Концепція підготовки педагогічних кадрів у магістратурі ВНЗ.

Без висококваліфікованих, творчо обдарованих педагогічних кадрів – викладачів, здатних нестандартно вирішувати складні проблеми сьогодення, неможливо подолати соціально-економічну кризу, зберегти незалежність, побудувати демократичну і правову державу та вийти на рівень високорозвинених країн. Це повною мірою стосується і професійної вищої освіти, що забезпечує конкурентоспроможних фахівців і відтворення творчого потенціалу держави.

Підготовка сучасних педагогічних кадрів вищої кваліфікації у ВШ відповідно до вимог ринкового середовища потребує удосконалення змісту, форм, методів і технологій навчального процесу. Суспільству потрібен соціально мобільний фахівець, здатний пристосовуватися до зміни педагогічних умов та професійно переміщуватися по вертикальних ієрархічних сходинках педагогічної галузі. Такі фахівці повинні володіти комплексом професійних компетентностей, що відповідають інтенсифікації процесу навчання у ВНЗ, передовому досвіду. Вони повинні бути здатними творчо вирішувати сучасні педагогічні проблеми сьогодення, брати на себе роль лідера і вести за собою інших.

Для ефективного засвоєння змісту дисципліни і формування творчо обдарованих магістрів вищої освіти необхідно побудувати навчальний процес із застосуванням активних технологій і методів навчання, засвоїти дидактичні закономірності й принципи навчання. Ця мета покладена в основу вивчення курсу «Методика викладання у вищій школі» й здійснюється під час реалізації таких завдань:

- формування педагогіко-управлінського мислення – системи цілеспрямованого впливу суспільства на особистість з метою формування в неї гуманістичного світогляду, розвиненого педагогічного мислення, високої загальної та педагогічної культури;

За умов вищевикладеного, сучасний магістр повинен:

викликати у студента зацікавленість до навчального предмету, надавати можливість самостійно й індивідуально вирішувати професійні ситуації, виявляти ініціативні погляди на сучасні педагогічні проблеми, розвивати у у слухачів творчу активність. При цьому основне завдання викладача – сформувати професіонала високого рівня, того, хто раніше, глибше й далі за інших бачить, що необхідно зробити, знає, як це здійснити і швидше береться до справи. Той, хто цьому навчиться, на ринку праці буде знаходитися на більш високому професійному рівні порівняно з тими, хто цієї школи не пройшов. Тому вмілим і ефективним викладачем може бути лише той, хто сам веде експериментальну роботу, не втрачаючи зв’язку з школою, з іншими ВНЗ.

Володіти продуктивними знаннями й уміннями можливо лише за умов створення відповідної системи підготовки магістрів, яка б ґрунтувалася б на концепції якості. Якість сформованості професійної компетентності фахівця – це інтегральний критерій з перспективними властивостями, що визначається такими чинниками:

- якістю управління освітою і професійної підготовки;

- ефективністю політики зарахування абітурієнтів;

- ефективністю концепції дидактичної освіти;

- сумісністю змісту та структури освітньої програми відносно відповідних характеристик студентів (рівень здоров’я, інтелектуальний розвиток, професійно важливих якостей тощо);

- якістю науково-педагогічного персоналу;

- якістю дидактичного забезпечення навчального процесу;

- ефективністю політики забезпечення якості оцінювання навчальних досягнень студентів;

- відповідністю реального навчального навантаження студента вимогам законодавства;

- якістю інфраструктури вищої школи;

- якістю зовнішнього середовища вищої школи [3].

Кваліфікаційна характеристика повинна фіксувати стандарти якості професійної підготовки – норму професійної діяльності, що відповідає спеціальності та присвоєній випускникові кваліфікації й описується системою типових завдань та показниками якості їх виконання. Якість професійної підготовки випускника вищого навчального закладу характеризується якістю розв’язання ним типових завдань – показниками успішності у професійній діяльності.

Для того, щоб кого-небудь навчати, необхідно ознайомитися з основними психологічними концепціями формування пам’яті, знань, розумових дій та реальних вмінь. Процес формування знань у достроковій пам’яті людини включає ряд етапів:

1. Сприйняття інформації.

2. Розуміння суті питання. На цьому етапі студент може пояснити суть досліджуваного питання, користуючись нотатками, конспектами.

3. Запам’ятовування інформації, що визначене психологами за алгоритмом:

- перегляд-ознайомлення;

- структурування блоками;

- визначення головних думок;

- уважне читання, виділення в пам’яті;

- об’єднання думок – опорні пункти;

- довести інформацію до рівня послідовності і прокласти «доріжки» до запам’ятовування.

4. Формування вміння застосовувати вивчену інформацію (наявність чіткого алгоритму).

5. Формування навичок застосування теорії в конкретній практичній ситуації.

6. Формування вміння самостійно застосовувати знання в нетиповій ситуації.

7. Формування вміння застосовувати знання в нетипових ситуаціях в умовах обмеження інформації і ризику.

 

3.Системний підхід до формування професійної підготовки викладача вищої школи.

В основі професійної підготовки магістрів вищої освіти лежать теоретичні і практичні основи педагогіки. Теоретичною основою педагогіки є теорія наукового пізнання, психологічна теорія діяльності, концепція управління навчально-пізнавальною діяльністю, психолого-педагогічні концепції засвоєння знань, теорія систем та управління складними системами, що знайшли відображення в працях психологів і педагогів В.І. Андреєва, С.І. Архангельського, Ю.К. Бабанського, В.П. Беспалька, П.Я. Гальперіна, П.Ф. Каптєрєва, Я.А. Коменського, О.М. Леонтьєва, А.Я. Лернера, А.С. Макаренка, А. Маслоу, С.Л. Рубінштейна, Г.С. Сковороди, В.О. Сухомлинського,Н.Ф. Тализіної, К.Д. Ушинського, В.Ф. Шаталова та ін.

В основі педагогічної науки лежать виховання, навчання, розвиток й освіта. Виховання – це передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду. Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії викладача й студентів, у ході якого реалізується освітня функція і вноситься істотний вклад у виховання й розвиток особистості. Навчання передбачає викладання й учіння. Освіта – це цілеспрямований процес і результат засвоєння індивідуумом соціального досвіду (компетентностей) з певних галузей науки, досягнення ним визначеного освітнього рівня. Розвиток – якісні перетворення особистості під час освітньо-виховного процесу. Вища освіта ставить за мету всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

До структури сучасної вищої школи входять такі освітні рівні:

§ неповна вища освіта (ОКР молодший спеціаліст);

§ базова вища освіта (ОКР бакалавр);

§ повна вища освіта (ОКР спеціаліст, магістр);

§ післядипломна освіта (спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки у ВНЗ післядипломної освіти).

Розв’язання зазначеного вище не можливе без застосування системного підходу, який розглядає всі елементи педагогічної системи професійної підготовки магістрів у ВНЗ у взаємозв’язку, цілісності і еволюційному розвитку. В.П. Беспалько виділяє основні такі елементи, що створюють педагогічну систему:

1) тенденції, підходи, закони, закономірності, принципи навчання;

2) цілі (мета) навчання;

3) зміст навчання;

4) форми, методи, технології навчання;

5) студенти;

6) педагоги;

7) соціальне середовище;

8) результат.

Всі ці елементи взаємопов’язані й обертаються навколо дидактичних процесів, що постійно відображають динамічний стан розвитку і взаємовідносин між викладачем і студентами. Сама педагогічна система постійно знаходиться під впливом соціального середовища як системи і є однією з його підсистем. Тому, залежно від того, який елемент педагогічної системи в конкретний момент зазнає безпосереднього впливу соціального середовища, відбувається перебудова і адаптація не лише даного системного елемента, а й інших елементів системи.

Мета – це ідеальне уявлення, запрограмоване передбачення результату освіти.

Закон – внутрішні, стійкі повторювані об’єктивні зв’язки між компонентами навчально-виховного процесу (закон відповідності мети освіти характеру, рівню і тенденціям суспільного розвитку; закон відповідності змісту навчання засобам його реалізації; закон цілісності і єдності педагогічного процесу; закон виховного і розвивального характеру навчання).

Закономірності процесу навчання – це послідовні прояви дії того чи іншого педагогічного закону. Вони виражають стійкі повторювані взаємозв’язки між визначеними явищами (навчання – активний процес; тільки знання, що застосовуються на практиці, залишаються у пам’яті; навички формуються в процесі тренування; зв'язок і взаємодія в навчальному процесі студента і досліджуваного об’єкта; міцність знань забезпечується за умови прямого і відтермінованого повторення; процес навчання зумовлюється потребами суспільства в різнобічному розвитку особистості).

Принципи навчання – це вихідні положення про способи досягнення цілей з урахуванням законів і закономірностей навчально-виховного процесу (фундаментальності; варіативності та альтернативності; гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу; оптимальний рівень труднощів; провідна роль теоретичних знань; зв'язок теорії з практикою; оптимальний темп вивчення матеріалу; виховний характер навчання – виховується культура праці; систематичність і послідовність між предметами; наочність навчання – «золоте» правило дидактики; відповідність змісту освіти методам навчання і особливостям студентів, індивідуальний підхід до студентів в умовах колективної роботи; удосконалення самостійної роботи студентів відповідно до індивідуальних здібностей, безперервність і різноманітність освіти).