Тема: Основні завдання, предмет, методологія та система навчального курсу “Теорія держави і права”.

Вивчення даної теми слід розпочати з з’ясування змісту терміну “юриспруденція як система юридичних наук” і місця в ній теорії держави і права. Враховуючи міждисциплінарні зв'язки юриспруденції слід звернути увагу на відмінність теорії держави і права від інших загальноюридичних дисциплін: історії держави і права, історії вчень про державу і право. Особливу увагу звернути на методологічне значення теорії держави і права для інших юридичних наук. З’ясувати особливості предмету науки і предмет навчальної дисципліни теорія держави і права. Звернути увагу на дуалізм об'єктів "держава" і "право" та єдність предмету. Вивчаючи методологію ТДП необхідно засвоїти класифікацію методів пізнання на: філософські, загальнонаукові і спеціально-наукові методи дослідження державно-правових явищ. Звернути увагу на специфіку функцій науки теорія держави і права та значення вивчення теорії держави і права для підготовки фахівців з правознавства.

Підчас вивчення даної теми важдиво засвоїти наступні поняття і терміни:

Об’єкт юридичної науки – реально існуючі держава і право. Предмет ТДП - знання про загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Об’єкт ТДП – держава та право. Зміст ТДП - її поняття, терміни, визначення, категорії. Головне завдання і одночасно проблема ТДП - відкриття об’єктивних, фундаментальних закономірностей і особливостей виникнення і функціонування реальних державно - правових явищ. У процесі вирішення цього завдання предмет ТДП може розширюватись і включати спеціально юридичні і неюридичні знання, але таке розширення предмету можливе лише у випадках, коли без цих знань ТДП неможливо глибоко і об’єктивно пізнати державно-правову дійсність. Предмет ТДП - система знань про закономірності і особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права, та їх сутнісні якості, які виражаються у найбільш загальних категоріях, поняттях, принципах (ідеях), визначеннях та ознаках державно – правових явищ і обумовлені цивілізаційними і культурними процесами сучасного соціуму. Юридичний метод (метод юридичної науки) – це шлях юридичного пізнання. Як зазначає, В.С. Нерсесянц, специфіка юридичного методу полягає в тому, що за своїм пізнавальним смислом і природою він є понятійно-правовим методом, способом правового моделювання дійсності, що пізнається з позицій і в межах поняття права. Це правовий погляд на світ. Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних способів і засобів пізнання загальних закономірностей і особливостей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного й історичного. Логічні прийоми — дедуктивний і індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні способи дослідження — інструменти пізнання, застосовувані для встановлення знання про досліджуваний предмет. Під методологічною основою дослідження розуміють, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирівневу структуру: філософська методологія, або фундаментальні принципи. Вони є вищим рівнем методології науки. Фундаментальні принципи базуються на узагальнюючих філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності і свідомості. Зокрема, на законах, притаманних усім формам матерії, як на об’єктивності, що не залежить від волі, бажання і свідомості людини. До цих принципів, насамперед, належать принципи діалектики (відбивають взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності), детермінізму (об’єктивна причинна зумовленість явищ), ізоморфізму (відношення об’єктів, що відбивають тотожність їх побудови). Загальні (загальнонаукові) методи теорії держави і права використовуються в усіх або в переважній більшості наук: логічний метод, метод (принцип) єдності логічного й історичного; Системно - структурний метод. Крім вже згаданих, до загальнонаукових методів слід віднести: історичний, термінологічний, системний, діяльнісний, генетичний, когнітивний (пізнавальний), моделювання, порівняльний, соціологічний, статистичний, математичний. Конкретні методи теорії держави і права – це наукові концепції, сукупність ідей, або специфічних методів певної науки, які є базою для розв’язання конкретної дослідницької проблеми. Концепція – система поглядів, система опису певного предмета або явища, щодо його структури (окремих елементів, сторін), ознак, функціонування, що сприяє його розумінню, тлумаченню, класифікації. Концепція є головною ідеєю наукового дослідження. Основними конкретними методами теорії держави і права є: 1) Формально догматичний (юридико-технічний, формально-юридичний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому виді», поза зв'язком з економікою, політикою, мораллю й іншими соціальними явищами. Його призначення складається в аналізі діючого права і законодавства, вивченні правових норм і практики їх застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони і зв'язки. Він здійснюється за допомогою формальнологічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, абстракції й інших, котрі сприяють установленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей один від одного, виробленню понять і їхніх визначень у коротких формулах. Прикладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» і ін. 2) Конкретно – соціологічний метод складається в дослідженні права не на рівні абстрактних категорій, а на базі конкретних соціальних фактів і містить у собі такі способи, як аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т.п. Наприклад, способи аналізу письмових документів (звітів, службових записок і ін.) забезпечують вірогідність знань про події, факти, необхідних для дослідника. 3) Конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави й ін. 4) Конкретно – статистичний. Зокрема, кількісно – якісний аналіз судової статистики. До конкретних методів слід віднести також методи вироблення правових рішень, методи тлумачення норм права тощо. Спеціальні методи — методи, засновані на досягненнях суспільних і технічних наук (математичний; кібернетичний; психологічний, соціологічний і ін.), які використовуються для вивчення держави і права. Ці методи допомагають одержати кількісні і якісні оцінки різних державно – правових явищ, виявити основні тенденції та прогнозувати подальші шляхи їх розвитку. Значення цих методів полягає у тому, що вони дають можливість, не обмежуючись рамками юридичної науки, дати більш повні уявлення про державу і право, механізми їх дії, особливості функціонування, тощо. З метою різнобічного пізнання держави і права доцільне використання зазначених методів у сукупності.

Теорія держави і права є: суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право; юридичною наукою, тому що вивчає тільки державну і правову сторони громадського життя; загальнотеоретичною наукою, оскільки вона виявляє і пояснює загальні й основні закономірності розвитку держави і права.

Тема 2. Поняття держави. Держава і політична система суспільства

Методичні поради

Розкриваючи поняття держави, слід розкрити поняття соціальної організації та назвати види суспільних організацій, що існують в суспільстві. Звернути увагу на відмінності, які існують між державою та іншими суспільними організаціями. Окремо слід зупинитись на характеристиці держави, як політичної організації, розкривши зміст понять політична та державна влада. Слід докладно зупитинитись на ознаках держави та розкрити такі поняття як державний, національний та народний суверенітет, а також ознаки державного суверенітету. Необхідно з'ясувати різні підходи до розуміння держави. Характеризуючи політичну систему суспільства треба виходити з широкого і вузького розуміння цього суспільного явища. Визначити суб'єкти політичної системи та її інші компоненти. Зупинитись на провідній ролі держави в політичній системі суспільства.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Держава - соціальна, територіальна, політична, суверенна організація, що володіє апаратом соціального управління, створює право, наділена правом здійснювати примус і має своїм призначенням упорядкування життя суспільства. Ознаки держави: 1) Соціальна організація, тобто її першооснову складає народ, громадянське суспільство. Суспільство - складна динамічна система зв’язку людей, об’єднаних груповими, становими, класовими та іншими інтересами. 2) Всеохоплююча організація - об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби; 3) Територіальна організація; 4) Єдина організація, що об’єднує все суспільство як ціле, тоді як всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо) охоплюють лише окремі верстви населення; 5) Офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами; 6) Універсальна організація, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються всіх сфер його життя; 7) Централізована організація - внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур (місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим (центральним), і насамкінець - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам); 8) Політична організація, тобто з її допомогою реалізуються життєво важливі інтереси великих соціальних груп; 9) Суверенна організація; 10) Має здатність створювати право; 11) Має своїм призначенням упорядкування життя суспільства; 12) Встановлює податки - матеріальні засоби, необхідні для утримання державного апарату та задоволення загальносоціальних потреб; 13) Здійснює легалізований примус. Тільки держава (її органи) вправі застосовувати примус до всіх осіб, які знаходяться на її території; 14) Має формальні реквізити – офіційні символи: прапор, герб, гімн, столиця, державна мова.

Сучасні підходи до розуміння держави. Держава - це складне суспільно-політичне явище, яке історично розвивається. З давніх часів і до сьогодення немає єдиного загальновизнаного визначення держави. Тому слід виокремити різні підходи щодо розуміння цього поняття, яких сьогодні можна звести до дев’яти основних: 1) інтегративний; 2) атрибутивний; 3) субстанціональний; 4) інституціональний - апарат публічної влади, система спеціальних органів, що здійснюють державну владу; 5) міжнародний - це суб’єкт міжнародних відносин, що володіє всіма ознаками державного суверенітету, це також єдність території, населення і суспільної влади; 6) юридичний - держава як юридично персоніфікована нація або як колективна юридична особа; 7) теологічний – держава це творення волі або розуму бога; 8) класичний – держава як сукупність трьох складових: території, населення, влади; 9) кібернетичний – держава як особлива система потоків інформації з прямими і зворотними зв’язками.

Розкриваючи зв’язки між політичною і державною владою, насамперед, слід з’ясувати зміст понять влада, основні елементи структури влади, методи реалізації влади, види влади, джерела влади, які є сутнісними і змістовними характеристиками влади. Влада поділяється на види за наступними критеріями: за суб’єктами – народна, державна, церковна, громадських організацій, трудових колективів, органів самоврядування, посадових осіб (власників, керівників); за способами взаємодії суб’єкта – демократична, ліберальна, авторитарна, тоталітарна, тощо; за участю держави - державна і недержавна, за статусом суб’єктів – рівноправні (міжнародні, цивільно-правові відносини) і підпорядковані; залежно від формотворчих елементів – демократія, аристократія, автократія, бюрократія, тімократія, олігархія, охлократія, теократія, партократія, націократія і т.д.; за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу менеджерів, власників); духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; державну; адміністративну; військову. Підстави володіння владою: сила, авторитет (харизма), багатство, суспільний статус, володіння інформацією, знання, особисті якості. Підстави володіння владою можуть бути легітимні (правові), нелегітимні (неправові). В певних випадках ступінь легітимності влади визначається суспільством (народом). Джерела влади: бог, народ, монарх, глава церкви і т.д.

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації, релігійних конфесій, тощо. Відповідно до сказаного можна визначити політичну владу як сукупність механізмів та засобів визначального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій, окремих осіб з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів суспільства (чи їх більшості) єдиній політичній волі шляхом переконання чи примусу. Політична влада є основним ядром політичної системи суспільства, її організації та регулятивно – контрольним началом. Центральною у політичній владі є влада державна. Державна влада є видом публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатністю держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей, суспільних груп та громадських об’єднань. Політична система - сукупність державних і недержавних організацій і об'єднань, за допомогою яких здійснюється керування суспільством.

Головним елементом політичної системи є політична влада – здатність, право і можливість політичних суб’єктів приймати рішення, здійснювати вирішальний вплив на діяльність і майбутнє окремих людей та їх об’єднань.