Причинно-наслідковий зв’язок та його значення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Причинно-наслідковий зв’язок та його значення.



Причинний зв’язок – це ознака об’єктивної сторони не всіх, а лише так званих «матеріальних» складів злочинів. При вчиненні злочину, який має «матеріальний» склад, за­вжди необхідно встановити причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками, які настали. Особа може, згідно з законом, відповідати лише за ті наслідки, які були причинно обумовлені її поведінкою. Якщо ж причин­ний зв’язок між дією (бездією) і наслідками, що насталими відсутній, то особа не може бути за них відповідальною.

В кримінально-правовій практиці причинний зв'язок вста­новлюється між суспільно небезпечним діянням і певними змінами, які воно створило в реальному світі. Тому для ви­рішення цього завдання потрібно:

1. Встановити всі ознаки певного діяння, визначити, його можливості створити, спричинити такі наслідки, переконати­ся, що діяння дійсно було вчинено і саме цією особою.

2. Встановити особливості та ознаки спричинених наслідків, що мають характер суспільно небезпечної шкоди, їх розмір, тяжкість, кількість та час настання.

3. Встановити між ними причинний зв'язок чи доказати йо­го відсутність.

Причинним зв'язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явищ, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхід­ністю утворює, породжує інше явище. Перше з них назива­ють причиною, а друге – наслідками.

Загальною властивістю всіх причинних зв'язків є їх ба­гатозначність: одна причина може породити декілька різних наслідків, так само як і один і той же наслідок може бути породженний різними причинами чи сукупністю причин.

Перетворення однієї події в іншу часто буває можливе за допомогою посередніх ланок. Наприклад, при умисному вбивстві від тиску на курок до смерті потерпілого послідов­но відбувається декілька подій: дія порохових газів, летіння кулі, поранення, боротьба організму з пораненням. Отже, причинний зв'язок – це не тільки зв'язок між подіями, що стоять поруч, торкаючись одна одної. Інколи причина і на­слідок відокремлені одне від одного іншими явищами, ось чому для того, щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні ви­лучити їх із всезагального зв'язку і дослідити їх окремо.

Наука кримінального права не має і не утворює свого особли­вого юридичного поняття причинного зв’язку. У кримінальному праві лише конкретизується філософське поняття стосовно тих подій та явищ, які мають кримінально-правове значення.

Причинний зв’язок як ознака складу злочину має загальні риси, властиві будь-якому причинному зв'язку між явищами природи чи суспільства, а також і специфічні ознаки, відмінні від зв'язків іншого типу.

Слідчі та судові працівники, встановлюючи причинний зв'язок між поведінкою винного та злочинними наслідками, керуються цими загальними філософськими положеннями, а також враховують деякі додаткові вимоги, що містяться в кримінально-правових нормах.

Наука кримінального права виділяє три основні теорії (концепції) причинного зв’язку:

– теорія еквівалентності “conditio sine gua non” (“умова, без якої немає”): певний фактор, без якого не було б наслідку; необхідна умова злочинного результату та підстава для висновку про наявність причинового зв’язку;

– адекватності причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини;

– необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішньо властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діями інших осіб та інших зовнішніх сил.

Теорія еквівалентності визнає причинний зв’язок між діяннями людини та наслідками, що настали, в усіх тих випадках, коли ці діяння були необхідною попередньою умовою (conditio sine qua non) наслідків.

Чи була така умова дійсно необхідною попередньою умо­вою наслідків, які настали, встановлюється методом уявного виключення. Суть цього методу полягає в наступному: із усіх попередніх умов уявно ви­ключаються конкретні дії, якщо при цьому з’ясується, що без цих дій наслідки чи зов­сім не настали б, чи вони б мали зовсім інший характер, то це свідчить, що ці дії були необхідною умовою наслідків, які настали. У такому випадку питання про об’єктивні підста­ви кримінальної відповідальності вирішуються позитивно. І навпаки, якщо при такому уявному виключенні з’ясується, що наслідок і без такої дії все ж настав би, та був би саме таким, то певні дії не можна вважати необхідною умовою наслідків, які настали. Згідно з теорією еквівалентності причиновий зв’язок не виключається:

– якщо наслідки настали лише завдяки особливим власти­востям (фізичним або психічним) потерпілого;

– якщо між початковими діями та наслідками, що настали, приєдналися й діяли сили природи, приєдналася діяль­ність потерпілого чи інших осіб.

Хибність даної теорії в тезі про рівність, еквівалентність умов настання наслідків. Насправді умови настання наслідків дуже різні, дуже різне їхнє значення.

Теорія еквівалентності була панівною в Німеччині, Ро­сії, Австрії. Тепер вона переважає в законодавстві Японії.

Наприкінці XIX сторіччя в кримінально-правовій науці виникла теорія адекватної причинності, що почала конкурувати з теорією еквівалентності. Згідно з теорією адекватної причинності причиною злочинного наслідку можуть бути лише дії особи, що взагалі, а не лише в цьому конкретному випадку, здатні спричинити такі наслідки. Причинного зв’язку між діями та наслідками, що настали, немає, якщо ці наслідки не адекватні діям.

Тож теорія адекватної причиновості відхиляє об’єктивний характер причинного зв’язку та замінює його суб’єктивним уявленням про типо­вість чи нетиповість злочинних наслідків від вчинених цією особою дій. Недолік теорії адекватної причинності в тому, що вона вирішення питання про причинний зв’язок повністю віддає на розгляд суду й не дає наукових для цього підстав, тобто, вона не дає суду певних критеріїв для виснов­ків і міркувань про причинний зв’язок як ознаку об’єктив­ної сторони злочину.

Теорія необхідного спричинення визнає причинний зв’язок лише в тому випадку, коли діяння передує наслідку за часом, йому внутрішньо властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, воно породжує наслідок, а наслідок породжується саме цим діянням, а не поведінкою інших осіб та інших зовнішніх сил. Ця теорія поширена у вітчизняній кримінально-правовій науці.

Для правильного встановлення наявності чи відсутності причинного зв'язку необхідно дотримуватися правил:

1. Причина в часі завжди передує наслідкам. Не може бу­ти причиною те явище, яке відбулося після наслідків. Суспільно небезпечне діяння передує в часі злочинним наслідкам, діяння є тією необхідною умовою, яка підготува­ла і визначила можливість настання наслідків. Відсутність такої послідовності свідчить про те, що діяння не може бути причиною певних наслідків. Наприклад, І. звинувачувався в тому, що через його злочинну недбалість простояли залізничні вагони, чим була заподіяна значна шкода підприємству. Але під час судового розгляду справи було вста­новлено, що вагони простояли ще до того, як І. було призначено на посаду начальника станції.

В той же час треба мати на увазі, що після цього – ще не свідчить, що це за причиною цього, оскільки певні на­слідки можуть бути породжені різними причинами (post hoc non est propter hoc). Одна лише зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення причинного зв'язку.

2. Для визнання діяння причиною злочинних наслідків не­обхідно встановити, що воно не тільки передувало наслідкам, але що ці наслідки були заподіяні, спричинені са­ме цим діянням, а не іншим. Причиною є лише те діяння, яке створило можливість і умови настання наслідків, яке обумовило їх настання і зроби­ло дійсними, тобто забезпечило їх здійснення, реалізацію.

3. Причинний зв’язок між конкретними діями та їх наслід­ками є там, де ці дії були необхідною умовою їх настан­ня (conditio sine qua non) – умова, без якої не може бу­ти таких наслідків. Якщо ж діяння не було необхідною умовою настання певних наслідків, то причинний зв'язок між ними відсутній. Наприклад, Д. по­бив С., заподіявши йому тілесні ушкодження. По дорозі до лікарні С. потрапив в автомобільну ава­рію і загинув. Між заподіянням С. тілесних уш­коджень і настанням смерті причинного зв'язку немає, бо С. помер не від тілесних ушкоджень, заподіяних йому Д. Тілесні ушкодження не були необхід­ною умовою настання смерті С. Отже, не кожна умова, що сприяла настанню наслідків, може бути причиною цих наслідків. Дія чи бездіяльність можуть бути причиною злочинних наслідків лише тоді, коли вони були необхідною умовою цих наслідків, без яких ці наслідки не настали б.

4. Дія чи бездіяльність можуть бути причиною лише за умови, що наслідки, які настали, є необхідними, а не ви­падковими. Зв'язок між дією та наслідком, будучи завжди об'єктив­ним, для конкретного діяння може бути необхідним або ви­падковим. Деякі криміналісти вважають, що відповідальність повинні тягти і ті наслідки які були випадковими (А. А. Трайнін, В.М. Кудрявцев, Т. В. Церетелі), але зміст необхідних і випадкових наслідків та їх юридична оцінка не дають підстав для такого висновку і тому його відхиляють (А. А. Піонтковський, М. Д. Дурманов, М. Д. Шаргородський).

Зв’язок має необхідний характер тоді, коли його наслід­ки породжуються внутрішнім розвитком діяння, його особливостя­ми, коли вони притаманні йому. Необхідні причинні зв’язки є вирішальними. В них ви­кривається головне положення взаємозв’язку, при якому одне явище при певних умовах утворює як свій необхідний наслідок інше явище.

Необхідні, закономірні наслідки якого-небудь явища перш ніж настати проявляються як реально можливі. Пере­творення цієї можливості в дійсність може бути необхідним і випадковим одночасно. Наприклад, Ш. почав безладно стріляти на платформі залізничної станції, де було чимало людей, і вбив двох потерпілих. Стріляниною в такому міс­ці Ш. створив реальну можливість загибелі людей. Запо­діяння смерті в таких умовах було необхідним наслідком, а те, що при цьому були вбиті І. і П. – було випад­ковим, бо могли бути вбитими й інші особи.

Необхідний причинний зв’язок між діями і наслідками має місце лише при перетворенні реальної можливості настання наслідків в дійсність. Тільки такий причинний зв'язок визнається в кримінальному праві ознакою об'єктивної сторони злочину.

Якщо дії особи не утворювали реальної можливості на­стання злочинних наслідків, то вони не можуть бути визна­ні причиною цих наслідків. Для такої дії такі наслідки є ви­падковими. Наслідки випадкового зв'язку не є результатом внутрішнього розвитку цього процесу. Вони є результатом інших причин і обставин.

Випадкові наслідки не виникають з необхідністю із пев­ного явища, оскільки в ньому немає необхідних умов для його настання. Вони виникають під впливом інших причин (бо без причин ніщо не настає, все має свою причину). Випадкові наслідки, як правило, виникають при зіткнен­ні кількох причин, а тому вони завжди є наслідками інших причин. Випадкове явище не поєднане з суттю явищ, що пе­редували йому, воно немає в них свого підґрунтя, хоча в деякій мірі залежне від нього. Оскільки випадкові наслідки не мають в діях (бездіяль­ності) винної особи свого підґрунтя, не породжуються ними із закономірною необхідністю, а утворюються впливом інших причин, то вони не можуть бути підставою кримінальної відповідальності. Саме в таких випадках в діях особи немає складу злочину за відсутністю причинного зв’язку між діян­нями і наслідками, які настали.

Причинний зв’язок є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів не тільки таких, що вчинюються дією, але й таких, що вчинюються бездіяльністю. Бездіяльність може бути не лише умовою, а й причиною певних наслідків. Бездіяльність однієї особи певним чином обумовлює по­ведінку іншої особи, може змушувати її бездіяти або чинити якісь дії. Ще більше значення бездіяльність має в світі техніки, де вона може бути причиною багатьох суспільно небезпечних наслідків. Багато суспільно небезпечних діянь може бути вчинено бездіяльністю особи, на яку покладено обов'язок вчинити певні дії, необхідні для нормальної робо­ти державного апарату, виробничого колективу, для охоро­ни здоров'я людей і т. ін.

Немає сумніву, що, наприклад, мати, яка навмисно не дає новонародженій дитині їсти, не годує її, щоб позбутися, внаслідок чого настала смерть немовляти, вчинила вбивство, тобто між бездіяльністю матері і смертю дитини є безпосередній причинний зв’язок.

При вчиненні злочину у формі бездіяльності злочинна поведінки проявляється в невиконанні спеціального юридичного обов’язку. Тільки при наявності такого обов’язку до вчинення особою активних дій можна говорити про злочинну бездіяльність. Кримінальне право України в багатьох статтях КК прямо вказує на причинний зв'язок між бездіяльністю та шкідливими наслідками. Наприклад, в ст. 367 КК передбачається відповідальність за невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Отже, причинним зв’язком в кримінальному праві нази­вається такий зв’язок між суспільними явищами, при якому одне явище (суспільно небезпечне діяння) закономірно, з внутрішньою необхідністю утворює інше явище – злочинні наслідки. При цьому перше з них є причиною, а друге – наслідками. Таким чином, в кримінальному праві за загальним прави­лом, кримінальна відповідальність настає за причинно обумов­лені злочинні наслідки, тобто за злочинне спричинення суспільно небезпечної шкоди. Разом з тим, в окремих випадках кримінальна відповідальність настає не за злочинну спричиненість шкоди, а за злочинну обумовленість її, тобто за таку бездіяльність, яка не була причиною, а лише умовою настання суспільно небезпечної шкоди. Наприклад, лікар не надав допомоги хворому, внаслідок чого настали тяжкі наслідки (ст.139 КК), або невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна (ст.197 КК).

В законі вказані наслідки заподіяні лікарем чи охоронцем. Їх бездіяльність лише обумовила настання таких наслідків, тобто була умовою, яка сприяла перетворенню можливості в дійсність. Тому поруч з причинами настання злочинних наслідків необхідно відрізняти і умови, які не були причиною цих на­слідків, але сприяли їх настанню.

Умови – це такі явища, які самі не здатні, не спроможні породити певні наслідки, але які сприяють їх настанню. Умови грають важливу роль у розвитку причинного зв’язку – вони можуть значно полегшувати дію причини або перешкоджати їй.

Кримінальна відповідальність за злочинну обумовленість на­стає лише в тих випадках, коли однією із умов настання злочинних наслідків була бездіяльність відповідальної особи. У цих випадках кримінальна відповідальність настає не за заподіяння шкоди, а за невідвернення її, за незапобігання шкоди, яка була заподіяна іншими особами чи іншими джерелами (сти­хійне лихо, дії тварин, фізіологічні процеси і т. ін.).

Якщо ж однією з умов настання злочинних наслідків бу­ли конкретні дії іншої особи, то дії особи не можуть бути визнані причиною певних наслідків і ця особа не може бу­ти за них відповідальною. Наприклад, В., майстер заліз­ничної ділянки, призначив колійним обхідником М. без належного дозволу лікаря. По дорозі на свою ділянку М. гру­бо необережно йшов по залізничній колії і потрапив під потяг. В ухвалі суд зазначив, що хоча дії В. і були однією з умов смерті М., але вони не були причиною смерті, а тому В. не повинен нести відповідальність за її настання.

Причинний зв’язок в кримінальному праві має значення ли­ше стосовно протиправної дії чи бездіяльності. Встановлювати причинний зв’язок між легальними діями та їх наслід­ками не має кримінально-правового сенсу. Причинний зв’язок є обов’язковою ознакою складу злочину не тільки в діях виконавця злочину, але і в злочинних діях співучасників.

У доктрині кримінального права виділяють наступні види необхідного причинного зв’язку, що мають кримінально-правове значення:

1. Причинний зв’язок при безпосередньому заподіянні. Такий зв’язок іноді називають прямим причинним зв’язком. Наприклад, удар рукою, який потягнув середньої тяжкості тілесне ушкодження.

2. Опосередкований необхідний причинний зв’язок. Він має місце, коли суб’єкт для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, інші засоби чи використовує поведінку інших осіб, які не є суб’єктами злочину або тварин. Наприклад, нацькування спеціально вимуштруваних собак для заподіяння смерті іншій людині.

3. Необхідний причинний зв’язок при співучасті. Він має місце, коли дії спіучасників у виді організатора, підбурювача чи пособника перебувають у зв’язку зі злочином, вчиненим виконавцем.

4. Необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Він має місце, коли такі умови виступають каталізаторами (прискорювачами) настання суспільно небезпечних наслідків. Це можуть бути стан сп’яніння, хвороба потерпілого тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.177.17 (0.007 с.)