Двосторонній характер процесу навчання та його цілісність

Навчання — це така різновидність людської діяльності, яка передбачає взаємодію викладача і учня, тому воно має двосторонній характер, тобто складається з двох процесів: 1) процесу викладання — діяльність викладача; 2) процесу навчання — діяльність учня або колективу. Навчання неможливе без взаємодії вчителя і учнів, яка буває безпосередньою (учитель і учень спільно реалізують завдання навчання) і опосередкованою (учень виконує завдання, дані вчителем раніше). Процес навчання може проходити і без учителя (наприклад, самостійна робота). Процес навчання — це не механічна сума процесу викладання і навчання. Це якісно нове цілісне явище. Суть навчання — це єдність пізнання і спілкування. Процес навчання включає мету, мотиви, зміст, способи діяльності, він вимагає напруження волі, фізичних та інтелектуальних сил, способів регулювання дій та контролю за їх результативністю. Тому можна ви ділити такі компоненти у структурі процесу навчання:

1. Цільовий компонент — це усвідомлення педагогом і учнями цілей і завдань кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від рівня освіченості і вихованості учнів, знань попереднього матеріалу, а найбільше — від цілеспрямованості вчителя, його вміння поставити і роз'яснити цілі і завдання своїм вихованцям.

2. Стимулююче-мотиваційний компонент процесу навчання — це продовження цільового роз'яснення, поглиблена мотивація, міри щодо стимулювання пізнавального інтересу, почуття обов'язку і відповідальності в учнів.

3. Змістовний компонент визначається стандартами, навчальним планом, програмою, підручником. Зміст кожного уроку конкретизується вчителем у зв'язку з науково-технічним прогресом, змінами в суспільстві, інтересами учнів.

4. Операційно-діяльнісний компонент, який можна назвати методичним, бо він охоплює всі методи, прийоми, форми навчання, якими оперує вчитель у процесі своєї діяльності, взаємодії з учнями.

5. Контрольно-регулятивний компонент — це контроль за ходом процесу навчання" зворотний зв'язок — отримання вчителем інформації про ступінь утруднень, недоліки, якість етапів навчання. Він включає ті методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладом нового матеріалу. Зворотний зв'язок передбачає корективи, регулювання процесу навчання, внесення змін у методи і засоби навчання.

6. Оціночно-результативний компонент — завершальний у процесі навчання, він передбачає оцінку знань учнів аж до випуску з середньої школи, а також самооцінку учнями досягнутих результатів. Усі компоненти потрібно розглядати у взаємозв'язку, вони являють собою етапи, ланки у структурі процесу навчання, до них потрібно підходити творчо, не допускати шаблону в їх використанні.

Роль учителя в навчальному процесі. Учитель виступає як організатор і керівник навчальної діяльності учнів. Йому належить керівна роль. Діяльність учителя складається з планування, організації, стимулювання, біжучого контролю, регулювання, аналізу результатів. Планування — це складання календарно-тематичних і поурочних планів. З деяких предметів учителі одержують готові тематичні плани і вносять у них лише деякі корективи. При складанні поурочних планів учителі користуються посібниками з методики викладання конкретних предметів. Молоді вчителі пишуть детальні плани уроків, у яких вказують мету, основні питання для опитування учнів, викладають новий матеріал, зазначають номери вправ, задач для закріплення і повторення, зміст домашньої роботи, перелік обладнання і літератури. Досвідчені вчителі пишуть менш детальні плани.

Організація процесу навчання складається з двох етапів: підготовчого і виконавчого. На підготовчому етапі вчитель підбирає ТЗН, наочність, роздатковий матеріал, проводить досліди, демонстрації, проглядає діафільми, підбирає навчально-методичну літературу, пише план.

Організація діяльності вчителя — це постановка завдань уроку, створення сприятливих умов, розподіл функцій при організації практичних робіт, короткі інструкції, своєчасна допомога учням.

Стимулююча функція учителя полягає в тому, що він забезпечує потребу у вивченні теми, розкриває її значення, продумує прийоми стимулювання пізнавальної активності учнів, знімає напруженість, перевантаженість і підвищує активність учнів.

Біжучий контроль, регулювання і коригування навчального процесу здійснюється шляхом спостереження, конкретних питань, вправ, індивідуальних співбесід, аналізу письмових робіт, зошитів учнів. Він дозволяє виявити типові недоліки, утруднення в учнів, попередити прогалини в знаннях, учитель повинен бачити раціональність вибраного варіанту навчальної діяльності, регулювати, доповнювати і змінювати його темп навчання.

Аналіз результатів — завершальний цикл викладання. Тут важливо встановити рівень усвідомлення знань учнями, уміння застосовувати отримані знання, проаналізувати причини прогалин, намітити шляхи їх ліквідації.

Щоб здійснювати процес викладання, учителю необхідно знати мету школи, місце "свого" предмета в її реалізації, знати учнів, уміти управляти процесом навчання.

Психологічні основи діяльності учнів у процесі навчання. В основі процесу навчання лежить ідея діяльнісного підходу, розроблена вітчизняними психологами. Навчання — це система пізнавальних дій учнів, спрямована на вирішення навчально-виховних завдань. Дуже важливою є формула.Л. С. Виготського "Навчання йде попереду розвитку", тобто врахування зони найближчого розвитку особистості, орієнтація не на досягнутий сьогодні рівень розвитку, з на більш високий, якого може досягнути учень під керівництвом і з допомогою вчителя. У школі розвивального навчання — навпаки, попереду йде розвиток уміння вчитися.

Сучасна педагогічна психологія вважає, що для кожного вікового періоду є свій, найбільш характерний вид діяльності: у дошкільному і молодшому шкільному віці — це навчання, у середньому шкільному віці — громадсько-корисна практика та спілкування, у старшому — особлива профорієнтаційна робота, самостійні судження і оцінки. Важливо розвивати все багатство видів діяльності. Велике значення для засвоєння знань має аналітико-синтетична діяльність, порівняння, асоціації, узагальнення, гнучкість мислення, смислова пам'ять. Видатні вчені-дидактики П. Гальперін і Н. Тализіна розробили структуру циклу засвоєння: попереднє ознайомлення з дією, умовами її виконання; формування дій у формі операцій, формування дії як позамовної; формування дії в зовнішній мові; формування дії у внутрішній мові, перехід її в глибокі процеси мислення. Уся ця послідовність розумових дій застосовується до пояснювально-ілюстративного, а не до проблемного навчання. Існує два типових варіанти навчальної діяльності школярів:

Урок і самостійна робота учнів. На уроці учень виконує такі дії: сприймає навчальні завдання, плани дій від учителя; здійснює навчальні дії і операції; регулює навчальну діяльність; аналізує результати навчання.

У ході самостійної діяльності учень виконує такі дії: планує завдання своєї навчальної діяльності, методи, засоби, форми навчання; самоорганізовує навчальну діяльність; здійснює самоконтроль результатів навчальної діяльності.

Психологічний характер процесу засвоєння включає сприймання, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування.

Сприймання є необхідною умовою і початком великого засвоєння. У процесі навчання сприйманню передує створення готовності учнів до участі в навчанні, формування їхньої пізнавальної активності, мотивація навчання, опора на попередні знання і досвід, зосередження уваги на об'єкті пізнання.

Новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, інформацію узагальнювати й уніфікувати, акцентувати увагу учнів на смислових моментах, відмежовувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу; новий матеріал повинен мати чітку, зрозумілу й легку для запам'ятовування структуру, потрібно очистити новий навчальний матеріал від зайвої інформації. Учитель повинен добре володіти методами емоційного впливу на учнів; використовувати їх у процесі викладу нового матеріалу. Особливе значення має перше враження учня від навчальної інформації (явище імпритингу), воно надовго залишається у свідомості, 90 % знань учень одержує через зір, тому візуальному представленню навчальної інформації треба надавати особливої уваги.

Розуміння навчального матеріалу — це узагальнене встановлення зв'язків між явищами і процесами, їхньою будовою, складом, призначенням, мотивами. При цьому дуже важливо чітко, доступно, логічно викладати новий матеріал, включати учнів у зіставлення фактів, даних досліджень. Розуміння неможливе без глибокого проникнення в суть явищ, процесів. Розуміння ще не забезпечує повного засвоєння матеріалу, воно є вихідним для глибокого різностороннього осмислення інформації.

Осмислення — це більш глибокий перебіг процесів аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції. У ході осмислення збагачується розуміння, воно стає різностороннім і глибоким, з'являються початки переконання, умінь, відкриттів.

Узагальнення відбувається тоді, коли виділяються і об'єднуються загальні суттєві риси предметів і явищ, що вивчаються. Воно яскраво проявляється при виділенні головного, істотного. Узагальнення завершує навчання, але не обов'язково, бо, наприклад, закони можна дати і на початку уроку. Ступінь узагальнення знань перевіряється при перенесенні їх на розв'язання нових навчально-практичних занять. На етапі узагальнення здійснюється систематизація знань — це класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення — це повторне осмислення з метою запам'ятовування. У закріпленні матеріалу важливе значення має первинне, поточне й узагальнююче повторення. До організації повторення ставляться такі вимоги: воно має бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, проводитися частинами або в цілому, не повинне.допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок. Завершальним етапом процесу навчання є застосування одержаних знань на практиці. Це — здійснення переходу від абстрактного до конкретного. Учні виконують різноманітні вправи, самостійні лабораторні і практичні роботи, пишуть твори, розв'язують задачі, готують міжпредметні конференції, складають варіативні задачі.

Ефективність навчання залежить від мотивації. Знаючи мотиви учнів, учитель може ліквідувати недоліки. Необхідно поглиблювати мотив обов'язку, відповідальності учнів за навчання, освіченість, волю, весь час підкреслювати значення навчання, бути вимогливим до учнів, застосовувати заохочення.

Ефективність засвоєння залежить від рівня розвитку емоційної сфери школярів. На уроках потрібно вміло застосовувати яскраві приклади, матеріали періодичної преси, грандіозні цифри і факти НТР твори мистецтва, цитати видатних людей тощо. Емоційному розвитку учнів сприяє атмосфера комфорту, захищеності від несправедливості, тонкий педагогічний підхід, висока вимогливість, зміст уроку. У процесі навчання потрібно відшуковувати можливості для самостійної роботи учнів, бо її значення незамінне. Учні повинні проводити досліди, спостереження, розв'язувати експериментальні задачі, потрібно застосовувати спеціальні прийоми творчого мислення.

Види навчання

Залежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу і провідних методів і засобів навчання можна виділити кілька основних видів навчання: пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване.

Пояснювально-ілюстративне навчання організовується таким чином:

Учитель	Учень
інформує учнів	сприймає, засвоює, застосовує
про нові знання,	способи осмислення,
використовує різні засоби,	поглиблення, узагальнення,
наочність, пояснює важливі	закріплення, виковує вправи;
аспекти, організовує	аналізує, синтезує, порівнює
осмислення, розуміння,	життєві ситуації; застосовує
узагальнення,	знання
закріплення,	в нових ситуаціях; здійснює
застосування.	самоконтроль знань, умінь.

Такий від навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок, причому досить широке і міцне, забезпечує оволодіння способами практичної діяльності. Він застосовується в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу має інформативний характер, є описом способів практичних дій і дуже складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, а також коли навчальний матеріал є принципово новим, а в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій. Позитивні сторони пояснювально-ілюстративного навчання: швидко засвоюється навчальна інформація; міцно засвоюються знання, уміння, навички; можна попередити появу прогалин у знаннях, невстигання учнів; є можливості для швидкого формування практичних умінь і навичок; колективний характер засвоєння знань дозволяє виявити типові помилки.

Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Завданням потрібно надати проблемного характеру. Завдання стає пізнавальною проблемою, коли воно вимагає роздумів над проблемою, викликає в учнів пізнавальний інтерес, опирається на попередній досвід і знання. Проблема — це складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення. Дидактичні проблеми бувають: предметні, між-предметні, урочні й позаурочні; основні й допоміжні; фронтальні, групові та індивідуальні. За структурою є такі види проблем: а) мета і завдання визначені, невідомі шляхи їх досягнення; б) основні положення, закони, правила відомі, треба їх довести; в) відомі тільки явища, треба їх пояснити. Проблемна ситуація — це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, для вивчення якого учні повинні самостійно використати такі розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення. Основні способи, прийоми створення проблемних ситуацій: а) учитель повідомляє інформацію, яка містить у собі суперечність; б) учні сприймають і осмислюють різні тлумачення одного і того ж явища; в) установилась невідповідність між системою знань, навичок, умінь учнів і новим фактом, явищем; г) учитель використовує сукупність прийомів, у ході яких виникає проблемна ситуація. Процес засвоєння знань проблемним шляхом проходить за такими етапами: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез. Проблемне навчання активізує учнів, навчає їх методів наукового пізнання, розвиває розумові здібності дітей. Недоліком цього виду навчання є те, що він вимагає багато часу на вивчення нового матеріалу, недостатньо формуються в учнів практичні уміння і навички, цей вид не завжди ефективний, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Є такі методи проблемного навчання: а) проблемний виклад знань, коли вчитель сам ставить питання, роздумує над ними вголос, робить висновки, узагальнення, показує можливості застосування вивченого; б) частково-пошуковий метод (або евристичний), коли вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її розв'язання; в) пошуковий метод, коли вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні повністю самостійно її розв'язують; г) дослідницький метод, при якому учні самі за умов проблемної ситуації бачать проблему, формулюють її і розв'язують.

При проблемному навчанні:

Учитель	Учень
ставить проблемну задачу	сприймає завдання, обдумує,
у вигляді питання, досліду;	висловлює варіанти розв'язку
організовує роздуми, пропонує	задачі, доводить раціональність
довести вірну гіпотезу; просить	розв'язку; робить висновки і
зробити Висновки, знайти	узагальнення. Закріплює
помилки; узагальнює, заохочує	отримані знання, виконує
успіхи, закріплює за	вправи, завдання, застосовуючи
допомогою питань,	отримані знання.
пропонує вправи.

Програмоване навчання — це різновидність репродуктивного підходу до навчання, коли передача змісту матеріалу здійснюється невеликими, логічно завершеними дозами. Після кожної дози здійснюється контроль, після чого повідомляється наступна доза. Інформація часто йде від програмованого посібника. Діяльність учителя і учня здійснюється таким чином:

Учитель	Учень
повідомляє першу дозу	сприймає першу дозу
матеріалу, пояснює В', ставить	матеріалу, осмислює ії,
контрольні питання; якщо	розуміє суть змісту;
відповідь правильна,	відповідає на питання,
повідомляє наступну дозу.	засвоює першу дозу;
Після вивчення всієї теми учитель дає завдання на закріплення та застосування.	виконує завдання на закріплення та застосування вивченого.

При лінійному програмуванні: інформація ділиться на дози, програма включає підказки, вказівки, учень дізнається, чи правильна відповідь, помилки виключені; учень задоволений успіхом; учні засвоюють один і той же матеріал, але в різному темпі.

При розгалуженому програмуванні: матеріал ділиться на дози, до кожної з яких дається завдання з кількома відповідями, учень вибирає правильну відповідь, потім приступає до наступної дози інформації. Якщо відповідь неправильна, учень доучується.

Позитивні сторони програмного навчання: виділяється головне, істотне в навчальному матеріалі, забезпечується оперативний контроль знань; матеріал подається в логічній послідовності; можливий самоконтроль, швидкий темп; є можливість для індивідуалізації навчання. Недоліком програмованого навчання є те, що роль учителя зводиться до інструктора і відсутня можливість для розвитку творчості учнів.

Різновидністю програмованого навчання є алгоритмізація, при якій будується модель розумових процесів, послідовність розумових дій, операцій. Наприклад, можна навчити учнів алгоритму роздумів при розв'язуванні задач певного класу. Так, при розв'язанні задач із динаміки потрібно дотримуватися таких правил:

1. Виявити всі сили, які діють на тіло.

2. Скласти їх, маючи на увазі, що ця сума дорівнює прискоренню.

3. Скласти рівняння, знайти невідомі.

Застосування алгоритмічних принципів допомагає учням швидко розв'язувати задачі за допомогою раціональних розумових дій. Проте не можна побудувати алгоритм для кола завдань, тому не слід обмежуватися лише алгоритмізацією.

Народна педагогіка вчить: наука — не пиво, в рот не віллєш. Добре вчити того, хто хоче знати. Немає науки без муки. Завдання вчителя — вибрати для кожної конкретної ситуації оптимальний варіант навчання.