Загальна методологія наукового пошуку

3.1. Будь-яке наукове дослідження – від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці – здійснюється досить індивідуально. Але все ж можна визначити деякі методологічні підходи до його проведення, які прийнято називати вивченням у науковому смислі:

- цілісний підхід до об’єкта вивчення, розгляд цього об’єкта у виникненні і розвитку, тобто використання історичного підходу до його вивчення;

- діалектична взаємодія нових наукових результатів і раніше накопичених знань;

- обґрунтоване використання наукового передбачення, добре продуманий розрахунок;

- вивчати у науковому смислі означає бути науково об’єктивним;

- науково вивчати – це означає вести пошук причинового зв’язку між фактами, подіями та явищами, що розглядаються;

- науково вивчати – це не тільки дивитися, а й бачити, помічати важливі частковості, велике – в малому, не ухиляючись від накресленої головної лінії дослідження;

- слід пам’ятати, що при науковому дослідженні важливо все: концентруючи увагу на основних та ключових питаннях теми, не можна не враховувати так звані непрямі факти, які на перший погляд здаються малозначимими;

- у науці мало встановити який-небудь науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій науки, показати загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення;

- розвиток ідеї до стадії вирішення завдання здійснюється як плановий процес наукового дослідження;

- наукове дослідження – трудомісткий і складний процес, який вимагає постійної “високої напруги”, роботи з вогником, творчістю, одержимістю.

3.2. Основні поняття науково-дослідної роботи, що використовуються в науковій роботі.

Розпочинаючи наукове дослідження слід, перш за все, засвоїти мову, якою вчені спілкуються між собою. Ця мова досить специфічна. У ній багато понять і термінів, що використовуються у науковій діяльності. Від ступеню володіння понятійним апаратом науки залежить, наскільки точно, грамотно й зрозуміло дослідник може висловити свою думку, пояснити той чи інший факт, виявити належну дію на читача свого наукових результатів.

Основу мови науки складають слова і словосполучення термінологічного характеру, деякі з яких ми перераховуємо: аналогія, актуальність теми, аспект, гіпотеза, дедукція, дисертація, ідея, індукція, інформація, дослідження наукове, досліджування, спеціальність (напрямок дослідження), дослідницьке завдання, історіографія, категорія, концепція, кон’юнктура, коротке повідомлення, ключове слово, метод дослідження, метод наукового пізнання, наукова дисципліна, наукова тема, наукова теорія, наукове дослідження, наукове пізнання, науково-технічний напрямок, науково-дослідна робота, наукова доповідь, науковий звіт, науковий факт, огляд, об’єкт дослідження, визначення (дефініція), предмет дослідження, поняття, постановка питання, принцип, проблема (дослідницька, комплексна, наукова), судження, теорія, умовивід, фактографічний документ, формула винаходу, формула відкриття.

До цього слід також додати специфічні терміни галузі, у якій виконується робота – категорії та поняття історичної науки.

3.3. Використання методів наукового пізнання.

Загальні методи наукового пізнання, як правило, поділяються на три групи:

1) методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

2) методи, які використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція, дедукція, моделювання та ін.);

3) методи теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного та ін.).

Дослідник має бути добре обізнаним зі спеціальними проблемами історичної науки і навіть окремі етапи його дослідницької роботи вимагають застосування спеціальних методів рішення, оригінальних методик. Такі методи мають специфічний характер. Природно тому, що вони вивчаються, розробляються й удосконалюються в конкретних спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об’єкта.

3.4. Застосування логічних заходів і правил.

Оскільки у науковому тексті використовуються поняття і судження, цілком зрозуміло, що перш за все саме ці смислові одиниці повинні задовольняти вимозі визначеності. До основних логічних законів і правил слід віднести:

- закон тотожності;

- закон суперечності;

- закон виключення третього;

- закон достатньої підстави;

- дедукції та індукції;

- аргументування;

- вимога автономності;

- вимога достатності аргументів;

- вимога спростування доказів (критика [спростування] тези; критика аргументів, критика демонстрації).

 

3.5. Технології історичного дослідження.

Мета і завдання історичного дослідження спираються на методологічну і теоретичну базу, в основу якої покладені діалектичні принципи пізнання історичної реальності.

Загальнонаукові принципи:

– принцип історизму, що дозволяє розглянути історичні явища у динаміці;

– принцип багатофакторності, що дає можливість сукупного вивчення об’єктивних та суб’єктивних факторів історичного розвитку;

– принцип и всебічного і об’єктивного пізнання.

Зазначені принципи реалізувалися через конкретні методи наукового дослідження: загальнонаукові (історичний, системно-структурний метод) та загальноісторичні (періодизації, порівняльно-історичний, ретроспективний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, статистичний тощо).

Системно-структурний метод дозволяє розкрити явища історичної реальності у їх взаємозв’язку, як цілісний механізм з усіма їх основними рисами, і, водночас, на основі цього простежити структурні зміни, виявляти їх зміст та еволюцію. Метод забезпечує системність всього дослідження, зумовлює не стільки загальність охоплення фактичного матеріалу, скільки структурно-цілісні дослідження.

Метод періодизації (діахронний метод) використовувався у дослідженні для визначення основних етапів розвитку того чи іншого явища, для розмежування окремих періодів та виявлення якісних змін, які відбувалися на цих етапах та у ці періоди.

Порівняльно-історичний метод (компаративний аналіз) полягає у зіставленні явища, що вивчається, з йому подібними у плані зовнішньої схожості та внутрішнього змісту. Зіставлення необхідні тому, що у різних явищах проявляються загальні тенденції, які відображаються по-новому у вже відомих в історії типових явищах.

Ретроспективний метод передбачає вивчення елементів старого, що збереглися до наших днів, для реконструкції на їх основі явищ, які відбувалися у минулому.

Проблемно-хронологічний метод використовувався для розчленування теми роботи на кілька досить вузьких проблем, кожна з яких розглядається в хронологічній послідовності.

Історико-генетичний метод слугує для аналізу розвиток та послідовності розкриття функцій та механізм, дає можливість прослідкувати причини та характер змін, що відбулися в процесі її історичного розвитку. Метод дозволяє подати максимально точну, реальну історію об’єкта, що вивчається.

Статистичний метод використовується з метою впорядкування та узагальнення історичних фактів.

 

При підготовці теоретичної частини роботи доречним є знайомство з наступною літературою:

1. Барг М.А. Категории и методы исторической науки. – М., 1989.

2. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – М., 1987.

3. Санцевич А.В. Методика исторического исследования. – М., 1990.

Сучасні проблеми та пошуки з методології та методів історичної науки розглядаються на сторінках журналу “Новая и новейшая история” за 1997–2003 рр.

Додаток Б

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

Основою для написання кваліфікаційних робіт є підготовка та написання студентами курсових робіт, що виконуються на історичному факультеті згідно навчального плану в ІІ, ІV, V, VI, VIІ, VIІІ семестрах.

Курсова робота мусить продемонструвати процес оволодіння студентом навичок роботи з науковими джерелами, науковою літературою, правильно їх класифікувати. У ній перевіряються практичні навички роботи з науковими та методичними джерелами у контексті вивчення різноманітних джерел і грамотність (у науковому розумінні) опису літератури, здатності письмово викласти свої думки та висновки. Робота має будуватися на основі фактичного матеріалу, на ґрунтовній теоретичній базі, але не повинна бути компілятивною. Накопичений у курсових роботах матеріал, вироблені навички наукової роботи складають фундамент підсумкових кваліфікаційних дипломних робіт.

 

Основні вимоги до курсових робіт:

· актуальність тематики, відповідність її сучасному стану історичної науки та перспективам її розвитку, практичним завданням майбутньої діяльності історика;

· вивчення та критичний аналіз монографічної та періодичної літератури з теми;

· вивчення та характеристика історії проблеми, що досліджується, практичного стану її наукової розробки;

· формування джерельної бази, аналіз, класифікація джерел, опрацювання інформації, що вони надають;

· чітка характеристика предмета, мети, завдань і методів дослідження;

· узагальнення результатів, їх обґрунтування, висновки та практичні рекомендації.

Структура роботи:

І. Вступ. Включає наступні елементи: актуальність проблеми, вибір напрямку досліджень, формулювання об'єкту, предмету дослідження, мети і завдань роботи, методів наукового аналізу, огляд літератури з висновками про стан вивченості питання у світовій літературі, висновки про невирішені та не вирішені аспекти проблеми; дається короткий аналіз використаних джерел.

ІІ. Основна частина складається здвох або трьох розділів. Назви та зміст розділів (а при необхідності – параграфів), їх співвідношення визначаються з урахуванням обраної теми, мети та завдань роботи..

У розділах треба:

- викласти сутність проблеми, яка розглядається;

- дати характеристику об’єкта дослідження;

- розкрити зміст проблеми;

- охарактеризувати концепції, теоретичні положення, висновки дослідників;

- викласти і проаналізувати фактичний матеріал, інформацію джерел;

- кожен розділ закінчується висновками по викладеному у ньому матеріалу.

ІІІ. У висновках необхідно підвести підсумки теоретичного дослідження виходячи з його об’єкту, предмету та мети і завдань роботи, викласти власну думку автора роботи, сформулювати практичні рекомендації щодо вирішення завдань, які були висунуті у вступі.

ІV. Список використаних джерел та літератури – у курсовій роботі повинен як правило налічувати не менше 20 назв.

V. Додатки

Оформлення курсової роботи

Курсова робота виконується українською мовою. Написання роботи дозволяється у двох варіантах: друкованому (друкарський або комп’ютерний текст) чи рукописний (при розбірливому чіткому начерку). Текст роботи повинен мати охайний вигляд, вичитаний як студентом, так і науковим керівником. Не вичитаний текст з лексичними та орфографічними помилками знижує загальну оцінку роботи і є взагалі неприпустимим.

Курсова робота має об’єм:

- рукописний варіант – 30-40 сторінок (відповідно: вступ - 5-7 стор.; висновки – 3-4 стор.)

- друкарський варіант – 25-30 сторінок (відповідно: вступ –3-5 сторінки; висновки – 2-3 сторінки)

- комп’ютерний набір – 25-30 сторінок (відповідно: вступ – 3-5 стор.; висновки – 2-3 стор.).

Виконується робота з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм), можливо також використання паперу форматів у межах від 203х288 до 210х297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату АЗ.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів:

ліве – не менше 20 мм

праве – не менше 10 мм

верхнє – не менше 20 мм

нижнє – не менше 20 мм.

Вимоги до комп’ютерного набору курсової роботи:

· текстовий редактор – WORD

· гарнітура шрифту – Times New Roman

· кегль шрифту (розмір) – 14

· кількість символів у рядку – не менше 60

· абзац – 1-1,27 см

· міжрядковий інтервал – полуторний

· кількість рядків на сторінці – до 30

· міжрядковий інтервал між заголовком (назвою розділу чи підрозділу) і текстом – 20 мм.

 

Вимоги до друкарського тексту роботи: текст повинен виконуватись через два міжрядкових інтервали, мати до 30 рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту роботи повинна бути однаковою.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

 

Вимоги до рукописного тексту роботи: Текст наукового дослідження, оформлений рукописним способом, дозволяє використання тільки одного кольору (чорного, синього або фіолетового).

· абзац – 8-12 мм (5 символів)

· відстань між рядками – 15 мм (стандарт “зебри”)

· відстань між заголовком (назва розділу, підрозділу) і текстом роботи – 20 мм.

 

Загальні вимоги до тексту:

· Вписувати у текст окремі слова чи умовні позначення необхідно типографським шрифтом чорною пастою або чорною тушшю.

· Помилки, описки дозволяється виправляти, підчищаючи і замальовуючи білою фарбою (не заклеювати) і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним або рукописним способом чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору.

· Сторінки роботи нумерують арабськими цифрами, проставляючи їх у правому верхньому кутку над текстом. Крапка після номера сторінки не ставиться.

· Титульну сторінку включають у загальну нумерацію, але не нумерують.

· Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» друкують (шрифт – 14 напівжирний) або записують великими літерами симетрично до тексту, заголовок центрується.

· Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами, крім першої – великої, з абзацного відступу, шрифт 14 – напівжирний.

· Перенос слів у заголовках не допускається. Підкреслення заголовків не допускається.

· Розділи повинні мати наскрізну нумерацію у межах всієї роботи і нумеруватись арабськими цифрами.

· Підрозділи повинні мати нумерацію у межах кожного розділу. Номери розділів складаються з номеру розділу і підрозділу, розділених крапкою (1.2. або 2.4.).

· Кожний розділ роботи повинен починатися з нової сторінки.

 

Посилання

При написанні роботи дипломник повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, та наукові дослідження, на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, що вивчаються у роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання допускаються: підстрочні – на кожній сторінці, і кінцеві, коли вони виносяться на кінець роботи. Фіксація посилання може бути: дужками – круглими (2) чи квадратними [6], або з верхнім індексом ⁵.

І. У разі використання підстрочних посилань існують наступні вимоги. Перший раз – монографія або ж джерело друкуються повністю з вихідними даними. Далі скорочено з вказівкою прізвища автора та скороченої назви праці, де вказуються лише сторінки. Якщо дослідження цього автора є єдиним в роботі, у подальшому вживається – прізвище автора та скорочений вираз «Вказаній твір». Якщо на одному аркуші роботи посилання йде кілька разів на одну монографію, друкується “Там само”. Підстрочні посилання виконуються через 1 інтервал, вони відокремлюються рискою (3 см), але нижнє поле залишається не менше 2 см.

Приклад:

____________

¹ Дейвіс Н. Європа: Історія. – К., 2000. – С. 45.

² Дейвіс Н. Вказаний твір. – С. 75.

³ Там само.

 

ІІ. Кінцеві посилання у тексті роботи на джерела можна зазначати порядковим номером по мірі їх появи у тексті роботи і виділяти двома дужками, наприклад, “...у працях [1-7]...”, “...у працях (1-7)...” або кінцевими з верхнім індексом “...у працях^1-7...”. Такі посилання виносяться в “Примітки”, де їх розміщають згідно з розділами роботи. У “Примітках” пишеться назва розділу роботи, а потім розміщаються посилання, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком “Списку використаних джерел та літератури” Перший раз – назва монографії або ж джерела друкуються повністю з вихідними даними. Далі скорочено з вказівкою прізвища автора та скороченої назви праці, де вказуються лише сторінки. Якщо кілька разів йде посилання на одну монографію, друкується “Там само”. Нумерація посилань здійснюється наскрізно у рамках розділу роботи.

Приклад:

Цитата у тексті: “...щорічно в Україні утворюється 1,7 мільярдів тонн різноманітних твердих промислових відходів...[6]”.

Відповідний опис у переліку “Приміток”:

6. Бент О.Й. Про розробку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі України // Мінеральні ресурси України. – 1995. – № 2. – С. 20-21.

 

ІІІ. Кінцеві посилання на джерела і літературу можна здійснювати через зазначення номера у “Списку використаних джерел та літератури”, що виділяються дужками.

Приклад:

б) Цитата в тексті: “...щорічно в Україні утворюється 1,7 мільярдів тонн різноманітних твердих промислових відходів... [17; 20-21]”.

Відповідне подання через “Список використаних джерел та літератури”:

17. Бент О.Й. Про розробку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі України // Мінеральні ресурси України. – 1995. – № 2. – С. 12-35.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: дивись мал. 1.2.

На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: в табл. 1.2.

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: див. табл. 1.3.

 

 

Оформлення списку використаних джерел та літератури

Відомості про джерела і літературу, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення бібліографічного опису подано у додатку В. Складання списку повинно йти в алфавітному порядку. У випадку, коли в роботі використовується кілька робіт одного автора, враховується принцип хронології, тобто за роком видавництва.

Якщо у списку є скорочення – перед списком літератури на окремому аркуші друкується список скорочень. Виділення групи періодичних видань робиться у випадку використання в роботі в якості джерел газет та журналів.

Місце видань, за виключенням наступних столиць держав пишуться повністю: Запоріжжя, Донецьк, Львів, Відень тощо. Виключення: К. (Київ), М. (Москва), Л. або СПб. (Ленінград, або Санкт-Петербург), N.Y. (Нью-Йорк), L. (Лондон), Р. (Париж).

Порядок розміщення джерел та літератури:

Джерела

1.

2.

Монографії та статті

3.

4.

5.

Періодичні видання

6.

Довідкові видання

7.

 

Додатки

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках і розміщують їх у порядку появи в тексті роботи.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.

 

Оцінка курсової роботи

Як форма самостійної роботи курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час вивчення конкретної навчальної дисципліни і має навчально-дослідницький, творчий характер.

Студентам надається право вільного вибору теми роботи із запропонованого кафедрою переліку. Студенти можуть пропонувати свої теми.

Курсова робота – це диференційований залік. Оцінка за неї виставляється на основі тексту, що представляється науковому керівнику, та захисту курсової роботи.

Захист курсових робіт проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.

Оцінка роботи визначається за такими основними критеріями:

– курсова робота, яка відповідає всім вимогам і за умов, що під час захисту студент проявив вміння доповісти суть свого дослідження, вірно відповів на запитання комісії, показав здатність відстоювати свою позицію, проводити наукову дискусію і визначити свої недоліки та помилки, оцінюється на “відмінно”;

– несуттєві відхилення від вимог до курсової роботи, які не знижують її загальної оцінки як закінченого самостійного дослідження (окремі неточності, мовні та стилістичні огріхи тощо), дозволяють при відповідному захисті виставляти “добре”;

– курсова робота, у якій проблема у цілому розглянута, але автор не врахував деякі обов’язкові вимоги, не розкрив до кінця поставленої мети і завдань, оцінюється на “задовільно”;

– робота, яка не відповідає вимогам і не пройшла захисту, отримує оцінку “незадовільно”.

* * *

Курсова робота є складовою частиною навчального процесу. Це своєрідний підсумок всіх умінь і навичок, що отримав студент за відповідний термін навчання у вузі. Її узагальненням є дипломні роботи спеціаліста і магістра.

Додаток В

 

ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ