Відмінність злочину від інших правопорушень

Злочинвідмежовується від інших правопорушеньза такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпечності, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння, суб'єкт правопорушення.
Вперше на законодавчому рівні проблема співвідношення понять злочину й адміністративного правопорушення визначилася після прийняття в 1791 р. КК Франції. Цей законодавчий акт пропонує такий розподіл правопорушень: злочин, проступок, порушення. Ознакою, котру законодавець поклав у основу такого поділу, є тяжкість покарання, встановленого за відповідне правопорушення.[17]

Критерієм для виокремлення злочину з-поміж інших правопорушень є формальна ознака.

Тож злочин відрізняється від інших правопорушень характером і ступенем суспільної небезпечності.

Так, за характером суспільної небезпечності, вбивство, розбій, терористичний акт відрізняються від будь-якого іншого правопорушення.

За ступенем суспільної небезпечності вирізняються правопорушення, що посягають на один родовий об'єкт, але мають різні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін правопорушення. Так, адміністративне правопорушення дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП) за ступенем суспільної небезпечності (відсутність таких ознак, як особлива зухвалість або винятковий цинізм) відрізняється від злочину хуліганство (ст. 296 КК).[18]

Отже, ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами й іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками формою та видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння та його наслідками. Законодавець, найчастіше, здійснює розмежування за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди. Від цивіль­них правопорушень злочин відрізняється переважно ступенем суспіль­ної небезпечності, який, зазвичай, також визначається розміром заподія­ної шкоди. Так, умисне знищення чи пошкодження чужого майна стає злочином лише тоді, коли завдало шкоди у великому розмірі (ч.1 ст. 194), а якщо такої шкоди не було завдано, то винна особа несе лише цивіль­но-правову відповідальність, якщо дії зі знищення майна не містять за об'єктом посягання інших ознак, наприклад, хуліганства (ст. 296).

Відмінність полягає також у суб'єкті юрисдикції. Закон про кримі­нальну відповідальність приймає тільки парламент України, інші ж види відповідальності можуть визначати інші державні органи.

Тільки суд може призначати покарання за вчинений злочин, за інші правопорушення (наприклад, адміністративне) - й інші представники влади можуть визначати розмір стягнення.

Злочин тягне покарання, що має обов'язковий наслідок - судимість особи, а інші правопорушення тягнуть різні види стягнення за відсутності вказаного наслідку.

Ще одним критерієм розмежування адміністративного правопорушення та злочину є тяжкість і вид стягнення. Такі покарання, як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, громадські роботи, арешт, передбачені лише за злочини.

Злочин обов'язково вчиняється з виною (умисел або необережність), а інші правопорушення можуть тягнути відповідальність і без вини. Так, якщо 18-річний син на підставі довіреності взяв у батька автомобіль і на ньому збив людину із необережності (потерпілий загинув) - син буде притягнутий до кримінальної відповідальності за ч 2 ст. 286 КК, а батько до цивільної за ч 2 ст. 1187 ЦК (хоча його вини немає), бо шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, котра на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку.

За суб'єктом правопорушення кримінальні і інші правопорушення можуть бути також розмежовані. Суб'єктомзлочину може бути лише фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. За цією ознакою злочин можна відмежувати від цивільно-правового, а також деяких інших видів правопорушень, суб'єктом яких може бути і юридична особа. Фізична особа у цивільному праві у певних випадках може виступати суб'єктом правопорушення незалежно від віку і осудності (статті 1178, 1184, 1186 ЦК України). Суб'єктом дисциплінарного правопорушення може бути не будь-яка особа, а тільки та, на яку поширюється дія певних дисциплінарних статутів чи положень.[19]

На відміну від злочину, цивільно-правовим правопорушенням в окремих випадках може бути визнане і діяння, вчинене за відсутності вини.Так, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, може нести відповідальність за відсутності її вини (умислу або необережності), якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано:

1) каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) фізичній особі внаслідок її неза­конного засудження, незаконного притягнення до кримінальної від­повідальності, незаконного застосування як запобіжного засобу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затри­мання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встанов­лених законом. Відповідальність без вини передбачена також стат­тями 1173-1176 ЦК України.

Такі критерії, як кримінальна протиправністьікримінальна караність,дозволяють відмежувати злочини від інших правопорушень, не передбачених чинним КК і вчинення яких не створює підстави для застосування кримінальних покарань. Інакше кажучи, правопорушення, відповідальність за які не передбачена КК, не є злочинами.[20]

Відмежування злочинів від аморальних вчинківзвичайно здійснюється за критеріями кримінальної протиправності й караності, а також за об'єктом, ступенем суспільної небезпеки та де­якими іншими ознаками.

Так, суспільство може визнавати аморальними, а у деяких випадках і суспільно небезпечними вчинками самогубство і замах на самогубство, клонування людини, проведення самоабортів, свідо­ме поставлення іншої особи в небезпеку зараження на венеричну хворобу тощо, але усі ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки відповідальність за них чинний КК не встановлює. Санкціями за невиконання вимог моральності можуть бути лише певні форми морального впливу, наприклад, громадський осуд.

ВИСНОВКИ

Отже, слід підсумувати вищесказане та закріпити найважливіші моменти. Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією, воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів, крім того визначення даного терміну є однією з основних категорій карного права. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві і надається велике значення. Злочин є самостійним видом правопорушень. Основна особливість злочинів полягає в тому, що більшість із них заподіює істотну шкода (збиток) фізичній або юридичній особі, суспільству або державі, а деякі створюють погрозу заподіяння такої шкоди. Тому особи, винні в здійсненні цього виду правопорушень, залучаються, як уже вказувалося, до найбільш суворого виду юридичної відповідальності – кримінальної відповідальності.

Але крім злочину існує ряд інших правопорушень, які тягнуть за собою хоч не тільки кримінальну, а іншу відповідальність визначену законодавством. В моїй курсові роботі питання про відмінність злочину від інших правопорушень розглядається, як окреме,оскільки відіграє досить важливу роль. Отже, як вже зазначалося злочин – не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне, той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

У висновку слід зазначити також що аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Ну, і звичайно, необхідно розглянути склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Значення ч.2 ст. 11 виявляється в тому, що вона, підкреслюючи важливість такої матеріальної ознаки злочину, як його суттєва суспільна небезпечність, виключає злочин у випадках, коли вчинене діяння лише формально містить ознаки, передбачені в певній статті Особливої частини. Розрізняються злочини та інші правопорушення, насамперед, за ступенем їхньої суспільної небезпечності.

Можна дійти висновку, про те, що якщо відсутня хоча б одна ознака складу злочину, то її відсутність призводить до відсутності злочину. Немає складу злочину – немає кримінальної відповідальності. Взагалі поняття злочин – це не будь-яке діяння, а тільки винне. Інакше кажучи, діяння є злочином, коли воно вчиняється умисно або необережно, тобто винно. Невинне заподіяння будь-якої шкоди КК не карається.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Законодавчі та інші нормативно-правові акти:

1. Конституція України.: К.: Юрінком, 2004.

2. Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

3. Цивільний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 272.

Інші джерела:

4. Александрова Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. — К.: МАУП, 2004. — С. – 328.

5. Баулін Ю.В. В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; Науково-практичний коментар/ За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — С. – 1196.

6. Баулін Ю.В. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін і ін. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008. — С. – 1208.

7. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. – 416.

8. Волкотруб С.Г. Кримінальне право України. Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб і ін. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 297.

9. Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — С. – 344.

10. Кондратьєв Я.Ю. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ. вузів. / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Правові джерела, 2002. — С. – 432.

11. Мельник М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — С. – 376.

12. Михайленко П. П. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник для вузів МВС. — К.: Укр. академія внутрішніх справ МВС України, 1995 — С – 388.

13. Омельчук О.М. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 294.

14. Савченко Л. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Л. В. Савченко і ін. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. — С. – 640.

15. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Заг. частина. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. – 288.

[1] Конституція України.: К.: Юрінком, 2004.

[2] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

[3] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

[4] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012 – С. – 166.

[5] Баулін Ю.В. В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; Науково-практичний коментар/ За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — С. – 1196.

[6] Баулін Ю.В. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін і ін. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008. — С. – 1208.

[7] Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — С. – 344.

[8] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. – 416.

[9] Омельчук О.М. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 294.

[10] Кримінальний кодекс України - чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012.

[11] Бажанов М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002.

[12] Кондратьєв Я.Ю. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ. вузів. / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Правові джерела, 2002. — С. – 432.

[13] Волкотруб С.Г. Кримінальне право України. Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб і ін. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 297.

[14] Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — С. – 378.

[15] Мельник М.І. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — С. – 376.

[16] Омельчук О.М. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — С. – 294.

[17] Савченко Л. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Л. В. Савченко і ін. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. — С. – 640.

[18] Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Заг. частина. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. – 288.

[19] Баулін Ю.В. В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; Науково-практичний коментар/ За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. — С. – 1196.

[20] Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008.