Лекція 2. Методичні основи вивчення навчальних дисциплін



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 2. Методичні основи вивчення навчальних дисциплін



План

1. Методика читання лекцій.

2. Методика проведення практичних і семінарських занять.

3. Організація самостійної та індивідуальної роботи.

4. Методика оцінювання знань, умінь і навичок.

5. Організація практичної підготовки фахівців.

6. Методика організації магістерського проектування.

 

Ключові слова:лекція, етапи підготовки лекції, практичне заняття, форми і порядок проведення практичних занять, особливості використання лектором лінгвістичних, паралінгвістичних і кінетичних засобів впливу на аудиторію; критерії оцінювання лекторської майстерності; форми і методи самостійної роботи магістрів і та її контроль з боку викладача; розроблення екзаменаційних білетів; підготовка і проведення іспиту і заліку; порядок проведення державного іспиту.

Методика читання лекцій.

У статті Закону України «Про вищу освіту» зазначено, що освітній процес у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:

1) навчальні заняття;

2) самостійна робота;

3) практична підготовка;

4) контрольні заходи.

Також у цьому законі зазначено, що основними видами навчальних занять у ВНЗ є:

1) лекція;

2) семінарське, практичне, лабораторне, індивідуальне заняття;

3) консультація.

Вищий навчальний заклад має право встановлювати інші форми та види навчальних занять (екскурсія, конференція, проектна робота тощо).

Детально зупинимося на характеристиці деяких із них.

Лекція (лат. lectio - читання) – систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу з будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки. Це ключова інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Однак вивчити певну дисципліну лише за лекційними матеріалами неможливо, оскільки лектор не має змоги подати інформацію у найповнішому обсязі. Тематика курсу лекцій визначається навчальною та робочою програмами [1].

Дослідниками навчального процесу у ВНЗ здійснена спроба класифікація лекцій. Виокремлюються лекції

1. за змістом і формою:

- проблемні лекції;

- інформаційні;

- підсумкові;

- консультаційні (оглядові);

2. за типом подачі слухачам:

- лекція-монолог (без акценту на реакцію аудиторії);

- лекції-діалог, лекція-бесіда, інтерактивна лекція, лекція-консультація, лекція-прес-конференція (постійна взаємодія зі слухачами);

- лекція-диспут, лекції-дискусії (розкриття протиріч у ході лекції);

- лекція-візуалізація (з використанням слайдів, фото, що обговорюються);

- лекція з мультимедійною підтримкою; анотованим показом нових посібників;

До таких лекцій студентам заздалегідь пропонуються завдання проблемного характеру з метою подальшого обговорення, доповнення і узагальнення отриманої інформації під керівництвом викладача.

У зв'язку із входженням вищої освіти України до Європейського освітнього поля лекції інформативного характеру втрачають те виняткове значення, яке вони мали в умовах традиційного навчання. Слід надавати перевагу лекціям аналітичним, проблемним, оглядовим, настановчим. Потужно активізують лекцію зустрічі з кращими вчителями, досвідченими методистами, провідними вченими.

Лекція з елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми, а зі створення перед студентами проблемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектором уводить слухачів у світ знань, повідомляючи нову інформацію. Після того, як сформульовано проблему, її необхідно структурувати на 2-3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Потім кожна зазначена проблема повинна бути розв’язана студентами самостійно. Кількість проблемних питань залежить від змісту проблеми та вміння викладача розчленити інформацію на самостійні «порції» закінченої інформації. Кожна проблема повинна бути чітко сформульована і питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовністю. Це відображається в плані лекції.

Лекцію у ВНЗ слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача в голову студента, Насамперед лекція – це: засіб обміну думками; засіб полеміки, дискусії; форма управління навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає питання врахування інтересів студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби – тим більше в лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння володіти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успішному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критичне оцінювання власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

Дослідниками процесу професійної підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ визначено методичні вимоги до підготовки й проведення лекції, зокрема до таких структурних її частин:

1) підготовка до лекції;

2) читання лекції;

3) підбиття підсумків.

Підготовка до лекції (докомунікативний етап). Звичайно, підготовка до лекції включає складання плану і період збирання інформації. Після цього лектор структурує матеріал і визначає час на його викладання. До викладу лекції потрібно ретельно готуватися: і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змістові елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форму завершення лекції. Також бажано добирати приклади з практики і моменти «розрядки» (психологічне розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних та технічних засобів (плакатів, таблиць, слайдів, презентацій тощо). Важливо викладачеві налаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм вживання в інший образ у психології називається емпатією. Крім викладеного матеріалу в письмовій формі основного матеріалу, викладач іноді використовує аналогічні факти, приклади з власного професійного чи соціального досвіду – так званий педагогічний експромт. Тому викладачеві потрібно пам’ятати: з теми маєш знати більше, ніж заплановано в лекції.

Підготовка викладача до ораторського (лекційного) виступу включає такі етапи:

1) визначення типу виступу: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визначені результати); пропагандистський (необхідно переконати аудиторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінований;

2) вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характеризується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (0використовуєься серед практиків); співбесідою (довірлива розмова куратора з аудиторією);

3) визначення варіантів виголошення лекції: а) зачитування з конспекту; б) відтворення з пам'яті; в) вільний виклад чи імпровізація;

4) визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

Кожний черговий лекційний матеріал викладач компонує навколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розглянути за 2 академічні години (одну пару) з її логічним завершенням. Під час підготовки до виступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:

– середня довжина речення не повинна бути більше 15 слів;

– використовуйте розмаїтість прикладів;

– цілком розгорнуту думку бажано укласти в одне питання;

– застосовуйте загальноприйняті скорочення;

– використовуйте наочні графічні засоби зображення інформації;

– перегляньте текст кілька разів і за можливості скоротіть його;

– за потреби виділіть найважливіші думки, означення чи частини тексту іншим кольором.

З метою більш якісної підготовки до виступу психологи рекомендують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послідовністю:

а) виступ у собі – матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відтінок;

б) виступ для себе – внутрішній монолог за текстом;

в) виступ для уявних слухачів – тренування проголошення лекції перед дзеркалом.

Психологи відзначають три типи запам’ятовування студентами матеріалу: 1) безпосередній відбиток сенсорної (почутої) інформації; 2) короткочасне запам’ятовування; 3) довгострокове запам’ятовування.

Читання лекцій (комунікативний етап). У лекції визначальним є зміст. Передавати його потрібно просто, переконливо, відверто, зрозуміло, не захоплюючись зайвою термінологією. Досвідчені лектори прагнуть завчасно враховувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій та можливу реакцію.

З метою підвищення продуктивності освітнього процесу у ВНЗ найчастіше використовують лекції, в основі якої є метод «опорної бази»: нагромадження найбільш важливого матеріалу з обраного питання. Основними принципами цього методу є виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зворотний зв'язок з аудиторією у вигляді обговорення матеріалу.

Для реалізації цього методу на наступній лекції промовці часто використовують короткий змістовий огляд матеріалу попередньої лекції – так звані вікторини (до 5-7 хв.). Технологія проведення вікторин здійснюється за короткими запитаннями і швидкими відповідями на них. Можливий варіант, коли викладач пропонує магістрам самостійно підготувати вікторини перед кожною лекцією (почергово).

У процесі безпосереднього проведення лекції досить ефективним є використання презентацій.

До комунікативного етапу читання лекції відноситься і підбиття її підсумків. Зазвичай, це відбувається за заздалегідь підготовленими викладачем запитаннями. Продуктивним є також перегляд та трактування ключових слів за тематикою лекції, перегляд опорних слайдів презентації. Важливою є підтримка лектором активної участі студентів у висновковій частині лекції.

Рефлексія лекційної діяльності (посткомунікативний етап) передбачає:

а) аналіз викладачем ефективності здійснення всіх етапів його ораторської діяльності (докомунікативний, комунікативний і пост комунікативний);

б) рефлексія навчально-виховної роботи студентів, й комунікативної зокрема;

в) планування покращення лекційної діяльності на майбутнє.

Дослідниками процесу підготовки магістрів у ВНЗ розроблено типові рекомендації для лекторів: прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки і речення; визначайте послідовність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані факти і докази; будьте в гарному настрої і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати критичні моменти лекції; регулярно здійснюйте рефлексію кожної поведеної лекції.

Відомий учений С.І. Гессен зауважував, що вузівська лекція вироджується, Якщо вона зводиться до простого викладу певної суми відомостей. Суть справжньої університетської лекції полягає саме в пробудженні активного ставлення слухачів до науки, у народженні в них прагнення по-своєму опрацювати використаний на лекції матеріал, щоб перевірити ті висновки, що їх зробив професор. Така позиція педагога можлива тільки за умови позитивного ставлення викладача до студента, наявності настанови щодо нього як до здібного, розумного, кмітливого і здатного до самостійно опановувати складності науки [2].

 

Література

1. Вікіпедія : вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wiripedia.or

2. Розвиток творчого потенціалу майбутніх фахівців / Студопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://studopedio.net/8_11663_rozvitok-tvorchogo-potentsialu-maybutnih-fahivtsiiv.html



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.95.208 (0.011 с.)