Суспільна небезпечність, як матеріальна ознака злочину

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це - об’єктивна, суттєва властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві на певному етапі розвитку (наприклад, відносин з охорони основ національної безпеки України, охорони життя, здоров’я, свободи, власності, відносин у сфері господарської діяльності, в сфері службової діяльності тощо). Важливість, цінність суспільних, відносин, які виступають об’єктом злочину, перш, за все визначають його суспільну небезпечність, певну тяжкість, а тим самим впливають:

а) визнання діяння злочином;

б) відмежування його від інших правопорушень;

в) тяжкість злочину;

г) суворість покарання;

д) застосування певних інститутів, передбачених КК.[5]

Суспільна небезпека є об'єктивною властивістю будь-якого правопорушення, включаючи й злочин. Ця властивість полягає в тім, що злочином заподіюється або створюється погроза заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Ця шкода полягає в дестабілізації суспільних відносин, порушенні правопорядку, а також у порушенні законних прав і воль громадян й юридичних осіб. При цьому здійснення злочину досить часто сполучено із заподіянням матеріального збитку, фізичної й моральної шкоди потерпілій особі. Так, матеріальний збиток заподіюють всі корисливі злочини (наприклад, крадіжка, грабіж, розбій і т.д.). Фізичну шкоду наносять тілесні ушкодження, вбивство, зґвалтування. Моральна шкода, як правило, заподіюється злочинами, які пов'язані із заподіяння фізичної шкоди. Однак це не виключає заподіяння моральної шкоди й при здійсненні інших злочинів. У деяких випадках сам законодавець прямо вказує на заподіяння такої шкоди. Наприклад, ч.2 ст. 365 КК передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особистугідність потерпілого діями.[6]

Суспільна небезпека як властивість злочину є лише тоді, коли в наявності вся сукупність його елементів. Наявність всіх ознак злочину свідчить, за загальним правилом, і про наявність суспільної небезпеки.

Зміст суспільної небезпеки діяння загалом розкривається в ч.1 ст.1 КК України за допомогою перерахування об'єктів кримінально-правової охорони, яким заподіюється або може бути заподіяна шкода (збиток). Такими є: права й свобода людини і громадянина, власність, громадський порядок і суспільна безпека, навколишнє середовище, конституційний лад України. Виходячи зі спрямованості діяння на певний об'єкт (основні інтереси, цінності суспільства), тобто важливості об'єкта зазіхання, найбільшу суспільну небезпеку представляють злочини проти прав і воль людини й громадянина.

Суспільна небезпека злочину крім залежності від об'єкта зазіхання також залежить і від шкоди, що заподіює або може заподіяти зроблене діяння. Деякі діяння стають суспільно небезпечними з моменту здійснення дії або бездіяльності незалежно від того, які вони спричинили суспільно небезпечні наслідки. Інші ж здобувають суспільну небезпеку лише при настанні тих наслідків, які зазначені в законі. Характер наслідків, що дозволяють віднести діяння до числа суспільно небезпечних злочинів, може бути описаний по-різному. Наслідки можуть бути чітко визначені в кримінально-правовій нормі (наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, загибель людей, майновий збиток і т.д.), або носять оцінний характер (наприклад, особливо тяжкі наслідки, значний збиток, інші тяжкі наслідки й т.д.).

Злочинні наслідки подвійно впливають на суспільну небезпеку діяння: з одного боку, вони впливають на кваліфікацію злочину, а з іншого боку, відіграють істотну роль при призначенні покарання. Наприклад, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), службова недбалість (ст. 367 КК) і ряд інших діянь зізнаються законом суспільно небезпечними лише при заподіянні істотної шкоди державним або суспільним інтересам або охоронюваному закону правам й інтересам громадян; настання тяжких наслідків, заподіяних злочином, свідчить про наявність у діях особи ознак кваліфікованого складу злочину (статті 185, 186, 187 КК). Суспільно небезпечні наслідки, не передбачені диспозицією статті Особливої частини, враховуються судом при призначенні покарання як обставини, що обтяжують покарання (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК).

Суспільна небезпека злочину може також залежати від місця, часу й обстановки його здійснення. Наприклад, згідно ч. 4 ст. 407 КК самовільне залишення частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці; мародерство речей, що перебувають при вбитих і поранених - тільки на полі бою (ст. 432 КК). Здійснення злочину загально небезпечним способом є обставиною, що обтяжує покарання (п. 12 ч. 1 ст. 67 КК).

Суспільна небезпека злочину визначається залежно від форм провини, мотивів і цілей. Деякі діяння зізнаються суспільно небезпечними тільки при наявності навмисної провини (наприклад, готування, замах, співучасть або причетність), або спеціальної мети (ст. 307 КК), або особливих мотивів (зловживання владою або службовим становищем). Злочини, зроблені по необережності, являють собою меншу суспільну небезпеку, чим злочини, зроблені навмисне. У тих випадках, коли мотив і мета здійснення злочину безпосередньо зазначені в законі, вони враховуються судом при кваліфікації діяння. У всіх інших випадках вони враховуються судом при призначенні покарання.

Ознаки, що характеризують суб'єкт злочину, також впливають на суспільну небезпеку. По-перше, у КК передбачається ряд з яких суб'єктом може бути тільки особа, наділена спеціальними ознаками (військовослужбовці, посадові особи й т.д.). У той же час знижується суспільна небезпека вчиненого, якщо діяння зроблене неповнолітнім, жінкою, що перебуває в стані вагітності, особою, що перебуває під впливом сильного щиросердечного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями з боку потерпілого, під впливом погрози, примуса або в силу матеріальної, службової або іншої залежності (ч. 1 ст. 66 КК). По-друге, особа, що зробила діяння, що містить ознаки злочину, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на момент розслідування або розгляду справи судом, особа перестала бути суспільно небезпечною. Про втрату особою суспільної небезпеки свідчать не тільки об'єктивні умови її життя, але і його діюче каяття після здійснення злочину, а також його зразкове поводження й чесне відношення до виконання своїх професійних і суспільних обов'язків. Характер змін, що відбулися в обстановці, у якій перебуває особа, що вчинила злочин, може бути різним, але у всіх випадках вони повинні розривати ту сукупність причин й умов, у якій було зроблено злочин, і виключати можливість здійснення даною особою нових злочинів надалі. Наприклад, звільнення винного з посади, з використанням якої був зроблений злочин; припинення подружніх відносин, ускладнення яких послужило психологічною причиною злочину й т.п. По-третє, особа, що зробила діяння, що містить ознаки злочину, що не представляє великої суспільної небезпеки, може бути звільнена від кримінальної відповідальності. При цьому діяння, за яке особа звільняється від кримінальної відповідальності, зізнається злочином. В основу такого рішення вкладається відсутність серйозної суспільної небезпеки особистості, оскільки дана особа може виправитися без застосування покарання.

Суспільна небезпека має характер і ступінь суспільної небезпеки. Характер суспільної небезпеки, як якісна категорія, визначає, насамперед, ту або іншу групу суспільних відносин, на яку зазіхає злочин. Про характер суспільної небезпеки можна судити по значимості суспільних відносин, на які зазіхає злочин.[7]

Ступінь суспільної небезпеки злочину являє собою кількісне вираження порівняльної небезпеки аналогічних діянь однієї й тієї ж групи злочинів. Ступінь суспільної небезпеки залежить від форми провини, мотиву й мети, способу зазіхання, місця, обстановки й стадії його здійснення, ваги наслідків, що наступили, і інших обставин, при яких воно було зроблено.

Відсутність суспільної небезпеки діяння означає його не злочинність і некараність. Наявність же в діянні лише формальних ознак якого-небудь злочину не служить підставою визнання його злочином. Як показує практика нормотворчості в області юридичної відповідальності, далеко не всі суспільно небезпечні діяння законодавець по тим або інших причинах визнає злочинами, тобто не з усіма вважає потрібним боротися мірами карної репресії. Однак від того, що законодавець, за якимись причинами, не визнає те або інше суспільно небезпечне діяння злочином, це діяння не перестає бути суспільно небезпечним.