Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Стаття 45 КК України встановлює: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала заподіяні збитки або усунула заподіяну шкоду”. Очевидно, що в даному випадку закон передбачає обов’язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, тобто злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років або інше, більш м'яке покаранням (ч. 2 ст.12) або злочину який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Це, наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (статті 118 і 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК) тощо.

Сфера застосування ст. 45 КК України охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють ідеальну сукупність (див. коментар до ст. 33), не є перешкодою для застосування ст. 45 КК України.

Так, Ленінський суд м. Полтави 16 березня 2004 р. встановив, що підсудний Д. обвинувачується у вчиненні умисних дій, які виразилися в підробленні посвідчення, яке видається установою, що має право видавати чи посвідчувати такі документи, і яке надає право чи звільняє від обов’язків, з метою використання його підроблювачем, які він скоїв за таких обставин.

Так, 2 грудня 2003 р. він по місцю свого проживання за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, діючи умисно та протиправно, з метою безкоштовного проїзду в міському та приміському транспорті вклеїв в посвідчення залізничника, видане на ім’я Д.В.К, свою фотокартку.

Також Д. обвинувачується у вчиненні дій, які виразилися у використанні завідомо підробленого документа, які він вчинив за наступних обставин.

Виготовлене посвідчення підсудний використав для безкоштовного проїзду в приміському дизель-потязі від ст. Харків до ст. Полтава Південна. 07.12.2003 близько 14 год. на вокзалі ст. Полтава Південна, що розміщений у Ленінському районі м. Полтави, працівники міліції затримали гр. Д., у якого при особистому огляді було виявлено та вилучено, згідно з висновком експерта, бланк посвідчення залізничника на ім’я Д.В.К з ознаками змін первинного змісту, що виражені в переклеюванні фотокартки.

Оскільки підсудний повністю визнав фактичні обставини справи та не заперечував проти скороченого порядку розгляду справи, суд за згодою учасників судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК України не досліджував інші докази по справі

У судовому засіданні підсудний свою вину в скоєному визнав повністю, щиро розкаявся та пояснив, що дані дії він вчинив через те, що не усвідомлював наслідків від скоєного. Він проходить стажування в органах внутрішніх справ; пройшов медичну комісію, яка підтверджує стан здоров’я придатності до служби в лавах Української Армії та згідно з висновком рекомендований до служби в органах внутрішніх військ, має мрію з дитинства працювати в правоохоронних органах, підроблене посвідчення використав лише раз з метою побачитися з дівчиною, з якою зустрічався та яка мешкає в м. Харкові, більше посвідчень ніяких не підроблював і не використовував, тому просив суд його не притягувати до кримінальної відповідальності. Його захисник повідомив суду, що Д скоїв дані дії у віці до 18 років, не усвідомлюючи їх наслідків, характеризується позитивно, готується стати гідним захисником Вітчизни: у скоєному щиро розкаюється та активно сприяв розкриттю злочину.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що кримінальна справа по обвинуваченню Д. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 358 ч. 1, 3 КК України, підлягає до закриття, оскільки судом встановлено, що обвинувачений у ході досудового слідства активно сприяв розкриттю злочину та Щиро розкаюється у скоєному, про що свідчить його поведінка після скоєння злочину.

Як видно з матеріалів справи: Д. обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ст. 358 ч: 1, З КК України, санкцією частини першої даної статті передбачено покарання у вигляді штрафу до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, частини другої-у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років. Відповідно до ст. 12 КК України даний злочин є злочином невеликої тяжкості, оскільки за його вчинення передбачено покарання більш м’яке, ніж покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 7-2, 244, 248 КПК України, суд постановив: провадження по справі по обвинуваченню Д у вчиненні злочину, передбаченого ст. 358 ч. 1, З КК України закрити у зв’язку з дійовим каяттям.

Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 КК України розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, про що на практиці свідчить відсутність: 1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше вчинений злочин; 2) кримінальної справи, порушено? у зв'язку із вчиненням особою будь-якого злочину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати особу, яка раніше хоч і вчинила кримінально каране діяння, але: а) була виправдана судом за пред'явленим обвинуваченням; б) була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності; в) була реабілітована; г) була засуджена без призначення покарання або звільнена від покарання; д) відбула покарання за діяння, злочинність і караність якого усунена законом (відповідно до ч. 3 і ч. 4 ст. 88 КК України вона визнається такою, що не має судимості).

Якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України, а згодом встановлено, що особа раніше вчинила інший злочин, правове значення якого не втрачено, це є підставою для скасування постанови суду про закриття кримінальної справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Умовою звільнення від кримінальної відповідальності в цьому випадку є дійове каяття особи. Таке каяття характеризується трьома елементами, взятими у сукупності, а саме:1) щирим розкаянням; 2) активним сприянням розкриттю злочину; 3) повним відшкодуванням заподіяного збитку або усуненням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України.

Щире каяття, характеризуючи суб’єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим каяттям, є обставинами, які пом'якшують відповідальність при призначенні покарання (пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 66). Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у злочині не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдовуванням своєї протиправної поведінки. Проявом щирого каяття слід визнавати явку з повинною (ст. 96 КПК).

Активне сприяння розкриттю злочину — це активні дії особи, що мають на меті надати допомогу правоохоронним органам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, причетних до вчиненого злочину.

Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення злочину; викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину; повідомленні про їхнє місцезнаходження; наданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винному співучасників злочину, а так само повідомлення про достеменно відомі цим органом обставини справи виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину. Якщо допомога правоохоронним органам з боку винного не привела до позитивних результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників або відшукати знаряддя вчинення злочину чи інші потрібні докази), ця обставина сама по собі не повинна перешкоджати застосуванню ст. 45 КК України.

Повне відшкодування заподіяних збитків або усунення заподіяної шкоди означає задоволення в повному обсязі розумних претензій потерпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Повне відшкодування заподіяних збитків може полягати у відновленні початкового стану предмета посягання (наприклад, ремонт речі), виправленні ушкодженого майна, поверненні викрадених речей, заміні їх іншими або приблизно рівноцінними за вартістю, сплаті відповідної суми коштів або в іншій формі компенсації. Повне усунення заподіяної шкоди передбачає інші засоби залагодження шкоди, наприклад, принесення прилюдного вибачення за завдані образи, виклик “швидкої допомоги” після нанесення поранення тощо.

Відшкодування збитків або усунення шкоди має бути добровільним. Добровільності немає, наприклад, у випадках, коли вона здійснюється під якимись умовами, наприклад, подачі письмової заяви потерпілим про прощення особи, що вчинила злочин, про відмову потерпілого від будь-яких претензій до цієї особи в майбутньому тощо. Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути здійснене не лише винним, а й іншими особами (наприклад, батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціатива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, що скоїла злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, в силу відсутності власних засобів, перебування під арештом тощо).