

• радість;

• здивування;

• гнів;

• печаль;

• відразу.

Однак у житті не все так просто. Міміка людей не завжди відображає їх почуття та емоції. Так, наприклад, посмішка може бути штучною. У цьому випадку вона, звичайно, не буде відображати емоцію радості.

У зв'язку з цим виникає питання: якщо обличчя людей дуже часто не відображають їхні істинні почуття, то чи можна за виразом обличчя відрізнити щирі почуття від нещирих? Відповідь: ймовірно, ні. Однак можна запропонувати деякі «ключі», на які потрібно звертати увагу при спілкуванні з іншими людьми.

Перше, що треба запам'ятати, - міміку рота значно легше контролювати, ніж рухи лоба і очей. Отже, саме у верхній частині обличчзя треба шукати ознаки нещирості.

Інший «ключ» полягає у тому, що деякі мімічні вирази можуть не відповідати нашим очікуванням. Так, наприклад, фальшива посміп_іка може з'явитися раніше або пізніше, ніж ми думали. Недовіра може посилитися, якщо посмішка дуже довго залишається на обличчі співрозмовника.

Теоретично пропонується також визначати, наскільки щирим є вираз людини, порівнюючи праву половину його обличчя з лівою. Але цей метод потребує довгої практики. Він заснований на тому, що права половина обличчя, як правило, виразніша, ніж ліва.

Деякі вчені навіть припускають, що людство поділяється на дві частини за принципом домінування тієї чи іншої половини обличчя. Більшість людей належить до «правостроннього» типу, меншість - до «лівостороннього». Вчені визначили, що хоча приблизно 80 відсотків людей потрапляють у «правосторонню» групу, музиканти, майже всі великі композитори, співаки, оркестранти звичайно належать до лівостороннього типу. Вчені, політики, танцори, актори, атлети є переважно правосторонніми.

Окрім розглянутих вище мов невербальної комунікації велике значення для ефективного, успішного спілкування має також знання мови простору.

Якщо ви хочете знати наскільки близько знайомі співрозмовники і як вони ставляться один до одного, - зверніть увагу, на якій відстані вони сидять, стоять, спілкуються.

Правила, за якими встановлюють просторову дистанцію і визначають своє положення щодо співрозмовників, є досить сталими, хоча у багатьох випадках формуються на рівні підсвідомості.

У найзагальнішому вигляді їх можна сформулювати так: чим прихільніше ви ставитеся до співрозмовника, тим ближче ви можете підійти до нього. Навпаки, якщо ви когось недолюблюєте і хотіли б уникнути спілкування, то будете збільшувати відстань, відвертатися від нього або повертатися спиною.

Артур Шопенгауер з цього приводу писав, що між людьми завжди повинна бути «дистанція неколючості», інакше вони будуть нагадувати двох дикобразів, які намагаються у холодну ніч зігрітися, обійнявши один одного.

Досліджуючи поведінку людей у різноманітних ситуаціях, вчені дійшли висновку про існування певних зон - дистанцій спілкування між співрозмовниками. Розглянемо їх докладніше.

Перша дистанція - у межах від 0 до 50 см. її називають «інтимною зоною». Це простір, відкритий для подружжя, дітей, близьких членів родини, коханців. На такій відстані ви можете торкатися, відчувати запах іншої людини, розглядати її зблизька.

Друга дистанція - у межах від 50 см до 1,2-1,5 м. її називають «особистою зоною». Це простір, відкритий для спілкування із знайомими, друзями, але не найближчими.

Третя дистанція - у межах 1,5-2,8 м. її називають «соціальною зоною». Це найбільш прийнятна відстань для формальних контактів у суспільстві і на роботі, з людьми вищого статусу або тими, кого ви знаєте не достатньо близько.

Четверта дистанція - більше, ніж 2,8 м. її називають «публічною зоною». Більшість з нас підтримує таку дистанцію, коли публічно виступає перед групою людей або хоче уникнути спілкування.

Наведемо кілька правил розумного використання дистанції.

1. Не треба починати спілкування, в якому ви зацікавлені з публічної відстані. Встановлення позитивного контакту у цьому випадку неможливе.

2. Перші фрази краще сказати, підійшовши на соціальну або формальну відстань. Оскільки така дистанція характерна для знайомих і друзів, співрозмовник підсвідомо налаштовується вислухати вас і допомогти.

3. Якщо під час розмови ви наблизилися до співрозмовника на один ступінь, то скоріше за все справили на нього добре враження. Якщо ж перескочили через декілька, то ефект буде протилежним.

4. Не втручайтеся в особистий простір людини.

І ще одне зауваження. Наведені вище розміри дистанцій можуть змінюватися залежно від статі та віку співрозмовників:

• ближче до партнера намагаються знаходитися діти і старі, жінки також більш схильні до цього, ніж чоловіки;

• урівноважена, впевнена в собі людина підійде до вас на ближчу відстань, ніж нервова, дратівлива;

• віддаленій відстані віддають перевагу підлітки та люди середнього віку.

Знання цих факторів щодо просторових характеристик спілкування дозволяє грамотно та ефективно їх використовувати для трансформації комунікації у вигідному для вас напрямку.

 

Наведені вище прийоми маніпулювання в суперечках, звичайно, не вичерпують увесь клас таких прийомів. Ми зупинилися лише на деяких з них. Якщо вас зацікавила ця тема, то зверніться до списку літератури, який наводиться наприкінці книги. Ознайомившись з літературою, ви зможете поглибити знання з цієї теми і озброїтися новими прийомами впливу на співрозмовника в комунікативних процесах.

 

ПРАКТИКУМИ до розділів