Поняття множинності злочину та її відміна від одиничного злочину.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття множинності злочину та її відміна від одиничного злочину.



1. Поняття та види одиничних злочинів.

Одиничний злочин наявний, якщо його передбачено кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи із соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Із цього погляду, одиничний злочин – це крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.

Одиничні злочини поділяються на прості й ускладнені одиничні злочини.

Розглянемо спочатку прості одиничні злочини.

Під простим одиничним злочином в теорії кримінального права розуміється злочин, який характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення його об'єктивних та суб'єктивних елементів.

Найбільш точною є класифікація простих одиничних злочинів, яка запропонована академіком Ю. Бауліним. Він виділяє такі види простих одиничних злочинів: 1) злочини з одним діянням, так звані злочини з формальним складом (наприклад, завідомо неправдиве показання, погроза вбивством тощо); 2) злочини з двома діяннями, що передбачені законом як обов'язкові (наприклад, зґвалтування (зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи); 3) злочини з двома чи більше діяннями, що передбачені в законі як альтернативні (наприклад, державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України); 4) злочини з одним діянням і одним наслідком, так звані злочини з матеріальним складом (наприклад, таким злочином є кра­діжка: одна дія – таємне викрадення майна й один наслідок – майнова шкода власнику; вбивство, в якому дія (бездіяльність) спри­чиняє смерть потерпілого); 5) злочини з одним діянням та декількома наслідками, які передбачені в законі як альтернативні (наприклад, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину).

Отже, простий одиничний злочин характеризується на­явністю однієї дії (бездіяльності) й одного наслідку чи однієї дії та декількох наслідків або, нарешті, наявністю альтернативних дій.

Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК, порушення ядерної чи радіаційної безпеки – за ч. 1 ст. 274 КК.

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивні та суб’єктивні сторони вчиненого. Як правило, виділяються такі види ускладнених одиничних злочинів: триваючі, продовжувані, складені злочини. Останнім часом, до ускладнених деліктів стали відносити злочини з двома діями, з альтернативними діями і злочини, які кваліфіковані наявністю додаткових тяжких наслідків. Так, окремі науковці (А. Наумов, Б. Леонтьєв, І. Тяжкова) розрізняють такі види одиничних ускладнених злочинів, як: продовжуваний, триваючий, складений (двохоб’єктний), злочини з альтернативними діями (бездіяльністю), злочини, які характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками). Інші вчені (Г. Криволапов) доповнють цей перелік злочинами, які вчиняються шляхом повторних (тотожних, однорідних або різнорідних) дій, а З. Незнамова, і В. Попов - злочинами з ускладненою суб’єктивною стороною. Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.

У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів (ст. 264), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212) тощо.

Винний у триваючому злочині ніби перебуває в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується неперервним здійсненням складу закінченого злочину. Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не переривається новими злочинними актами, він ніби “тягнеться” за першим злочинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: від моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до банди: як тільки відбувся такий вступ (дія), цей злочин учинено й відтак він увесь час триває. Те ж можна сказати й про інші триваючі злочини, зокрема про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин, і він триває певний час на стадії закінченого злочину.

Отже, можна зробити висновок, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Наприклад, незаконне позбавлення людини волі починається зі вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування; початок ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) – невиконанням винним рішення суду, що зобов’язує сплачувати аліменти. Із цього моменту й починає тривати злочин, тому він і називається триваючим.

В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується й тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.

Триваючий злочин – це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей – за ст. 164 КК. Тривалість перебування особи в стані неперервного вчинення злочину, тобто тривалість власне злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте береться до уваги судом при призначенні покарання.

Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на єдину мету, що складають єдиний злочин. У ч. 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, що складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання–одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.

Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:

1) він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

2) усі ці діяння об’єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети;

3) тому вони й розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;

4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декілька прийомів, його дії охоплюються, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185 КК; якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то це один продовжуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369 КК. Або, нарешті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання для підприємства певних товарів, але розтратив цю суму, програвши її в казино протягом кількох днів, кваліфікують це як продовжувану розтрату, відповідальність за яку передбачено ч. 1 ст. 191 КК.

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого із декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

Відповідно до п. 6 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”, якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов’язаних з кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо.

Продовжуваний злочин не завжди судові та слідчі органи можуть відмежувати від повторності злочинів.

Так вироком Носівського районного суду від 4 грудня 2002 р. П. засуджено: за ч. 1 ст. 308 КК – на три роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 309 цього Кодексу – на два роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК – до позбавлення волі строком на три роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків йому остаточно визначено чотири роки позбавлення волі.

П. визнано винним у тому, що він у ніч на 27 липня 2002 р. проник на присадибну ділянку Д., звідки викрав коробочки маку, які містять морфін та кодеїн і належать до наркотичних засобів, котрі зберігав без мети збуту за місцем проживання та які вилучив дільничний інспектор 30 липня 2002 р.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційному поданні прокурора, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вироком суд кваліфікував дії П. за ч. 2 ст. 309 КК як незаконне виробництво та зберігання наркотичного засобу без мети збуту особою, що раніше вчинила злочин, відповідальність за який передбачено ст. 308 цього Кодексу.

Проте відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4 “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” незаконне заволодіння наркотичними засобами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, відповідальність за які передбачено ст. 308 і ст. 307 чи ст. 309 КК, але не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 цього Кодексу.

Оскільки в цьому випадку засуджений вчинив не окремі злочини щодо різних наркотичних засобів, а один продовжуваний злочин, а саме: викрадення наркотичного засобу з наступним його зберіганням без мети збуту, його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК.

Виходячи з наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України судові рішення змінила, перекваліфікувавши дії П. з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК, та призначила покарання за цією статтею у виді позбавлення волі строком на один рік шість місяців, а на підставі статей 70, 71 зазначеного Кодексу остаточно визначила чотири роки позбавлення волі.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів. Якщо триваючий злочин – це неперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більшої кількості самостійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі. Триваючий злочин – це неперервний злочин, а продовжуваний – ніби “перерваний” злочин. Окрім того, триваючий злочин характеризується вчиненням однієї дії чи бездіяльності. Продовжуваний злочин складається з декількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.

Складений злочин (складний) – це злочин, який складаєть­ся з двох або біль­шої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгляда­ти їх ві­д­о­кремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але вна­слідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

У КК такі злочини передбачено в багатьох статтях. Наприклад, розбій – ст. 187 КК, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Можна визначити такі ознаки складеного злочину:

1) він складається з двох або більшої кількості злочинних діянь;

2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їхніх зв’язків, поширеності розглядаються законодавцем як єдиний одиничний злочин;

4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як єдиний складений злочин.

Цікаві правила кваліфікації складених злочинів та відмежування їх від сукупності злочинів запропонував ПВСУ у постанові від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”:

які стосуються сукупності злочинів:

а) якщо у складі злочину передбачене діяння, окремі прояви якого у поєднанні з відповідними обставинами утворюють склад іншого злочину, то такі прояви, як правило, повинні отримувати окрему кваліфікацію. Так, за сукупністю злочинів необхідно кваліфікувати використання завідомо підробленого документа чи самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи при шахрайстві тощо (п.10 вказаної ППВСУ);

б) коли таке діяння виходить за межі складу певного злочину, воно має кваліфікуватись окремо і утворює сукупність злочинів (наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, при вчиненні розбою або вимагання кваліфікується за частиною четвертою статті 187 або частиною четвертою статті 189 і частиною другою статті 121 КК). У цих випадках зміст санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК до уваги не береться (п.11 вказаної ППВСУ);

в) у разі, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК не передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких (особливо тяжких) наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність за певних умов утворює сукупність злочинів і має кваліфікуватись окремо (наприклад, спричинення таких наслідків при вчиненні злочинів, передбачених статтями 142, 144 та 228 КК) (п.13 вказаної ППВСУ);

які стосуються складеного злочину:

а) якщо у складі злочину передбачене діяння, яке у поєднанні з іншими обставинами завжди утворює склад іншого злочину (наприклад, зміст діяння полягає у застосуванні фізичного насильства при вчиненні певного злочину), то питання про його кримінально-правову оцінку необхідно вирішувати з урахуванням того, наскільки охоплюється складом цього злочину таке діяння, а також з урахуванням змісту санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК. Це правило згідно п. 11 вказаної постанови ПВСУ отримало таку релазацію: у випадках, коли складом певного злочину охоплюється вчинене одночасно з цим злочином відповідне діяння і санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК встановлене за цей злочин більш суворе максимальне основне покарання, ніж за відповідне діяння, таке діяння не утворює сукупності злочинів і окремої кваліфікації не потребує (наприклад, заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження при вчиненні розбою або вимагання охоплюється відповідною частиною статті 187 чи частиною третьою статті 189 КК і окремо за відповідною частиною статті 122 КК не кваліфікується);

б) у випадках, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких (особливо тяжких) наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність охоплюється цією статтею чи частиною статті і окремої (додаткової) кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребує. Так, необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при захопленні заручників, умисному знищенні або пошкодженні майна, перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується відповідно за ч. 2 ст. 147, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 365 КК і окремої кваліфікації за відповідною частиною ст. 119 чи ст. 128 КК не потребує (п.13 вказаної ППВСУ).

У чинному КК передбачена низка складів злочинів, які в літературі називають “злочини, що кваліфікуються за наслідками”, або “злочини, що характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків”. Зазначеною термінологією, що в принципі ідентична, намагаються показати специфіку таких злочинів. До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278), тощо.

При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидними стають їхнідва наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним у результаті вчиненого особою діяння. Так, скоєння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати в такій схемі: діяння–наслідок у формі тяжкого тілесного ушкодження–наслідок у формі смерті потерпілого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікується за наслідками. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньої “участі” в настанні додаткового наслідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той своєю чергою викликає наслідок похідний.

Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч. 2 ст. 139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричинило смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті немає проміжного наслідку. Смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) у такому разі є результатом власне діяння, а не проміжного наслідку.

Отож, якщо немає проміжного наслідку – немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.

Існують також інші особливості цих злочинів – наявність двох безпосередніх об’єктів, опосередкований характер причинового зв’язку, зазвичай, подвійна змішана форма вини – що мають важливе значення для їх характеристики, але випливають із головної, суттєвої їх ознаки, якою є наявність проміжного та похідного наслідків.

Значення одиничних злочинів

1. Поняття й характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається власне множинність злочинів. Остання містить різноманітні комбінації, “набори” одиничних злочинів – простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.

2. Поняття та види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика деяких видів одиничних злочинів необхідна для відмежування їх від близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів – від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів – від повторності злочинів тощо).

 

Множинність злочинів – це вчинення особою двох чи більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

У теорії кримінального права виникають дискусії, хто вперше визначив термін "множинність злочинів". Так В. Чубарєв вважає, що вказаний термін ввели у науковий обіг наприкінці 60-х років Р. Галіакбаров, М. Єфімов та Е. Фролов. Вони визначали множинність, як збіг "декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, у поведінці однієї і тієї ж особи".

Іншої думки притримується В. Малков, який цей момент пов'язує з появою монографії О. Яковлєва в 1960 р.

Проблема множинності має вплив не тільки на кваліфікацію злочинів та покарання за їх вчинення, але й упливає на кримінально-правову політику зокрема.

Запровадження у кримінальному законодавстві інституту множинності злочинів, передбачення правових наслідків у зв’язку з повторністю, сукупністю та рецидивом злочинів у КК є позитивним правовим явищем.

Водночас правозастосовна практика свідчить, що у зв’язку із законодавчою регламентацією кримінальної відповідальності за повторність і сукупність злочинів виникли певні колізії в напрацьованій раніше практиці стосовно кваліфікації дій, що утворюють множинність злочинів.

Загальні ознаки множинності злочинів

1. Якщо вчиняються два чи більша кількість злочинів, це значить, що заподіюється шкода чи ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.

2. Скоєння однією особою чи співучасниками двох або більшої кількості злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.

3. Учинення двох, а часто й більшої кількості злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.

4. Множинність – одне з поширених явищ у структурі та динаміці злочинності.

Передбачені у розділі VІІ Загальної частини КК повторність, сукупність та рецидив злочинів є окремими формами (видами) множинності злочинів, кожна з яких має специфічний кримінально-правовий зміст. Водночас цей зміст визначений у КК таким чином, що деякі із цих форм не виключають одна одну. Тому вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність (наприклад, вчинення грабежу особою, яка раніше вчинила крадіжку), повторність і рецидив (наприклад, вчинення вимагання особою, яка має судимість за шахрайство) (п. 2 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”).

Види(форми, прояви) множинності злочинів:

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

3) Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34).

В. Чубарєв виділяє ще два види множини злочинів: фактичну та юридичну.

Фактична множинність має місце, коли об’єктивно існує множинність злочинної діяльності, проте завдяки тому, що за підставами, передбаченими у кримінальному законі (ч.1 ст. 44 КК), раніше вчинений злочин вважається нібито не існуючим, фактично існуюча множинність злочинних діянь свого юридичного відтворення не находить. Цей різновид множинності більше цікавить кримінологію.

Юридична множинність має місце, коли кожний із злочинів, що утворюють множинність, одночасно зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи судом.

Кримінально-правову науку безпосередньо цікавить саме юридична множинність злочинів, тому її ми розглянемо більш детальніше.

Множину злочинів слід відрізняти від одиничних злочинів. Тому що поняття «множинність» вживається для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного скоєння злочинних діянь подібно до того, як термін «група» відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово.

Так, продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. За повторності тотожних злочинів говорять не про єдиний одиничний злочин, а про множинність злочинів, за якої кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв’язку, що властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині. Тобто, за повторності, злочини, що утворюють її, не об’єднані єдністю злочинного наміру та загальною метою їхнього вчинення.

За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК – залежно від того, скільки злочинів належить до цієї сукупності. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Практичне значення множинності злочинів полягає в тому, що види множини беруться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, у вирішенні питання можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Так, можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’язується з вчиненням одиничного злочину (вперше) невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48 КК).

Так, наприклад, Д. за місцем свого проживання (м. Біла Церква) з метою безкоштовного проїзду в міському та приміському транспорті, вклеїв в посвідчення залізничника видане на іншу особу, свою фотокартку. Цей підроблений документ Д. використав для проїзду в приміському дизелі від ст. Харків до ст. Полтава Південна. На вокзалі Д. був затриманий працівниками міліції і при особистому огляді було виявлено та вилучено, згідно висновку експерта, бланк посвідчення залізничника з ознаками змін первинного змісту, що виражені в приклеюванні фотокартки. Суд звільнив Д. в зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК), тому що особа вчинила злочин вперше, злочини, передбачені ч.1 і ч.3 ст.358 КК відносяться до злочинів невеликої тяжкості (ст.12 КК) і винна особа активно сприяла розкриттю злочинів та щиро розкаялась у скоєному. Виникає тільки одне питання, чому сукупність злочинів, передбачених ч.1 (підробка документів) і ч.3 (використання підробленого документа) ст. 358 КК суд розцінив, як одиничний злочин? Враховуючи ці обставини справи, вважаємо, що суд неправомірно застосував ст.45 КК при звільненні особи від кримінальної відповідальності.

Множина злочинів також має бути врахована судом при кваліфікації, призначенні покарання та звільненні від кримінальної відповідальності, на підставі ч.1 ст. 9 КК, у разі вчинення громадянином України або особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні, нового злочину на території України, після засудження за інший злочин за вироком суду іноземної держави.

Позиції судів щодо цього питання різняться. Одні суди вважають, що за ст. 9 КК враховувати вирок іноземного суду для кваліфікації вчиненого злочину за ознакою повторності не є обов’язком, а правом суду України, який розглядає справу. Деякі суди вважають, що за буквальним змістом цієї ж статті суд не повинен враховувати повторність в разі вчинення злочину за межами України, в тому числі коли особу за цей злочин засуджено вироком іноземного суду.

Так у провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя перебувала кримінальна справа за обвинуваченням Т. за ч. 3 ст. 357 та ч. 2 ст. 185 КК, який раніше неодноразово був засуджений судами СРСР та відбував покарання. Розглядаючи справу, цей факт суд врахував тільки як ознаку, що характеризує особу підсудного. При визначенні повторності та призначенні покарання судом попередні судимості Т. не враховувалися.

Ця справа свідчить про те, що суди не враховують правових наслідків вироків, винесених судами колишнього СРСР. Також суди керуються положеннями Закону від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» про те, що Україна не бере на себе зобов’язання враховувати вироки, винесені судами Азербайджану, Молдови, Вірменії, Росії, Білорусії, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизії при вирішенні питань про встановлення факту вчинення злочину повторно, порушення зобов’язань, пов’язаних з умовно-достроковим звільненням тощо.

Інші суди дотримуються думки, що чинне національне кримінальне законодавство (ст. 9 КК) визнає кримінальне законодавство інших держав і враховує правові наслідки засудження особи вироком суду іноземної держави, у зв’язку з чим повторність матиме місце і це буде враховуватися судом при постановленні вироку. У той же час деякі суди вважають, що такого роду обов’язок національного суду матиме місце лише у випадку, якщо це передбачено міжнародно-правовим договором.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.019 с.)