Дипломна робота як складова частина професійно-кваліфікаційної підготовки історика.

Дипломна робота є основною складовою частиною навчального процесу на історичному факультеті. Це підсумок та систематизація всіх вмінь та навичок, що отримав студент за попередній термін свого навчання у вищому навчальному закладі.

Дипломна робота, як правило, складається з декількох частин і є складовою частиною загальнонавчального процесу та узагальненням попередніх курсових робіт.

Дослідження та його захист має показати наскільки студент оволодів методологією і методикою історичного дослідження, засвоїв основний матеріал вивчених раніше дисциплін, спецкурсів та семінарів.

Дипломна робота повинна показати, наскільки студент вміє працювати самостійно, чи може послідовно та логічно розбиратися в історичних подіях минулого та зв’язувати їх з сучасністю, робити ґрунтовні висновки і знаходити взаємозв’язки в історичних подіях.

Дипломна робота показує наскільки ретельно студент оволодів навиками роботи з історичними джерелами, чи вірно він проводить їх класифікацію.

У дослідженні перевіряються практичні навики роботи з історичною літературою у контексті вивчення різноманітних проблем і грамотний (у науковому розумінні) опис літератури, вміння викласти свої думки та висновки.

Виходячи з цього формуються вимоги щодо написання дипломної роботи і критерії щодо її оцінки з напрямку “Історія”:

· актуальність тематики, відповідність її сучасному стану історичної науки та перспективам її розвитку, практичним завданням сучасного викладання історії (методика);

· робота показує ступінь вивчення та критичний аналіз монографічної і періодичної літератури з теми;

· вона повинна будуватись на основі фактичного матеріалу, на ґрунтовній теоретичній базі, але ні в якій мірі вона не повинна бути компіляцією

· вивчення та характеристика історії проблеми, яка досліджується, та її практичного стану, а також передового педагогічного (при наявності – й власного: опис та аналіз проведених автором експериментів) досвіду;

· чітка характеристика предмета, об’єкта, мети й методів дослідження;

· узагальнення результатів, обґрунтування їх, висновки та практичні рекомендації;

· робота повинна продемонструвати не тільки конкретні знання в галузі історії, але й розуміння їх місця в процесі розвитку суспільства, причини, хід та історичне значення тих чи інших подій;

· студент зобов’язаний виявити історичні джерела і ознайомитися з певною кількістю літератури, що зберігається в бібліотеках міста. Якщо літератури обмаль, студент має право брати відрядження до бібліотек та архівів України або ж країн СНД, а також використовувати матеріали мережі INTERNET. Кількість використаних у посиланнях джерел та наукової літератури не обмежена, але не менш:

– у дипломній роботі спеціаліста – 40-50 одиниць

– у дипломній роботі магістра – 50-60 одиниць.

· матеріал роботи повинен бути викладений у логічній послідовності і відповідно до норм літературної мови;

· кожен факт або джерело в роботі повинні бути, як цитата або витяг, підкріплені посиланням на джерело та літературу, з яких вони взяті. В іншому випадку це є компіляція.

 

4.2. Джерельна база дипломної роботи

Головним засобом оволодіння фактичним матеріалом є його збір та аналітична робота над історичними джерелами. Широта і повнота джерельної бази, вміння взяти максимальну інформацію з наявних джерел, вміння дати характеристику достовірності як окремого джерела, так і його інформації, співставити дані різних джерел – один з найважливіших критеріїв оцінки роботи. Обов’язковими є вказівки на те, чи опубліковані джерела, де і ким, наскільки повно використані їх інформативні можливості. У роботі є недопустимим пряме посилання на джерела, якщо вони вже описані дослідниками в історичній літературі. Слід пам’ятати, що знання та характер використання джерел є показником фахової підготовки студента, що пройшов п'ятирічний курс навчання на історичному факультеті.

 

4.3. Літературно-монографічна база роботи

Орієнтація в історичній літературі, особливо у сучасній історіографії, є важливим покажчиком фахової гідності студента. Він зобов’язаний продемонструвати своєю роботою вміння розбиратися у концепціях авторів, аналізувати систему їх доказів, враховувати ступінь використання попередніх досягнень істориків.

Дипломна робота – не переказ джерел та літератури, а фактично самостійне узагальнююче дослідження, у якому повинен бути елемент теоретичного опрацювання. Поняття “узагальнююче дослідження” означає спробу розв’язання нової проблеми, яка б ще не мала достатнього висвітлення у науковій літературі; виявлення нового джерела та висвітлення історичних фактів; встановлення нових зв’язків між відомими фактами та подіями; оригінальна постановка вже відомої проблеми.

 

4.4. Конкретні вимоги до тексту дипломної роботи

 

Загальні положення

1. Назва роботи повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми (задачі), вказувати на мету дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації до назви слід додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.

2. При написанні роботи обов'язкові посилатися на авторів і джерела, з яких запозичено матеріали або окремі результати. Використання у роботі запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело враховуються при допущенні роботи до захисту та визначенні її оцінки.

3. У роботі необхідно стисло, логічно і аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

4. Роботу на захист подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису, переплетеною.

5. Робота є оригінальним дослідженням, тому виконується в одному екземплярі.

 

Структура роботи

Дипломна робота повинна містити основні структурні елементи у наступній послідовності:

титульний аркуш

технічне завдання

реферат

зміст

перелік умовних позначень (при необхідності)

вступ

розділи основної частини

висновки

примітки (при необхідності)

список використаних джерел та літератури

додатки (при необхідності).

1. Титульний аркуш: має єдиний загальновузівський стандарт. На ньому вказано: якому міністерству підвладний вищий навчальний заклад, назва навчального закладу, тема дипломної роботи згідно з наказом вищого учбового закладу. Далі вказано номер групи, прізвище, ім’я та по-батькові, власний підпис студента та дату здачі роботи. Нижче – вчене звання та прізвище наукового керівника, його власний підпис, дата. Ще нижче – вчене звання нормоконтролера, що вичитує і перевіряє роботу, допускаючи її до захисту, його власний підпис.

Нормоконтролер отримує роботу для вичитування тільки у тому випадку, коли на титульному листі та на технічному завданні стоять усі підписи: дипломника, наукового керівника і завідуючого кафедрою. Лише потім робота підписується нормоконтролером та здається до сейфу завідуючого кафедрою і видається на рецензування під підпис рецензента.

2. Технічне завдання: фіксується підписом завідуючого кафедрою. Основний зміст заповнюється друкарським текстом і відображає визначені науковим керівником етапи виконання роботи та строки, які підтверджуються підписом дипломника і наукового керівника. Бланки технічного завдання стандартні.

3. Реферат: виконується на 1-2 аркушах. Його зміст має такі складові частини:

n Дипломна робота складається з..... сторінок, містить.... джерел,.... монографій,.... додатків.

n Категорії та поняття, що найбільш часто зустрічається у роботі.

Наприклад: меркантилізм, приватна власність, політичні партії тощо.

n Об’єкт дослідження…

n Предметом дослідження є...

n Мета роботи полягає…

n Новизна роботи…

n Головні висновки, до яких прийшов автор… (3-4 висновки у короткій формі).

4. Вступ є надзвичайно важливим елементом дипломної роботи. Вступ має свої складові частини, які розташовані у певній послідовності:

· Актуальність теми, в якій автор пояснює причину, з якої, на його думку, та чи інша проблема стала об’єктом розгляду. Тема повинна мати чітке обґрунтування, з якого було б видно, що проблема дійсно є актуальною з точки зору сучасної історичної науки. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи з огляду на суспільну практичну діяльність, особливо на користь України.

· Далі у вступі на основі аналізу стану вивчення проблеми формулюється об’єктта предмет дослідження, які відображають, яку саме частину історичної проблеми буде досліджувати дипломник:

– Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення (наприклад: сучасні релігійні конфесії)

– Предмет дослідження – це та частина об’єкту, що вивчається автором, роботи, його якості. Предмет визначає назву роботи, зафіксовану на титульному листі. Потрібно вказати, чи є предмет вивчення новим, чи традиційним (наприклад: Особливості розвитку православної церкви в Україні у ХХ столітті).

· Після виведення об’єкта та предмета дослідження студент ставить перед собою мету дослідження. Мета роботи викладається лаконічно 1-2 реченнями, у яких автор доповідає, що саме він розглядатиме в своїй роботі.

· Для реалізації поставленої мети автор визначає перед собою конкретні дослідницькі завдання. Таких завдань повинно бути не менш ніж 3-4. Завдання повинні носити творчий, спонукальний характер. Бажано, щоб кожне завдання починалось з дієслів: описати, розглянути, висвітлити, проаналізувати, прослідкувати тощо.

· Наступним моментом роботи є чіткий вибір хронологічних рамок та їх пояснення, тобто чому саме цей історичний період був обраний для опрацювання.

· Дипломник визначає при відповідній темі і географічні межі дослідження, яким теж дається відповідне обґрунтування.

· У такій складовій частині як наукова новизна одержаних результатів подається коротка анотація нових наукових положень (рішень), запропонованих особисто дипломником. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, узагальнено, дістало подальший розвиток).

· У вступній частині визначається значення одержаних дипломником результатів. У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а у роботі, що має прикладне значення, – відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо ступеня готовності до використання або масштабів використання.

· Закінчується вступ стандартним описом структури дипломної робот: Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дипломна робота складається із вступу, …розділів (…підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (…найменувань), додатків. Обсяг основної частини роботи складає …сторінок машинописного тексту, загальний обсяг дипломної роботи – … сторінок.

Вступ включає приблизно 3-5 аркушів друкованого тексту.

5. Основна частина роботи: являє собою аналіз проблеми, яку було напрацьовано у процесі вивчення комплексу зібраних джерел і наукової літератури. У ній викладаються теоретичні основи поставленої проблеми, джерельні матеріали, пропонуються загальні, можливо оригінальні положення роботи. Основна частина складається з 3-4 розділів, що можуть мати підрозділи. Назви розділів і підрозділів мають розкривати мету роботи і відповідати визначеним завданням.

Перший розділ обов’язково має бути джерельно-історіографічним. Історіографічний огляд – це складова частина вивчення проблеми, і в розділі дипломник дає узагальнений аналіз етапів її дослідження, ступінь вивченості як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками, робить висновок про стан висвітлення теми на сьогодні, причини, що це спричинили. Підрозділ про джерельну базу дипломної роботи не тільки констатує наявні історичні джерела, але й включає їх класифікацію (вказуються критерії, що беруться за її основу), опис інформації, яку вони дають, вказівку на місце знаходження джерел. У першому розділі дипломник представляє також теоретичні засади роботи: засоби та методи, що мають бути використані при її написанні. Визначаються загальнонаукові принципи, принципи та методологічні засади історичної науки, на яких базується робота, та їх значення для інтерпретації історичного матеріалу. Автор роботи розкриває методи дослідження та роль, яку вони мали у ході дослідження проблеми, аналізі джерел, систематизації фактів, вирішенні поставлених завдань. Якщо робота будується на використанні окремого методу чи виконується у рамках нових історичних студій, методологічних засад, у розділі викладається їх теоретичний зміст.

Інші розділи мають концептуально-історичний зміст. З вичерпною повнотою викладаються результати власного дослідження проблеми. Наводиться фактичний матеріал, варіанти вирішення завдань в історіографії, порівняльні оцінки, власні висновки, що будуються на інтерпретації зібраних фактів, матеріалів джерел тощо. У кінці кожного з розділів автор формулює короткі висновки та підсумки. У тексті роботи, якщо виникає необхідність, може демонструватись графічний та статистичний матеріал. Більшість схем, що підкріплюють зміст роботи, разом з ілюстраціями виносяться в додатки.

6. Висновки: частина роботи, що містить узагальнені висновки дослідження, до яких прийшов автор. Висновки, які завершують розділи, є основою заключної частини роботи, але у більш ґрунтовній концептуальній інтерпретації. Вони повинні відповідати визначеним об’єкту і предмету дослідження, розкривати проблему визначену метою роботи та відповідати на завдання, що визначив автор. Вказується їх теоретичне та практичне значення, у подальшій перспективі роботи над темою. Важлива вимога до висновків – їх стислість (3-5 аркушів) та ґрунтовність.

7. Список використаних джерел та літератури: він свідчить про теоретичну підготовку розглянутої проблеми, про навики роботи з літературою. До нього включається весь науковий комплекс, який опрацьований студентом при вивченні проблеми і побудові концепції, а не тільки видання, на які є посилання.

8. Додатки: включають додаткові матеріали до роботи і складаються на окремих листках. Вони включають ілюстративний матеріал, схеми, таблиці, графіки, малюнки, карти тощо. У додатках можливі публікації джерельного матеріалу.

 

V. ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ

Оформлення дипломної роботи здійснюються за Стандартом підприємства СТП 3-97 (вимоги до оформлення курсових і дипломних робіт) ЗДУ, адаптованих нормоконтролерами до відповідних спеціальностей.

 

Загальні вимоги

Дипломна робота повинна бути виконана охайно. Написання роботи дозволяється у двох варіантах: друкованому (друкарський або комп’ютерний текст) чи рукописний (при розбірливому чіткому начерку). Текст роботи повинен бути вичитаний як студентом, так і науковим керівником. Не вичитаний текст з лексичними та орфографічними помилками знижує загальну оцінку роботи і є взагалі неприпустимим.

Виконується робота з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм), можливо також використання паперу форматів у межах від 203х288 до 210х297 мм і подання таблиць та ілюстрацій на аркушах формату АЗ.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів:

ліве – не менше 20 мм

праве – не менше 10 мм

верхнє – не менше 20 мм

нижнє – не менше 20 мм.

 

Приклад загального оформлення сторінки роботи

	Робота виконується через 2 машинописних інтервали. На сторінці повинно бути 28–29 рядків. Підстрочні посилання виконуються через 1,5 інтервали, вони відокремлюються рискою (3 см), але нижнє поле залишається не менше 2 см. Якщо робота виконується у комп’ютерному варіанті, то текст має набирати: 60 символів у рядку та до 30 рядків на сторінці.

Вписувати

Вимоги до комп’ютерного набору дипломної роботи:

· текстовий редактор – WORD

 

 

Вимоги до комп’ютерного набору дипломної роботи:

· текстовий редактор – WORD

· гарнітура шрифту – Times New Roman

· кегль шрифту (розмір) – 14

· кількість символів у рядку – не менше 60

· абзац – 1-1,27 см

· міжрядковий інтервал – полуторний

· кількість рядків на сторінці – до 30

· міжрядковий інтервал між заголовком (назвою розділу чи підрозділу) і текстом – 20 мм

· Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту (шрифт – 14 напівжирний), заголовок центрується.

· Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами, крім першої – великої, з абзацного відступу, шрифт 14 – напівжирний. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Вимоги до друкарського тексту роботи: текст повинен виконуватись через два міжрядкових інтервали, мати до 30 рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту роботи повинна бути однаковою.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Вимоги до рукописного варіанту: абзац – 8-12 мм (5 символів)

· відстань між рядками – 15 мм (стандарт “зебри”)

· відстань між заголовком (назва розділу, підрозділу) і текстом роботи – 30 мм

· заголовки: «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» наукової роботи записуються великими буквами.

· назви підрозділів – записуються маленькими буквами (крім першої).

Додаткові вимоги:

· Текст дипломної роботи, оформлений рукописним способом, дозволяє використання тільки одного кольору (чорного, синього або фіолетового).

· Вписувати у текст окремі слова іншомовні слова, формули чи умовні позначення необхідно типографським шрифтом тільки чорною пастою або чорною тушшю, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

· Помилки, описки, які виявилися у процесі написання роботи, дозволяється виправляти, підчищаючи і замальовуючи білою фарбою (не заклеювати) і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фраґменту малюнка) машинописним або рукописним способом чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору.

· Перенос слів у заголовках не допускається. Підкреслення заголовків не допускається.

· Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

· Форма титульного листа і технічного завдання має єдиний загальновузівський стандарт і виконується згідно зразків (див. Додаток Д).

 

5.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, додатків (малюнки, таблиці, карти, публікації джерел тощо) подають арабськими цифрами без знака № у правому верхньому куті: 2,3,4,5,6,7…. Крапка після номера сторінки не ставиться. Нумерація аркушів починається з цифри “2”, враховуючи, що титульний аркуш є першою сторінкою роботи і номер сторінки на ньому не ставиться. У нумерацію входять всі аркуші, враховуючи додатки.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.

Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Розділи повинні мати наскрізну нумерацію у межах всієї роботи і нумеруватись арабськими цифрами з крапкою в кінці.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: 1.2. або 2.4.; 2.3. – третій підрозділ другого розділу. Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

 

Приклад оформлення змісту

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. НАЗВА РОЗДІЛУ 6

1.1. Назва параграфу

1.2. Назва параграфу

РОЗДІЛ 2. НАЗВА РОЗДІЛУ 16

2.1. Назва параграфу

2.2. Назва параграфу

ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 36

ДОДАТКИ 38

 

Приклад оформлення розділів

 

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ, ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ,

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Назва параграфу

Текст дослідження.

 

РОЗДІЛ 2

НАЗВА РОЗДІЛУ

2.1. Назва параграфу

Текст дослідження.

 

Ілюстрації

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом “Мал.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад:Мал. 1.2 (другий малюнок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації повинні бути виконані чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків.

Фотознімки розміром меншим за формат А4 повинні бути наклеєні на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номера ілюстрації. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (текст під малюнками).

 

5.4. Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку – боковик. Слово “Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: Продовження табл. 1.2.

Якщо текст, який повторюється у графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами “Те ж”, а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: Таблиця 1.2 (друга таблиця першого розділу).

Якщо у роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

Примітки до тексту таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах одної сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1....

2....

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.

Посилання

При написанні роботи дипломник повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, та наукові дослідження, на матеріалах яких розроблюються проблеми, що вивчаються у роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання допускаються: підстрочні – на кожній сторінці, і кінцеві, коли вони виносяться на кінець роботи. Фіксація посилання може бути: дужками – круглими (2) чи квадратними [6], або з верхнім індексом ⁵.

І. У разі використання підстрочних посилань існують наступні вимоги. Перший раз – монографія або ж джерело друкуються повністю з вихідними даними. Далі скорочено з вказівкою прізвища автора та скороченої назви праці, де вказуються лише сторінки. Якщо дослідження цього автора є єдиним в роботі, у подальшому вживається – прізвище автора та скорочений вираз «Вказаній твір». Якщо на одному аркуші роботи посилання йде кілька разів на одну монографію, друкується “Там само”. Підстрочні посилання виконуються через 1 інтервал, вони відокремлюються рискою (3 см), але нижнє поле залишається не менше 2 см.

Приклад:

____________

¹ Дейвіс Н. Європа: Історія. – К., 2000. – С. 45.

² Дейвіс Н. Вказаний твір. – С. 75.

³ Там само.

ІІ. Кінцеві посилання у тексті роботи на джерела можна зазначати порядковим номером по мірі їх появи у тексті роботи і виділяти двома дужками,

Приклад:

- “... у працях [1-7]...”,

- “... у працях (1-7)...”

- або кінцевими з верхнім індексом “... у працях^1-7...”.

Такі посилання виносяться у “Примітки”, де їх розміщають згідно розділів роботи. У “Примітках” пишеться назва розділу роботи, а потім розміщаються посилання, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком “Списку використаних джерел та літератури”. Перший раз – назва монографії або ж джерела друкуються повністю з вихідними даними. Далі скорочено з вказівкою прізвища автора та скороченої назви праці, де вказуються лише сторінки. Якщо кілька разів йде посилання на одну монографію, друкується “Там само”. Нумерація посилань здійснюється наскрізно у рамках розділу роботи.

Приклад:

Цитата у тексті: “...щорічно в Україні утворюється 1,7 мільярдів тонн різноманітних твердих промислових відходів...[6]”.

Відповідний опис у переліку “Приміток”:

6. Бент О.Й. Про розробку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі України // Мінеральні ресурси України. – 1995. – № 2. – С. 20-21.

 

ІІІ. Кінцеві посилання на джерела і літературу можна здійснювати через зазначення у дужках їх номера у “Списку використаних джерел та літератури” та сторінок, на які іде посилання.

Приклад:

Цитата в тексті: “...щорічно в Україні утворюється 1,7 мільярдів тонн різноманітних твердих промислових відходів...[17; 20-21]”.

Відповідне подання через “Список використаних джерел та літератури”:

17. Бент О.Й. Про розробку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі України // Мінеральні ресурси України. – 1995. – № 2. – С. 12-35.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: дивись мал. 1.2.

На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: в табл. 1.2.

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: див. табл. 1.3.

 

5.6. Оформлення списку використаних джерел та літератури

Відомості про джерела і літературу, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення бібліографічного опису подано у додатку В. Складання списку повинно йти в алфавітному порядку. У випадку, коли в роботі використовується кілька праць одного автора, враховується принцип хронології, тобто за роком видавництва.

Якщо у списку є скорочення – перед списком літератури на окремому аркуші друкується список скорочень.

Наявність у роботі різних джерел, різних за повинна знайти відображення у списку. Так, якщо використані неопубліковані джерела, їх необхідно виділити при складанні бібліографії в окрему групу. Виділення групи періодичних видань робиться у випадку використання в роботі в якості джерел газет та журналів.

Місце видань, за виключенням наступних столиць держав, пишуться повністю: Запоріжжя, Донецьк, Львів, Відень тощо. Виключення: К. (Київ), М. (Москва), Л. або СПб. (Ленінград, або Санкт-Петербург), N.Y. (Нью-Йорк), L. (Лондон), Р. (Париж).

 

Порядок розміщення джерел та літератури:

Джерела

Неопубліковані джерела

1.

2.

Опубліковані джерела

3.

4.

Монографії та статті

4.

5.

6.

 

Періодичні видання

7.

8.

9.

Довідкові видання

10.

11.

 

5.7. Додатки

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках і розміщують їх у порядку появи в тексті роботи.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.