Частина 1. Загальні основи педагогіки. Дидактика

ЗМІСТ

 

Звернення до студентів
Частина 1. Загальні основи педагогіки. Дидактика
Тема 1. Стан освіти в Україні та нові нормативні документи про її організацію і реформування
1. Стан освіти в Україні
2. Глобальна освіта й українська школа
3. Система освіти в Україні та її диференціація
4. Основні принципи організації освіти в Україні
5. Закон України "Про загальну середню освіту"
6. Національна доктрина розвитку освіти (витяг)
7. Концепція 12-річної загальноосвітньої школи (витяг)
Мета, завдання і засади діяльності школи
Тема 2. Предмет педагогіки, її становлення як науки. Методи педагогічних досліджень
1. Предмет педагогіки: визначення, стадії розвитку, історія формування як самостійної науки
2. Визначення основних понять педагогіки
3. Методологія педагогіки
4. Структура педагогічної науки, її галузі
5. Зв'язок педагогіки з іншими науками
6. Методи науково-педагогічних досліджень
7. Завдання педагогіки на сучасному етапі
Тема 3. Розвиток та формування особистості
1. Філософія і педагогіка про людину, особистість та її розвиток
2. Три умови формування особистості підростаючої людини
3. Вікові етапи розвитку особистості школяра
4. Роль діяльності, активності та спілкування в розвитку особистості
5. Самовиховання — умова ефективності розвитку особистості. Превентивне виховання
6. Перевиховання
7. Диференційований та індивідуальний підходи в навчанні й вихованні дітей
Тема 4. Предмет дидактики, її завдання і досягнення на сучасному етапі
1. Поняття про дидактику
2. Основні поняття дидактики
3. Історичний екскурс до вчень великих дидактиків
4. Зв'язок дидактики з конкретними методиками
5. Здобутки дидактики на сучасному етапі розвитку школи
6. Гуманістична стратегія теорії і практики навчального процесу
7. Навчання радістю пізнання
8. Завдання сучасної дидактики
Тема 5. Педагогічний процес як цілісна система
1. Методологічні основи процесу навчання (суть, структура, закони)
2. Основні функції процесу навчання та шляхи їх реалізації
3. Двосторонній характер процесу навчання та його цілісність
4. Види навчання
5. Шляхи удосконалення процесу навчання
Тема 6. Закономірності та принципи навчання
1. Закони і закономірності в педагогіці
2. Загальні закономірності та їх роль у раціоналізації уроку
3. Конкретні закономірності — основа проектування уроку
4. Принципи навчання та дидактичні правила їх реалізації
Тема 7. Зміст освіти в національній школі
1. Наукові основи визначення змісту освіти та шляхи його вдосконалення відповідно до Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту"
2. Історія реформування змісту шкільної освіти (з 20-х років XX століття)
3. Основні принципи реформування змісту сучасної шкільної освіти
4. Структура шкільного змісту освіти
5. Державні стандарти загальноосвітньої підготовки учнів
6. Характеристика навчальних планів, програм і підручників національної школи
7. Взаємозв'язок загальної, політехнічної і професійної освіти
Тема 8. Форми організації навчання
1. Класно-урочна система навчання, її суть та історія розвитку
2. Урок — основна форма організації навчально-виховного процесу
3. Позаурочні форми навчання
4. Форми організації трудової підготовки учнів у школі і профтехучилищі
5. Нетрадиційні форми навчання
Тема 9. Методи і засоби навчання
1. Поняття про методи, методичні прийоми та засоби навчання
2. Класифікації, дидактичні системи методів навчання
3. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності
4. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності
5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні
6. Засоби навчання
Тема 10. Учитель сучасної школи та його професіограма
1. З історії розвитку вчительської професії
2. Висловлювання видатних діячів освітні культури про вчителя
3. Професіограма сучасного вчителя
4. Учитель як творець педагогічного процесу
5. Поради студентові-практиканту, молодому вчителеві
Частина 2. Теорія і методика виховання
Тема 1. Суть процесу виховання
1. З історії демократичного виховання
2. Особливості сучасного виховання
3. Структурні елементи процесу виховання
4. Самовиховання: історія, теорія, методика
5. Перевиховання: історія, теорія, методика
6. Виявлення результатів виховання та шляхи підвищення його ефективності
Тема 2. Система національного виховання
1. Утвердження нового педагогічного мислення
2. Українська педагогіка й національне виховання
3. Сутність національного виховання (мета, завдання, принципи, зміст)
4. Оновлення змісту освіти, підвищення його виховного потенціалу
5. Українські виховні ідеали і традиції родинного, лицарського і козацького виховання
6. Природні та культурно-історичні чинники формування української душі, характеру, світогляду
7. Шляхи формування цілісної особистості громадянина України, реалізації Концепції національного виховання
8. Передовий досвід національного виховання школярів
Тема 3. Основні напрями діяльності класного керівника
1. З історії інституту класних керівників
2. Цільові програми діяльності класного керівника в нових умовах
3. Критерії готовності класного керівника до виховної роботи
4. Професіограма класного керівника
5. Робота класного керівника з формування учнівського колективу
6. Класний керівник — координатор виховних впливів школи, сім'ї, громадськості. Концепція "Сім'я і родинне виховання"
Тема 4. Форми організації виховної роботи
1. Підходи у вихованні як педагогічні категорії
2. Зміст позаурочної та позашкільної виховної роботи
3. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи
4. Основні позашкільні заклади, нові підходи до організації їхньої роботи згідно Закону України "Про позашкільну освіту"
5. Дитячі і молодіжні організації та завдання школи щодо роботи з ними
6. Форми і методи соціалізуючого впливу школи та позашкільних дитячих закладів
Тема 5. Методи виховання
1. Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації
3. Методи організації діяльності учнів і формування досвіду позитивної поведінки
4. Методи стимулювання позитивної поведінки і вихованості учнів
5. Методи контролю вихованості учнів та аналізу виховного процесу
Тема 6. Характеристика основних напрямів виховання
1. Зміст виховної роботи
2. Розумове виховання.
3. Моральне виховання
4. Трудове виховання
5. Система профорієнтаційної роботи з учнями
6. Економічне виховання
7. Естетичне виховання
8. Фізичне виховання учнів
9. Шляхи реалізації змісту виховання
Тема 7. Духовно-гуманістична спрямованість виховання та її реалізація в сучасній школі
1. Духовна спрямованість виховання
2. Цілісність і національна спрямованість виховання
3. Ідея духовно-гуманістичного виховання в теорії і практиці В. О. Сухомлинського
Частина 3. Історія педагогіки
Тема 1. Історія педагогіки як наука. Я. А. Коменський — перший творець самостійної гуманної педагогіки
1. Вивчення історії і теорії педагогіки — шлях до творчості вчителя
2. Поняття історії педагогіки
3. Гуманність педагогіки як тенденція її розвитку
4. Я.А. Коменський і сучасна педагогічна наука
Тема 2. Видатні зарубіжні представники гуманної педагогіки (ХVІІІ - ХХ століття)
1. Гуманні погляди філософів і педагогів різних країн у ХVІІІ-ХХ століттях
2. Ж.-Ж.Руссо про виховання нової людини
3. Ідея розвитку особистості — велике відкриття І. Г. Песталоцці
4. Основні ідеї педагогічної творчості А. Дістервега
5. Світове значення педагогічних систем М. Монтессорі, С.Френе, Р.Штайнера
Тема 3. К.Д. Ушинський — основоположник наукової педагогіки і народної школи в Росії. Педагогічні погляди Л. М. Толстого
1. Значення творчості К. Д. Ушинського
2. Життя та діяльність К. Д. Ушинського (1824-1871)
3. К.Д. Ушинський про народність освіти
4. Дидактичні поради і рекомендації К. Д. Ушинського
5. К.Д. Ушинський про моральне виховання
6. Підручники "Родное слово" і "Детский мир"
7. К.Д. Ушинський про вчителя-вихователя
8. Послідовники К. Д. Ушинського. Педагогічні погляди Л.М.Толстого
Тема 4. Українська педагогічна думка та її видатні представники
1. Успіхи української системи виховання в епоху великого національного відродження в XVI—XVIII ст.
3. Українська етнопедагогіка
4. Педагогічні погляди видатних представників української просвіти
5. Завдання української педагогіки на сучасному етапі
Тема 5. Педагогічна діяльність і творча спадщина А. С. Макаренка.
1. Вступ. А. С. Макаренко — видатний педагог-новатор
2. Життя, педагогічна і громадська діяльність А. С. Макаренка
3. Педагогічні погляди А. С. Макаренка
4. Розвиток ідей А. С. Макаренка в теорії виховання
5. Педагогічні аспекти літературно-художньої спадщини А. С. Макаренка
Тема 6. В.О. Сухомлинський — видатний український педагог новатор
1. В. О. Сухомлинський — прекрасний педагог, добротворець
2. Ідеї В. О. Сухомлинського та їх здійснення
3. В.О. Сухомлинський — майстер унікального експерименту
4. В.О. Сухомлинський про розумове виховання
Тема 7. Актуальні проблеми за рубіжної педагогіки. Освіта в Японії
1. Поняття порівняльної педагогіки.
2. Стан міжнародної освіти. Шкільні реформи у високорозвинених країнах
3. Загальноосвітня школа
4. Освіта в Японії та її зв'язок з життям
Тема 8. Традиції та нові цінності в системі освіти США, Канади, Великобританії та інших зарубіжних країн (80—90-і роки)
1. Усвідомлення пріоритетності освіти у США
2. Шкільні реформи в зарубіжних країнах. Модульне навчання
3. Зміни в освіті США за останні 15 років
4. Освіта в Канаді
5. Реформа шкільної освіти у Великобританії
6. Особливості шкільних реформ у Франції, Німеччині, інших зарубіжних країнах
Тема 9. Дванадцятирічна освіта: реалії і перспективи
1. Упровадження дванадцятирічної освіти в Україні та Росії
2. Структура і зміст шкільної освіти у країнах Європи
3. Середня освіта у Сполучених Штатах Америки
4. Оцінювання успішності учнів у зарубіжній школі
Частина 4. Школознавство
Тема 1. Наукові основи управління сучасною школою
1. Суть процесу управління, його структура
2. Принципи управління освітою і школою
3. Органи освіти: їхні функції і структура
4. Управління школою. Функції управління та функції керівників школи
5. Громадське самоврядування в школі. Рада школи
6. Організація внутрішкільного контролю
Тема 2. Методична робота з учителями
1. Значення методичної роботи з учителями та її суть
2. Наукові основи організації методичної роботи
3. Організація методичної роботи на діагностичній основі
4. Традиційні та нетрадиційні форми методичної роботи
5. Передовий досвід використання активних форм методичної роботи
Тема 3. Передовий педагогічний досвід та система роботи з ним
1. Педагогічний досвід як єдність теорії і практики
2. Види педагогічного досвіду
3. Загальні критерії передового педагогічного досвіду
4. З історії передового педагогічного досвіду та моди на нього
5. Система роботи з передовим педагогічним досвідом
6. Управління процесом упровадження передового педагогічного досвіду, досягнень педагогічної науки
Висновки
Тема 4. Нові тенденції в розвитку теорії і практики освіти й виховання в Україні. Стратегічний менеджмент освіти України
1. Найзначніші показники кризового стану виховання молоді
2. Реформування освіти в Україні на різних рівнях
3. Зміна мети та кінцевих результатів виховання
4. Квалімєтричне вимірювання ступеня гармонійності розвитку учнів
Висновки
Тема 5. Інноваційні педагогічні технології на зламі тисячоліть
Вступ. Нові підходи до управління освітою
1. Визначення педагогічної інновації та педагогічної технології; перелік інновацій
2. Нові технології навчання та виховання
3. Суть, передумови та етапи становлення системи розвивального навчання
4. Методи навчання: традиції і новації
5. Витяг із положення "Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності"
6. Список рекомендованої літератури з теми: "Інноваційні педагогічні технології на зламі тисячоліть"
Питання для самоконтролю
Додатки
Додаток 1 Тематика курсових робіт
Додаток 2 Питання до заліків і екзаменів
Додаток 3 Практичні завдання до семінарських занять, заліків і екзаменів
Додаток 4 Навчальний план загальноосвітньої школи
Додаток 5 Цикл управління процесом упровадження рекомендацій науки в практику навчання й виховання в школах Рівненщини
Додаток 6 Критерії 12-бального оцінювання навчальних досягнень учнів
Додаток 7 План-конспект вивчення досвіду роботи класного керівника
Список використаної та рекомендованої літератури

 

Стан освіти в Україні

Освіта в Україні нині перебуває у складних соціально-економічних умовах. Відповідно до Указів Президента України "Про реформування вищої освіти" (1995 р.), "Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти" (1996 р.), "Про поліпшення функціонування загальної середньої освіти" (1998 р.) запроваджується структурна перебудова системи освіти, багатоканальний механізм фінансування освіти, нові нормативні документи (базовий навчальний план для загальноосвітніх навчальних закладів, проекти державних стандартів для вищої, загальної середньої та професійно-технічної освіти, закони "Про професійно-технічну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про вищу освіту", "Про позашкільну освіту", Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо підтримки обдарованої молоді").

Нині в Україні навчається понад 6 млн школярів, 2,4 млн студентів, 1 млн дошкільнят, 0,25 млн учнів у ПТУ, працює 600 тис. учителів. В освітянській галузі в даний час недостатньо розв'язуються такі проблеми, як нестабільність і обмеженість фінансування навчальних закладів, соціальний захист педагогів, занепад матеріальної бази, обмеження видання підручників. В особливо складних умовах працює сільська школа. На 28,9 тис. населених пунктів — 14,9 тис. шкіл, із них 2,8 тис. потребують капітального ремонту, а майже 800 шкіл — аварійні. У сільській місцевості в закладах нового типу навчається лише кілька тисяч школярів, тоді як у тисячі міських ліцеїв, гімназій, колегіумів — 200 тис. учнів.

Серйозною проблемою є те, що продовжують закриватися дошкільні заклади, у багатьох областях немає загальноосвітніх санаторних шкіл.

Гострою є проблема педагогічних кадрів. У загальноосвітніх школах не вистачає 8 тис. вчителів української та іноземних мов, математики та інформатики. Водночас триває скорочення педагогічних працівників.

Потребує вдосконалення система виховної роботи з учнівською та студентською молоддю, їх соціального захисту, насамперед сиріт і дітей із малозабезпечених сімей. Зросла кількість дитячих захворювань.

Запровадження з 1 вересня 2000 р. семестрового навчання, 12-бального оцінювання навчальних досягнень учнів, тематичного обліку знань, збільшення тривалості канікул розширює можливості для гуманізації та демократизації шкільного життя.

Перехід із 1 вересня 2001 року на нову структуру та 12-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти буде здійснюватися в три етапи: перший розпочався у вересні 2001 року, другий — із 2005 р. з переходом учнів в основну школу, третій — із 2007 р. з переходом у старшу профільну школу. Усе це потребує значної підготовки: оновлення та стандартизації змісту освіти, паспортизації приміщень, розробки завдань, тестів для стандартизації контролю знань та вмінь учнів, перепідготовки вчителів та керівників навчальних закладів (організації для вчителів "експрес-курсів" в інститутах після дипломної педагогічної освіти, дистанційного навчання, консультацій у телефонно- та факсо-режимі, реалізації програми комп'ютеризації та інформатизації сільської школи тощо). Є проблеми зі шкільною формою, навчальними книгами, фаховими журналами та методичною літературою, наочними посібниками, змінами у структурі та змісті роботи ліцеїв, гімназій, колегіумів, удосконаленням педагогічного середовища, розвантаженням школярів, запровадженням нової системи оцінювання знань тощо.

Лише через ієрархію ціннісних підходів — людина (особистість) — народ (Культура, історія, освіта) — держава (суспільство) — можлива успішна реалізація громадянського виховання, передача суспільного досвіду життєдіяльності, розвиток творчих здібностей молодого покоління.

Методологія педагогіки

Методологічна основа — це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їхні закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) перший рівень — філософська методологія;

б) другий рівень — загальнонаукові принципи, форми й підходи;

в) третій рівень — конкретна наукова методологія;1

г) четвертий рівень — дисциплінарна методологія;

ґ) п'ятий рівень — методологія міждисциплінарних досліджень.

Фундамент української педагогіки становлять українська народна філософія, праці та ідеї українських філософів про нескінченність світу, вічну зміну життя, людину — центр світобудови, свободу — найбільшу цінність людини, природу-матір, землю-годувальницю. Народна українська філософія утверджує культ людини, дитини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є загальні закони філософії й теорії пізнання, закони логіки, закономірності психології й педагогіки, методи дослідження, вчення класиків педагогіки.

Перевиховання

Перевиховання — вплив на усунення в діях, вчинках, способі життя учня негативних звичок і хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на позитивні риси і якості. У цій роботі найбільше значення має особистість педагога.

Перевиховання складних дітей і підлітків має свою попередню історію. У світовій (США, Англія, Франція) і в українській педагогіці відомо чимало прикладів педагогічного подвигу щодо перевиховання педагогічно занедбаних дітей у закритих виховних закладах, збудованих і утримуваних переважно на кошти благодійників. Стосовно внеску держави, то офіційні дитячі притулки, колонії були вкрай занедбаними, кинутими напризволяще. Не лише зараз, а й 100 років тому дитяча злочинність зростала. Так, з 1884 по 1895 рік вона зросла на 15 відсотків. У статті "Безпритульні діти у виправних колоніях", опублікованій у 1914 році, Ті автор І. Королець з гнівом пише про дітей — обірваних, з озлобленими обличчями, з темними колами попід очима, з ворожим поглядом спідлоба: "Серед цих дітей розквітають пороки. Вихованців лупцюють жорстоко, без будь-якого приводу "дядьки", що наглядають за ними. Природно, що за таких умов злочинність зростає із загрозливою швидкістю".

Таку картину "перевиховання" можна було спостерігати і в деяких колишніх радянських дитячих будинках і колоніях 1918—1920 років. Згодом почали народжуватися нові типи закладів в Одесі і Харкові; вони організовували свою роботу на досвіді кращих педагогів кінця XIX — початку XX ст. У працях В. М. Бехтерєва, О. Ф. Лазурського, П. Ф. Лесгафта, П. П. Блонського, М. М. Рубінштейна, С. Л. Рубінштейна, М. С. Рибникова розвивались ідеї колективного виховання і перевиховання дітей. П. П. Блонський (1884-1941) — педагог і психолог — писав оригінальні педагогічні твори, в яких стверджував, що школа — організація не лише навчання, а й усього життя дитини, вимагав зв'язку школи з життям,. намітив перспективи трудової школи ("Трудова школа", 1919), сформулював ідеї трудової політехнічної школи, багато уваги приділяв моральному вихованню учнів. Особливого значення П. Блонський надавав учителю у вихованні і перевихованні дітей, звертався до учителя: "Учителю, стань людиною!", "Лише жива душа оживить душі". У 20-х — на поч. 30-х pp. П. Блонський був одним з визнаних представників педології, у 1925 році надрукував книгу "Педологія".

С. Т.Шацький (1878—1934) — видатний педагог, засновник перших у Росії дитячих клубів, товариства "Дитяча праця і відпочинок", згуртував групу прогресивних педагогів для дослідження позашкільної роботи з дітьми, що грунтується на повазі до особистості дитини і спрямованої на виховання дітей у дусі колективізму. У 1911 р. разом із дружиною В. Н.Шалькою він організував у Калузькій губернії на громадських засадах літню трудову колонію "Бодрая жизнь". Основою життя дітей в колонії була фізична праця. У повоєнні тяжкі роки з'явилися нові теоретичні розробки перевиховання.

Теорія перевиховання починається з визначення, яких дітей вважати за об'єкт перевиховання. Термін "морально дефектні діти" був підданий критиці у 20-х роках, у 1926 р. був прийнятий "робочий" термін "важковиховувані діти і підлітки", пізніше, з розвитком теорії перевиховання, відбулася диференціація категорій підлітків і дітей, які підлягають перевихованню: педагогічно занедбані діти, важковиховувані діти і підлітки, неповнолітні правопорушники, неповнолітні злочинці.

Ці категорії перевиховання діють не лише в теорії. Функціонують відповідні типи навчально-перевиховних закладів, методика роботи в них, позаосвітянські адміністративні структури — комісії у справах неповнолітніх при районних та міських радах народних депутатів, інспекції у справах неповнолітніх при районних відділеннях і обласних управліннях МВС, спеціальні дитячі приймальники (для тимчасово затриманих утікачів із дитбудинків або від батьків і для повернення їх за призначенням). Перевиховання здійснюється також у дитячих будинках, загальноосвітніх школах-інтернатах, у сімейних дитячих будинках, активну участь у їх створенні беруть Дитячий фонд України, фонд "Чорнобиль".

Методика процесу перевиховання в середній школі ґрунтується на індивідуальному підході до учня і поділяється на кілька етапів.

На ранньому етапі вивчається особистість учня шляхом психолого-педагогічних спостережень, класний керівник та вчителі здійснюють індивідуальний підхід до підлітка, з'ясовують позиції батьків, намічають тактику перевиховання учня.

На дальшому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з учнями. Але учень на цьому етапі протидіє вихователю, насторожено сприймає всі його спроби, тому контакти з учнем повинні бути невимушеними, ніби випадковими, доброзичливими, поступово включаються елементи навіювання і переконання в корисності і вигідності доброчесної поведінки.

Наступний етап зветься переломним (коли опір підлітка зменшується, поведінка стане нормальною). Головне — залучити учня до активної роботи в колективі, завантажити час, спонукати його до завоювання авторитету в праці, в спорті, а поступово, при схваленні й підбадьорюванні, — і в навчанні.

Вищий, останній етап полягає в перетворенні перевиховання на самовиховання при повному самоконтролі, і педагог виконує лише функцію консультанта. У цьому разі об'єкт виховання перетворюється на суб'єкт самовиховання. У процесі перевиховання спрацьовує суб'єктно-об'єктний підхід.

Поняття про дидактику

Слово "дидактика" походить від грецького "дидактикос" — повчальний. Дидактика — це розділ педагогіки, який містить теорію навчання і освіти. Термін "дидактика" застосовували вже в XVII ст. Я. А. Коменський у своєму творі "Велика дидактика" головну увагу приділив освіті і навчанню дітей та юнацтва. А. Дістервег визначав дидактику як частину педагогіки, у якій викладено теорію навчання. У сучасних курсах педагогіки дидактика розглядається як теорія освіти і навчання.

Процес навчання не можна розглядати у відриві від змісту освіти. Вивчення змісту освіти, розкриття закономірностей процесу навчання, розробка найефективніших методів, організаційних форм навчання — такі основні проблеми дидактики. Дидактика тісно пов'язана із загальною психологією, психологією навчання, фізіологією вищої нервової діяльності. Ці науки, кожна в своїй галузі, дають знання про процеси пізнавальної діяльності дитини і тим самим допомагають у вивченні проблем змісту і методів навчання дітей.

Для оновлення і збагачення дидактики як науки застосовуються найрізноманітніші методи досліджень.

Проблема змісту освіти нерозривно пов'язана з науковою теорією національного виховання, бо перш ніж розробляти різні варіанти навчальних планів і програм, необхідно з'ясувати, якими знаннями, уміннями І якостями особистості повинен володіти спеціаліст у різних сферах матеріального і духовного виробництва. Нові навчальні плани і програми, стандарти освіти спочатку експериментально перевіряються в невеликій кількості шкіл і лише потім запроваджуються в масову шкільну практику.

Щоб керувати пізнавальною діяльністю учнів, потрібно спочатку експериментально вивчити особливості мислення школярів різного віку та співвідношення елементів формально-логічного і діалектичного мислення в їх розумовій діяльності.

Проблеми психологічних основ навчання розв'язуються шляхом спостережень та експериментів: вивчаються особливості психіки дітей різного віку, індивідуальні відмінності дітей, розкриваються причини труднощів у навчальній роботі. Дидакти, методисти, вчителі постійно шукають найефективніші методи, засоби навчання, спираючись на досягнення психології.

Під час розроблення методів, організаційних форм і умов ефективного навчання проводяться цільові спостереження за педагогічним процесом у школах, вивчається якість знань і вмінь учнів за допомогою контрольних робіт, потім ставляться експерименти з точним урахуванням їхніх умов і результатів. Результати успішно проведеного експерименту стають опорою для підвищення якості навчання в усіх школах країни. У цій роботі беруть участь дидакти, методисти, вчителі. Особливо успішними є дослідження, у яких поєднуються дидактичні, психологічні і фізіологічні експерименти. Ці дослідження дозволяють моделювати нові ефективні форми навчання.

Важливим методом дидактичних досліджень є вивчення передового педагогічного досвіду. Система цієї роботи дає можливість порівняти дані досвіду з досвідом інших педагогів, з попереднім досвідом, у який були внесені зміни, узагальнити і зробити висновки, виробити рекомендації щодо впровадження досвіду.

Експериментальна перевірка нових програм, підручників, навчальних посібників, нових методів і форм навчання дає найкращі результати, якщо вона проводиться у великій кількості шкіл і охоплює велику кількість учнів.

Поняття про дидактику

Слово "дидактика" походить від грецького "дидактикос" — повчальний. Дидактика — це розділ педагогіки, який містить теорію навчання і освіти. Термін "дидактика" застосовували вже в XVII ст. Я. А. Коменський у своєму творі "Велика дидактика" головну увагу приділив освіті і навчанню дітей та юнацтва. А. Дістервег визначав дидактику як частину педагогіки, у якій викладено теорію навчання. У сучасних курсах педагогіки дидактика розглядається як теорія освіти і навчання.

Процес навчання не можна розглядати у відриві від змісту освіти. Вивчення змісту освіти, розкриття закономірностей процесу навчання, розробка найефективніших методів, організаційних форм навчання — такі основні проблеми дидактики. Дидактика тісно пов'язана із загальною психологією, психологією навчання, фізіологією вищої нервової діяльності. Ці науки, кожна в своїй галузі, дають знання про процеси пізнавальної діяльності дитини і тим самим допомагають у вивченні проблем змісту і методів навчання дітей.

Для оновлення і збагачення дидактики як науки застосовуються найрізноманітніші методи досліджень.

Проблема змісту освіти нерозривно пов'язана з науковою теорією національного виховання, бо перш ніж розробляти різні варіанти навчальних планів і програм, необхідно з'ясувати, якими знаннями, уміннями І якостями особистості повинен володіти спеціаліст у різних сферах матеріального і духовного виробництва. Нові навчальні плани і програми, стандарти освіти спочатку експериментально перевіряються в невеликій кількості шкіл і лише потім запроваджуються в масову шкільну практику.

Щоб керувати пізнавальною діяльністю учнів, потрібно спочатку експериментально вивчити особливості мислення школярів різного віку та співвідношення елементів формально-логічного і діалектичного мислення в їх розумовій діяльності.

Проблеми психологічних основ навчання розв'язуються шляхом спостережень та експериментів: вивчаються особливості психіки дітей різного віку, індивідуальні відмінності дітей, розкриваються причини труднощів у навчальній роботі. Дидакти, методисти, вчителі постійно шукають найефективніші методи, засоби навчання, спираючись на досягнення психології.

Під час розроблення методів, організаційних форм і умов ефективного навчання проводяться цільові спостереження за педагогічним процесом у школах, вивчається якість знань і вмінь учнів за допомогою контрольних робіт, потім ставляться експерименти з точним урахуванням їхніх умов і результатів. Результати успішно проведеного експерименту стають опорою для підвищення якості навчання в усіх школах країни. У цій роботі беруть участь дидакти, методисти, вчителі. Особливо успішними є дослідження, у яких поєднуються дидактичні, психологічні і фізіологічні експерименти. Ці дослідження дозволяють моделювати нові ефективні форми навчання.

Важливим методом дидактичних досліджень є вивчення передового педагогічного досвіду. Система цієї роботи дає можливість порівняти дані досвіду з досвідом інших педагогів, з попереднім досвідом, у який були внесені зміни, узагальнити і зробити висновки, виробити рекомендації щодо впровадження досвіду.

Експериментальна перевірка нових програм, підручників, навчальних посібників, нових методів і форм навчання дає найкращі результати, якщо вона проводиться у великій кількості шкіл і охоплює велику кількість учнів.

Навчання радістю пізнання

Життя і діяльність учня в школі і поза нею завжди має бути сповнене почуттям радості, світлою перспективою, надією на успіх. У цьому джерело гуманізації навчання. Відчуття радості завтрашнього дня — це перспектива розвитку особистості. Невипадково ще А. С. Макаренко висунув і обґрунтував ідею "завтрашньої радості", вбачаючи в ній велику спонукальну і виховну силу, що розкриває всі внутрішні потенції учня. Через відчуття радісних перспектив відбувається рух і розвиток особистості.

В. О. Сухомлинський запровадив у педагогіку поняття "школа радості" і практично реалізував цю ідею у своїй Павлиській середній школі. Досвідом організації навчально-пізнавальної діяльності учнів своєї школи він довів і теоретично обґрунтував, що очікування радості як для дитини, так і для дорослого — джерело руху вперед. Радість в учнів виникає як від усвідомлення досягнутого, так і від відчуття реальної перспективи, яка приводить до досягнення поставленої мети, а будь-яка досягнута мета окрилює людину, а тим більше дитину, вселяє в неї віру у свої сили і здібності.

Спостереження, опитування багатьох учнів показують, що сама по собі радість пізнання виникає досить рідко. Водночас умови, які б сприяли збудженню та розвитку пізнавального інтересу, можна організувати. Покажемо це на прикладах.

Перший приклад. Учень працював над виконанням самостійного індивідуального завдання. І ось він одержав для себе цікавий, оригінальний результат, який викликав у нього здивування і задоволення досягнутим. Учитель повинен помітити цей емоційний стан учня, підтримати його успіх поставити перед ним нове, більш ускладнене завдання, назвавши при цьому загальні орієнтири його розв'язання.

Другий приклад. У більшості учнів є свої стійкі інтереси до тих або інших видів діяльності — трудової, виробничої, технічної, спортивної, художньої; до відповідних навчальних предметів, природничо-математичних і гуманітарних дисциплін; до конструювання, моделювання, до питань кібернетики, генетики, комп'ютеризації тощо. Учень досягає певних результатів, які його задовольняють, роблять життя творчим, цікавим. Для заглиблення в цікаву проблему вчитель пропонує учневі відповідну літературу, знайомить із спеціалістами, постійно висуває перед ним все нові і нові, поступово ускладнені творчі завдання. У процесі їх розв'язання учень відкриває для себе щось нове, і сам творчий пошук, заглиблення в невідомий світ осяває його, мобілізує інтелектуальні, емоційні і вольові зусилля на задоволення його духовних потреб.

Вивчаючи індивідуальні сили учня, учитель у подальшій роботі уважно стежить за тим, щоб той у процесі виконання дорученого завдання, що вимагає напруження розумових і фізичних сил, не тільки досягав мети, а й діставав у зв'язку з цим моральне задоволення. Не допускати розчарування учня у навчальній праці, навчити його якомога менше витрачати марно своїх сил — ця надзвичайно важлива умова виховує в нього звичку примушувати себе працювати в міру своїх сил і можливостей, як підкреслював В. О. Сухомлинський.

Деякі учні свідомо не бажають добре навчатися, щоб продемонструвати перед своїми ровесниками і передусім перед учителями негативне ставлення до навчання. Здебільшого вони тримають себе гордовито, незалежно, нерідко лицемірять, залякують інших. Основна мета їхньої поведінки — відрізнятися чим-небудь від усіх інших, ствердити себе в ролі опозиціонера.

У такого школяра моральне задоволення виникає, за свідченням А. Бєлкіна, саме через можливість підтвердити обрану ним роль. Найчастіше причиною такої поведінки учня є конфліктні взаємини з учителями, батьками, потреба в якійсь формі передати свій протест, звернути на себе увагу.

Для створення ситуації успіху важливо глибоко вивчити індивідуальні особливості учня, провести діагностику його навчальних інтересів. Діагностика здійснюється на основі з'ясування таких, наприклад, питань, як:

1. Яким предметам учень надає перевагу (гуманітарним, природничим, фізико-математичним і т.д.)? Чому?

2. Чи пов'язує він вивчення шкільних предметів із життєвими планами?

3. Чи поділяє предмети на головні і другорядні? Яке ставлення до них?

4. Чи пов'язує учень ставлення до навчальних предметів зі своїм ставленням до вчителів?

Інформація на перше питання допомагає вчителеві визначити справжні мотиви ставлення учня до тих або інших предметів, престижність і роль цих предметів у житті та праці, їхню майбутню перспективу розвитку. Природні нахили, здібності учня щодо вивчення певних предметів спонукають його віддавати їм перевагу, процес викладання їх учителем зумовлює підвищену зацікавленість.

Визначне місце посідає диференційована робота учнів на уроці. Причому диференціація не за групами, як це загальноприйнято, коли вчитель умовно виділяє сильних, середніх і слабших учнів і кожній групі розробляє систему завдань за їхніми реальними можливостями, а щось інше. Учитель спирається на результати діагностики навчальних інтересів учнів, відповідно до яких визначає основні види навчальної діяльності, зміст завдань для них, способи та прийоми їх виконання.

Принцип диференціації у навчальній роботі реалізується не шляхом застосування навчальних завдань за ступенем їх важкості, а шляхом використання варіативних завдань за творчою спрямованістю: підключення учнів до викладу якоїсь частини навчального матеріалу, підготовка школярів до повідомлень з якогось питання дослідницького характеру, написання рефератів і доповідей, складання тез для участі у конференції, олімпіаді, турнірі, організація навчально-ділових і рольових ігор, варіативних самостійних навчальних завдань тощо. Важливо кожному ш