Тексти для самостійного аналізу

Проаналізуйте наведеш тексти: з'ясуйте структуру і вид аргументацій та критик, що в них містяться; визначте, чи не допущені в них помилки; з'ясуйте, які прийоми маніпулювання в них застосовуються.

Із промови Ліни Костенко «Гуманітарна аура надії, або дефект головного дзеркала»

... ї тут я маю нагадати підзаголовок цієї лекції. Повністю, з підзаголовком, її назва виглядає так: ГУМАНІТАРНА АУРА НАЦІЇ, або ДЕФЕКТ ГОЛОВНОГО ДЗЕРКАЛА.

Річ у тім, що коли американці свого часу запустили з мису Канаверал дослідну станцію з якимось особливо потужним телескопом, що мав прецизійно точну систему дзеркал, то, виявивши в останній момент дефект головного дзеркала, призупинили запуск, усунули дефект і лише тоді запустили цей телескоп на орбіту.

В переносному значенні таким телескопом, з такою системою дзеркал у кожній нації, в кожному суспільстві повинен бути весь комплекс гуманітарних наук, з літературою, освітою, мистецтвом, - і в складному спектрі цих дзеркал і віддзеркалень суспільство може мати об'єктивну картину самого себе і давати на світ невикривлену інформацію про себе, сфокусовану в головному дзеркалі. Ефект головного дзеркала, точність його оптики, грають вирішальну роль.

У нас же цей телескоп давно застарів, ніколи не модернізується, його обслуга часом не дуже й грамотна, а часом і недобросовісна й упереджена, так що нація відбивається не в системі розумно встановлених дзеркал, фокусується не в головному дзеркалі, а в шкельцях некоректно поставлених лінз і призм. Що заломлюють її до невпізнання. Маємо не ефект, а дефект головного дзеркала, місцями воно розбите, уламки розкидані скрізь по світу. Та й взагалі цей телескоп встановлений не нами. Запрограмований на систему анахронічних уявлень, він умисно спотворює обличчя нації. Відтак і живемо в постійному відчутті негараздів, психологічного дискомфорту, викривленої істини. В той час, коли справжня дослідна станція з потужним нашим телескопом давно вже повинна пролітати над світом, вивчати світ об'єктивно, і об'єктивно ж віддзеркалювати світові нас.

Раніше це було неможливо. Ми були у складі імперії, вона робила свій імідж на експорт, коригувала систему ідеологічних дзеркал, створювала ілюзію своєї, а відтак і нашої, присутності у світі. Насправді ж ми були на світовій сцені лише по цей бік залізної завіси. Чманіли в ідеологічній риториці, самі собі аплодували, не бракувало й запевнень, що ми великий народ, носії передових ідеалів, що у нас всесвітньо відомий Шевченко еіс. Водночас відбувався нечуваний за цинізмом геноцид нації шляхом репресій, голодоморів та асиміляції, послідовна її дискредитація в очах народонаселення, індексування чіпких ідеологем типу «націоналісти», «сепаратисти», «зрадники», і все це на сліпучих перехресних променях добре відшліфованих імперських лінз.

Коли ж з гуркотом упала залізна завіса, виявилося, що по той бік завіси нас нема. Україну мало хто знає, її все ще плутають з Росією, її проблеми для світу не актуальні, за нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами і досі.

Для багатьох це було страшним відкриттям, для декого прикрою несподіванкою, а дехто буквально пережив шок. А надто тяжко це було, я думаю, для молодих, амбітних людей, що саме входили у життя, не обтяжені тягарем ретроспекцій, ані жодним з національних комплексів, готові гідно жити і працювати. А тут раптом така гнітюча і принизлива реальність.

Виявилося, що майже ніде в університетах світу немає українських кафедр, все сприймається крізь призму русистики, що в діаспорі молодь українського походження захищає докторати з російської літератури, бо інакше матиме комплікації з працевлаштуванням, що українські наукові і культурні інституції - це такі капсули українства в психологічно дистанційованому середовищі, без стабільних контактів зі значно престижнішими інституціями інших діаспор. Що негативні імпульси щодо української культури пустили глибоке і розгалужене по світу коріння. І що ставлення до українців як до нації дуже специфічне, часто закамуфльоване до того, що самі його носії майже не усвідомлюють своєї шовіністичної інфікованості.

Що повинна була відразу зробити Україна? Насамперед - об'єктивно оцінити ситуацію. Поставити свою оптику, свою систему дзеркал. Розробити свою гуманітарну політику, її стратегію та пріоритети. Зафіксувати себе у свідомості людства парадоксом молодої держави з тисячолітньою культурою, що була досі заблокована в силу історичних причин. Бути відкриттям для світу, а не морально ущербним народом в абераціях чужих віддзеркалень. Перш за все треба було знати, що в Росії головне імперське дзеркало стоїть точно, протирається до блиску регулярно, і механізми системи гостронаправлених антен чітко відрегульовані. І ставити нашвидку свої так-сяк змонтовані рефрактори, тобто телескопи, що заломлюють світло в мінімальній кількості лінз, нерозумно і неефективно. Тим більше, якщо це робиться з простодушною «точністю до навпаки», за принципом - не «Россия родина слонов», а ми - батьківщина індиків.

Ефективне не те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.

Замість цього у нас пішли за інерцією. Прийняли добродушно дотепну формулу Л. Кравчука: «Маємо те, що маємо», і не зробили рішучої спроби змінити ситуацію. Більш того, ще й поглибили її за останні роки. Не протиставивши дезінформації про Україну потужної гуманітарної думки, розпочали входження у Європу з оберемком анахронічних проблем. Знайшлися «будителі», які зчинили великий шум і витворили добрячий таки мульти-плікат - націю, що хропе, стоячи на колінах. Або двох українців, з яких неодмінно вегетуються три гетьмани. Стало мало не правилом доброго тону увернути щось несхвальне про менталітет цілої нації. Розгулялися некеро-вані стихії взаємних звинувачень, дражливі рефлексії щодо історії України та її видатних діячів. Невідь з якого нафталіну видобуто комплекс меншовартості.

Нація виявилася незахищеною...

 

Із книги Ф. А. Хайека «Право, законодавство та свобода»

Право та суверенітет

Поняття «суверенітет» цікавить нас насамперед завдяки тому, що тлумачення позитивістами (мається на увазі позитивістська теорія права. - Авт.) суверенітету як доконечно необмеженого права якогось вищого законодавчого органу стало однією з основних підпор теорії народного суверенітету, тобто необмежених повноважень демократичного законодавчого органу. Для позитивіста, який визначає право в такий спосіб, аби поставити його життєвий зміст у залежність від акту законодавця, ця концепція насправді стає логічною необхідністю.

Якщо термін право вживається у цьому сенсі, то будь-яке обмеження влади вищого законодавця виключається за визначенням. Однак якщо влада законодавця виводиться не з якоїсь уявної базової норми, а зі стану поширеної громадської думки щодо типу норм, які йому надано встановлювати, то його повноваження цілком можна обмежити без втручання якогось вищого авторитету, здатного висловлювати недвозначні акти волі.

Логіка аргументації позитивістів була б невідпорною лише в тому разі, якби їхнє твердження про походження будь-якого закону від волі законодавця означало виведення з певного акту свідомої волі не тільки його чинності (як у системі Кельзєна), а й змісту. Однак насправді це часто не так. Законодавець, який намагається підтримувати неперервний спонтанний порядок і хоче досягти своєї мети, не може надавати чинності будь-яким обраним на його смак нормам. Його влада обмежена, бо грунтується на тому факті, що деякі з норм, забезпечених ним правовою санкцією, громадяни вважають за правильні, й визнання ним цих норм логічно обмежує його повноваження забезпечувати правовою санкцією інші норми.

Поняття суверенітету, як і поняття «держави», може становити необхідний інструмент міжнародного права, хоча я не впевнений, що, визнавши там це поняття за вихідний пункт, ми тим самим не зробимо безглуздою саму ідею міжнародного права. Однак для дослідження проблеми внутрішнього характеру правопорядку обидва поняття здаються мені однаково зайвими та хибними. Адже вся історія конституціоналізму, принаймні починаючи від Джо-на Локка, яка становить те саме, що й історія лібералізму, - це історія боротьби з позитивістською концепцією суверенітету й спорідненої з нею концепції всемогутньої держави.