Методика проведення практичних занять.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методика проведення практичних занять.



Практичне заняття – форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує вміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань. Практичні заняття проводяться відповідно до розробленого тематичного плану. Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою курсу.

Для ефективного проведення практичних занять необхідно, щоб студент був попередньо ознайомлений зі змістом лекцій певного розділу дисципліни. Проведення практичного заняття грунтується на попередньо підготовленому матеріалі: тестах для виявлення рівня знань студентів; практичних завданнях різної складності; наочному матеріалі; методичних вказівках; засобах оргтехніки. Зазначене методичне забезпечення готує викладач, якому доручено проводити практичні заняття, за погодженням із лектором.

Практичне заняття включає постановку загальної проблеми проведення та завдань заняття, попереднього контролю знань студентів, рішення завдань з їх обговоренням і оцінювання результатів. Оцінки, отримані студентом на практичних заняттях, враховуються під час виведення підсумкової атестації та екзаменаційного чи залікового контролю знань.

До складових практичного заняття методисти відносять мету, вихідні дані, методичні вказівки, алгоритм рішення, завдання для самостійної роботи, контрольні запитання для закріплення матеріалу, оцінювання рівня сформованості умінь, обговорення ходу заняття і питання викладача, видання домашнього завдання студентам.

У структурі заняття домінує самостійна робота. Викладач бере участь на стадії постановки завдання під час розроблення методичних вказівок і здійснює контроль. Оптимізації викладацької діяльності у проведенні практичної роботи сприяє використання комп’ютера та спеціалізованих прикладних програм.

З метою ефективного проведення практичного заняття викладач обирає різні його форми: у вигляді ділової гри або дидактичної гри, дискусії, роботи з документами, контрольної роботи тощо. На заняттях студенти вчаться виконувати різноманітні методичні завдання (аналіз програм, методичних посібників, підручників, типових помилок, що виникають у процесі опрацювання тієї чи іншої теми, складання завдань диференційованого характеру, добір дидактичних ігор тощо), отримують знання проте, як працювати з методичною літературою, навички її творчого використання; Крім того, майбутні фахівці вчаться моделювати різні форми навчальної діяльності, здійснюють мікровикладання, спостереження, аналіз і оцінювання побаченого.

Активізації навчально-виховної діяльності на практичних заняттях у ВНЗ сприяють методи інтерактивного навчання. Інтерактивне навчання – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх студентів.

Викладач У процесі інтерактивних занять спрямовує діяльність студентів на досягнення поставленої мети. Він розробляє план проведення заняття з використанням інтерактивних вправ, технік, у процесі виконання яких студент засвоює необхідний матеріал.

У сучасній педагогіці накопичено значний арсенал для реалізації активного й інтерактивного навчання з метою вивчення й закріплення нового матеріалу, серед яких: інтерактивна лекція, лекція-прес-конференція, лекція-бесіда, лекція-диспут, лекція-візуалізація, використання комп’ютерної презентації з обговоренням, інтерактивних методів і вправ типу «Мозаїка», «Ажурна пилка», «Мозаїка», «Мікрофон», «Гронування», «Сократичний діалог», «Icebreaker», «Brainstorming», «Case-study method», «Case-problem method», «Case-incident method», «State-problem method», навчальні ігри (імітаційні, дидактичні, рольові, ділові) тренінгове чи проектне навчання.

Продуктивними є використання обговорення складних питань і дискусійних проблем з використанням полілогічного мовлення, зокрема «Дерево рішень», «Аналіз казусів», «Займи позицію», «Зміни позицію», «Один-удвох-усі разом», «Шкала думок», «Карусель», «Дискусія в стилі телевізійного шоу»,«Дебати», «Переговори і медитація» [1].

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем, вироблення спільної стратегії подолання складних ситуацій тощо. Воно ефективно сприяє формування професійної компетентності, конструктивного творчого мислення; виробленню цінностей; створення атмосфери співпраці, взаємодії; дає змогу майбутньому фахівцю розвивати свої здібності, оскільки є своєрідним «перерозподіл активності» від викладача до студента [2].

Ефективними формами навчальної діяльності з упровадження в освітній процес інноваційних технологій і формування.

Нижче наведено орієнтовну дидактичну структуру плану-конспекту практичного заняття у ВНЗ, яку викладач може використовувати для його підготовки.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

з дисципліни _____________________________________________ ,

проведеного викладачем _____________________________________

Дата проведення: _________________

Тема заняття: _______________________________________________

Цілі заняття: ________________________________________________

Головна проблема заняття: ____________________________________

Обладнання: ________________________________________________

План заняття (перелік основних пунктів і час, який відводиться на їх реалізацію): _______________________________________________________

Хід заняття (докладний конспект):

ü етапи і види діяльності студентів із щохвилинною структурою;

ü формулювання завдань студентам на кожному етапі заняття;

ü повідомлення результатів, які необхідно здобути на кожному етапі;

ü посилання на матеріали за темою заняття (нумерація сторінок навчальних посібників, зазначення номерів вправ тощо);

ü використання таблиць, рисунків, схем, алгоритмів, задач тощо;

ü підбиття підсумків заняття; завдання студентам з рефлексії їх діяльності;

Форми контролю і оцінювання результатів заняття:____________

Домашнє завдання: ______________________________________

Список використаної літератури: ___________________________

Форма аналізу проведеного відкритого заняття, підсумки його обговорення з колегами.

 

КАРТА ОЦІНЮВАННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Кафедра __________________________________________________

Викладач _________________________________________________

Група _____________ Дата ___________________

Навчальна дисципліна ______________________________________

Тема заняття ____________________________________________

 

Критерії оцінювання Зміст критерію Оцінка критеріальна Оцінка загальна
  Змістовність практичного заняття 1.Відповідність теми практичного заняття змісту програми і навчального плану    
2. Відповідність змісту практичного заняття сучасним проблемам практики діяльності даної галузі.  
3. Рівень досягнення мети практичного заняття.  
4.Рівень повноти розкриття тематичних питань.  
  Структура практичного заняття 1. Визначення теми практичного заняття    
2. Визначення мети діяльності.  
3. Надання методичних вказівок для самостійного виконання практичного завдання.  
4. Надання переліку рекомендованої літератури для поглибленого вивчення окремих питань.  
5. Організація процесу навчання студентів.  
6. Організація зворотного зв'язку на етапах закріплення певного навчального досвіду.  
7. Організація об’єктивного контролю навчальної діяльності студентів у кінці практичного заняття  
Методичний рівень 1. Застосування методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності студентів    
2. Роз’яснення складних методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності студентів  
3. Надання наочної інформації і засобів оргтехніки  
4. Наявність елем. управління ходом практичного заняття    
  5.Використання елементів зворотного зв'язку на всіх етапах засвоєння навчальної інформації      
6.Наявність методичних вказівок до самостійного виконання практичного завдання  
7. Наявність тестів для самоконтролю знань.  
Професійна спрямованість 1.Формування професійного світогляду магістрів на занятті.    
2.Розширення соціальної сутності проблемних питань  
3. Зв'язок практичного матеріалу з професійними інтересами підготовки фахівців педагогічної галузі.  
Професійна майстерність 1. Рівень вільного володіння практичним матеріалом    
2. Уміння заохотити студентів до більш якісної навчальної діяльності  
3. Уміння організувати дискусію та обговорення навчального матеріалу  
4. Культура спілкування  
5.Поважне і гуманістичне ставлення до аудиторії  
6.Уміння зняти напруження і втому аудиторії.  
Зауваження, поради, побажання викладачеві  

 

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки і розкриття індивідуальних творчих здібностей. Індивідуальні заняття організовуються за графіком індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з відповідної дисципліни, а в окремих випадках – повний обсяг навчальних занять.

Консультація – це форма навчального заняття, за якої магістр одержує відповіді або пояснення від викладача на конкретні питання певних теоретичних положень та аскетів практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи слухачів. Обсяг часу, відведений для проведення консультування з певної дисципліни, визначається навчальним планом. Як правило, це 2 академічні години.

 

Література

1. Інтерактивні методи навчання: навчальн. посіб. / [за заг. ред. П. Шевчука і П. Фенриха]. – Щецін : вид-во WSAP, 2005. – 170 с.

2. Мешко Г. М. Вступ до педагогічної професії [Електронний ресурс] / Г. М. Мешко. – Режим доступу : http://www.pidruchniki.ws14410310/pedagogika/formi

 

 

3. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів

Сучасна методологія організації самостійної та індивідуальної роботи за кредитно-модульної технологією передбачає переорієнтацію лекцій із оцінно-інформативної на індивідуально-диференційовану особистісно орієнтовану форму та на організацію самоосвіти студента. За таких умов викладач має стати каталізатором навчання, генератором ідей, забезпечити професійну самореалізацію особистості і формування її кваліфікаційного рівня.

За Болонською угодою навчальний час самостійної і індивідуальної роботи регламентується і повинен становити не менше ніж 50% загального обсягу трудомісткості навчання.

Основне завдання навчального процесу у вищій школі – навчити майбутніх викладачів працювати і поповнювати свої знання самостійно. Самостійна та індивідуальна робота студентів – це форми навчального процесу у ВНЗ, що є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять.

Магістри повинні не тільки засвоїти відповідну навчальну програму, а й набути навички самостійної роботи. Майбутні фахівці мають можливість навчитися планувати і проводити самостійну роботу як на перших, так і на старших курсах, де частка такої роботи значно підвищується. На зазначену роботу щодня необхідно витрачати до 3-4 годин, хоча здатність і можливості студентів до самостійної роботи різні, загальні вимоги до її організації однакові для всіх: регулярність і систематичність, виділення головного в будь-якому матеріалі, розуміння його, а не заучування; завзятість і сталість вольових зусиль.

Завдання самостійної роботи у ВНЗ:

- навчити магістрів творчо і самостійно працювати;

- планувати особисту стратегію навчання;

- раціонально організовувати свій час;

- працювати з комп’ютером;

- опрацьовувати літературні джерела;

- виконувати дослідницьку роботу, аналізувати та інтерпретувати результати наукових досліджень.

В основі самостійної роботи студентів лежить поняття самостійності. Під самостійністю розуміють здатність людини виконувати певні дії чи цілий комплекс дій без безпосередньої допомоги з боку іншої людини чи технічних засобів, що її змінюють, керуючись лише власним досвідом. Ця здатність індивіда лежить в основі його самостійної діяльності.

Дослідниками виокремлено два види самостійної діяльності: змістовну і організаційну. Під змістовою самостійністю розуміють здатність людини приймати на певному рівні правильні рішення без допомоги зі сторони.. Організаційна самостійність виражається у вміння людини організовувати свою самостійну роботу з реалізації прийнятого рішення. Казати про реальну самостійність особистості можна лише тоді, коли їй властиві обидва види самостійності.

Ґрунтуючись на рівнях засвоєння творчого досвіду (упізнавання, відтворення, застосування, творчість), дослідники виділяють чотири рівні змістової самостійності: 1) виконавча самостійність; 2) самостійність у розв’язанні типових ситуацій: 3) самостійність у нетипових ситуаціях; 4) творча самостійність.

Формування змістової самостійності в конкретній сфері діяльності, як засвоєння досвіду, характерна послідовністю: вона починає формуватися з першого рівня, а закінчується четвертим. Слід зауважити, що в цьому контексті існує суттєва проблема: досягти високого рівня інформативного і дидактичного забезпечення навчального процесу, адже саме міра самоуправління навчальної діяльності у студентів тісно пов’язана з повнотою представлення викладачем даних про структуру і засоби навчання та контролю. Студенти вже на початку семестру повинні знати, що вони мають опанувати, що від них вимагається, яким будуть критерії оцінювання їхніх знань, скільки балів і за що вони можуть отримати під час поточних та підсумкових контрольних заходів. Для цього на стендах, у картках-пам'ятках, відповідних сайтах факультету, університету з кожної дисципліни слід розмістити відповідні навчально-методичні матеріали.

Дослідниками процесу підготовки викладачів у магістратурі визначені такі форми самостійної роботи: домашні завдання; опрацювання літературних джерел; робота у комп’ютерних мережах; складання анотації модулів; розв’язання професійних ситуацій;підготовка конспекту лекцій і практичних занять.

Ученими вироблено низку рекомендацій щодо проведення самостійної та індивідуальної роботи у ВНЗ, поданих нижче.

1) Міцні знання закріплюються в пам’яті за багаторазового повторення, тому необхідно систематично і планомірно вивчати навчальний курс у повному обсязі, а перед іспитом лише освіжити матеріал пам’яті, привести його в систему.

2) Організація самостійної роботи ґрунтується на попередніх (базових) знаннях. Важливо дотримуватися принципу зустрічної активності студентів на лекції: «Мало слухати – треба чути, мало дивитися – треба бачити», оскільки в процесі будь-якої діяльності виникають кризи уваги. Так, за психологічними дослідженнями, в ході слухання лекції перша криза уваги настає через 14-18 хв. після її початку, друга – ще через 11-14 хв., третя – через 9-11 хв. після другої кризи, наступні повторюються постійно через 4-8 хв. Тому потрібно навчитися мистецтву відпочинку, що істотно підвищить активність уваги.

3) Для реалізації використання часу доцільно проводити його аналіз і виявляти раціональність тих чи інших витрат. Рекомендується така орієнтовна структура використання часу протягом доби для студентів:аудиторна робота – 8 год., самостійна та індивідуальна робота – 4 год., вільний час – год., сон – 8 год. Періодично (погодинно) необхідно робити невеликі перерви (5-10 хв.). кращий відпочинок – фізично активний. Щоденний відпочинок (не менше години на добу) – найкраще проводити на свіжому повітрі.

Самостійна робота дозволяє студентам ефективно відпрацьовувати професійні знання і вміння. Така робота має враховувати індивідуальні і творчі можливості студентів, їх навчальних здобутків, інтересів, потреб, навчальної активності тощо.

Індивідуальна робота пов’язана з урахуванням індивідуальних відмінностей майбутніх фахівців, зокрема характер перебігу процесів мислення, рівень знань та вмінь, працездатність, рівень пізнавальної і практичної самостійності, рівень вольового розвитку тощо.

Індивідуальна робота передбачає створення умов для розкриття індивідуальних творчих здібностей студентів. Майбутній фахівець може виконувати індивідуальну роботу як під керівництвом викладача або самостійно у поза навчальний час за окремим графіком з урахуванням особистісних потреб і можливостей. Особливо актуально це питання стоїть зараз, коли студенти інколи змушені відволікатися від навчального процесу – вони працюють, заробляючи кошти на навчання допомагають близьким, іноді хворіють, а іноді через психологічні особливості не бажають працювати у груповій динаміці. Безумовно, необхідно створити таку дидактичну систему, яка була б розрахована і на такий контингент. Необхідно надати можливість студентам працювати індивідуально.

В основі індивідуальної роботи лежить принцип індивідуалізації. Індивідуалізацію діяльності студента можна розглядати у двох аспектах: 1) як процес (особистісно-орієнтована діяльність, пов’язана з психологічними потребами і мотивами особистості); 2) як форма (це способи індивідуально-особистісних варіантів досягнення цілей навчання).

Індивідуальна робота студентів передбачає такі види робіт:

· індивідуальні позааудиторні навчально-дослідні завдання;

· консультації;

· курсові, дипломні, магістерські проекти;

· підготовка рефератів;

· аналіз і розв’язання професійних ситуацій;

· підготовка науково-методичних доповідей, публікацій;

· анотування опрацьованої додаткової літератури.

Індивідуальні завдання видаються студентам у заздалегідь визначений термін. Індивідуальне завдання виконується студентом самостійно отримуючи консультації викладача. Допускаються варіанти виконання індивідуальної комплексної тематики декількома студентами.

З метою залучення студентів до індивідуальної роботи у вищому навчальному закладі використовують різні форми:

§ виробничі і навчальні практики;

§ студентські наукові гуртки;

§ предметні наукові олімпіади;

§ наукові семінари і конференції;

§ конкурси наукових робіт;

§ конкурси наукових грантів;

§ виставки творчих і наукових робіт;

§ участь у роботі наукових лабораторій кафедри;

§ участь у виконанні госпрозрахункової тематики кафедри;

§ участь у роботі студентського наукового товариства;

§ запровадження творчих наукових проектів;

§ лекторська робота з поширення наукових знань серед студентів-першокурсників;

§ збирання портфоліо.

За численними дослідженнями автора, рівень самостійності та індивідуалізації навчально-творчої діяльності студентів є основною факторною ознакою, яка активно впливає на таку критерії якості підготовки спеціалістів, як сформованість творчого досвіду, міцність знань, продуктивність навчання, системність мислення, науковий рівень одержаних знань, рівень професійної адаптації тощо.

З перших днів навчання у вищій школі майбутній фахівець має усвідомити, що якісної професійної підготовки можна досягти лише за умови власної наполегливості у самовдосконаленні. Одним із засобів професійного самовдосконалення є створення навчально-методичних матеріалів портфоліо. Він допомагає майбутньому викладачеві не тільки систематизувати педагогічний досвід, накопиченні знань, але й дати об’єктивну оцінку власному професійному рівню. Портфоліо як засіб професійного самовизначення є своєрідним методичним портфелем дисципліни, який складається із описів методів роботи, аналізів їх ефективності, найбільш вдалих методичних розробок, прикладів, творчих робіт тощо. Він може включати в себе і документи, що фіксують професійний розвиток (дипломи, грамоти, подяки, характеристики тощо), наукові творчі роботи, власні статті та статті провідних учених, які висвітлюють особливості тієї проблеми, над якою працює власник порт фоліо, навчальні та виховні плани, навчальні програми, результати спостережень, психологічні дослідження, конспекти занять, виховних заходів, їх аналіз. Таким чином, професійний портфоліо – це така форма упорядкування матеріалу, накопиченого студентом впродовж всього навчання в університеті, яка забезпечує якісну організацію не лише педагогічних практик, а й професійні успіхи перших кроків педагогічної діяльності.

Однак, перш ніж збирати портфоліо, а пізніше його використовувати, необхідно професійно визначити мету цієї роботи, а також висвітлити ідею професійного самовизначення т самовдосконалення майбутнього викладача вищої освіти. Вважаємо, що в основу складання професійного портфоліо в курсі «Методика викладання педагогічних дисциплін» необхідно покласти загальну ідею про підготовку майбутнього фахівця до професійного розв’язання навчально-виховних завдань з цієї дисципліни у вищих закладах освіти відповідно до сучасних вимог і потреб. Презентація навчально-методичних матеріалів портфоліо дозволить майбутнім викладачам продемонструвати свої успіхи в самостійній діяльності.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.253.106 (0.016 с.)