Загальна характеристика поняття

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..……3

РОЗДІЛ І. Поняття та ознаки злочину, як суспільно небезпечного діяння…………………………….………………………………..............................6

1.1. Поняття злочину………………………………………………………...6

1.2. Ознаки злочину……………………………………………………..…...9

1.2.1. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину…………….10

1.2.2. Кримінальна протиправність як формальна ознака злочину…….15

1.2.3. Винність і караність як ознаки злочину…………………………....18

1.3. Малозначність діяння………………………………………………….21

РОЗДІЛ ІІ. Поняття правопорушення, його відмінність від злочину….24

2.1. Поняття, ознаки, види правопорушення……………………………...24

2.2 Відмінність злочину від інших правопорушень……………………...26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………......33

 

ВСТУП

Актуальність теми: Актуальність даної роботи полягає в тому, щоб проаналізувати поняття та складові такого суто юридичного поняття як злочин. Крім того слід розрізняти злочин від інших видів правопорушень, що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, але є споріднені щодо певних ознак.

В історії кримінального права поняття злочину визначається по-різному, тому точне значення даного поняття необхідне саме для кримінального законодавства. Слід зазначити також, що цей термін є центральним у будь-якій правовій сфері, оскільки без нього неможливо уявити існування всієї науки кримінального права. Також за допомогою нього дається відповідь на те, які діяння є незаконними, які умови необхідні, щоб визнати діяння злочином, а особу, яка його вчинила, - злочинцем, які злочинні дії більш небезпечні для суспільства, які менш.

У наш час розвитку теорії кримінального права поняття злочини і правопорушення виступають як фундаментальні категорії, унаслідок чого питання характеристики і розмежування є як ніколи актуальними, оскільки дозволяють вичленувати які мають підвищену небезпеку обману суспільства конфлікти, котрі наважуються використанням заходів кримінально-правового регулювання, що саме собою виступає однією з основних завдань кримінального права, що визначає актуальність справжнього дослідження.

Крім того, можна виокремити три визначення поняття злочину: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом). Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин - суспільне небезпечне діяння). Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

Якщо поставити питання про те, яке з цих визначень є більш обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли воно максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формально-матеріальне визначення має перевагу - воно дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння закон визнає злочином, але й на питання, чому закон визнає їх злочинами, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину.

За останні кілька років злочинність в Україні стала явищем загальнонаціонального значення. Якщо раніше боротьба зі злочинністю розглядалась як важлива, проте все-таки обмежена функціями правоохоронних органів, то зараз вона на фоні не досить послідовних і виважених економічних реформ виходить на одне з перших місць серед проблем, що дуже непокоять суспільство. І це не дивно, оскільки тимчасова криміногенна ситуація в Україні являє собою нове якісне явище як за чисельністю злочинних проявів, так і за ступенем руйнівного впливу на життєздатність суспільства, функціонування і безпеку держави, права та свободи її громадян. Необхідно досягти припинення росту злочинності, а потім і помітного її скорочення. Задля цих цілей вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Для того щоб це законодавство було досить ефективним, потрібне його правильне використання. А для цього його необхідно ґрунтовно вивчати з метою кращого знання та застосування у практичній діяльності.

Метою курсової роботи є:Аналіз та виокремлення особливостей поняття злочин, особливостей його складових та їх відмінність від інших видів протиправної поведінки.

Об’єктом дослідження курсової роботи є: охоронювані законодавством суспільні відносини, порушення яких згідно його норм визнаються злочинними.

Предмет дослідження - злочин як кримінально-правова категорія, законодавство яке визначає його ознаки, що дозволяють відмежувати злочин від інших правопорушень.

Методологічну основу роботи склала сукупність сучасних методів і прийомів пізнання об’єктивної дійсності, котра поєднує як загальнонаукові так і спеціальні методи пізнання.

 

РОЗДІЛ I

Загальна характеристика поняття

Злочину, як суспільно небезпечного діяння

Поняття злочину

У ст. 3 Конституції України зазначається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Порушення цих прав породжує таке суспільно небезпечне діяння як злочин.[1]

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивості, які характеризують будь-яку людську поведінку: фізичні властивості - той чи інший рух тіла або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояви свідомості і волі, мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Згідно ст. 11 КК злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне, винне, протиправне, каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.[2]

У Кримінальному кодексі Франції 1992 р. визначення поняття злочину взагалі не дається, в ст. 111-2 говориться про те, що закон дає визначення злочинів і проступків та встановлює покарання, які застосовуються до осіб, які їх вчинили. При цьому злочинні діяння КК Франції поділяє па злочини і проступки.

Кримінальний кодекс ФРН 1871 р. в редакції від 02.01.1975 р. у п. 12 гл. 2 першого розділу ("Пояснення термінів") визначає: (1) Злочинами є протиправні діяння, за які передбачено позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання; (2) Проступками є протиправні діяння, за які передбачено позбавлення волі на більш короткий строк і покарання у вигляді штрафу.

У США існує як федеральне кримінальне законодавство, так і законодавство окремих штатів. У федеральному кримінальному законодавстві визначення поняття «злочинний акт» не дається, а в кримінальних кодексах окремих штатів такі визначення є.

У КК Китайської Народної Республіки дається розгорнуте матеріально-формальне визначення поняття злочину: «Всі діяння, що посягають на державний суверенітет і територіальну цілісність, заподіюють шкоду системі диктатури пролетаріату, порушують соціалістичну революцію і соціалістичне будівництво, громадський порядок, посягають на всенародну власність громадян, їх свободу, демократичні й інші права, а також інші суспільно небезпечні дії, за які в КК передбачене кримінальне покарання, є злочинами».

У Кримінальному кодексі Японії 1907 р. визначення поняття злочину відсутнє, воно дається в теорії кримінального права. Немає визначення поняття злочину і в законодавстві Англії, де діє система прецедентного права. Таке визначення дається практикою та доктриною. Так, у коментованому зводі англійського законодавства Хелсбері визначається: «Здебільшого під злочином розуміється зло, що впливає на безпеку чи процвітання взагалі, тому суспільство зацікавлене його бороти. Часто це моральне зло, тобто поведінка, шкідлива для загального морального духу суспільства».

У ст. 14 КК Російської Федерації від 01.01.1997 р. дається таке означення злочину: «Злочином визнається винно вчинене суспільно небезпечне діяння, заборонене цим Кодексом під загрозою покарання», тобто в цьому визначені вказується чотири ознаки злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність.

Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності або антицінностілюдської поведінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам, злочин завжди є антигромадською поведінкою.

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ст. 11 КК виділяє дві важливі особливості злочину - вчинення злочину винно-навмисно чи необережно, а також караність злочину.[3]

Злочином називається суспільно небезпечне, винне і каране діяння (дія чи бездіяльність), передбачене кримінальним законом.

Залежно від того, чому надавалося більше значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину - можна виділити три визначення поняття злочину: формальне, матеріальне та формально-матеріальне.

Формальне визначення відбивало лише юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнавалося таке діяння, яке передбачалося кримінальним законом як кримінально каране (злочинне те, що каране за кримінальним законом).

Матеріальне визначення підкреслювало соціальну суть злочину, суперечність його певним суспільним цінностям (злочин - суспільно небезпечне діяння).

Формально-матеріальне об'єднує в собі як соціальну, так і правову характеристику злочину (злочин - суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

Ознаки злочину

Поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, які і снують на певному етапі розвитку суспільства, тому воно є історично мінливим.

Як вже неодноразово зазначалося, злочин – це суспільно небезпечне винне протиправне каране діяння вчинене суб’єктом злочину. З цього визначення виділяємо чотири ознаки злочину:

1. Суспільна небезпечність – це властивість злочину завдавати шкоду або створювати загрозу завдання істотної шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.

Суспільна небезпечність залежить від:

- тих суспільних відносин на які здійснюється посягання;

- від наслідків смерті, каліцтва;

- від способу вчинення (насильництва);

- від форми вини (умисел і необережність);

- мотив і мета;

2. протиправність - заборона суспільно небезпечного діяння під загрозою покарання.

Винність (без вини немає відповідальності).[4]

3. караність.

 

Отже, з вищезазначеного зрозумілим є те, що ознаки злочину:

1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;

2) це діяння суспільно небезпечне - воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством;

3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством,- порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності;

5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, термін або розмір покарання.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдала і не могла завдати суттєвої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

 

Малозначність діяння

У ч. 2 ст. 11 КК передбачено положення, згідно з яким, за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані мало­значні діяння, у яких:

- формально містяться ознаки діяння, передбаче­ного КК, тобто формальна ознака злочину наявна;

- нема матеріальної ознаки злочину, тобто діяння або зовсім не містить суспільної небез­пеки, або вона є неістотною.

У зв'язку з тим, що чинний КК декриміналізував низку діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня кримінально-правова заборона їх. Малозначність діяння у зв'язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, та може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміні­стративного чи дисциплінарного. У такому разі до особи, яка його вчи­нила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплі­нарного впливу, що не є кримінальним покаранням.

У частині 2 статті 11 КК України розвивається і конкрети­зується матеріальне визначення злочину, встановлюється, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча і містить формально ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству, державі.[13]

У цій нормі підкреслюється єдність і зв'язок суспільної небез­печності і протиправності як ознак злочину. Вказуючи на відсу­тність суспільної і небезпечності малозначних діянь, законода­вець має на увазі, як це випливає із співвідношення ч. 1 і ч. 2 ст. 11 7 КК, той ступінь суспільної небезпеки, який необхідний для визнання злочином вчиненого винним діяння. Саме про та­ку суспільну небезпеку йдеться в ч. 1 ст. 7 КК.

Таке розуміння ч. 2 ст. 11 КК дозволяє вважати, що вона передбачає два варіанти:

1) діяння винного певною мірою сус­пільно небезпечне і тому може бути визнано адміністративним чи іншим правопорушенням або дисциплінарним проступком;

2) діяння винного позбавлено суспільної небезпеки взагалі і тому є не правопорушенням, а аморальним проступком, що не зачіпає норми права.

Застосування ч. 2 ст. 11 КК України за таких умов:

1. Дія або бездіяльність формально, як говорить закон, тобто з зовнішньої сторони містить ознаки діяння, передбаче­ного будь-якою статтею Особливої частини кримінального ко­дексу;

2. Вчинена дія або бездіяльність є малозначною, тобто вона або зовсім не заподіяла і не могла заподіяти шкоди, або ж заподіяла незначну шкоду об'єктові посягання.

Малозначним, діянням, наприклад, визнається придбання і зберігання особою декількох бойових патронів по пістолета Макарова, хоча ст. 263 КК формально передбачає відповідальність за такий злочин як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Малозначними визнаються і ті діяння, які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам,що охороняють­ся правом. Наприклад, Л. звинувачувався у самоуправстві (ст. 356 КК) у зв'язку з тим, що після роботи він самовільно взяв закріплений за ним вантажний автомобіль та поїхав на ньому до лікарні, де лікувалась його дружина. Через кілька годин автомобіль було повернуто. Дії за своїм характером малозначні, вони не заподіяли автогосподарству істотної шкоди, в зв'язку з чим справу було припинено за відсутністю складу злочину.

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечнос­ті вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру - діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 КК).[14]

Визнаючи діяння малозначним, потрібновраховувати не тільки фактично заподіяну ним шкоду, але й те, на що воно бу­ло направлено, до яких втрат могло призвести.

Частина 2 статті 11 КК установлює, що при малозначності дії або бездіяльності, діяння не є злочином. Таким чином, виключається злочинність, а не лише караність діяння. Тому у випадку застосування ч. 2 ст. 11 КК досудового розгляду справа припиняється на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю вдіянні складу злочину. Якщо ж до ви­сновку про застосування ч. 2 ст. 11 КК суд дійде в стадії судо­вого розгляду, то він має винести виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину (ч. 2 ст. 6 КПК України).[15]

Дія або бездіяльність, яка на підставі ч. 2 ст. 11 КК ви­знається малозначною і тому не є злочином, може бути адмі­ністративним чи дисциплінарним проступком. В таких випадках ці діяння тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарнувідпові­дальність.

РОЗДІЛ ІІ

ВИСНОВКИ

Отже, слід підсумувати вищесказане та закріпити найважливіші моменти. Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією, воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів, крім того визначення даного терміну є однією з основних категорій карного права. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві і надається велике значення. Злочин є самостійним видом правопорушень. Основна особливість злочинів полягає в тому, що більшість із них заподіює істотну шкода (збиток) фізичній або юридичній особі, суспільству або державі, а деякі створюють погрозу заподіяння такої шкоди. Тому особи, винні в здійсненні цього виду правопорушень, залучаються, як уже вказувалося, до найбільш суворого виду юридичної відповідальності – кримінальної відповідальності.

Але крім злочину існує ряд інших правопорушень, які тягнуть за собою хоч не тільки кримінальну, а іншу відповідальність визначену законодавством. В моїй курсові роботі питання про відмінність злочину від інших правопорушень розглядається, як окреме,оскільки відіграє досить важливу роль. Отже, як вже зазначалося злочин – не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне, той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

У висновку слід зазначити також що аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Ну, і звичайно, необхідно розглянути склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Значення ч.2 ст. 11 виявляється в тому, що вона, підкреслюючи важливість такої матеріальної ознаки злочину, як його суттєва суспільна небезпечність, виключає злочин у випадках, коли вчинене діяння лише формально містить ознаки, передбачені в певній статті Особливої частини. Розрізняються злочини та інші правопорушення, насамперед, за ступенем їхньої суспільної небезпечності.

Можна дійти висновку, про те, що якщо відсутня хоча б одна ознака складу злочину, то її відсутність призводить до відсутності злочину. Немає складу злочину – немає кримінальної відповідальності. Взагалі поняття злочин – це не будь-яке діяння, а тільки винне. Інакше кажучи, діяння є злочином, коли воно вчиняється умисно або необережно, тобто винно. Невинне заподіяння будь-якої шкоди КК не карається.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Законодавчі та інші нормативно-правові акти:

1. Конституція України.: К.: Юрінком, 2004.

2. Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

3. Цивільний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 272.

Інші джерела:

4. Александрова Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. — К.: МАУП, 2004. — С. – 328.

5. Баулін Ю.В. В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; Науково-практичний коментар/ За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — С. – 1196.

6. Баулін Ю.В. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін і ін. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008. — С. – 1208.

7. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. – 416.

8. Волкотруб С.Г. Кримінальне право України. Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб і ін. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 297.

9. Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — С. – 344.

10. Кондратьєв Я.Ю. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ. вузів. / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Правові джерела, 2002. — С. – 432.

11. Мельник М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — С. – 376.

12. Михайленко П. П. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник для вузів МВС. — К.: Укр. академія внутрішніх справ МВС України, 1995 — С – 388.

13. Омельчук О.М. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 294.

14. Савченко Л. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Л. В. Савченко і ін. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. — С. – 640.

15. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Заг. частина. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. – 288.

[1] Конституція України.: К.: Юрінком, 2004.

[2] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

[3] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

[4] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

[5] Баулін Ю.В. В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; Науково-практичний коментар/ За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — С. – 1196.

[6] Баулін Ю.В. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін і ін. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008. — С. – 1208.

[7] Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — С. – 344.

[8] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. – 416.

[9] Омельчук О.М. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 294.

[10] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012.

[11] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002.

[12] Кондратьєв Я.Ю. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ. вузів. / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Правові джерела, 2002. — С. – 432.

[13] Волкотруб С.Г. Кримінальне право України. Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб і ін. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 297.

[14] Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — С. – 378.

[15] Мельник М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — С. – 376.

[16] Омельчук О.М. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 294.

[17] Савченко Л. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Л. В. Савченко і ін. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. — С. – 640.

[18] Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Заг. частина. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. – 288.

[19] Баулін Ю.В. В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; Науково-практичний коментар/ За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — С. – 1196.

[20] Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..……3

РОЗДІЛ І. Поняття та ознаки злочину, як суспільно небезпечного діяння…………………………….………………………………..............................6

1.1. Поняття злочину………………………………………………………...6

1.2. Ознаки злочину……………………………………………………..…...9

1.2.1. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину…………….10

1.2.2. Кримінальна протиправність як формальна ознака злочину…….15

1.2.3. Винність і караність як ознаки злочину…………………………....18

1.3. Малозначність діяння………………………………………………….21

РОЗДІЛ ІІ. Поняття правопорушення, його відмінність від злочину….24

2.1. Поняття, ознаки, види правопорушення……………………………...24

2.2 Відмінність злочину від інших правопорушень……………………...26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………......33

 

ВСТУП

Актуальність теми: Актуальність даної роботи полягає в тому, щоб проаналізувати поняття та складові такого суто юридичного поняття як злочин. Крім того слід розрізняти злочин від інших видів правопорушень, що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, але є споріднені щодо певних ознак.

В історії кримінального права поняття злочину визначається по-різному, тому точне значення даного поняття необхідне саме для кримінального законодавства. Слід зазначити також, що цей термін є центральним у будь-якій правовій сфері, оскільки без нього неможливо уявити існування всієї науки кримінального права. Також за допомогою нього дається відповідь на те, які діяння є незаконними, які умови необхідні, щоб визнати діяння злочином, а особу, яка його вчинила, - злочинцем, які злочинні дії більш небезпечні для суспільства, які менш.

У наш час розвитку теорії кримінального права поняття злочини і правопорушення виступають як фундаментальні категорії, унаслідок чого питання характеристики і розмежування є як ніколи актуальними, оскільки дозволяють вичленувати які мають підвищену небезпеку обману суспільства конфлікти, котрі наважуються використанням заходів кримінально-правового регулювання, що саме собою виступає однією з основних завдань кримінального права, що визначає актуальність справжнього дослідження.

Крім того, можна виокремити три визначення поняття злочину: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом). Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин - суспільне небезпечне діяння). Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

Якщо поставити питання про те, яке з цих визначень є більш обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли воно максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формально-матеріальне визначення має перевагу - воно дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння закон визнає злочином, але й на питання, чому закон визнає їх злочинами, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину.

За останні кілька років злочинність в Україні стала явищем загальнонаціонального значення. Якщо раніше боротьба зі злочинністю розглядалась як важлива, проте все-таки обмежена функціями правоохоронних органів, то зараз вона на фоні не досить послідовних і виважених економічних реформ виходить на одне з перших місць серед проблем, що дуже непокоять суспільство. І це не дивно, оскільки тимчасова криміногенна ситуація в Україні являє собою нове якісне явище як за чисельністю злочинних проявів, так і за ступенем руйнівного впливу на життєздатність суспільства, функціонування і безпеку держави, права та свободи її громадян. Необхідно досягти припинення росту злочинності, а потім і помітного її скорочення. Задля цих цілей вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Для того щоб це законодавство було досить ефективним, потрібне його правильне використання. А для цього його необхідно ґрунтовно вивчати з метою кращого знання та застосування у практичній діяльності.

Метою курсової роботи є:Аналіз та виокремлення особливостей поняття злочин, особливостей його складових та їх відмінність від інших видів протиправної поведінки.

Об’єктом дослідження курсової роботи є: охоронювані законодавством суспільні відносини, порушення яких згідно його норм визнаються злочинними.

Предмет дослідження - злочин як кримінально-правова категорія, законодавство яке визначає його ознаки, що дозволяють відмежувати злочин від інших правопорушень.

Методологічну основу роботи склала сукупність сучасних методів і прийомів пізнання об’єктивної дійсності, котра поєднує як загальнонаукові так і спеціальні методи пізнання.

 

РОЗДІЛ I

Загальна характеристика поняття