Білет №10.дайте характеристику найбільш ефективних видів виховної роботи в пед..ун-ті.

Належать бесіди, лекторії, зустрічі, екскурсії, турніри, КВК, вікторини, інформац.-пізнавальні години, гурткова робота, круглі столи, ділові зустрічі, дискусії, представлення майб.професії, темат.конференції, диспути, брифінги, літ-ні читання, усні журнали, чит.конференції, тематич.вечори та вечори відпочинку, свята, обряди, участь у держ.акціях, дні фак.-ту, участь у студ. Олімпіадах, робота клубів за інтересами, огляди худ.самодіяльності, конкурси, культпоходи до театрів, музеїв, виставки та ін.. Велика роль куратора. У змісті виховної роботи виділ.осн.напрями: гуманістичне, нац..-громадське, моральне, правове, політ, еколог., фізичне, естетично-художнє. «Зорепад», «Театр казок»,» Випускник року».

 

№11. Висвітліть особливості проведення професійної підготовки фахівців за освітнім напрямом «Корекційна освіта» в сучасних умовах.

Майбутнього вчите-ля-дефектолога слід навчити створювати ці умови як у загальному педагогічному процесі, так і при викладанні окремих навчальних предметів.

Організація навчання потребує добору вчителем мети, змісту і методів. З практики відомо, що визначення дидактичної мети і змісту не викликає у педагога труднощів, оскільки вони чітко окреслені у навчальних програмах кожного предмета, деталізовані за класами, розділами і темами; відповідно до них учитель добирає дидактичні методи і прийоми.

Значно складніше проводити корекційну роботу, оскільки спеціальної програми не існує, а значить не існує заздалегідь визначеного чіткого змісту корекції. Цей зміст зорієнтований лише загальною метою - послаблення або подолання недоліків психофізичного розвитку дітей з вадами інтелекту і подальший розвиток особистості дитини. Проте конкретні завдання корекційної роботи, її об'єкт, детальний зміст і методи кожного разу відрізнятимуться, оскільки залежатимуть від ланки навчального процесу і рівня розвитку учнів.

Учитель має оволодіти вмінням, аналізуючи загальні та індивідуальні об'єкти корекції учнів, обирати на кожен урок відповідні і розв'язувати не всю низку корекційних завдань, а лише ті, що зумовлені дидактичною метою уроку і характером навчального матеріалу. На уроці розв'язується кілька корекційних завдань, решта в цей час не актуалізується. Проте на наступних уроках, згідно з навчальними цілями і характером матеріалу, провідними стають інші корекційні завдання. Головне, щоб учитель проводив корекційну роботу в системі, щоб виділена ним певна ланка підпорядковувалася загальним корекційним цілям і була інтегрованою зі змістом навчального предмета.

Особливе значення при цьому мають відповідно дібрані та корекційно спрямовані методи навчання учнів. Г. Дульнєв стосовно цього зазначає, що темпи розвитку дитини можна значно прискорити завдяки відповідній організації методики навчання. Це означає, що вчитель має володіти вмінням поєднувати корекційні прийоми з дидактичними методами.

З'ясувалося, що вчителі-дефектологи правильно визначаючи мету корекції, її зміст, не завжди знають як їх реалізувати. Тому часто ця мета штучно приєднується до навчального компонента, а спроби її реалізувати здійснюються лише через дидактичні засоби. На жаль, під час підготовки студентів не приділяється достатня увага методичним умінням корекційної діяльності, у майбутніх учителів-дефектологів формують переважно вміння діагностичної, організаційної та інформаційно-пояснювальної діяльності. Тому на практиці вчитель виявляється безпорадним - він знає особливості психофізичного розвитку дитини з вадами інтелекту, добре володіє методиками навчання, проте не вміє їх корекційно спрямувати.

Часто корекційна спрямованість навчання не реалізується повною мірою, оскільки вчитель не знає, як оцінити ефективність її впровадження. Відтак необхідно розробити показники результативності корекційного впливу у процесі навчання. Такими критеріями, зокрема, можуть стати:

§ якісне і кількісне полегшення структури дефекту;

§ виправлення недоліків і перехід скоригованої вади до позитивних можливостей дитини;

§ підвищення рівня актуального розвитку і, як наслідок, збільшення зони найближчого розвитку;

§ свідоме користування дітьми набутим досвідом;

§ накопичення і позитивна зміна властивостей особистості.

Користуючись цими критеріями, вчитель може зробити висновки щодо правильності та якості корекційної роботи. Висвітлювати їх можна у індивідуальних картках розвитку дитини через певні проміжки часу (оптимальними можуть бути календарні навчальні терміни - чверть, півріччя, рік).

Підставою для цього стануть результати роботи психолога, логопеда, інших спеціалістів, оцінка рівня сформованості знань, умінь і навичок учня. Дидактичним показником при цьому виступатиме традиційна оцінка знань, умінь і навичок. Проте вона має узгоджуватися з результатами корекційної роботи.

Таким чином, у корекційній роботі вчителя-дефектолога можна виділити: діагностико-корекційну, корекційно-розвивальну, корекційно-профілактичну, корекційно-виховну, навчально-корекційну діяльність. Проте доцільніше говорити про корекційно-педагогічний процес у цілому, що охоплює навчання, виховання, розвиток і корекцію.

Вищевикладене дає змогу сформулювати напрями подальших досліджень проблеми, зокрема: уточнення принципів корекційно-педагогічної діяльності; характеристика її змісту й основних напрямів, узагальнення й подальша розробка корекційно-методичних прийомів, деталізація засобів корекції, пошук шляхів практичної інтеграції дидактичних і корекційних засобів впливу на учнів з вадами інтелекту тощо.

№12. Дайте визначення «спеціальна категорія»

Об'єктом спеціальної педагогіки є спеціальна освіта осіб з особливими освітніми потребами як соціокультурний, педагогічний феномен.
Суб'єктом вивчення та педагогічної допомоги, яка надається в системі спеціальної освіти, є людина з обмеженими можливостями здоров'я і життєдіяльності, що має внаслідок цього особливі освітні потреби.
Предмет спеціальної педагогіки - теорія та практика спеціальної освіти, що включає в себе вивчення особливостей розвитку та освіти людини, що має обмежені можливості життєдіяльності, особливостей його становлення та соціалізації як особистості, а також використання цього знання для знаходження найкращих шляхів, засобів, умов, які забезпечать корекцію фізичних чи психічних недоліків, компенсацію діяльності порушених органів та систем організму та освіта такої людини з метою його соціальної адаптації та інтеграції в суспільство та забезпечення йому можливості максимально незалежного життя. Маючи із загальною педагогікою єдину кінцеву мету - досягнення розвивається особистістю соціалізації та самореалізації, спеціальна педагогіка підкреслює в цій меті сутнісний для людини з обмеженими можливостями життєдіяльності сенс: досягнення їм максимально можливої ​​самостійності і незалежного життя як високої якості соціалізації і передумови для самореалізації. Спеціальна педагогіка має і систему цілей, без досягнення яких неможлива ні соціалізація, ні самореалізація людини з обмеженими можливостями. До числа цілей більш загального рівня відносяться: корекція вади, його компенсація педагогічними засобами; абілітація (стосовно до дитячого і раннього віку) і реабілітація, в першу чергу соціальна і особистісна. Досягнення цих цілей спеціальної педагогіки стає можливим тоді, коли досягнуті конкретні цілі навчання і виховання, освіти в цілому, тобто коли в наявності позитивні результати корекції і компенсації недоліку. Наприклад, для осіб з вадами зору - це оволодіння спеціальними засобами читання і письма, орієнтування в просторі; для нечуючих - оволодіння навичками сприйняття мовлення з читання з губ говорить і з використанням залишкового слуху та ін До специфічних конкретним цілям можна віднести і компоненти особистісної реабілітації - виховання почуття власної гідності, подолання почуття малоцінності, маргінальності або завищеної самооцінки, формування адекватних форм соціальної поведінки і деякі інші.
Для досягнення зазначених цілей спеціальна педагогіка вирішує цілу систему завдань: вивчає педагогічні закономірності розвитку особистості в умовах обмежених можливостей життєдіяльності;
у відповідності зі структурою порушення і соціально-особистісним умовами його прояви визначає корекційні та компенсаторні можливості конкретної людини з конкретними порушенням;
визначає і обгрунтовує побудова педагогічних класифікацій осіб з обмеженими можливостями здоров'я та життєдіяльності;
вивчає закономірності спеціальної освіти, існуючі педагогічні системи освіти осіб з обмеженими можливостями, прогнозує виникнення і розвиток нових педагогічних систем;
розробляє наукові основи змісту освіти, принципи, методи, технології, організаційні умови спеціальної освіти; розробляє і реалізує освітні корекційно-педагогічні, компенсаційні та реабілітаційні програми освіти осіб з обмеженими можливостями; вивчає та здійснює процеси соціального та середовищного адаптування, абілітації та реабілітації, інтеграції осіб з обмеженими можливостями на різних щаблях життєвого циклу людини; розробляє і реалізує програми профорієнтації, профконсультирования, професійної підготовки, соціально-трудової адаптації осіб з обмеженою працездатністю; взаємодіє з соціальною педагогікою по всіх проблем, що відноситься до людей, які мають обмежені можливості життєдіяльності і які виходять за рамки загальноприйнятого соціокультурного стандарту; досліджує, розробляє і реалізує педагогічні засоби та механізми профілактики виникнення порушень розвитку; спільно із загальною педагогікою розробляє і реалізує концепцію інтеграції в освіті та соціокультурній сфері, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, які мають дітей з обмеженими можливостями здоров'я і життєдіяльності.

№13. Визначте відмінності категорій «корекційна педагогіка» та «спеціальна педагогіка»

Як наукове поняття корекційна педагогіка в сучасній педагогічній науці знайшла офіційний статус зовсім недавно.

До складу дефектологической науки входять різні галузі спеціальної педагогіки та психології (олігофренопсіхологія; логопедія і психологія мовних порушень; галузі спеціальної педагогіки та психології, що вивчає складні дефекти, розумова відсталість, порушення моторно-рухової сфери та ін.)

Разом з тим, як у загальній та спеціальної педагогіки, так і в сучасній педагогічній практиці існує чимало моментів, коли буває важко дати однозначну діагноз відхилень у розвитку та поведінці дитини. У зв'язку з цим поряд з поняттями «спеціальна психологія», «лікувальна та реабілітаційна педагогіка» все частіше стало з'являтися уніфіковане поняття «корекційна педагогіка».

Цією педагогічної дефініцією в одних випадках замінюють існувало раніше поняття «дефектологія» або використовують як адекватний їй термін. В інших випадках корекційна педагогіка охоплює не тільки область спеціальних наукових знань, але й основи психолого-педагогічних знань про сутність і закономірності освіти та виховання дітей і підлітків, що мають різко виражені недоліки в розвитку психіки і відхилення в поведінці. Основною метою корекційної педагогіки є виявлення та подолання (виправлення) недоліків у розвитку особистості дитини, допомогу йому в успішному освоєнні картини світу і адекватної інтеграції в соціум.

Об'єктом корекційної педагогіки є особистість дитини, має незначні відхилення в психофізіологічному розвитку (сенсорно-рухової, соматичної, інтелектуально-мовленнєвої сферах) або відхилення в поведінці, що утрудняють його адекватну соціалізацію та шкільну адаптацію

Предметом корекційної педагогіки служить процес диференціації навчання, виховання і розвитку дітей з вадами у розвитку і відхиленнями в поведінці, визначення найбільш результативних шляхів, способів і засобів, спрямованих на своєчасне виявлення, попередження і подолання відхилень у розвитку і поведінці у даних дітей і підлітків.

Виходячи з ситуації соціально-педагогічної ситуації, в якій опиняються діти з вадами в розвитку і девіаціями в поведінці, корекційна педагогіка покликана допомогти у вирішенні таких завдань:

1. Визначити природу і сутність недоліків у розвитку і відхилень у поведінці дітей та підлітків, виявити причини та умови їх появи.

Відредагував і опублікував на сайті: РГГЕЗБ! (НЕГГвОІ)

2. Вивчити історію становлення і розвитку корекційно-педагогічної діяльності з дітьми з вадами у психофізіологічному розвитку та девіаціями в поведінці.

3. Виявити провідні тенденції в попередженні та подоланні відхилень у розвитку і поведінці дітей і підлітків, етіологію (причинно-наслідковий обумовленість) психофізіологічного розвитку та соціально-педагогічних умов життєдіяльності дитини.

4. Розробити технології, сукупність методів, прийомів і засобів корекційно-педагогічного впливу на особистість дитини з вадами у розвитку і відхиленнями в поведінці.

5. Провести аналіз загальної та спеціальної освіти дітей з вадами у розвитку і поведінці в умовах масової школи.

6. Визначити цілі, завдання та основні напрями діяльності спеціальних, корекційно-розвивальних установ і центрів соціального захисту та реабілітації дітей і підлітків.

7. Створити необхідну навчально-методичну базу у підготовці вчителя до корекційно-педагогічної роботи з дітьми та підлітками з недоліками в психофізіологічному розвитку та девіаціями в поведінці.

Неодмінною умовою виділення і функціонування будь-якої науки є створення в ній власного понятійного апарату. Оскільки корекційна педагогіка є однією з галузей педагогічних знань, то в ній поряд з власною специфічною термінологією існують і загальнопедагогічні категорії і поняття.

У корекційної педагогіки, так само як і в загальній, провідними педагогічними категоріями є навчання, виховання, розвиток.

Виховання - основоположна і змістотворних педагогічна категорія, розглядається як спеціально організована діяльність педагогів та вихованців для реалізації цілей освіти в єдиному педагогічному процесі, цілеспрямоване і організоване управління процесом формування особистості або окремих її якостей.

До суто спеціальним педагогічним поняттям ставляться «корекція», «компенсація», «реабілітація», «адаптація».

У довідковій та спеціальної дефектологической (корекційно-педагогічної) літературі (ТА Власова, В.А. Лапшин, М.С. Певзнер, Б.П. Пузанов, СП Шевченко та ін) досить глибоко і обгрунтовано розроблено понятійний апарат навчального курсу, дана характеристика провідних категорій корекційної педагогіки, похідних від них понять.

Корекція (лат. - виправлення) визначається як система спеціальних і загально педагогічних заходів, спрямованих на ослаблення або подолання недоліків психофізичного розвитку і відхилень у поведінці у дітей і підлітків. Корекція може виступати як самостійне педагогічне явище, як специфічні дії, спрямовані на часткове виправлення недоліку або подолання дефекту (корекція мовлення, вимови окремих звуків, виправлення недоліків зору), в той же час корекція може бути складовою частиною навчально-виховного процесу та виступати як цілісне педагогічне явище, спрямоване на зміну що формується особистості дитини.

У рамках єдиного педагогічного процесу корекція виступає як сукупність корекційно-виховної та корекційно-розвивальної діяльності.

Корекційно-виховна діяльність охоплює всю сукупність заходів педагогічного впливу на особистість дитини з вадами у розвитку і відхиленнями в поведінці.

№14. Назвіть основні завдання науково-дослідної діяльності викладачів і студентів в університетах

Науково-дослідницька діяльність студентів є одним із найважливіших засобів підвищення якості підготовки і виховання спеціалістів з вищою освітою, здатних творчо застосовувати в практичній діяльності найновіші досягнення науково-технічного прогресу.

Досвід свідчить, що розвиток наукових досліджень безпосередньо впливає на якість навчального процесу, оскільки вони змінюють не лише вимоги до рівня знань студентів, а й сам процес навчання і його структуру у вищій школі, підвищуючи ступінь підготовленості майбутніх спеціалістів, їхній творчий практичний кругозір.

Отже, розвиток науки у вищій школі не лише змінює зміст і значення навчальних дисциплін, а й підказує нові форми та методи проведення навчального процесу. Результати науково-дослідної роботи відбиваються в нових курсах, лекціях і практичних (семінарських) заняттях. Як свідчить практика, залучення до наукової роботи робить для студентів дисципліни, які вивчаються, предметними, стимулюючи їх засвоєння. Причому науково-дослідна діяльність є органічною частиною і обов´язковою умовою успішної роботи вищих навчальних закладів. Студенти не лише отримують найновішу наукову практичну інформацію від викладачів на лекційних і семінарських заняттях, лабораторних роботах і виробничих практиках (особливо старшокурсники), а й беруть участь у наукових дослідженнях. Отже, підвищення ефективності вузівських науково-дослідних робіт, залучення до їх виконання студентів підвищують і якість підготовки спеціалістів вищої кваліфікації. За рахунок цього вузівська наука має можливість омолоджувати наукові кадри, оскільки приплив молодих учених здійснюється постійноЦілеспрямоване виконання наукових досліджень у гуртках студентського наукового товариства, аспірантів та молодих учених у вищому навчальному закладі сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості фахівця, науковця. Організовує наукову роботу студентів випускаюча профілююча кафедра, яка є базовим методичним центром з наукової роботи зі студентами. Для керівництва науковими дослідженнями вона призначає наукового керівника (одного на 6-7 студентів).

 

№15. Схарактеризуйте напрямки науково-дослідної роботи студентів.

Науково-дослідницька діяльність студентів включає в себе два взаємопов´язані напрями:

- навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

- наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів за загально-кафедральною, загально-факультетською чи вузівською науковою проблемою.

Зміст і структура науково-дослідницької діяльності студентів забезпечує послідовність засобів і форм її проведення відповідно до логіки навчального процесу, зумовлює наступність її від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших.

Поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи забезпечує вирішення таких основних завдань:

- формування наукового світогляду, оволодіння методологією та методами наукового дослідження;

- надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

- розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

- прищеплення студентам навичок самостійної науко-во-дослідної роботи;

- розвиток ініціативи, здатності застосовувати теоретичні знання у своїй практичній роботі;

- розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

- створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у вузі резерву вчених, дослідників, викладачів.

Організаційна структура науково-дослідницької діяльності у вищому навчальному закладі може бути представлена в такому вигляді:

- проректор з наукової роботи;

- рада науково-дослідницької діяльності студентів інституту (університету) (РНДС);

- рада студентського науково-творчого товариства факультетів;

- студентські науково-творчі товариства кафедр.

Наукове керівництво студентським науково-творчим товариством здійснюється науковим керівником, який обирається Вченою радою вищого навчального закладу. Голова і члени ради призначаються наказами по інституту, факультету.

Науково-дослідницька діяльність студентів вищого навчального закладу здійснюється за основними напрямами:

- науково-дослідна робота, що є складовою навчального процесу і обов´язкова для всіх студентів (написання рефератів, підготовка до семінарських занять, підготовка і захист курсових, дипломних робіт, виконання завдань дослідницького характеру в період виробничої практики на замовлення підприємств тощо);

- науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом. Нею передбачається:

- участь у наукових гуртках, виконанні госпрозрахункових наукових робіт у межах творчої співпраці кафедр, факультетів;

- робота в студентських інформаційно-аналітичних, юридичних консультаціях, туристських фірмах, перекладацьких бюро тощо;

- рекламна, лекторська діяльність;

- написання тез наукових доповідей, публікацій тощо.

№16. Визначте специфіку написання бакалаврських, дипломних та магістерських науково-дослідних робіт.

. Наукова робота бакалаврського рівня - студентів ІV курсу

У своїх найзагальніших рисах ця наукова робота продовжує, розвиває та закріплює ті дослідницькі та початкові аналітичні навички, які були вироблені студентами роком раніше. Водночас зазначимо, що від попередньої курсової роботи наукова робота, що засвідчує і відповідає рівневі бакалавра, відрізняється:

- більшим обсягом;

- поглибленою аналітичністю;

- складністю проблеми, яка розглядається;

- свідомим застосуванням дослідницьких методів;

- ґрунтовним знанням наукової літератури з конкретної проблематики, свідченням чого є кваліфіковано зроблений у вступі чи у першому методоло-гічному розділі огляд спеціальної літератури.

Загалом обсяг бакалаврської роботи визначається характером проблеми, яка розробляється, але він не може бути меншим, ніж 35-45 друкованих сторінок.

Такий же обсяг повинна мати також бакалаврська робота у формі творчого захисту, яка від роботи, що її можна було писати на попередньому курсі, мала б відрізнятися більшою досконалістю і вагомістю запропонованого доробку, поглибленим теоретичним викладом та глибиною авторських критичних (теоретичних) міркувань, що об’єктивно мали б виникнути під час осмислення власних журналістських напрацювань.

 

1.1.3. Дипломна робота (для студентів 5-го року навчання)

Апробованою та цілком виправданою є практика, згідно з якою студенти п’ятого року навчання в університеті мають нагоду репрезентувати свій інтелектуальний доробок, як це вони могли робити, починаючи ще з третього курсу, у двох видах: традиційної наукової роботи та критичного (з елементами теоретичного аналізу) наукового осмислення власних матеріалів (творчого захисту). Роботи обох типів, які є основним документальним підтвердженням для отримання кваліфікації “спеціаліст”, виконують фактично функцію традиційного дипломного дослідження. Тому, зберігаючи власну специфіку та вже обговорені чи ті, що будуть запропоновані нижче, закони побудови наукової роботи, вони мають відповідати ще вищим стандартам, ніж навіть бакалаврська наукова робота.

Студент повинен чіткіше формулювати та глибше вирішувати наукове завдання, яке він ставить перед собою. Підвищення стандартів та вимог стосовно цих робіт відображається передусім у збільшенні обсягу робіт (таке дослідження вимагає не менше 50 стандартних друкованих сторінок).

Коли йдеться про творчий захист, то на цьому етапі вже буде недостатньо лише загального та принагідного обговорення певної теоретичної проблеми, пов’язаної із творчим доробком студента. Виникає необхідність осмислити його на ширшому науково-аналітичному тлі, застосувавши кілька наукових методів, які, принаймні у масштабах спеціального розділу (чи кількох теоретичних розділів), повинні скласти самостійну і повноцінну, хоч і відносно невелику наукову розвідку, пов’язану із тим колом проблем, які закономірно виникають при системному вивченні студентом власного твор-чого доробку.

Магістерська праця

В ієрархії студентських наукових робіт ця робота є найскладнішою та найвідповідальнішою. Оскільки в маґістратуру зможе потрапити після відповідних випробувань тільки незначне число з тих, хто починав навчання, то, відповідно, й вимоги до наукових праць, які завершуватимуть навчання в маґістратурі, будуть найсерйознішими.

Повною мірою це стосується як традиційних наукових робіт, так і творчих захистів. Якщо студенти-магістранти мають на меті обрати роботу другого типу, то вони повинні усвідомлювати, що основою таких праць можуть стати лише творчі напрацювання найвищого ґатунку. Окрім того, студентам слід орієнтуватися на те, щоб у їхніх журналістських доробках домінував аналітичний спосіб викладу (тобто, журналістські матеріали, створені на основі застосування аналітичних, оглядових та художньо-публіцистичних методів пізнання дійсності). Власне журналістська аналітика повинна стати основою чи відправною точкою для поглиблених чи розширених наукових пошуків, без яких неможливо уявити повноцінну та досконалу маґістерську працю (навіть у формі творчого захисту). Теоретико-аналітична частина магістерських робіт у формі творчого захисту повинна становити не менше половини загального обсягу праці, тобто обіймати щонайменше 40 друкованих сторінок (повний обсяг наукового дослідження повинен мати не менше 80 сторінок).

Коли ж говорити про специфіку власне наукових робіт традиційного типу, то треба відзначити, що вони мали б стати повноцінним і якісним наукових продуктом, створеним на основі попереднього досвіду написання студентських наукових робіт та доведеним до належного рівня за час інтенсивної праці в маґістратурі. Обсяг таких робіт повинен бути не меншим 80 друкованих сторінок, а його внутрішнє наповнення мають визначати ті обов’язкові елементи грамотно побудованого дослідження, які детально описані нижче.

Студенти також повинні пам’ятати, що магістерська праця вимагає обов’язкового включення у свою структуру ще одного елемента, якого могло не бути у роботах, написаних на ІІІ і IV курсах, - реферату-анотації обсягом 2-3 сторінки, написаної англійською чи німецькою мовами (детальніше обґрунтування суті та призначення анотації буде подано нижче).

Знаючи та чітко усвідомлюючи зазначені вище відмінності студентських наукових робіт на різних курсах навчання, значно легше орієнтуватися та практично застосовувати ті спільні риси, які визначають будь-яке наукове дослідження (його у жодному випадку не можна плутати із журналістським дослідженням чи розслідуванням) та кваліфікований науковий виклад.

№17. Розкрийте структурні складові наукової статті, тез, доповіді.

Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам´ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5 - 0,7 авт.арк.).

Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру:

- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв´язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);

- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);

- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);

- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);

- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

Тези (від thesis - положення, твердження) - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді - це опубліковані на початку наукової конференції (з´їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

Алгоритм тези можна подати так:

теза - обґрунтування - доказ - аргумент - результат - перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно до вимог:

- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

№18. Охарактеризуйте зміст самостійної роботи студента вищого навчального закладу.

Самостійну роботу студентів можна класифікувати за різними критеріями:

1. З урахуванням на місце і час проведення, характер керівництва і спосіб здійснення контролю за її якістю з боку викладача можна виокремити:

а) самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

б) позааудиторну самостійну роботу (3-4 години на день, у т.ч. й у вихідні);

в) самостійну роботу під контролем викладача - індивідуальні заняття з викладачем, особливості яких уже було висвітлено вище.

2. За рівнем обов'язковості виокремлюють:

а) обов'язкову, окреслену навчальними планами і робочими програмами (виконання домашніх завдань, підготовка до лекцій, практичних робіт та різновиди завдань, які виконуються під час ознайомлювальної, навчальної, виробничої, переддипломної практики; підготовка і захист дипломних та курсових робіт);

б) бажану (участь у наукових гуртках, конференціях, підготовка наукових тез, статей, доповідей, рецензування робіт інших студентів тощо);

в) добровільну (участь у різноманітних конкурсах, олімпіадах, вікторинах, виготовлення наочності, підготовка технічних засобів навчання).

3.3 огляду на рівень прояву творчості студентів виокремлюють:

а) репродуктивну самостійну роботу, що здійснюється за певним зразком (розв'язування типових задач, заповнення схем, таблиць, виконання тренувальних завдань, що вимагають осмислення, запам'ятовування і простого відтворення раніше отриманих знань);

б) реконструктивну самостійну роботу, яка передбачає слухання і доповнення лекцій викладача, складання планів, конспектів, тез та ін.

в) евристичну самостійну роботу спрямовану на вирішення проблемних завдань, отримання нової інформації, її структурування і використання в нових ситуаціях (складання опорних конспектів, схем-конспектів, анотацій, побудову технологічних карт, розв'язання творчих завдань).

г) дослідницьку самостійну роботу, яка орієнтована на проведення наукових досліджень (експериментування, проектування приладів, макетів, теоретичні дослідження та ін.).

 

№19. Назвіть основні форми та види самостійної роботи студентів.

Сучасні дидакти в організації самостійної роботи рекомендують застосовувати випереджувальні завдання (І. Трубавіна). Ці завдання спрямовані на повне або часткове попереднє самостійне вивчення студентами навчального матеріалу, який буде висвітлюватися викладачем через деякий час. Попередньо вивчений студентами матеріал можна "вкраплювати" на лекціях, семінарах у вигляді наукових доповідей, обговорювати у процесі дискусії чи пропонувати у вигляді реферату або "мікровикладання".

Латинське прислів'я засвідчує: "Книжки - друзі, книжки - вчителі". У самоосвітній діяльності джерелом інформації і порадником студенту є книга

Для оволодіння навчальним матеріалом можна пропонувати студентам різноманітні методи самостійної роботи з книгою:

Складання плану прочитаного. План - короткий, логічно побудований перелік запитань, який розкриває зміст прочитаного. Щоб скласти план студент повинен виділити головні думки, встановити зв'язки, співвідношення між ними, чітко і коротко сформулювати висновки.

Складання тез. Тези (гр. thesis - положення, твердження): 1) положення, висловлені в книзі, доповіді, статті, виписані своїми словами і розміщені в логічній послідовності. 2) коротко сформульовані положення (ідеї) доповіді, статті, лекції тощо.

Тези виражають сутність, але не наводять фактів і прикладів. Окремі тези можуть бути виписані у вигляді цитат. Вміло складені тези випливають одна з одної. Щоб не ускладнювати у майбутньому пошук за своїми записами потрібних місць у першоджерелі, корисно у контексті, при складанні плану тез давати посилання на сторінки оригіналу. Бажаним завершенням тез є власні висновки студента.

Конспектування - це стислий письмовий виклад прочитаного матеріалу, лекції, статті. Конспект містить приклади, доведення, аргументи, власні думки тощо. Наразі студенти звикають використовувати як конспект ксерокопії сторінок першоджерел. Такий підхід не сприяє глибокому засвоєнню навчального матеріалу, розвитку критичного мислення, формуванню власної точки зору. Тому слід рекомендувати студентам при використанні ксерокопій відводити широкі поля, на яких висловлювати своє відношення до опрацьованих матеріалів за допомогою коротких коментарів, знаків "?","!", підкреслювань різним кольором тощо.

Анотація (лат. annotatio -зауваження, примітка) - коротка (10-20 рядків) узагальнююча характеристика книги або статті, що може містити їх короткий зміст та оцінку і слугує для орієнтування в пошуках потрібного матеріалу. Для складання анотації слід уважно прочитати книгу, визначити кому вона адресована, ким і з якою метою може бути використана. Анотації складаються за наступною формою: прізвище та ініціали автора; назва наукової праці, вид роботи (стаття, рукопис, монографія, підручник, дисертація тощо), місто, рік, видавництво, обсяг у сторінках, основні ідеї, результати та висновки друкованої праці.

Цитата (лат. cito - наводжу) дослівно відтворений фрагмент першоджерела з указівкою на автора, повну назву його роботи, місце, рік видання і сторінку. Цитування використовують для підтвердження власної думки.

Рецензія (лат. recensio - огляд, обстеження) - коротка критична оцінка наукової доповіді, статті, реферату, наукової роботи, лекції. У рецензії здійснюється аналіз позитивних сторін і недоліків прочитаного, пропонуються аргументовані рекомендації щодо можливого удосконалення змісту чи форми подання. Рецензію слід підкріплювати науково обфунтованими доказами, фактами, поясненнями.

Реферування (від лат. ref