Прийоми «розмивання смислового значення»

Сутність цих прийомів полягає у застосуванні в текстах мовних висловів без точного смислового значення.

У різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Окрім того, в різних ідеологіях смислове значення таких слів може значно відрізнятися. До таких висловів, як правило, відносять «лозунгові слова» і «пусті формули».

«Лозунгові слова» відіграють значну роль у створенні переконливості ідеологічного тексту. їх функція передусім полягає у впливі не на розум людини, а на її почуття. Як приклад можна навести такі слова: свобода, рівність, братерство, справедливість, демократія, безпека, мир, загальний добробут, громадське благо, цінність для суспільства тощо. Усі вони в системі цінностей людини займають позитивне місце, тому тексти, де ці вислови застосовуються, також будуть сприйматися позитивно.

«Лозунгові слова» іноді ще називають символічними висловами, оскільки в текстах їхнє значення навмисно не визначається, припускається, що воно всім відоме, і тому визначати його не потрібно.

Разом з тим однією з особливостей політичної боротьби є прийом, відповідно до якого політичні діячі, угруповання, партії борються за так зване «правильне» вживання тих чи інших «лозунгових слів». При цьому їхніх опонентів звинувачують у тому, що вони навмисно змінюють смислові значення таких слів, викривляють їх. Однак, як правило, жодна зі сторін не дає чіткого формулювання подібних висловів, про їхнє значення ніколи «не домовляються» і при цьому звинувачують один одного в неправильному витлумаченні. Таким чином, кожний з опонентів нібито претендує на єдине істинне розуміння певних понять, а, отже, і на монопольне розуміння істини взагалі.

«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів» тим, що слова, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей людини, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються у контекстах, немовби маючи чітке смислове значення, хоча насправді його немає. Це, наприклад, такі вислови, як якість життя, засіки Батьківщини тощо.

Свого часу щодо «пустих формул» дуже чітко висловився відомий німецький логік XIX ст. Готтліб Фреге. «Я вважаю, - писав він у своїй відомій роботі «Про смисл і значення», - що не менш небезпечні псевдоімена, які нічого не позначають. Псевдоімена, мабуть, навіть більшою мірою, ніж неоднозначні вислови, сприяють демагогічному зловживанню мовою. Таким, наприклад, є вислів «воля народу»... Тому мені уявляється виключно важливим закрити це джерело омани - хоча б в науці - раз і назавжди».

Такої ж думки дотримувався відомий політолог і правознавець Ф. А. Хайєк, який неодноразово виступав проти застосування «пустих формул» в аргументативних процесах. Так, наприклад, аналізуючи термін «соціально несправедливий», він писав: «Не існує критерію, за допомогою якого ми могли б виявити, що таке «соціально несправедливий», бо не існує ані суб'єкта, який міг би допустити таку несправедливість, ані правил індивідуальної поведінки, дотримання яких в умовах ринкового ладу гарантувало б окремим людям і групам становище, яке само по собі (на відміну від процедури, що його зумовлює) здалося б нам справедливим. Це поняття належить не до категорії помилок, а до категорії абсурду, як термін «моральне каміння».

 

Прийом «синтаксичне перетворення»

Сутність цього прийому полягає у виборі порядку слів у висловах, що застосовуються в процесі аргументації/критики як аргументи або теза.

Так, в одній із книг з питань мовленнєвого впливу розглядаються заголовки газетних статей, які описують одну й ту саму подію - розстріл демонстрації чорношкірого населення в тогочасній Південній Родезії. Повний заголовок «Роlісе shot dead Аfriсапs» («Поліція розстріляла африканців») змінюється залежно від ставлення до цієї події різних засобів масової комунікації: «Аfгісаns shot dead dу thе роlісе» («Африканці розстріляні поліцією»), «Аfricans shot deads» («Африканці застрілені»), «Аfricans dead» («Африканці загинули»), «Factionalism caused death» («Фракціонність призводить до жертв»). В останньому заголовку, як видно, псевдопричина взагалі змінює подію, що відбулася.

Синтаксичний ефект граматичної форми є особливо помітним при порівнянні активної або пасивної форми подання інформації. Р.М. Блакар наводить для прикладу такі два речення:

1. «Тhе роlісе tоок іп thе demonstrators» - «Поліція захопила демонстрантів»;

2. «Тhе demonstrators were taken in by the police» - «Демонстранти були захоплені поліцією».

Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш активно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно і поліція вимушена була діяти проти них. Ще помітнішною ця різниця буде у таких висловах:

1. «Роlісе tоок асtіоп» - «Поліція вжила заходів»;

2. «Роlісе had tо tаке асtіоп» - «Поліцію змусили вжити заходів».

Особливо треба відмітити роль вибору порядку слів у мовних конструкціях, де щось перелічується. Порядок перелічування може використовуватися в інтересах того, хто промовляє, для ранжирування мовного матеріалу, що пропонується співрозмовнику. Як приклад можна навести текст із «Повісті про Ходжу Насреддіна» Леоніда Соловйова: «Доходне озеро і садок з будинком, що йому належать, - сказав він значущим, якимось віщим голосом і підняв палець. - Дуже добре, запишемо! Запишемо у такому порядку: будинок, садок і водосховище, що їм належить. Бо хто може сказати, що озеро - це не водосховище. З іншого боку: якщо згадані будинок і сад належать озеру або, інакше кажучи, водосховищу, зрозуміло, що і водосховище у зворотному порядку належить будинку і садку. Пиши, як я сказав: будинок, садок і водосховище, що їм належить!» - Це був прекрасний хід: озеро миттєво перетворювалося в якесь занепале водосховище!»

 

Прийом «маніпулювання з агентом дії»

Дуже часто для переконання співрозмовника у процесі суперечки застосовують мовні конструкції, в яких відсутній агент дії. Так, наприклад, у кожного на слуху такі вислови: «Говорять, що...», «Вважають, що...», «Існує думка щодо...» тощо.

Якщо вас не влаштовує позиція вашого супротивника, яку він висловлює за допомогою таких вступних фраз, то запитайте його: «Хто конкретно говорить?», «Хто вважає?» і «Хто саме висловив думку, яку підтримує ваш співрозмовник?». Це достатньо ефективний прийом протистояння маніпулюванню з агентом дії.

Іноді агенти дії у мовних висловах вказуються, однак залежно від того, яке місце вони займають у мовній конструкції, можна також по-різному зобразити одну й ту саму ситуацію, викликати у слухача різні емоційні стани.

Так, наприклад, навряд чи можна вважати еквівалентними такі висловлювання: «Іван переміг Петра» і «Петро був побитий Іваном». У першому випадку речення відсилає нас до Івана як головного учасника події, слухач на рівні підсвідомості відразу ж відмічає, що він «сильний, тренований і добре б'ється». У другому випадку увага переноситься на Петра і його оцінка в очах слухача буде зовсім іншою.

Дуже часто цей прийом застосовується в газетних заголовках. Для ілюстрації наведемо приклад Д. Болінджера. Уявіть собі, що між хірургом Шафнессі і його колишнім пацієнтом Шенксом виникла конфліктна ситуація. Шенкс стверджує, що Шафнессі наклав йому після операції шви, забувши перед цим витягнути тампони і скальпель. Шафнессі заявляє, що все це огидна брехня. В залежності від того, кого буде підтримувати редактор газети, заголовок буде звучати або як «Шафнессі звинувачується у злочинній недбалості» або як «Шенкс звинувачується у наклепі». При цьому в обох випадках читачу пропонується заповнити агентну позицію шляхом вказівки більш, ніж на одну особу. В результаті виникає враження значно більшої, ніж це є насправді, винуватості тієї чи іншої сторони.

 

Прийом «емоційний вплив»

Слово може викликати певні почуття або емоції. Емоції можуть бути як позитивними, так і негативними, залежно від слів, які ми застосовуємо для позначення одного й того самого референта. Типовим прикладом такого роду є застосування в англійській мові слів: «Ьіаск» - «чорношкірий», «пе$го» - «негр», «соїогей» - «кольоровий», «пі£%ег» - «чорномазий», які застосовуються для позначення людини з темною шкірою, однак активізують зовсім різні почуття й емоції і видають зовсім різне ставлення до особи, що описується, з боку того, хто їх промовляє.

 

Софізми в суперечках

До числа найбільш улюблених прийомів в суперечках належать так звані софізми, або навмисні помилки в аргументації або критиці.

Розглянемо софізми, пов'язані з аргументами в суперечці. Аргументи, які ми застосовуємо у спорі, можна поділити на дві великі групи. До першої групи входять аргументи, що стосуються предмету спору, тези, яка захищається або критикується. Такі аргументи називають ащитепШт ай гет - аргументи до справи, до суті справи, їх кваліфікують як коректні, саме вони повинні застосовуватися в раціональній суперечці.

Аргументи другої групи не стосуються суті справи, вони не спрямовані на обґрунтування або критику тези суперечки, їх застосовують лише з однією метою - одержати перемогу в спорі. Такі доводи отримали загальну назву аrgument аd hominen - аргументи до людини. їх так називають тому, що вони спрямовані на людину, на співрозмовника, його переконання, дії, поведінку тощо. Аргументи такого типу вважаються некоректними, їх застосування свідчить про те, що суперечка зі спору заради істини (діалектичної суперечки) перетворюється на спір заради перемоги (еристичну суперечку).

Аргументів аd hominen існує дуже багато. Познайомимося з деякими з них.

Брехливий аргумент

Це прийом, який полягає у використанні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту. Це може бути застосування як аргументу неіснуючого факту, посилання на подію, яка не мала місця в дійсності, вказівка на неіснуючих свідків, хибне узагальнення, хибна цитата тощо.

Існують різновиди цього прийому, до яких відносяться: частково брехливий аргумент; безглуздий аргумент; тактичний брехливий аргумент; неприкритий брехливий аргумент; неправомірне звернення до науки; брехливий аргумент як передумова запитання; брехливий аргумент, що не промовляється; подвійна бухгалтерія; зв'язок аргументів; адвокатський аргумент.

• Частково брехливий аргумент

Успішному застосуванню брехливого аргументу сприяє часткова брехня. У такому аргументі дуже важко відрізнити, де закінчується правда і починається неправда. Така брехня часто проходить, сховавшись під ковдрою напівправди.

Для прикладу розглянемо вислів «Ці люди були жорстоко побиті». Доля правди: ці люди дійсно були побиті; доля брехні: «жорстоко» побиті.

• Безглуздий аргумент

Безглузді аргументи, як не дивно, іноді буває дуже важко розкритикувати. Такий аргумент спантеличує опонента своєю несподіваністю; одразу не знайдеш, що на нього відповісти. Деякі люди взагалі розгублюються, почувши такі доводи: аргументи дійсно безглузді, нісенітні, однак для того, щоб це довести, необхідні час і нові доводи, яких у даний момент немає.

 

Наприклад, сперечальник говорить: «Замість істини я визнаю хибу, а замість добра - зло». Що можна заперечити такій людині?

Таку саму роль відіграють у суперечці безглузді запитання. Саме вони дуже часто застосовуються на мітингах при великому скупченні людей.

Зі сперечальником, який застосував цей прийом, суперечку потрібно припинити. Можна висміяти такого співрозмовника, однак продовжувати з ним спілкування недоцільно.

• Тактичний брехливий аргумент

Цей прийом застосовується в процесі суперечки з супротивником, який намагається спростувати, заперечити всі ваші аргументи. Замість аргументу висувають твердження, яке є запереченням справжнього доводу. Супротивник доводить хибність висунутого положення. Ви заявляєте, що погоджуєтеся з його судженням і пропонуєте свій справжній аргумент. Противнику нічого не залишається, як визнати його істинним.

• Неприкритий брехливий аргумент

Сутність цього прийому полягає у тому, що як аргумент наводять явно брехливе твердження, сподіваючись, що опонент через страх, побоювання або інші обставини не буде заперечувати і промовчить. Досить часто такий прийом застосовують у виступах по телебаченню (прямий ефір, ток-шоу), по радіо, у пресі.

• Неправомірне звернення до науки

У суперечках як аргумент інколи використовують звернення до науки. Наприклад, сперечальник посилається на наукову монографію, хоч насправді ніколи її не читав, а може й взагалі такої монографії не існує. «Наукою встановлений такий-то факт» - говорить сперечальник, а насправді нічого подібного ніколи не відбувалося. Особливо часто цей прийом застосовується у виступах так званих проповідників, гуру, основна мета яких полягає в обдурюванні слухачів. Цей прийом також зустрічається в низькосортній популярній літературі (про прибульців, про життя У потойбічному світі, в інших вимірах тощо).

 

• Брехливий аргумент як передумова запитання

На початку книги вже наводився приклад запитання, яке любили ставити софісти: «Чи перестав ти бити свого батька?» За будь-якої відповіді людина опинялася у пастці. Складність ситуації зумовлювалася хибною передумовою запитання, а саме: «Ти бив свого батька».

Ще один приклад. Йде суперечка щодо доцільності відміни смертної кари як кримінального покарання. Прихильники відміни замість того, щоб навести аргумент: «Якщо ви за смертну кару, то ви повинні зараз же розстріляти людину, що засуджена до страти», який є брехливим, задають запитання: «Ви особисто, зараз, можете вбити людину, засуджену до страти?»

Запитання такого гатунку іноді називають провокаційними.

Яким же чином треба на них відповідати? Насамперед слід з'ясувати передумови таких запитань і вказати співрозмовнику на їх хибність і логічну некоректність.

• Брехливий аргумент, що не промовляється

Аргументацію будують таким чином, що брехливий аргумент не промовляється, однак співрозмовник може вивести його самостійно. Наприклад, обговорюється питання щодо переходу від великих сільських господарств до сімейних ферм. Як аргумент наводиться твердження, що в США 80 відсотків господарств - це сімейні ферми. Однак нічого не говориться про те, що ці ферми виготовляють лише 2 відсотки сільськогосподарської продукції. Спів розмовник може зробити для себе зовсім інший висновок,що саме ці маленькі господарства виготовляють значну кількість продукції.

• Подвійна бухгалтерія

Сутність цього прийому полягає у тому, що один і той самий аргумент в одному випадку визнається як істинний, а в іншому - як хибний. Наприклад, якщо якась партія отримала більшість голосів на виборах до Верховної Ради, то вона вважає за доцільне висловитися за те, що саме представники цієї партії повинні формувати новий Кабінет Міністрів. Якщо більшість голосів отримала інша партія, то висловлюється думка про створення коаліційного уряду.

 

• Зв'язок аргументів

Для того, щоб створити негативне ставлення до чогось у співрозмовника в суперечці, намагаються говорити про речі, до яких вже таке відношення у нього сформовано. Так, наприклад, говорячи про лідера певної партії, неодноразово згадують Гітлера.

• Адвокатський аргумент

Сперечальник вважає своїм аргументом помилку супротивника. Наприклад, прокурор неправильно кваліфікує злочин (він повинен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Особливо негативного відтінку цей прийом набуває, коли супротивник відкрито визнає свою помилку, а його співрозмовник все одно продовжує його критикувати за неї. Такий аргумент іноді називають «свинським аргументом». В основному цей довід працює не проти супротивника, а на публіку, яка присутня при суперечці.

 

Суб'єктивний аргумент

Від брехливого аргументу треба відрізняти суб'єктивний аргумент. За допомогою брехливого аргументу намагаються ввести у суперечку завідомо хибну думку, змусити співрозмовника прийняти її. Суб'єктивний аргумент також для нас може бути хибним твердженням, або недостатньо доведеним, однак при цьому ми знаємо, що наш співрозмовник вважає його істинним. Його не вводять у свідомість супротивника, а лише запозичають у нього.

На суб'єктивний аргумент можна спиратися відкрито і приховано. У першому випадку говорять приблизно так: «Ви говорите так-то і так-то. Не будемо сперечатися з приводу того, істинною чи хибною є ваша думка. Однак з неї саме і випливає моя теза», або «Припустимо, що ваша точка зору правильна...». Тут ми не приховуємо, що маємо сумніви щодо позиції супротивника. Однак якщо він вважає її істинною, то не може не погодитися з істинністю нашої тези. У цьому випадку ми намагаємося схилити противника до нашої точки зору, спираючись на логічну послідовність його дій.

Відкритий суб'єктивний аргумент з моральної точки зору є бездоганним, тому його застосування вважають коректним прийомом у суперечці. Однак на практиці частіше застосовуються приховані суб'єктивні аргументи.

Якщо в суперечці застосовується такий довід, то тактика поведінки сперечальників є зовсім іншою: нічого не говорять про ставлення до цього аргументу, навпаки, роблять вигляд, що погоджуються із супротивником, а далі починають обґрунтовувати свою тезу, спираючись на цей аргумент.

 

Аргумент до особи

Супротивнику приписуються такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його у кумедному вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Це дуже розповсюджений довід, який навіть має власну назву - аг%итепШт ай регзопат.

Мета застосування аргументу до особи- відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушними, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки.

Саме про цей аргумент йдеться в одній з гуморесок М. Жванець-кого. «Ми оволодіваємо значно вищим ступенем суперечки - суперечкою без фактів. Суперечкою на темпераменті. Суперечкою, що переходить від голослівних тверджень на особу партнера. Що може говорити кульгавий про мистецтво Ван Гога? Якщо йому одразу заявити, що він кульгавий, він визнає себе переможеним. Про що може сперечатися людина, яка не обміняла паспорт? Які погляди на архітектуру може висловити чолов'яга без прописки? Впійманий на гарячому, він визнає себе переможеним. І взагалі, чи може нас цікавити думка людини лисої і з отаким носом?

Нехай спочатку виправить ніс, відростить волосся, набере вагу, виправить ходу, а вже потім висловить щось несуперечливе - ми його зрозуміємо».

Аргумент до особи має стільки ж різновидів, скільки якостей має людина. Можна нападати на особливості зовнішнього вигляду, на поведінку опонента, його дії тощо. Так, наприклад, ви доводите співрозмовнику, що заробітна платня у викладачів американських університетів значно вища, ніж у викладачів українських вузів. А ваш опонент замість аналізу вашої аргументації промовляє: «Що ж ви ще й досі не виїхали до Америки?»

Влучний приклад щодо застосування цього прийому наводить німецький філософ Гегель у своїй роботі «Хто мислить абстрактно?»

«Агов, стара, ти торгуєш тухлими яйцями! - говорить покупниця торгівці. - Що? - кричить та. - Мої яйця тухлі! Сама ти тухла! Ти мені смієш говорити таке про мій товар! Ти! Та чи не твого батька воші в канаві заїли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя бабка здохла у богодільні! Бач, ціле простирадло на хустку перевела! Знаємо, мабуть, звідки це ганчір'я! Якби не офіцери, не красуватися тобі у цьому вбранні! Порядні-то за своєю оселею слідкують, а таким - саме місце у каталажці! Краще б дірки на панчохах заштопала!»

До числа аргументів до особи можна віднести випадки, коли з метою спростування обвинувачення намагаються навести позитивні якості підзахисного. З тонким гумором розкриває застосування таких аргументів А. П. Чехов в оповіданні «Випадок із судової практики».

«Коли товариш прокурора зміг довести, що підсудний винний і не заслуговує на поблажливість; коли він з'ясував, переконав і сказав: «Я закінчив», - піднявся захисник. Усі нашорошили вуха. Запанувала тиша. Адвокат заговорив, і пішли танцювати нерви...ської публіки!

- Ми - люди, панове присяжні засідателі, будемо ж і судити по-людськи! - сказав, між іншим, захисник. - Перш ніж з'явитися перед вами, ця людина вистраждала шість місяців ув'язнення. Протягом цього часу дружина була без чоловіка, якого палко любить,очі дітей не висихали від сліз при думці, що поруч немає дорогого батька! О, якщо б ви подивилися на цих дітей! Вони голодні, бо їх нема кому нагодувати, вони плачуть, бо вони є глибоко нещасними... Подивіться! Вони простягають до вас свої ручки, заклинаючи вас повернути їм батька!..

Серед публіки почулись схлипування...

Захисник говорив і говорив... Факти він упустив, а налягав більше на психологію.

- Знати свою душу - означає знати особливий, окремий світ, повний рухів. Я вивчив цей світ.. Вивчаючи його, я, визнаю, вперше вивчив людину. Я зрозумів людину... Кожний рух його душі говорив про те, що мій клієнт є ідеальною людиною...

Судовий пристав перестав дивитися загрозливо і поліз до кишені за хусточкою... Прокурор, цей камінь, цей лід, найбездушніший з організмів, тривожно закрутився в кріслі, почервонів і став дивитися гад стіл. Сльози заблищали крізь його окуляри.

«Треба мені відмовитися від обвинувачення' - подумав він. - Це ж якого фіаско можна зазнати. А?»

- Подивіться на його очі! - вів далі захисник (підборіддя його дрижало і крізь очі дивилася душа, що страждала).

- Невже ці лагідні, ніжні очі можуть байдуже дивитися на зло чин? О, ні! Вони, ці очі, плачуть! Під цими калмицькими вилицями приховані тонкі нерви! Під цими грубими, потворними грудьми б'ється далеко не злочинне серце! І ви, люди, наважитеся сказати, що він є винним?

Тут не витримав і сам підсудний. Настала і його черга заплакати. Він заблимав очима, заплакав і стурбовано почав соватись.

- Винний! - заговорив він, перебиваючи захисника - Винний! Визнаю свою провину! Украв і шахраював! Окаянна я людина! Гроші я зі скрині взяв, а шубу, що вкрав, наказав своячці своїй сховати... Каюся! У всьому винний!»

 

Аргумент до публіки

Замість обґрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі. Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів.

Цей прийом має скоріше психологічну, ніж логічну природу, бо його дія перш за все розрахована на душевний, емоційний стан слухачів. Його дуже часто беруть на озброєння демагоги, які, не маючи розумних аргументів, намагаються замінити їх звертанням до почуттів тих, хто присутній при суперечці. Апеляція до почуттів аудиторії будується за допомогою зовнішньо ефектних прикладів. Різновидом такого прийому є широко відомий пропагандистський трюк, коли промовець звертається до аудиторії і присягається, що розуміє її потреби. Він немов би говорить: «Подивіться, який я близький вам, як я вас розумію, невже ви не підтримуєте мене?»

Іноді в ролі публіки може виступати навіть випадковий перехожий. Уявіть собі, ви сперечаєтеся зі своїм співрозмовником у коридорі своєї установи, повз вас проходить людина, ваш опонент хапає його за руку і намагається втягнути в суперечку: «Ви тільки послухайте, що він говорить. Хиба це може бути істиною! Повтори ще раз свої аргументи!»

Особливої значущості цей аргумент набуває, коли сперечальник намагається апелювати до матеріальної вигоди присутніх. Якщо йому вдалося показати, що їх доходи знизяться, кар'єра піде прахом тощо, то будьте певні, що цей аргумент був застосований дуже ефективно. А. Шопенгауер називає такий прийом «рубити дерево під корінь». Дійсно, якщо люди відчують загрозу своєму матеріальному становищу, ніякі раціональні аргументи не зможуть їх переконати у зворотному. Спробуйте у військовій частині читати лекцію про необхідність скорочення озброєних сил, а у викладацькій аудиторії говорити про підвищення педагогічного навантаження.

Аргумент до вигоди

Цей аргумент є найбільш ефективним для європейської та американської публіки. Апеляція до вигоди - це апеляція до того, що є природним для сучасної західної людини. Дуже часто аргумент до вигоди, що застосовується в аргументації, автоматично сприймається як істинний.

Кожний з вас у житті стикався з подібними аргументами і підпадав під їх владу. Однак не тільки звичайне життя людини наповнене аргументами до вигоди. На таких аргументах замішано чимало трагічних історичних подій. Згадаймо хоча б пропагандистську машину гітлерівської Германії. Необхідність завоювання Радянського Союзу обґрунтовувалася, зокрема, і аргументом до вигоди: кожний, хто одягне мундир і буде воювати проти Радянського Союзу, отримує на території цієї великої країни маєток для себе і для своєї родини. Це був один з основних пропагадистських лозунгів Гітлера.

Реклама будь-якого товару також будується на аргументах до вигоди: «Купіть цей товар, бо вам це вигідно!» Хто був колись на презентації того чи іншого товару (косметики, посуду, будинків в Іспанії тощо) відразу ж згадає яким чином будувалася аргументація організаторів цієї акції.

Будь-хто з вас може стати об'єктом аргументу до вигоди. Тому кожного разу необхідно вміти чітко встановлювати баланс вигоди і невигоди того, до чого вас закликають, а не покладатися тільки на почуття та емоції.

 

Аргумент до мас

Сутність цього прийому полягає у тому, що людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргументи застосовуються у політичних диспутах. Іноді цей прийом ще називають демагогією.

 

Аргумент до людини

На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.

Аргумент до людини буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точки зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєднується до загальної платформи.

 

Аргумент до пихи

Цей прийом полягає у розхвалюванні супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм'якне і стане поступливішим. Для цього застосовуються різноманітні компліменти: «Ви ж розумна людина, кваліфікований спеціаліст...», «З вашим досвідом роботи ви мене зрозумієте...», «Звичайно, такий аргумент не можна було б навести у суперечці з неосвіченою людиною, бо вона його б не зрозуміла і не оцінила б...», «Ви, як людина розумна, не будете заперечувати, що...», «Нам з вами, звичайно, зрозуміло, що...». Іноді не вживають жодних компліментів, а лише натякають на те, що до розуму співрозмовника ставляться з особливою повагою. Подібний прийом особливо часто застосовується у суперечках заради переконання. У літературі його ще називають «підмазування аргументу».

 

Аргумент до авторитету

Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена і погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, аргумент до авторитету застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ним.

Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм. Так, апелюють до авторитету суспільної думки: «Вважається загальновизнаним, що...», «Ніхто не сумнівається в тому, що...». У таких випадках доцільно буде запитати, чому людина, яка наводить такий аргумент, вважає його загальновизнаним і чому ніхто не повинен сумніватися, коли ви, наприклад, маєте сумніви щодо цього положення.

Апелюють також до авторитету аудиторії: «Присутні погодяться з тим, що...», до авторитету установи: «А в інституті філософії НАН України вважають, що...», до авторитету посади: «Я не можу помилятися, бо я ж все-таки професор», до авторитету віку: «Коли вам буде стільки років, як мені...», до власного авторитету: «Ну, знаєте, такого я взагалі не розумію...», до авторитету супротивника: «Але ж ви самі говорили, що...» тощо.

Особливо зухвалим цей прийом стає тоді, коли вигадують неіснуючі авторитети або великим людям приписують твердження, які їм не належать: «Як говорив Ф. Достоєвський, демократія є невід'ємною характеристикою слов'ян»; «Ще Блез Паскаль вказував на те, що без волі народу ніякі реформи не пройдуть» тощо.

Цікаву думку про людей, які люблять застосовувати аргументи до авторитетів, висловив А. Шопенгауер: «Люди, які так поспішно і з таким завзяттям хапаються за авторитети, щоб посиланням на них вирішити спірні питання, насправді радіють, що можуть пустити в діло чужий розсудок і чужу проникливість, бо не мають своїх власних. Число їх - легіон. Бо, як сказав Сенека: unus quisque mavult сгеdere (кожний віддає перевагу вірі, а не міркуванню). Тому в їх спорах звичайна зброя - авторитети. Ними вони побивають один одного. Хто розпочав з ними суперечку, той зробить неправильно, якщо захоче захищатися від них доводами по суті і аргументами. Занурившись у вир неспроможності міркувати і думати, вони зачаровані проти цієї зброї... Тому вони протиставлять вам у вигляді аргументів авторитети і закричать: «Перемога!»