Поняття та значення стадій вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, що передують закінченому злочину, звичайно називають попередньою злочинною діяльністю.

Поняття стадій вчинення злочину різні науковці визначають практично однаково. Так, під стадіями М. Коржанський розуміє етапи підготовки і вчинення умисного злочину, які розрізняються між собою за характером здійснених дій і моменту припинення злочинної діяльності.

В. Тихий справедливо вважає, що стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення. На думку інших вчених, стадії злочину – це певні етапи в розвитку умисного злочину, які полягають в готуванні до вчинення злочину, в замаху на його вчинення і у вчиненні закінченого злочину.

Більш ґрунтовне визначення стадії вчинення злочину, на нашу думку, запропоновував А. Шевчук - це сукупність етапів злочину, що мають самостійне юридичне значення, які він проходить ступенево в своєму розвитку по висхідній від моменту задуму або підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, до закінченого злочину, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно небезпечних наслідків, що вказані у законі, для матеріальних складів.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру й тому можуть бути тільки у злочинів, учинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно наявними між ними достатньо чіткими межами. Чим повніше реалізовано умисел, тим повніше здійснено злочин і тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Згідно з п. 2 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2 при призначенні покарання відповідно до статей 65–69 КК суди мають зважати на ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, які його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Винний може закінчити діяння, але його вчинення може не вдатися, а тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину чи замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення та не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, якщо злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. У цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Кримінальне законодавство (ст. 13) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння має всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був спрямований умисел винного (ч. 1 ст. 13).

Із визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин – це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не має всіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13).

У юридичній літературі незакінчений злочин називають попередньою злочинною діяльністю, розпочатим або незавершеним злочином, невдалою діяльністю зі вчинення злочину.

При незакінченому злочині умисел винного так повністю й не реалізовується, об’єктивна сторона не розвивається, шкода об’єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об’єктивна сторона виконується, об’єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину та замах на злочин) – це нездійснена можливість завдання шкоди об’єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, що виникли всупереч волі й бажанню суб’єкта.

У закінченому злочині наявна єдність об’єктивної та суб’єктивної сторін. У такому разі винний повністю реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об’єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об’єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним, залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом.

Готування до злочину – це підшукування чи пристосування засобів або знарядь, підшукування співучасників чи змова для вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Вимоги до кваліфікації попередньої злочинної діяльності:

1) для кваліфікації скоєного як готування до злочину чи замаху на злочин слід установити наявність усіх ознак складу відповідного закінченого злочину, беручи до уваги незавершеність об’єктивної сторони;

2) попередня злочинна діяльність кваліфікується за тією ж статтею Особливої частини, що й відповідний закінчений злочин;

3) формула кваліфікації попередньої злочинної діяльності має містити посилання на ч. 1 ст. 14 або ч. 2 (3) ст. 15 КК та норму Особливої частини КК;

4) якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності.

У нормах як Загальної, так і Особливої частин КК всі кримінально-правові поняття (вина, співучасть, ознаки конкретних злочинів) сконструйовані для закінченого злочину. Тож закінчений злочин кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.

Кримінально-правове значення попередньої злочинної діяльності:

? вона має специфічну підставу кримінальної відповідальності;

? характеризується особливостями у кваліфікації деяких її різновидів;

? її беруть до уваги при призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності та покарання.

Відповідно до ч.2 ст. 68 КК України, готування впливає на призначення покарання: за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Якщо диспозицією статті (диспозицією частини статті) Особливої частини КК передбачено відповідальність за готування на злочин, покарання за такі діяння призначається без урахування ч.2 ст. 68 КК.

Відповідно до ч.3 ст. 68 КК України, замах впливає на призначення покарання: за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Коли диспозицією статті (диспозицією частини статті) Особливої частини КК передбачено відповідальність за замах на злочин, покарання за такі діяння призначається без урахування ч.3 ст. 68 КК.

Правила частин 2 і 3 статті 68 КК не можуть бути застосовані при призначенні покарання особі, яка у віці 18 і більше років вчинила злочин, за який передбачено найбільш суворий вид покарання – довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин. Однак до осіб, які вчинили готування до такого злочину або вчинення замаху на злочин у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, і яким не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, мають застосовуватися вимоги частин 2 і 3 статті 68 КК, виходячи з максимального покарання позбавлення волі на певний строк” (п. 6-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 8»).

Тому особливості призначення такого покарання як довічне позбавлення волі (можливе незастосування щодо певних осіб) не можуть впливати на визначення іншого строку покарання, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин.

Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дає змогу припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і таким чином попереджувати завдання шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.