Характеристика юридичної та фактичної помилок та їх значення для кримінальної відповідальності.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика юридичної та фактичної помилок та їх значення для кримінальної відповідальності.



Помилка у кримінальному праві – це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний або фактичний характер учиненого нею діяння та його наслідки.

Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб’єктивної сторони злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого. Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилки: юридичну та фактичну.

Юридична помилка – це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки.

Тому далі розглянемо один з видів саме помилок у кримінальному праві – юридичну помилку.

В кримінально-правовій теорії такий вид помилки іноді називають "помилкою в праві". Юридичну помилку, як правило поділяють на 3 види: помилка в злочинності діяння, помилку в кваліфікації злочину, помилку у виді та розмірі покарання. Така позиція має право на існування, але вважаємо за доцільне виділити чотири види таких помилок, враховуючи, що помилка в злочинності діяння підрозділяється на два підвиди, які мають самостійне кримінально-правове значення:

1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Так, особа вважає, що його дії злочинні і тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони Кримінальним кодексом не передбачені. Наприклад, особа вважає, що порушення правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень є злочином. Однак кримінально-правова заборона такого діяння відсутня, і воно визнається адміністративним правопорушенням. Діяння, передбачене кримінальним законом, не може тягнути кримінальну відповідальність внаслідок відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину.

Тому при такій помилці особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Така помилка наявна, коли особа думає, що вчинене їм діяння не тягне кримінальної відповідальності, але Кримінальний кодекс відносить таке діяння до злочинів.

Так, В., захищаючи від нападу, перевищив межі необхідної оборони і вбив посягаючого. Його дії були кваліфіковані як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Адвокат подав скаргу, вказуючи на неправильність кваліфікації, аргументуючи це тим, що В. вважав, що діяв в межах необхідної оборони і тому не повинен нести кримінальну відповідальність.

Таким чином, незнання умов правомірності при необхідній обороні (ст. 36 КК) не виключило кримінальної відповідальності В. Більшістю вчених і практичних працівників це правило визнається непорушним.

Тобто, у відповідності до ст. 68 Конституції України „незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності”, в нашій ситуації це правило можна перефразувати „незнання положень кримінального законодавства не звільняє особу від кримінальної відповідальності”.

Але можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не тільки не знала про неї, але і не могла знати в тих умовах, у яких вона знаходилася в момент порушення цієї заборони (знаходилася у закордонному відрядженні чи була важко хворою та в інших випадках). У таких випадках кримінальна відповідальність повинна виключатися унаслідок відсутності вини.

3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

Так, наприклад особа вчиняє крадіжку майна з магазину та вважає, що його дії охоплюються ч.3 ст. 185 КК (вчинення крадіжки шляхом проникнення в приміщення), але слідчий кваліфікує його дії як крадіжка вчинена у великих розмірах (ч.4 ст. 185 КК). Така помилка особи, як правило, не впливає на кваліфікацію і тягне кримінальну відповідальність особи.

Хоча може бути і інша ситуація: до особи звертається його товариш, який просить його сховати від працівників міліції, які розшукують його за вбивство. Під час обшуку в будинку, особу винну у вбивстві затримують. Особа, яка сховала свого товариша зізнається, що його приховала (приховала саме вбивцю), тобто вчинила злочин, передбачений ст. 396 КК. Але під час досудового слідства було встановлено, що товариш вчинив вбивство, передбачене ст. 116 КК „Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання”, тобто злочин середньої тяжкості. Враховуючи це, особа, яка приховала злочинця, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 396 КК. В такій ситуації помилка в кваліфікації не тягне взагалі кримінальної відповідальності. Це пов’язано з тим, що така помилка в більшій мірі відноситься до помилки у злочинності діяння, яка, як було зазначено не тягне кримінальної відповідальності особи.

4) Помилка у виді чи розміру покарання.

Така помилка не впливає на відповідальність, тому що вид і розмір покарання перебувають за межами суб'єктивної сторони.

Наприклад, особа ухиляється від сплати податків на суму 85 тис грн. (станом на 1 квітня 2004 року) і вважає, що за такі діяння може бути призначене покарання у виді позбавлення волі. Згідно ч.1 ст. 212 таке діяння карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (цікаво, що максимальний розмір штрафу складає 8 тис. 500 грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Тому уявлення особи про вид покарання за суспільно небезпечне діяння не впливає, як на кваліфікацію злочину, так і на призначення саме покарання передбаченого санкцією ч.1 ст.212 КК.

Таким чином, юридична помилка особи, що вчинила злочин, як правило (крім помилки особи у злочинності діяння), не впливає на кримінальну відповідальність, тобто, ні на кваліфікацію, ні на розмір і вид визначеного судом покарання.

Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про обставини, що утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину.

У теорії кримінального права переважно виділяють такі види фактичних помилок:

помилка в ознаках об'єкта злочину (помилка в суспільних відносинах, помилка в предметі злочину, помилка в потерпілому від злочину);

помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину (помилка в засобах вчинення злочину, помилка в розвитку причинного зв'язку, помилка в суспільно небезпечних наслідках, помилка при „відхиленні в дії”).

Спочатку розглянемо правила кваліфікації діянь при помилці в об'єкті та предметі. Вчиняючи злочин особа може помилятися в характері суспільних відносин чи в предметі злочину або в потерпілому, завдаючи шкоду іншому об’єкту або здійснюючи злочинний вплив на інший предмет чи потерпілого.

Помилка в об’єкті, на нашу думку, має такі види:

помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об’єкті злочину;

помилка в предметі злочину;

помилка в потерпілому від злочину.

Така класифікація випливає із конструкції об’єкта злочину, як елементу складу злочину. Всі ці види помилок пов’язані між собою. Тому цілком ймовірними є варіанти, коли співпадають помилка в суспільних відносинах і помилка в предметі злочину або помилка в потерпілому від злочину. Враховуючи формулювання питань, викладених в плані, розглянемо спочатку помилку в об'єкті та предметі злочину.

Помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об’єкті злочину поділяється, на думку М. Коржанського, на помилку в родовому, видовому та безпосередньому об’єкті. Вважаємо за основу взяти цю класифікацію, але при цьому виключити помилку у видовому об’єкті, зважаючи на спірність цього об’єкта в теорії кримінального права.

При помилці в родовому об’єкті:

а) скоєне кваліфікується як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований умисел.

б) якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об’єкта посягання, то скоєне кваліфікується як закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода.

в) якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об’єкті скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований злочин, та закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода.

Помилка в безпосередньому об’єкті поділяється на два підвили:

а) помилка в основному безпосередньому об’єкті. В такій ситуації особа, бажає завдати шкоду одному основному безпосередньому об’єкту, але реально завдає іншому тотожному основному безпосередньому об’єкту.

Так, наприклад, особа прагне вбити П., але помиляється і вбиває Р. Дії особи кваліфікуються за ч.1 ст. 115 КК. Тобто, така помилка на кваліфікацію не впливає, бо життя кожної людини знаходиться під рівною кримінально-правовою охороною.

б) помилка в додатковому безпосередньому об’єкті.

Це може відбуватися коли особа, завдаючи шкоду основному безпосередньому об’єкту бажає завдати шкоду обов’язковому додатковому об’єкту, але завдає шкоду факультативному додатковому об’єкту. В таких випадках необхідно керуватися правилами кваліфікації конкуренції кримінально-правових норм чи множини злочинів.

Далі розглянемо помилку в предметі злочину.

Помилка в предметі має такі види:

помилка в предметі в межах однорідного посягання.

Згадаємо, хоча б ситуацію у відомому художньому фільмі „Бережись автомобіля”, коли Юрій Дєточкін викрадає автомобіль, який вважає належним хабарнику, але потім з’ясовується, що він є власністю іншої особи. Така помилка на кваліфікацію не впливає. Це може мати значення при викраденні предмета злочину (наприклад при крадіжці), якщо завдається більш значна шкода, але це вже помилка в наслідках злочину, яка буде розглянута далі.

помилка в предметі в межах різнорідного посягання.

Наприклад, особа викрадає крейду, але вважає, що це наркотичні засоби. Дії особи слід кваліфікувати як замах на викрадення наркотичних засобів (ч.2 ст.15, ст. 308 КК).

Тобто, дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який прагнула вчинити особа.

помилка на відсутній предмет.

Наприклад, особа проникає в магазин для викрадення грошей, але вони були здані в банк і тому особа не змогла реалізувати свій умисел. Такі дії кваліфікуються як замах на злочин, який прагнула вчинити особа.

Помилка в потерпілому полягає в тому, що суб'єкт, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, у результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Так, винна особа з метою помститися знайомому вбиває, як він вважає, саме його. Враховуючи що злочин відбувся вночі, злочинець помилився і вбив зовсім іншу особу, а не свого знайомого.

Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, тому що не стосується обставин, що були ознаками складу злочину. Винний посягав на життя людини і свій умисел реалізував. Дії в таких випадках кваліфікуються як закінчений злочин – вбивство (ч.1 ст. 115 КК).

Однак у деяких випадках помилка в особі потерпілого в той же час виявляється і помилкою в родовому об'єкті. Наприклад, посягаючи на життя державного діяча, суб'єкт помилково убив громадянина, що не мав ніякого відношення до цього державного діяча. У цьому випадку замість посягання на безпеку держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування) (ст. 112 КК) було вчинено посягання на життя (ст. 115 КК).

Вчинене в таких випадках повинне кваліфікуватися за спрямованості умислу як замах на злочин, що мав намір вчинити винний (ст. 112 КК - посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює, як відомо, замах і вбивство), і вбивство людини (ч.1 ст. 115 КК).

Тому, якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об’єкті дії винної особи слід кваліфікувати за спрямованості умислу як замах на злочин, який особа прагнула вчинити, і закінчений злочин, який особа насправді вчинила.

Так само вирішується питання й у випадках, коли посягання обумовлене певним станом потерпілого, наприклад, вагітністю, безпорадним станом і т.п. (які винна особа усвідомлює), якщо визначення цієї обставини впливає на кваліфікацію. Так, П., бажаючи убити свою вагітну дружину, убив помилково сторонню жінку, яка у стані вагітності не перебувала. Його дії, на перший погляд, містили лише склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК. Однак, зважаючи на спрямованість умислу, вони були правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 і п. "2" ч. 2 ст. 115 КК та ч. 1 ст. 115 КК.

Замах з непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли винний застосовує помилково чи через незнання такі засоби, за допомогою яких через їх об’єктивні властивості неможливо вчинити злочинне діяння. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди.

Можна виділити 2 підвиди помилок вчинення злочину з непридатними засобами:

1) вчинення злочину з абсолютно непридатними засобами. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину, зокрема настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, спроба отруїти людину водою, зібраною на кладовищі, яку особа помилково вважає отрутою).

При цьому особа через свою повну неосвіченість не розуміє, що ці засоби не можуть завдати шкоди іншій особі або використовує забобонні засоби (ворожба, закляття)і тому вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

2) вчинення злочину з відносно непридатними засобами. Відносно непридатні ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї (автомата), яка виявилась несправною (зіпсованою).

Так, особа підкладаючи вибухівку в літак вважає, що загине його дружина, але при цьому усвідомлює реальну можливість загибелі і сторонніх осіб. При цьому вибухівка повинна була спрацювати від дзвінка на мобільний телефон, приєднаний до вибухівки. Але, внаслідок розрядки батареї мобільний телефон не спрацював і вибуху не відбулося. Дії особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство за ч.2 ст. 15 і п.5 ч. 2 ст. 115 КК.

Тобто, в таких ситуаціях дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який вона прагнула вчинити.

Під помилкою у розвитку причинного зв'язку слід розуміти неправильне уявлення винної особи про дійсний розвиток причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням та злочинними наслідками.

Під час кваліфікації злочинів не завжди звертається увага на причинний зв'язок. Так згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” при кваліфікації діяння як умисного вбивства, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації такого злочину як умисного вбивства значення не має. Тобто органам досудового слідства та суду необхідно звертати на наявність саме причинного зв’язку між діянням та наслідками у виді смерті потерпілої особи, а не зважати на час настання смерті. Але на практиці це положення часто порушується: якщо смерть настала через певний проміжок часу і недостатньо інших доказів умислу винної особи (особливо, коли злочинець не виявлений) дії особи кваліфікуються за ч.2 ст.121 КК.

Тому для вирішення питання про вину особи має значення не тільки діяльність правоохоронних органів та суду по з’ясуванню причинного зв’язку але й уявлення винної особи про характер причинного зв'язку. Зрозуміло, що при кримінально-правовій оцінці діяння не можна вимагати від суб’єкта кваліфікації повного доказу усвідомлення винною особою причинного зв'язку у всіх аспектах. Достатньо того, що винна особа усвідомлює розвиток причинного зв'язку в загальних рисах.

Тому помилка особи саме в деталях розвитку причинного зв’язку на кваліфікацію не впливає. Так, якщо особа, бажаючи вбити конкретну людину, підкладає вибухівку в автомобіль і вважає, що смерть настане від вибуху, а в дійсності потерпілий помер від того, що його під час вибуху викинуло з автомобіля і він отримав забій головного мозку від удару об стовбур дерева, то така невідповідність передбачуваного і реального розвитку причинного зв'язку не виключає умислу на вбивство і відповідальність настає саме за вбивство, тому що винний не помилявся в загальних рисах настання смерті від вибуху і усвідомлював, що смерть настане через вплив вибухової хвилі на тіло потерпілого.

Помилка особи в загальних рисах причинного зв'язку впливає на кваліфікацію злочину (на визначення форми вини, стадії вчинення злочину і відповідальності). Тому що помилка в цих загальних рисах причинного зв'язку виключає відповідальність особи за ті бажані або передбачувані злочинні наслідки, якщо при цьому має місце суттєва розбіжність між тим, яким чином повинні були настати наслідки і фактичним розвитком причинного зв'язку.

В даній ситуації винна особа помилилась в загальних рисах причинного зв’язку, тобто П., поставивши потерпілих у небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги, передбачав, що можлива смерть потерпілих при таких обставинах, але смерть Т. настала не від залишення в небезпеці, а у зв'язку із ДТП. Тому така помилка в загальних рисах причинного зв’язку не тягне кримінальну відповідальність за ті наслідки, які вже поставлені у вину особі.

Якщо особа робить постріл в потерпілого з метою вбивства, але тільки важко ранить його, а потерпілий помирає внаслідок помилки лікарів під час проведення операції, то така помилка в розвитку причинного зв’язку суттєво впливає на кваліфікацію. Винній особі не можна поставити у вину смерть потерпілого, бо в розвиток причинного зв’язку втрутились інші обставини, які не залежали від волі винної особи. Тому такі дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство. Кваліфікація злочину не зміниться, навіть, якщо б смерть все рівно настала і без хірургічного втручання лікарів.

Помилка щодо ознак, які характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці щодо кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків.

Помилка особи щодо кількісної характеристики наслідків на кваліфікацію вчиненого не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі при вчиненні певного злочину. Так, у примітці до ст. 185 КК установлений великий розмір матеріальної шкоди – якщо вона в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тобто розмір шкоди, що перевищує цю суму, але не більше 600 неоподатковуваних мінімум доходів громадян (особливо великий розмір) розглядається як великий і на кваліфікацію не впливає.

Якщо особа бажала завдати більш тяжкої шкоди, але збитки, які настали є менш тяжкими, то діяння особи слід розглядати як замах на завдання більш тяжкої шкоди. Тобто, якщо умисел винного був спрямований на завдання шкоди у особливо великому розмірі, а він фактично виявився меншим, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на викрадення в особливо великому розмірі, тому що здійснити це винний не зміг з причин, що не залежать від його волі.

Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, що фактично настала, і, навпаки, у передбаченні шкоди, що не наступила.

У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне заподіяння шкоди, якщо особа повинна і могла його передбачати. Так мисливець Н. зробив постріл в кущі (на звук) на полюванні, при цьому чітко не бачив, що там знаходиться, вважаючи, що це рухається кабан. Насправді, виявилося, що в кущах знаходився інший мисливець, який загинув внаслідок цього пострілу. Н., звичайно, не передбачав такого наслідку, хоча повинен та міг це передбачити, зважаючи на спеціальні правила поводження з вогнепальною зброєю та загальні правила полювання. Тому його дії були правильно кваліфіковані як вбивство через необережність (ч.1 ст. 119 КК).

В другому випадку відповідальність може наступити за замах на злочин (при наявності прямого умислу). Так, пошкодивши гальма на автомобілі винна особа, бажала смерті потерпілого (власника транспортного засобу).

Внаслідок ДТП водій отримав тяжкі тілесні ушкодження. Дії винної особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство (ч.1 ст. 115 КК),

Кваліфікація посягання при "відхиленні дії" залежить від того, чи на тотожні (рівноцінні) об'єкти було спрямоване злочинне посягання чи ці об'єкти є різнорідними.

Якщо відповідальність за бажану і реально заподіяну шкоду передбачена однією й тією самою нормою Особливої частини КК, тобто якщо об'єкти співпадають, то скоєне кваліфікується за фактичними наслідками, оскільки закінчений злочин охоплює замах на злочин. Така кваліфікація можлива при умові, що вина стосовно "відхиленої дії" також умисна.

Так, якщо особа стріляє з автомата в конкретну особу, яка знаходиться в натовпі і при цьому вбиває іншу, сторонню особу – її дії кваліфікуються лише за п.5 ч.2 ст. 115 КК. Додатково кваліфікувати його дії як замах на вбивство за ч.2 ст. 15 та п.2 ч.2 ст. 115 КК не потрібно враховуючи, що закінчений злочин (вбивство) охоплює замах на злочин (замах на вбивство). При цьому ставлення до бажаної смерті конкретного потерпілого полягає у формі прямого умислу, а до фактичної смерті сторонньої особи - у формі непрямого умислу.

В ситуації, коли відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена різними нормами Особливої частини КК, тобто коли об'єкти посягання не є тотожними, скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на бажаний результат і закінчений фактично виконаний злочин.

Частково це правило реалізовано в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи”. Так, згідно вказаного пункту, якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Тобто при посяганні на життя однієї особи завдається шкода здоров’ю іншої особи. Якщо смерть потерпілого не настала, а іншій особі завдані тяжкі тілесні ушкодження, - дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство і умисне тяжке тілесне ушкодження.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.015 с.)