Поняття та види об’єкта складу злочину. Співвідношення об’єкта та предмета злочину.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та види об’єкта складу злочину. Співвідношення об’єкта та предмета злочину.



У сучасній вітчизняній кримінально-правовій доктрині домінує позиція, згідно з якою об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, яким злочином завдається шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди [12, с. 89; 13, с. 98]. Такий погляд на об’єкт злочину висвітлений у переважній більшості підручників і навчальних посібників з кримінального права та коментарів КК України.

Однак не можна ставити знак рівності між категоріями “суспільні відносини” та “об’єкт злочину”. Об’єкт злочину не може бути зведеним лише до певних відносин у суспільстві (суто соціальної категорії), – він характеризує також певні об’єктивні ознаки злочину, що не можуть належати до жодного з елементів складу злочину, окрім об’єкта посягання. Такими об’єктивними ознаками є предмет злочину та потерпілий від злочину.

Попри деякі спроби окремих правників розглядати ці ознаки в структурі суспільних відносин чи в складі об’єктивної сторони, – предмет злочину і потерпілий від злочину завжди були притаманними об’єкту злочину як його факультативні ознаки. Саме поняття потерпілого від злочину використовується для позначення особи, на яку впливає злочинець, чим безпосередньо завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння; і саме поняття предмета злочину потрібне для визначення того, з приводу чого (або впливаючи на що) вчиняється суспільно небезпечне діяння.

Ми вважаємо, що об’єкт злочину доцільно розглядати одночасно у двох площинах – у вузькому розумінні, що відображає його зміст, і в широкому – розкриває, окрім того, форму (структуру) цього поняття.

У вузькому розумінні об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння.

У широкому розумінні об’єкт злочину – це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

Об’єкт злочину слід відрізняти від об’єкта кримінально-правової охорони.

Об’єктом кримінально-правової охорони є будь-які суспільні відносини, що забезпечуються кримінально-правовою охороною. Про об’єкти кримінально-правової охорони, зокрема, йдеться у ст. 1 КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства.

До структури об’єкта злочину належать такі ознаки:

1. Суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака).

2. Предмет злочину (факультативна ознака).

3. Потерпілий від злочину (факультативна ознака).

Категорія суспільних відносин достатньо висвітлена у працях, зокрема, В.К. Глістіна, М.Й. Коржанського,

С.Ф. Кравцова, Б.С. Нікіфорова, В.Я. Тація, присвяченим проблемам об’єкта і предмета злочину.

Суспільні відносини як обов’язкова ознака об’єкта злочину характеризуються наявністю таких ознак: 1) вони перебувають під кримінально-правовою охороною; 2) у сфері цих відносин злочином завдається істотна шкода (чи створення загрози її заподіяння).

Обов’язкова ознака об’єкта злочину має власну структуру. В теорії кримінального права, як правило, використовується трьохчленна структура суспільних відносин. До її елементів належать: 1) суб’єкти (учасники) суспільних відносин; 2) предмет суспільних відносин; 3) соціальний зв’язок між учасниками суспільних відносин.

Суб’єктами (учасниками) суспільних відносин можуть бути фізичні та юридичні особи, об’єднання громадян, суспільство, окремі державні органи, держава в цілому тощо.

Соціальний зв’язок виконує роль поєднання між собою двох інших елементів: учасників і предмета суспільних відносин. При цьому сам соціальних зв’язок, окремо від інших елементів суспільних відносин, на нашу думку, існувати не може.

Предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, справедливо називають те, з приводу чого існують відносини між учасниками (суб’єктами) суспільних відносин.

Усі суспільні відносини залежно від властивостей їх предмета необхідно розділяти на дві групи – матеріальні і нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, дикі тварини, водоймища тощо), називають матеріальними. Інший предмет мають нематеріальні відносини. В таких відносинах його місце, а точніше функції предмета, виконують вже інші соціальні відносини (наприклад, державна влада або духовні блага).

До предметів суспільних відносин належать різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, зокрема результати дій, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага (ім’я, честь, гідність, авторитет тощо), недоторканність особи, здоров’я, свобода слова, тобто такі предмети матеріального і духовного світу, які здатні задовольнити інтереси суб’єктів цих відносин.

У науці кримінального права широкого поширення набула тричленна класифікація об’єктів злочину на загальний, родовий і безпосередній. Це так звана класифікація “по вертикалі”. Вона була запропонована в 1938 р. професором В. Меньшагіним і нині підтримується більшістю юристів.

Загальним об’єктом злочинів визнається вся сукупність суспільних відносин, які охороняє кримінальне законодавство.

Кримінальним законодавством охороняють далеко не всі суспільні відносини. Законодавець поставив під охорону кримінальних законів лише деякі, найбільш важливі суспільні відносини.

Виділення загального об’єкта злочинів має важливе значення:

? для відмежування злочинів від інших правопорушень: ті суспільні відносини, що не перебувають під охороною кримінального закону, не можуть бути об’єктом злочину. Посягання саме на ці суспільні відносини не може бути злочином;

? для визначення соціально–політичної суті злочину: злочин по­сягає на найбільш суттєві суспільні відносини;

? дає змогу визначити суспільні відносини, що потребують кримінально-правової охорони, або навпаки, визначають ті суспільні відносини, потреби в кримінально-правовій охороні котрих вже немає.

? для визначення родового та безпосереднього об’єктів злочинів.

Під родовим об’єктом злочинів звичайно розуміють суспільні відносини, на які посягає певна група злочинів.

Це можуть бути тотожні чи однорідні суспільні відносини, що охороняються комплексом пов’язаних кримінально-правових норм.

Родовий об’єкт злочинів найчастіше вказується в назвах розділів КК. Наприклад, розділ VI має назву “Злочини проти власності”; розділ ІІ – “Злочини проти життя та здоров’я особи”.

Деколи родовий об’єкт описано в нормі кримінального закону. Наприклад, у ст. 401 КК України родовий об’єкт вказано при описанні поняття військового злочину.

Значення родового об’єкта:

1) дозволяє провести класифікацію всіх злочинів і кримінально-право­вих норм. Власне цю властивість і покладено в основу побудови КК за розділами;

2) допомагає встановити характер і ступінь суспільної небезпечності злочину;

3) сприяє правильній кваліфікації злочину;

4) правильне встановлення родового об’єкта допомагає визначити безпосередній об’єкт злочину.

Безпосередній об’єкт –– це суспільні відносини, на які посягає конкретне злочинне діяння. Це суспільні відносини, поставлені під охорону певного кримінального закону.

Питання про те, які суспільні відносини можуть бути об’єктом злочину, вирішує законодавець прийняттям або відміною кримінального закону.

Безпосередній об’єкт злочину вказується лише в деяких статтях КК. Наприклад, у ст. 111 КК, що передбачає відповідальність за державну зраду, вказується безпосередній об’єкт – суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпеки України.

Якщо безпосередній об’єкт не вказаний у статті КК, він визначається аналізом складу злочину та структури суспільних відносин, а також суті змін, які відбиваються в суспільних відносинах при скоєнні злочину.

Наприклад, родовий об’єкт злочинів, відповідальність за котрі встанов­лено статтями КК, розташованими в IV розділі, є відносини власності. Та безпосередні об’єкти деяких злочинів цього розділу КК відрізняються один від одного.

У науці кримінального права є й інші погляди на класифікацію об’єктів злочину.

Так, М. Коржанський вважає, що всі об’єкти необхідно розділити на чотири групи: загальний, родовий, видовий, безпосередній. Відповідно до таких поглядів, під родовим об’єктом слід розуміти окрему групу однорідних суспільних відносин, які складають певну галузь суспільного життя (власність, особа). Видовий об’єкт – це суспільні відносини одного виду (життя, приватна, державна власність). Безпосереднім об’єктом злочину слід вважати об’єкт конкретного злочинного посягання (життя Петро­ва, здоров’я Сидорова та ін.). Тобто безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, що порушенні певним злочином, а не ті суспільні відносини, котрі перебувають під охороною кримінально-правової норми.

Безпосередній об’єкт злочину та його види.

Низка злочинів мають не один, а декілька безпосередніх об’єктів. У теорії кримінального права досить поширена триступенева класифікація багатооб’єктних злочинів “по горизонталі”. Суть цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта виділяють основний, додатковий і факультативний безпосередні об’єкти злочину. На нашу думку, виділення окремо факультативного об’єкта має певні недоліки. Визначаючи поняття цього об’єкта, фактично, ми отримуємо різновид додаткового об’єк­та. Тож вважається прийнятною класифікація за якої безпосередній об’єкт поділяється на: 1) основний; 2) додат­ковий, котрий у свою чергу поділяється на: а) обов’язковий та б) факультативний.

Основний безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, порушення яких становить соціальну сутність злочину. Основний безпосередній об’єкт визначає суспільну небезпечність певного злочину, місце кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК.

Основний безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, котрі переважно законодавець поставив під охорону, приймаючи кримінальний закон.

Визначення основного безпосереднього об’єкта дозволяє встановити кримінально-правову норму, за якою необхідно кваліфікувати суспільно небезпечне діяння.

Так, наприклад, злочини проти довкілля: незаконна порубка лісу (ст. 246), незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добув­ним промислом (ст. 249), незаконне полювання (ст. 248) спричиняють шкоду не тільки природоохоронним відносинам, але й відносинам вла­сності та системі господарювання. Та законодавець поставив під охоро­ну насамперед суспільні відносини у сфері довкілля. При цьому також мають на меті охорону власності й системи господарювання.

Отож при незаконній порубці лісу (ст. 246) основним безпосереднім об’єктом будуть суспільні відносини, спрямовані на охорону лісу. Суспільні відносини власності в такому разі будуть додатковим безпосереднім об’єктом.

Додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт злочину – це суспільні відносини, посягання на які не є суттю цього злочину, та вони порушуються або ставляться під загрозу порушення поряд з основним безпосереднім об’єктом.

Таким об’єктом можуть бути тільки ті суспільні відносини, що поставлені під охорону кримінального закону.

Наприклад, основним безпосереднім об’єктом при скоєнні злочину, передбаченого ст. 392 КК України (дії, що дезорганізують роботу виправ­них установ), є відносини, котрі забезпечують нормальну роботу ви­правних установ. Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину є здоров’я людей.

Додатковий безпосередній об’єкт має важливе значення для встановлення соціально-політичної суті злочину, визначення тяжкості наслідків, які настали чи могли настати.

Установлення додаткового безпосереднього об’єкта сприяє правильній кваліфікації злочинів і відмежуванню одного злочину від іншого.

Наприклад, аналіз ч. 4 ст. 152 КК України (зґвалтування, що спричини­ло тяжкі наслідки, як і зґвалтування малолітньої чи малолітнього) по­казує, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є статева недоторканість малолітньої чи малолітнього, додатковим обов’язковим – здоров’я потерпілої особи. Тож Пленум ВС України в постанові “Про судо­ву практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 р. № 4 вказав, що заподіяння при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілої, слід розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152 КК, тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК не потрібна.

Характерною ознакою додаткового безпосереднього об’єкта є те, що в багатьох випадках він самостійний і завжди потребує кримінально-правової охорони.

Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом зло­чину визнаються суспільні відносини, що їх цей злочин в деяких випадках порушує, а в інших не порушує.

Наприклад, при скоєнні хуліганства в одних випадках спричиняється шкода і здоров’ю особи, і відносинам власності, а в інших випадках хуліганство не спричиняє такої шкоди. Те ж можна сказати й при спричиненні шкоди життю при зґвалтуванні.

Дії особи, що в процесі зґвалтування чи замаху на цей злочин або після цього вчинила вбивство потерпілого, потрібно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 і відповідно ч. 4 ст. 152 чи ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК.

Установлення факультативного безпосереднього об’єкта допо­магає правильно кваліфікувати злочин.

Так, Пленум ВС України в постанові “Про судову практику в справах про хуліганство” від 28 червня 1991 р. № 3 зазначив: “Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визначене таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов’язане зі знищенням чи пошкодженням майна”.

Значення встановлення безпосереднього об’єкта злочину: встановлення безпосереднього об’єкта злочину має важливе значення для встановлення характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину; безпосередній об’єкт є необхідним елементом складу злочину. Його встановлення обов’язкове в усіх випадках; за безпосереднім об’єк­том найчастіше проводиться розмежування злочинів. Саме безпосередній об’єкт злочину дає змогу найбільш точно провести розмежування злочинів, адже в більшості випадків об’єкт злочину є тим елементом складу злочину, котрий притаманний тільки одному злочину; безпосередній об’єкт злочину, як і родовий, необхідний для систематизації злочинів; правильне встановлення об’єкта злочину забезпечує правильну класифікацію злочинів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.008 с.)