Методи контролю і самоконтролю в навчанні

В останні роки все більш значущою стає проблема оптимізації навчання, зростає роль управління навчально-виховним процесом, розумовою діяльністю учнів. Проблема якості навчання набуває міжнародного значення, бо неосвіченість спеціалістів знижує поступовий рух науково-технічного прогресу. За даними ЮНЕСКО функціональна неграмотність і професійна некомпетентність стають факторами ризику сучасної цивілізації. За даними досліджень 50% опитаних вважають, що необхідно підвищити рівень викладання в середній школі, 33% заявили про те, що необхідно давати менше інформації, а більше прищеплювати навички самостійності, оскільки розвиток творчого мислення, творчої діяльності, уміння логічно, самостійно і оригінально мислити — недостатній.

Однією з причин цих недоліків є відставання існуючої системи внутрішкільного управління і контролю від поступального руху школи. Лише 30% робочого часу керівники школи використовують для організації навчання і виховання, відвідування і аналізу уроків, 50% часу йде на адміністративно-господарські справи та наради поза школою. Усе це негативно впливає на якість навчально-виховного процесу.

Контроль знань, успішності учнів має велике значення, він повинен здійснюватися за такими принципами:

а) систематичність (регулярність) обліку й контролю. Кожна тема, кожен урок повинен відбуватися у прямому і зворотному зв'язках. Учитель повинен систематично виявляти знання учнів. (В. Ф. Шаталов опитував на кожному уроці всіх учнів і по всьому матеріалу, для чого в його арсеналі було майже 1000 методів і методичних прийомів);

б) всеохопленість (всебічність, повнота) обліку і контролю. Цьому сприяє накопиченість оцінок, періодичність контрольних робіт, ретельна перевірка засвоєння складніших тем, проведення спеціальних уроків перевірки знань наприкінці півріччя, навчального року;

в) диференційованість (попредметність) та індивідуальність (за стилем і формами контролю). Потрібно враховувати не лише диференціацію знань, а й індивідуально підходити до оцінки знань учня з кожного предмета;

г) об'єктивність оцінювання — це виставлення справедливої оцінки, яку заслуговує конкретний учень;

ґ) урізноманітнення різних видів і форм контролю в діяльності вчителя. Творчий учитель використовує ігровий, тестовий, ситуаційний контроль, самоконтроль, взаємоконтроль та інші види діяльності, щоб перетворити облік успішності з нудної в цікаву процедуру;

д) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу. Всі вчителі повинні дотримуватися загальновизнаних критеріїв, що містяться в кожній предметній програмі.

Отже, контроль — це перевірка чогось, принцип зворотного зв'язку. Він має освітнє, виховне і розвиваюче значення. Зміст контролю визначається дидактичними завданнями, специфікою навчальних предметів, рівнем підготовки і розвитку учнів. Існує 4 основних види контролю:

1. Попередній контроль проводиться з метою отримати інформацію про початковий рівень знань учнів. Це вступні екзамени, перевірочні контрольні роботи на першому курсі в профтехучилищах, перед вивченням нових предметів, тем. Результати контрольних робіт необхідні для прогнозування подальшого навчального процесу.

2. Поточний контроль проводиться з метою отримання інформації про рівень засвоєння навчального матеріалу у ході вивчення основ наук. Він необхідний для зворотного зв'язку, мотивації, активізації учнів, коригування навчального процесу та вдосконалення методики. Для цього вчитель перевіряє щоденно домашні завдання, класні письмові роботи, учнівські зошити, застосовує усне опитування — фронтальне, індивідуальне та ущільнене. Поточний контроль стимулює учнів до систематичної самостійної роботи.

3. Періодичний контроль проводиться після вивчення логічно завершеної частини програми, наприкінці навчального періоду (чверті, півріччя). Він має плановий, визначений характер, служить для самоаналізу праці вчителя. Конкретні методи цього контролю залежать від предмета. Письмова контрольна робота не повинна бути несподіванкою для учнів, її тема і дата оголошуються заздалегідь, матеріал добирається, як правило, середньої трудності, застосовується варіантність. Аналіз контрольної роботи проводиться на наступному уроці: з'ясовуються помилки, викликаються до дошки учні, які їх допустили, разом з ними повторює весь клас. Усна контрольна робота: завдання і питання роздаються учням у вигляді індивідуальних карток або диктуються.

4. Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт або заліків (у старших класах) за весь пройдений матеріал. Існують міністерські, директорські контрольні роботи. Екзамени проводяться за спеціальними інструкціями, щороку призначаються директивно і за державним стандартом (по білетах). Завдання до випускних екзаменів оголошуються по радіо чи по телевізору, з 2001 року введено державну атестацію. Методи контролю — це способи визначення результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної діяльності вчителя. До них належать спостереження за навчальною роботою учнів, усні, письмові, практичні методи, екзамени і заліки, програмовані методи.

Тестова перевірка знань (слово "тест" — англійське, означає іспит). Розрізняють дві групи тестів: а) розумової обдарованості; б) тести навчальної успішності.

Тестові завдання можна поділити на такі групи:а) завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких вимагає від учня короткої й точної відповіді; б) завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски. За дидактичним призначенням тести класифікують на: а) тести на доповнення; б) тести на використання аналогії; в) тести на зміну елементів відповіді.

Тестова і машинна перевірка скорочують час на перевірку, ставлять до всіх учнів однакові вимоги, усувають суб'єктивізм, дотримуються єдиних вимог до знань; об'єктивність оцінки не настроює учня проти вчителя, виключається необ'єктивність оцінки, учень стимулюється до самооцінки знань, дозволяють статистичну обробку даних. Недоліки цього виду перевірки в тому, що неможливо виявити здібності учнів, бо заохочується механічне запам'ятовування, а не роздуми, і для складання програм перевірки потрібно багато часу.

Взаємоконтроль — це метод взаємодопомоги сильних школярів слабкішим. Учитель не повинен допускати штучних засобів витягування слабшого (підказування, шпаргалки, списування).

Самоконтроль. Є учні, які користуються повною довірою педагогів унаслідок свідомого ставлення до знань, їх можна перевести на самоконтроль — довірити їм виставляти оцінку самим собі. Для більшості учнів ефективною є форма самоконтролю, коли вчитель дозволяє наприкінці творчої роботи зазирнути у підручник, звірити відповідність написаного учнями з підручником.

З 1989 року введено нормативи чотирибальної системи оцінювання знань учнів, їх обліку і контролю ("1" скасовано); у предметних програмах містяться вимоги щодо оцінювання окремих видів робіт учнів у кожному класі, але й вони ґрунтуються на загальних нормативах.

Упровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. Динаміка змін, що відбуваються в сучасному світі, вимагає змін у підходах до оцінювання навчальних досягнень учнів. Визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність врешті-решт повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції.

Поняття компетенції не зводиться ні до знань, ні до навичок, а належить до галузі умінь. Власне, уміння — це компетенція в дії. Отож, під компетенцією розуміється загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих завдяки навчанню.

Основними компетенціями, яких вимагає сучасне життя, є: громадянські, пов'язані зі здатністю брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, урегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства; полікультурні — ті, що стосуються життя в полікультурному суспільстві; розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови, релігії, культури тощо; комунікативні пов'язані з володінням усною і писемною рідною та іншою мовами; інформаційні пов'язані з вимогами інформаційності суспільства, володінням інформаційними технологіями, здатністю критично ставитися до засобів масової інформації; самоосвіти і саморозвитку — щодо бажання і готовності постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та суспільному плані; творчі компетенції — це здатність до творчості.

З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об'єктивного їх оцінювання в школі введено 12-бальну шкалу оцінювання, побудовану за принципом підсумовування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням рівня особистих досягнень учня. При оцінюванні вчитель має враховувати рівень досягнень учня, а не ступінь його невдач, до чого вчителя, як правило, спонукала чотирибальна система.

При цьому перевідними (випускними) є всі оцінки 12-бальної шкали оцінювання, які виставляються у відповідний документ про освіту.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є такі:

§ контролююча, яка передбачає встановлення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), дає змогу вчителю своєчасно планувати і коригувати роботу і методику вивчення наступного матеріалу;

§ навчальна, яка передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учня, коли його проведення сприяє вдосконаленню підготовки учня, групи чи класу;

§ діагностична, яка є основою діагностичного підходу в діяльності вчителя і допомагає йому встановлювати причину труднощів, з якими стикається учень у процесі навчання, виявлених прогалин у його знаннях та вміннях;

§ виховна виявляється не тільки у меті і змісті завдань, а й у методиці їх реалізації вчителем, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт.

Важливу функцію при здійсненні оцінювання відіграють його критерії. Залежно від ступеня оволодіння навчальним матеріалом розрізняють чотири рівні його засвоєння та вміння оперувати ним: початковий, середній, достатній, високий. Критерії дають змогу здійснювати оцінювання навчальних досягнень учнів у 12-бальній системі оцінювання (додаток 2).

Умовна схема переведення навчальних досягнень учнів із 4-бальної шкали оцінювання V 12-бальну

Шкала оцінювання	Оцінки
4-бальна
Перехідна	2- 2 2 +	3- 3	3+ 4- 4 4 +	5- 5 5+
12-бальна	1 2 3	4 5	6 7 8 9	10 11 12

Обов'язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів є тематичне і підсумкове. Основною одиницею оцінювання є навчальна тема. Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів є обов'язковим і основним, його результати відображаються у класному журналі в окремій колонці через 7-12 уроків.

Доцільність тематичного оцінювання зумовлена психологічними закономірностями засвоєння навчального матеріалу, що передбачають реалізацію послідовних його етапів, яких не можна здійснити на одному уроці. З огляду на це поточне оцінювання на кожному уроці в традиційному розумінні (виставлення оцінок у класному журналі) не є обов'язковим, хоча й може здійснюватися за бажанням учителя чи з урахуванням особливостей того чи іншого предмета.

Крім того, таке оцінювання не узгоджується з індивідуальним для кожного учня темпом засвоєння навчального матеріалу, що нерідко спричиняє психологічний дискомфорт у навчанні значної частини школярів. Перед щоденною загрозою опитування і виставлення оцінки учень націлюється не стільки на осмислення, скільки на просте запам'ятовування навчального матеріалу.

Тому поточне оцінювання в разі його застосування вчителем має відігравати допоміжну роль, виконуючи, зокрема, заохочувальну, стимулюючу та діагностико-коригуючу функції. Його результати не обов'язково відображаються в балах і фіксуються в журналі.

Принцип тематичності забезпечує одночасно систематичність і об'єктивність в оцінюванні та обліку навчальних досягнень учнів.

Тематичному оцінюванню навчальних досягнень учнів підлягають основні результати вивчення теми, що визначаються вчителем на основі вимог навчальної програми і мають бути відомі учням із самого початку її вивчення, слугуючи орієнтиром у процесі роботи над темою.

Перед початком вивчення чергової теми всі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтовними завданнями (задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їх виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Тематична атестація може проводитися в різних формах. Головною умовою їх вибору вчителем є забезпечення об'єктивного оцінювання навчальних досягнень учнів.

Кожну оцінку вчитель обов'язково повинен аргументовано умотивувати, довести до відома учня та оголосити перед класом (групою).

З метою недопущення перевтоми учнів та поділення шкоди їхньому здоров'ю терміни проведення тематичної атестації визначаються вчителем за погодженням із керівником чи заступником керівника навчального закладу.

Протягом вивчення значних за обсягом тем дозволяється проводити кілька проміжних атестацій. І навпаки, якщо на опанування матеріалу теми передбачено, наприклад, одну-дві навчальні години, — об'єднувати їх для проведення тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи одержали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'язкового його доопрацювання; їм надається необхідна для цього допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію для підвищення атестаційного бала.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Засоби навчання

Усі схарактеризовані методи навчання здійснюються різними засобами вчителя і учнів. Іноді ці засоби у них однакові, а іноді — різняться. До засобів належить той інструментарій, способи застосування якого створюють метод навчання. Тому засоби ширші за методи. Засоби можуть бути предметними, практичними, інтелектуальними, емоційними. Предметними засобами є натуральні об'єкти, наочні посібники, технічні засоби, прилади і ін., які беруть участь у навчальному процесі. Практичні засоби — це способи моторної діяльності вчителя і учнів: демонстрація досліду, графічна побудова, письмо і письмові вправи, трудова діяльність у майстерні, лабораторії, на польовій ділянці. Інтелектуальні засоби складаються із способів пізнавальної діяльності — логіки, уяви, інтуїції. Емоційні засоби включають сукупність можливих емоційних переживань учителя й учнів — інтерес, задоволення, радість, прикрість — і способи їх прояву. Отже, слово, наочність, практика є умовами і засобами навчання, вони по-різному використовуються в різних методах навчання.

Наприклад, візьмемо підручник — це засіб навчання, який може використовуватися інформаційно-рецептивно, коли учень отримує відомості з навчального тексту. Якщо ж учень повторює текст підручника або виконує вправи, то підручник був застосований для репродуктивного методу. Коли ж підручник застосовувати для самостійної систематизації матеріалу з одного питання, відповіді на-яке розкидані частково в різних параграфах, або для розв'язання чітко визначеного проблемного завдання, то ми маємо справу з дослідницьким методом. Якщо текст у підручнику дається проблемно, то це може бути проблемний виклад. Таким чином, один і той же засіб (робота з підручником) прислуговується кільком методам, оскільки з його допомогою організується різна пізнавальна діяльність учнів із засвоєння неоднорідного змісту.

Наведемо приклад з досвіду роботи заслуженого вчителя України, Соросівського вчителя, учителя-методиста Кузнецовської гімназії (Рівненська область) Володимира Федоровича Чайки. Викладаючи фізику близько 30-и років, цей учитель вважає, що він вийшов на путь істини, знайшов свій шлях, свій почерк, який відображає, віддзеркалює його світогляд, його культуру, характер, освіту, рівень розвитку, досвід, виховання, переконання, індивідуальні особливості... Ось його думки щодо такого важливого засобу навчання, як мова. Центральним місцем уроку є пояснення вчителя" Немає пояснення — немає уроку. Немає уроку — немає школи.

Мова повинна бути живою, емоційною, виразною, колоритною, образною, літературною, художньою, багатою, яскравою, влучною, відшліфованою, зрозумілою, доступною. На превеликий жаль, більшість підручників написані сухою, вичищеною, вихолощеною, мертвою, офіційною, казенною, канцелярською, трафаретною, бідною, убогою, невиразною, сірою мовою. А навчання має бути радісним, приносити задоволення. Жартівлива, оригінальна мова не відвертає уваги, не відхиляє думки, а тільки полегшує процес засвоєння знань. Якщо вчитель хоче вирізнити якесь явище, поняття, точніше передати думку, надати мові образності, емоційності, то повинен послуговуватися синонімами, епітетами. Наприклад, пояснюючи тему "Електричний струм у металах", В. Чайка розповідає, що в металах повно-повнісінько вільних електронів: "У жалюгідному, нікчемному мідному дротику довжиною 10 см і товщиною 1 мм їх шмигає, шарпається, борсається, вирує усього тільки одна тисяча мільярдів (близько 1021) малесеньких електрончиків. Ото й усе. Якщо зважитися полічити це число електронів і відлічувати по десять штук за секунду, то для такого бухгалтерського обліку знадобиться три тисячі мільярдів років. Це перевищує вік Всесвіту принаймні разів у сто... Метали аж кишать електронами. І от ці вільні, безтурботні, безпечні, недбалі, безшабашні, відчайдушні електрони розгулюють по металу... Поки провідник не під'єднаний до джерела живлення, електрони там носяться туди-сюди, швендяють без діла, тиняються з місця на місце, шастають у різних напрямах, мотаються без певної мети... Вони бродять, блукають, метушаться без ладно, вештаються між іонами...

І ось джерело підключено, електрична сила починає тягти електрони від катода до анода за вуха... Подув свіжий електронний вітер, підхопив цих бродяг електронів...

І вже цей "електронний пил", "електронний туман", "електронний газ", ця "електронна хмара", цей неорганізований натовп..., ці анархісти..., це стадо, ця зграя, отара, цей табун... шикується в шеренги, у полки, у дивізії, в армії і впевнено марширує, рухається. Тепер у них дисциплінований, організований, впорядкований і направлений рух, який називається електричним струмом!"

Те, що розробляє В. Чайка, не назвеш методикою. Це скоріше стиль пояснення, а можливо, стан душі (внутрішнього світу). Це викладання фізики на гуманітарній основі.

Підручник є засобом для відновлення в пам'яті, повторення і закріплення знань, одержаних на уроці. Кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої замінюють учителя як джерело знань. Картини, карти, таблиці, інший наочний матеріал конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які дає вчитель. Машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи виступають як прямі об'єкти вивчення, дослідження. Препарати, моделі, колекції, гербарії тощо виступають як "посередники" між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє їх вивчення неможливе або ускладнене. Прилади, інструменти використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками — навчальними і виробничими. Географічні й історичні карти, графіки, діаграми є символічними (знаковими) засобами.

У навчальному процесі широко застосовуються технічні засоби навчання (ТЗН):

1. Дидактична техніка (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони).

2. Аудіовізуальні засоби:

§ екранні посібники статичної проекції (діафільми, транспаранти, дидактичні матеріали для епшроекцп); о окремі посібники динамічної проекції (кінофільми,

§ кінофрагменти, кінокільцівки);

§ фотопосібники (грамзаписи і магнітофонні записи);

§ відеозаписи;

§ радіо і телевізійні передачі.

Під час використання ТЗН потрібно підготувати учнів до сприйняття і засвоєння змісту аудіовізуальними засобами, забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, а також з іншими засобами навчання, застосовувати різні методичні прийоми, щоб розвивати пізнавальні інтереси учнів і забезпечувати міцність засвоєння знань.

Учитель повинен добре продумати поєднання слова з ТЗН (пояснення або бесіда перед демонструванням, чергування демонстрування і розповіді, синхронне коментування). Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система. Використання ТЗН має позитивний бік (цікавішим стає урок і позаурочні заходи, учні швидше "входять" у предмет та ін.) і негативний (мало часу для закріплення й повторення, перенапруження зору і слуху учнів, шум, який шкодить будь-якій роботі).

До технічних засобів навчання належить комп'ютерна техніка. Уміти працювати з комп'ютером повинен кожен, учитель не може стояти осторонь цієї справи. В освіті існує чотири напрями використання комп'ютерів:

1) комп'ютер як об'єкт вивчення;

2) комп'ютер як засіб навчання;

3) комп'ютер як складова частина управління народною освітою; /

4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень. За допомогою комп'ютерів можна реалізувати програмоване та проблемне навчання, при цьому вчитель повинен провести вступну і підсумкову бесіди за темою уроку.

До позитивних моментів роботи учнів з ЕОМ належать:

§ підвищення інтересу й мотивації навчання; о індивідуальність навчання;

§ істотна активізація навчання, змагання учнів з машиною і самих із собою;

§ розширення інформаційного і тестового "репертуарів";

§ посилення доступу учнів до "банків інформації";

§ прагнення отримати вищу оцінку.

До негативних моментів роботи учнів з ЕОМ належить те, що учні швидко стомлюються, ЕОМ погано впливає на зір і нервову систему, в учнів не розвивається здатність чітко й образно висловлювати свої думки, обмежується усне мовлення, швидко формуються егоїстичні нахили людини, загострюється індивідуалізм, сповільнюється виховання колективізму, взаємодопомоги та ін.

ЕОМ розвиває в учнів уміння планувати, раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності. У школярів формуються акуратність, точність, обов'язковість.

Отже, арсенал учителя для ефективної організації процесу навчання надзвичайно великий. Потрібно оптимально підходити до вибору методів і засобів навчання, ураховуючи мету і завдання уроку, обсяг і складність навчального матеріалу, мотивацію навчання й активність учнів, рівень підготовленості та працездатності учнів, їхній вік та сформованість навчальних умінь і навичок, навчальну тренованість і витривалість, пору року, день, час навчання, матеріально-технічну базу, тип і структуру уроку, свій рівень підготовки.