Основні принципи організації освіти в Україні

§ Доступність для кожного громадянина всіх форм і типів послуг, які надає держава;

§ рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту і всебічного розвитку;

§ гуманізація та демократизація;

§ пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;

§ органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

§ незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

§ науковий і світський характер освіти в державних навчально-виховних закладах;

§ інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн;

§ гнучкість і прогнозованість системи освіти;

§ єдність і наступність системи освіти;

§ безперервність і різноманітність системи освіти;

§ відповідність освіти світовому рівню;

§ поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.

5. Закон України "Про загальну середню освіту"

Загальна середня освіта є основною ланкою в системі освіти України. Вона виконує дуже важливу соціально-культурну функцію відтворення духовного й інтелектуального потенціалу українського народу, є основою, на якій будується економічний потенціал держави.

У непростих соціально-економічних умовах система освіти продовжує реформуватися, адаптуватися відповідно до сучасних вимог суспільства, її вдосконалення відбувається з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, надбань кращих учительських колективів, результатів педагогічних експериментів, що цілком відповідає міжнародним тенденціям розвитку освіти і сприяє інтеграції в європейський та світовий освітянський простори.

Однак реформування загальної середньої освіти стримується труднощами перехідного періоду. У Законі України "Про освіту" відображено проблеми, які стосуються загальної середньої освіти. Проте ще досі залишається незадовільним стан матеріально-технічного забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів, затримується виплата заробітної плати педагогічним працівникам, низька якість навчально-виховного процесу. Широка розгалуженість системи, велика різноманітність загальноосвітніх навчальних закладів за своїми функціями зумовили потребу створення Закону України "Про загальну середню освіту", у якому відображено структуру середньої освіти, специфіку типів загальноосвітніх навчальних закладів, організацію навчально-виховного процесу, права та обов'язки його учасників, кадрове забезпечення, функцію державного стандарту освіти, участь у громадському управлінні загальною середньою освітою, повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади тощо.

Проект Закону готувала велика група фахівців, у ньому враховано близько 2500 пропозицій, які надійшли з областей, міст і сіл України після його.публікації.

Закон складається з 46 статей, їх поділено на XI розділів, їх зміст охоплює всі напрями діяльності навчальних закладів та установ, які забезпечують повну загальну середню освіту.

У загальних положеннях (ст. 1—7) більш детально конкретизовані завдання загальної середньої освіти та її системи, в них зазначається, що загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою освіти, наголошено на єдності навчання і виховання, здобуття знань із формуванням національних цінностей українського народу. Уперше включено до системи загальної середньої освіти професійно-технічні та вищі навчальні заклади І—П рівнів акредитації, які поєднують професійну та загальноосвітню підготовку юнаків і дівчат.

У ст. 6 сказано, що всім громадянам незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти неповнолітніми громадянами покладається на їхніх батьків чи опікунів, на інтернатні заклади, де вони виховуються.

Розділ "Загальноосвітні навчальні заклади" (ст.8—11) закріплює не тільки різноманітність загальноосвітніх навчальних закладів, а й специфіку їхньої діяльності. До загальноосвітніх навчальних закладів належать: початкова школа І ступеня (пропедевтичного спрямування); основна (базова середня) школа II ступеня з навчанням прикладного спрямування; старша (повна середня) школа III ступеня з навчанням переважно профільного спрямування; гімназія — заклад II—ІІІ ступенів гуманітарного профілю навчання; ліцей — заклад III ступеня природничо-наукового, технічного профілю і допрофесійної підготовки; колегіум — заклад III ступеня філологічно-філософського та культурно-естетичного профілів; спеціалізовані школи І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів; школи-інтернати, спеціальні школи, школи соціальної реабілітації; вечірні та заочні школи — заклади II—ІІІ ступенів; санаторні школи І—ІІІ ступенів; навчально-виховні об'єднання, комплекси; навчально-виробничі комбінати — професійні заклади III ступеня, які забезпечують допрофесійну підготовку та профорієнтацію. Загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та інших форм власності залежно від основного засновника (центрального чи місцевого органу виконавчої влади).

У розділі "Організація навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах" (ст. 12-16) пропонуються нові підходи до збільшення тривалості здобуття повної загальної середньої освіти, яка у більшості європейських країн складає 12—13 років. Тому обов'язковий термін навчання 11 років є мінімально необхідним. Визначено нові терміни здобуття повної загальної середньої освіти за формулою 4+4 + 3. Навчальний рік розпочинається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року, тривалість навчального року в закладах І ступеня не може бути менше ніж 175 робочих днів, а в закладах II—III ступенів — 190 робочих днів без урахування часу на складання заліків та випускних іспитів, тривалість яких не може перевищувати трьох тижнів. Структура навчального року (за четвертями, півріччями, семестрами) та тривалість навчального тижня встановлюється загальноосвітнім навчальним закладом за погодженням із відповідним органом управління освітою.

У розділі IV "Учасники навчально-виховного процесу" (ст.18) підкреслено, що учасниками навчально-виховного процесу є не тільки учні, педагоги, спеціалісти та представники установ освіти, а й батьки та представники підприємств, установ та організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі. Цим самим підкреслюється, що школа й освіта — всенародна справа, а не монополія органів освіти.

У ст. 22 "Педагогічні працівники" визначено, що педагогічний працівник — особа, яка має відповідну освіту, належний рівень професійної підготовки, забезпечує результативність своєї роботи, володіє фаховою, психолого-педагогічною, загальною культурою, має високі моральні якості, хороше психічне та фізичне здоров'я. У ст. 36 законодавчо закріплено діяльність органів громадського самоврядування: опікунської ради, учнівського і батьківського комітетів, самоврядних об'єднань тощо.

У розділі V (ст. 28—32) "Державний стандарт загальної освіти" визначається зміст стандартів шкільної освіти, порядок їх розроблення та перегляду (один раз на 10 років). У ст. 32 подано види державної підсумкової атестації учнів — іспити, тестування, виконання творчих робіт, контрольні роботи. Стандартизація — це нове явище у національній системі освіти, воно не дозволяє некомпетентного втручання у зміст шкільної освіти, нав'язування предметів, збільшення кількості навчальних годин.

У ст. 33—37 визначені основні завдання управління системою загальної середньої освіти, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Уст. 40—41 відображено питання фінансово-господарської діяльності, матеріально-технічного та міжнародного співробітництва.

Прийняття Закону України "Про загальну середню освіту" забезпечить створення нової моделі загальної середньої освіти, введення в дію механізму її здобуття, еквівалентність загальної середньої освіти в Україні та інших країнах, досягнення чіткого розподілу повноважень центрального регіону органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, формування державно-громадського управління галуззю, поліпшення соціального захисту учнів та педагогів.

6. Національна доктрина розвитку освіти (витяг)

Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку у XXI столітті.

Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

§ особистісна орієнтація освіти;

§ створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

§ удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

§ розвиток україномовного освітнього і культурного простору;

§ забезпечення освітніх запитів національних меншин;

§ формування національних та загальнолюдських цінностей;

§ формування через освіту здорового способу життя;

§ забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

§ упровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

§ створення індустрії навчальних засобів;

§ створення ринку освітніх послуг;

§ інтеграція української освіти в європейський та світовий освітній простір;

§ гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

§ використання наукових результатів як бази і змісту навчання.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити в співдружності з усіма народами і державами світу.

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови та культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і разом із тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер. Вона не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей і поглядів.

Реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти, що виходить із її пріоритетності для розвитку України. Це забезпечить відчутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості, нації і народу, у результаті чого відбудуться потужні позитивні зміни в системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті і культурі.

Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що істотно зміцнить демократичні засади громадянського суспільства, прискорить розвиток і духовно-моральну збалансованість ринкових відносин.

Зміцняться самосвідомість особистості, національний характер, національна гідність людини. Зросте авторитет української національної культури. Активізуються процеси національної самоідентифікації особистості. Істотно знизяться меншовартісні риси характеру, підвищиться громадянський авторитет індивідуальності, зміцниться статус українця в міжнародному соціокультурному середовищі.

Українська освіта стане конкурентоспроможною в європейському і світовому освітньому просторі, людина — захищеною, мобільною на ринку праці і в контексті особистісного духовно-світоглядного вибору.

Зростаючий освітній потенціал суспільства забезпечить упровадження нових і новітніх інформаційних технологій, що дасть змогу протягом наступних 10—15 років скоротити відставання в темпах розвитку, а з часом — істотно наблизитися до рівня і способу організації життєдіяльності розвинутих країн світу.

Випереджуючий розвиток освіти, упроваджений на основі цієї Доктрини, забезпечить вихід України з нинішнього стану, усебічну модернізацію суспільства і держави, нації та народу, досягнення рівня життя, гідного людини.