Винність і караність як ознака злочину

Третя ознака - винність-вказує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини - це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Караність - це ознака, яка прямо не вказана у законодавчому визначенні загального поняття злочину, а випливає з інших ознак. Оскільки всі статті Особливої частини КК, які передбачають конкретні діяння, водночас встановлюють покарання за їх вчинення, то це є підставою вважати караність обов'язковою ознакою злочину. Вона пов'язана з такими ознаками останнього, як суспільна небезпечність, протиправність, винуватість, суб'єктність, і є похідною від них.[10]

Караність полягає у правомірній загрозі застосування за вчинення злочину покарання, встановленого у кримінально-правовій санкції.

Однак караність як ознаку злочину не можна змішувати з реальним застосуванням покарання за вчинення злочину. У кримінальному законі передбачені підстави та умови звільнення особи від покарання, що свідчить про його гуманізм і справедливість. Отже, караність не означає автоматичного покарання всіх без винятку винуватих осіб, оскільки кримінальний закон надає можливість карати лише в порядку менш жорстких санкцій, не пов'язаних з ізоляцією особи від суспільства, і переходити до більш жорстких санкцій, в яких передбачаються певні строки ув'язнення.

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна в здійсненні злочину. Винність як ознака злочину припускає наявність в особи відповідного психічного ставлення до учиненого нею. Таке відношення може виражатися у формі наміру чи необережності. Без вини немає злочину, немає і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння хоча і зроблено, але невинно, воно не може бути визнано злочином.

Невинне заподіяння шкоди вважається випадком або казусом. У Кримінальному кодексі Україні, передбачені чотири різновиди казусів або випадків, коли особа:

1) не усвідомлювала й по обставинах справи не могла усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності);

2) не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і по обставинах справи не повинна було їх передбачати;

3) особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і не могла їх передбачати;

4) передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могло їх запобігти в силу невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень.

Слово «вина» вживається в українському законодавстві й у повсякденній мові неоднозначно. У словниках енциклопедичної, етимологічних, сучасної української мови провина тлумачиться щонайменше по-різному. Кримінально-правове значення, при якому провина й винність синоніми, і виявляє собою родове поняття навмисно і необережності. Термін «винність» означає наявність у діянні особи складу злочину. На такому розумінні винності спочиває принцип презумпції невинності. У цьому випадку вина розуміється як констатація здійснення злочину, наявності в діях особи не тільки його провини, але й усього складу злочину в цілому.[11]

Полісемічність слова «вина» привела в 50-х рр. до бурхливої дискусії на сторінках юридичних журналів й у науковій літературі, а також на науково-практичних конференціях. Одні диспутанти зв'язували провину винятково з родовим поняттям навмисно й необережності. Інші розуміли її в змісті винності у здійсненні злочину. Треті думали винність підставою індивідуалізації покарання. Нарешті, четверті трактували провину як загальна підстава кримінальної відповідальності.

Щоб уникнути непорозумінь КК вживає терміни «вина» й «винність» як синоніми, що означають тільки психічне відношення особи до вчиненого у вигляді наміру або необережності.

У системі «склад злочину» мотив і мета включені в суб'єктивну сторону складу. Мотив злочину - це суспільно небезпечне спонукання до здійснення діяння. Мета - суб'єктивне подання про результат вчиненої дії (бездіяльності) і заподіяного їм наслідку. По змісту вона також суспільно небезпечна. Провина, мотив і ціль виступають детермінантою діяння. Мотиви й мети досягають властивості суспільно небезпечних після прийняття особою рішення по вільному виборі вчинити злочин. Отже, мотиви й мети, які породжують суспільно небезпечну дію (бездіяльність) і їх суспільно небезпечні наслідки, входять у структуру поводження і як мотиви й мети добровільності, волі вибору (волі) між злочинним і незлочинним варіантами поводження. Суспільно небезпечні мотиви й мети є елементами суб'єктивної сторони злочину.[12]

Таким чином, провина є обов'язковою суб'єктивною властивістю злочину. По змісту вона являє собою психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і до суспільно небезпечних наслідків такого. Безвинно немає ні злочину, ні покарання: «Nullumcrіmen, nullapoenasіneculpa»: Провина визначена як суб'єктивна підсистема, рівнозначній об'єктивній підсистемі суспільно небезпечного діяння.

 

 

Малозначність діяння

У ч. 2 ст. 11 КК передбачено положення, згідно з яким, за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані мало­значні діяння, у яких:

- формально містяться ознаки діяння, передбаче­ного КК, тобто формальна ознака злочину наявна;

- нема матеріальної ознаки злочину, тобто діяння або зовсім не містить суспільної небез­пеки, або вона є неістотною.

У зв'язку з тим, що чинний КК декриміналізував низку діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня кримінально-правова заборона їх. Малозначність діяння у зв'язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, та може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміні­стративного чи дисциплінарного. У такому разі до особи, яка його вчи­нила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплі­нарного впливу, що не є кримінальним покаранням.

У частині 2 статті 11 КК України розвивається і конкрети­зується матеріальне визначення злочину, встановлюється, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча і містить формально ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству, державі.[13]

У цій нормі підкреслюється єдність і зв'язок суспільної небез­печності і протиправності як ознак злочину. Вказуючи на відсу­тність суспільної і небезпечності малозначних діянь, законода­вець має на увазі, як це випливає із співвідношення ч. 1 і ч. 2 ст. 11 7 КК, той ступінь суспільної небезпеки, який необхідний для визнання злочином вчиненого винним діяння. Саме про та­ку суспільну небезпеку йдеться в ч. 1 ст. 7 КК.

Таке розуміння ч. 2 ст. 11 КК дозволяє вважати, що вона передбачає два варіанти:

1) діяння винного певною мірою сус­пільно небезпечне і тому може бути визнано адміністративним чи іншим правопорушенням або дисциплінарним проступком;

2) діяння винного позбавлено суспільної небезпеки взагалі і тому є не правопорушенням, а аморальним проступком, що не зачіпає норми права.

Застосування ч. 2 ст. 11 КК України за таких умов:

1. Дія або бездіяльність формально, як говорить закон, тобто з зовнішньої сторони містить ознаки діяння, передбаче­ного будь-якою статтею Особливої частини кримінального ко­дексу;

2. Вчинена дія або бездіяльність є малозначною, тобто вона або зовсім не заподіяла і не могла заподіяти шкоди, або ж заподіяла незначну шкоду об'єктові посягання.

Малозначним, діянням, наприклад, визнається придбання і зберігання особою декількох бойових патронів по пістолета Макарова, хоча ст. 263 КК формально передбачає відповідальність за такий злочин як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Малозначними визнаються і ті діяння, які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам,що охороняють­ся правом. Наприклад, Л. звинувачувався у самоуправстві (ст. 356 КК) у зв'язку з тим, що після роботи він самовільно взяв закріплений за ним вантажний автомобіль та поїхав на ньому до лікарні, де лікувалась його дружина. Через кілька годин автомобіль було повернуто. Дії за своїм характером малозначні, вони не заподіяли автогосподарству істотної шкоди, в зв'язку з чим справу було припинено за відсутністю складу злочину.

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечнос­ті вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру - діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 КК).[14]

Визнаючи діяння малозначним, потрібновраховувати не тільки фактично заподіяну ним шкоду, але й те, на що воно бу­ло направлено, до яких втрат могло призвести.

Частина 2 статті 11 КК установлює, що при малозначності дії або бездіяльності, діяння не є злочином. Таким чином, виключається злочинність, а не лише караність діяння. Тому у випадку застосування ч. 2 ст. 11 КК досудового розгляду справа припиняється на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю вдіянні складу злочину. Якщо ж до ви­сновку про застосування ч. 2 ст. 11 КК суд дійде в стадії судо­вого розгляду, то він має винести виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину (ч. 2 ст. 6 КПК України).[15]

Дія або бездіяльність, яка на підставі ч. 2 ст. 11 КК ви­знається малозначною і тому не є злочином, може бути адмі­ністративним чи дисциплінарним проступком. В таких випадках ці діяння тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарнувідпові­дальність.

РОЗДІЛ ІІ