Тема . Походження та етапи розвитку держави.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема . Походження та етапи розвитку держави.



Відповідно до програми навчання студент повинен знати: умови та причини виникнення держави. Ознаки, що відрізняють державу від соціальної організації первісного суспільства. Закономірності і етапи розвитку держави. Основні теорії походження держави: теологічна, патріархальна, природно-правова або договірна, теорія походження держави Г.В.Ф. Гегеля, органічна теорія, теорія насильства, психологічна теорія, марксистська.

Методичні рекомендації.

Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Передумови виникнення держави: ускладнення суспільного життя, неспроможність суспільної влади первісного суспільства врегулювати суперечності та конфлікти між великими суспільними групами з протилежними інтересами (класами) та різним ставленням до засобів виробництва; виникнення та розвиток приватної власності, великі розподіли праці (виокремлення землеробства, ремісництва, скотарства, торгівлі), поява надлишкового продукту; зміна форми та характеру зв’язків між родами, формування патріархальної сім’ї, поява майнової нерівності; розвиток мови, культури, релігії, поява писемності; зміни у свідомості людей; виокремлення прошарку людей, що є носіями публічної влади і професійно здійснюють керівництво суспільством; інші фактори природно – географічного, військового (завоювання) та соціального характеру (приріст населення тощо). 2. Чинники, що формують умови виникнення держави: соціальні, культурні, демографічні, антропологічні, психологічні, етнічні, географічні, природно – кліматичні, геополітичні, релігійні (ідеологічні), геополітичні. Розумінню типових та особливих причин виникнення держави сприяє вивчення основних теорій виникнення держави - класової, теологічної, патріархальної, договірної, органічної, психологічної, насильницької та інших. 3. Ознаки, що відрізняють державу від соціальної організації первісного суспільства. Державна влада відрізняється від влади первісного соціально однорідного суспільства такими ознаками: у первісному суспільстві соціальна влада виражає і захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціальне неоднорідному суспільстві - інтереси домінуючої його частини або соціальної групи;у первісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом чи професійно від інших членів суспільства, а у соціальне неоднорідному суспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, «загони»; у первісному суспільстві населення не оподатковується; у соціальне неоднорідному для утримання державної влади встановлюються податки; у первісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у соціальне неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади; у первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території; у державі складається система особливих загальнообов’язкових правил поведінки - юридичних норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало позначатися з певних причин терміном право. Шляхи виникнення держави: Східний – виникнення держав Давнього Єгипту, Вавилону, Китаю та ін. внаслідок необхідності здійснення важких іригаційних робіт, що спричинило до розподілу ролей між членами суспільства і виокремлення управлінської структури. Західний – виникнення держав внаслідок появи приватної власності, майнової нерівності та розколу суспільства на класи (Держави Давньої Греції, Римська імперія, Франкська держава та ін.). Змішаний – створення держав народами, у яких рабовласницький уклад не набув розвитку та тривалий час зберігалась общинна організація і органи племінної демократії (народні збори). Зокрема, це держави створені германськими, кельтськими та слов’янськими племенами. Нетиповий – утворення нової держави на території іншої держави (держав) через політичні причини (СРСР, Ізраїль, Україна та інші пострадянські республіки).

Тема 4. Сутність і типи держави

Методичні поради

Розглядаючи сутність держави слід звернути увагу на різні підходи до визначення цього поняття залежно від співвідношення «класових» і «загальносоціальних» завдань держави. Необхідно підкреслити, що соціальне призначення держави випливає з її сутності. Розкрити поняття мета держави. Аналізуючи історичні типи держави, звернути увагу на закономірності історичного розвитку держав та пов'язаність поняття історичний тип держави з сутністю держави. Головну увагу приділити критеріям наукової класифікації типів держави. Назвати основні сучасні класифікації держав.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Питання про сутність держави є головним, глибинним. Сутність держави дає нам відповідь на питання кому реально належить влада у державі, хто її здійснює і у чиїх інтересах. Що ж таке держава – це орган, що стоїть над суспільством, чи орган, що служить суспільству? Протягом тривалого часу ця проблема залишається дискусійною. Основоположними тут залишаються питання – “хто править?” і в “чиїх інтересах?” Існуючи точки зору умовно можна об’єднати у декілька груп: 1) Прихильники теорії еліти (еліта – олігархія, меритократія, інформократія, теократія, і т.п.) вважаючи, що ідея народного суверенітету є утопічним міфом романтиків, стверджують, що історія є сукупністю соціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів політичної еліти, що нерівність є основою соціального життя. Вважаючи народ нездатним здійснювати владу, пропонують усунути його від політичної влади і контролю над нею. Належність до еліти визначається культурно – психологічними особистими якостями людини, з якими вона народжується або які у неї виховані. Останніми часами в Західноєвропейських країнах набули поширення концепції множинності (плюралізму) еліт (політична, економічна, адміністративна, військова, релігійна, наукова), які врівноважують одна одну і таким чином нібито запобігають встановленню тоталітаризму (О. Штаммлер, Д. Річмен, К. Манхейм та ін.) Значного поширення на Заході набули також демократичні теорії еліт (Р. Даль, С. Ліпсет, Л. Зінгер та ін.), які розглядають еліту як силу покликану оберігати суспільство від неконтрольованого натиску й неврівноваженості мас. Важливе значення для відродження національної державності має концепція “національної аристократії” В. Липинського, який вважав, що ні етнографічна маса людей, як така, ні мова і окрема територія автоматично не творять нації. Це здійснюється активною групою цієї нації на грунті культурних, моральних і політичних цінностей. Що стосується України, то на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства можна говорити не про еліту, а про так звану “псевдоеліту” – явище, притаманне тоталітарним, неототалітарним і посттоталітарним політичним системам, якій властива воля до панування, лише незначною мірою підкріплена піклуванням про інтереси суспільства й майбутнє країни. Серед “псевдоеліти” вирізняють так звану “контреліту” – опозиційна щодо панівної політичної еліти частина бюрократії, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти; суб’єкт політики, який діє досить організовано (легально або нелегально, явно або приховано) і прагне прибрати владу до своїх рук або передати її іншій політичній силі. 2) Прихильники демократичної доктрини виходять з ідеї народного суверенітету і вважають народ єдиним джерелом і верховним носієм влади. Держава в цій концепції створюється народом і має діяти в інтересах і під контролем народу. Тобто здійснюється народовладдя і держава служить всьому суспільству, кожній особі. 3) Класова (марксистська) доктрина вважає, що влада належить економічно пануючому класу і використовується в його інтересах. Відповідно держава розглядається як знаряддя пануючого класу, основним завданням такої держави є примус стосовно інших класів. Зокрема, до середини XIX ст. в більшості країн держава мала характер організованого примусу, і розглядалась як орган захисту інтересів економічно пануючого класу. Радянська державно – правова доктрина 30 - 50- х рр. так само розглядала державу як апарат класово панування і гноблення. Але ця концепція справедлива лише для диктатур. Сьогодні існування держави пов’язане не стільки з класовою боротьбою (вона відходить на другий план), а з загальносоціальними інтересами і потребами, що передбачає розумне співробітництво класів. Сучасна цивілізована держава зосереджує свою увагу на досягненні соціального компромісу за рахунок забезпечення гідного рівня життя всіх членів суспільства. Тобто в сучасній демократичній, правовій державі більш значимим стає її соціальний аспект.

Аналіз сутності держави повинен враховувати всі аспекти, інакше він буде однобічним. Досить часто в сучасному світі сутність держави визначають не стільки політичні (класові), скільки етнічні і релігійні фактори. В цьому випадку влада потрапляє до рук вузької групи шовіністів або релігійних лідерів, які починають видавати свої інтереси за загальнонаціональні.

У сучасній типологізації держав розрізняються два підходи: формаційний і цивілізаційний. Комплексне використання різноманітних методів типологізації суспільних явиш і процесів, зокрема категоріальної пари “загальне – особливе”, дає змогу глибше проникати у сутність різних моделей соціально-економічного та політичного устрою, у специфіку базових культур­них норм конкретних регіональних і локальних цивілізацій, а також знаходити спільні риси й незмінну основу («генетичний код») цілковито несхожих і навіть зовсім протилежних одна одній систем та їх складників.

Тема. Форма держави

Методичні поради

Розкриваючи поняття форми держави особливу увагу слід приділити залежності форми держави від сутності держави, а також від характеру взаємовідносин держави і її органів з недержавними організаціями. Характеризуючи форму правління слід з'ясувати залежність форми правління від структури та шляхів формування вищих органів державної влади, який принцип покладено в основу взаємодії між вищими державними органами, як будуються взаємовідносини між державними органами і громадянами. Доклад­но зупинитись на історичних та сучасних різновидах монархій і республік. Аналізуючи поняття і види державного устрою слід з'ясувати різницю між простою (унітарною) і складною державами. Слід назвати види складних держав. Зупинитись на сучасному розумінні федералізму. Аналізуючи основні форми державного режиму – демократичний та антидемократичний, слід звернути увагу на різницю між державним і політичним режимами та на сучасні різновиди державних режимів.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Форма держави — поняття, яке характеризує державу з погляду існуючих у ній форми правління, державного устрою та державно-правового режиму та має відповідне правове закріплення, а всі її елементи (форма правління, державний (територіальний) устрій, державний режим) мають правову основу — фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах.

Форма правління - спосіб організації верховної державної влади, характер взаємин між складовими частинами цієї влади. За формами правління держави можуть бути монархіями і республіками.

Риси парламентської республіки: парламент формується, як правило, загальними, рівними, прямими, таємними виборами; парламент формує уряд; уряд підзвітний і підконтрольне парламенту; парламент може виразити недовіра уряду і розпустити його; при наявності, посади президента його, як правило, обирає парламент; в таких республіках, як правило, сильною є влада прем’єр - міністра /Італія, Німеччина/. Риси президентської республіки: президент формує уряд, який йому підконтрольний; президент самостійно, чи через прем'єр-міністра їм запропонованого, керує урядом; уряд підзвітний парламенту по незначному колу питань; президент, як правило, обирається всім народом; президент має право, у деяких випадках розпустити парламент; президент має право вето на закони, прийняті парламентом /США, Росія/.

Форма державного устрою - це спосіб адміністративно-політичної організації держави, що характеризується наявністю в державі адміністративних чи політичних одиниць, а також характером зв'язку між центральною владою і місцевою владою.

Складними державами є федерації й імперії. Федерація - держава, що складається з декількох держав, що володіють суверенітетом. Інші риси федерації: 1) наявність двох систем конституцій і законодавства; 2) наявність двох систем державних органів; 3) наявність подвійної фінансово-бюджетної системи; 4) подвійне громадянство. Імперія - складна держава, що складається з метрополії /чільної держави/ і колоній /підлеглих держав/. Риси імперії: виникає в результаті завоювань метрополією колоній; експлуатація колоній в інтересах метрополії; відсутність у колонії суверенітету; відсутність у колоній самостійної системи державних органів; відсутність у колоній власної системи законодавства; відсутність у колоній власного інституту президентства; принижений правовий статус населення колоній у порівнянні зі статусом громадян, підданих метрополії; перевага в державному апараті імперії (особливо на ключових посадах) представників корінної національності метрополії. Від складних форм держави варто відрізняти конфедерації, що узагалі не відносяться до категорії форма державного устрою. Конфедерація - союз цілком самостійних суверенних держав, створюваний тимчасово для реалізації певних цілей.

Державно - політичний режим указує на сукупність при­йомів і засобів здійснення державної влади. Вони дуже різні і конкретизують основні показники форми державного правлін­ня й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого державно - політичного режиму є: а) ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і сво­бод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо; б) способи легітимації державної влади; в) співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій; г) методи, інтенсивність і правова обґрунтованість викорис­тання силових структур, інших ресурсів влади; ґ) механізм ідеологічного тиску.

Розрізняють демократичний і недемократичний режим та їх різновиди, на які слід звернути увагу.

Тема 6. Механізм держави

Методичні рекомендації

Необхідно звернути увагу на широкий і вузький підхід у розумінні механізму держави. Дати визначення поняттям апарат держави та державні органи, а також висвітлити систему державних органів за Конституцією України. Розкриваючи принципи діяльності органів державної влади, слід зупинитись на таких принципах їх діяльності, як розподіл влади, демократизм, законність, субординація і координація, а також на спеціальних принципах діяльності судових органів. Аналізуючи систему органів державної влади, слід враховувати принцип розподілу влади. Слід також охарактеризувати систему державних органів за їх видами, виходячи з наступних критеріїв їх класифікації: порядок утворення, характер компетенції, напрямки діяльності, час дії, функціональне призначення та ін.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Характеризуючи елементи механізму держави, слід докладно зупинитись на елементах механізму держави як єдиної цілісної системи, яка складається з ряду підсистем, включаючи в себе всі вертикальні (ієрархічні) і горизонтальні державні зв’язки, які характеризують різні напрями і види державної діяльності (функції) державно організованого суспільства. Підсистемами механізму держави є : 1) інституційні та юридичні механізми. 1) Інституційні механізми– сукупність органів і організацій та інших інститутів держави політичного, економічного, соціального, культурного (духовного), ідеологічного характеру. До політичного механізму належать, вищі і місцеві органи державної влади,правоохоронні органи, органи державної влади спеціального призначення, збройні сили, територія (адміністративно-територіальний поділ). Відповідно до Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Економічний механізм Української держави складається з наступних елементів: Національний банк України, Рахункова палата Верховної Ради України, Антимонопольний комітет, державні податкові адміністрації, державні підприємства та установи, які мають на меті одержання прибутку. Особливе місце в економічному механізмі держави посідає матеріально – технічний та бюджетно – фінансовий механізм економічне підгрунтя якого складають: державна власність, грошова і банківська системи, державний бюджет, тощо. Грошовою одиницею України є гривня. Соціальний механізм української держави складають: український народ (громадяни України); соціальні спільноти – титульна нація (етнічні українці), корінні народи і національні меншини; територіальні громади й інші спільноти. Культурний (духовний) механізм української держави становлять:системи освіти, виховання, науки, культури, мистецтва, інформації, релігійних конфесій тощо. Ідеологічні механізми української держави складаються з наступних елементів: назва держави – Україна, державні символи і атрибути (Держаний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн, а також столиця України, державна мова, Державні національні свята (День Конституції – 28 червня, День незалежності України – 24 серпня). 2) Юридичний механізм– є правовою основою формування, структури і змістовного наповнення механізму держави. До основних елементів юридичного механізму української держави можна віднести такі компоненти правової системи України, як: система права, механізм правового регулювання, система законодавства, юридична діяльність і юридична практика, законність і правопорядок, правова культура, правова ідеологія, правова політика тощо. Таким чином, механізм держави є комплексною системною категорією, яка в рамках концепції правової, демократичної, соціальної держави, характеризується єдністю організаційних, юридичних, матеріально-технічних, бюджетно – фінансових, ідеологічних, соціальних і культурних (духовних) засобів і способів реалізації публічної влади з метою досягнення поставлених перед нею громадянським суспільством завдань.

Розкриваючи поняття механізм держави доцільно також дати визначення поняття інституту держави. Орган держави — частина державного апарата — структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів, прирівняних за статусом до державних службовців) або одна особа, який наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організа­торські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до своєї компетенції. Кожен орган держави створюється для здійснення визначеного виду державної діяльності, тобто має свій предмет ведення, задачі і функції.

Юридичним вираженням сукупності повноважень, предмета ведення (функцій) і юридичної відповідальності органа є його компетенція.

Структура органа держави складається з основного апарата – посадових осіб, наділених державно - владними повноваженнями і безпосередньо виконуючі функції держави і допоміжного апарата – працівників, що не володіють державно – владними повноваженнями.

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути класифіковані за різними підставами: за способом утворення; за часом функціонування; за територією дії; за характером компетенції; за складом; за правовими формами діяльності; за принципом «поділу влади»; за характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент);виконавчі (уряд); правоохоронні (міліція, органи безпеки); судові (суди — вищі і місцеві); контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).

 

Тема. Функції держави.

 

Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття функцій держави, їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Розвиток функцій та їх залежність від сутності і форми держави. Класифікація функцій держави та їх еволюція. Зовнішні і внутрішні функції. Основні і неосновні функції. Постійні і тимчасові функції держави. Економічні функції і особливості їх здійснення в умовах ринкової економіки.

Форми здійснення функцій держави: правова і неправова. Методи реалізації функцій держави. Класифікація та еволюція функцій української держави.

Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. У філософській і юридичній літературі можна нарахувати до двох десятків таких визначень. За термінологічними розбіжностями нерідко криються розходження в підході до вивчення цього складного питання. Найбільш адекватним представляється наступне визначення: функція держави - це необхідний, однорідний, відносно постійний, доцільний напрямок (сторона) її діяльності, обумовлена об'єктивними потребами суспільного розвитку з погляду її внутрішніх і зовнішніх задач. 2. Слід розрізняти поняття “завдання” і “функції” держави, маючи на увазі, що те чи інше завдання може вирішуватись шляхом реалізації декількох функцій держави і, навпаки, одна функція може бути розрахована на виконання ряду завдань.3. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їхня сума), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, тривалість діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій. Відповідно до названих критеріїв функції держави можуть бути класифіковані: За часом дії – на постійні, здійснювані державою на всіх етапах її існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їхнім зникненням. За критерієм відповідності конкретної діяльності держави її стратегічним настановам – на відкриті, тобто здійснювані публічно і визнані суспільством та латентні, які виникають в протиріччі до офіційно проголошених настанов державної влади або ж навмисно приховані для приховання реальної сутності влади або держави. По сферах політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) – на внутрішні, що представляють діяльність держави усередині країни, що визначають її роль у житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, у якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якого державі тісно зв'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поводження з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. Внутрішні: законодавча; організаторська (налагодження господарських, транспортних зв’язків, боротьба зі стихійним лихом, тощо); політична; економічна; соціальна; культурно – освітня; захисту територіальної цілісності, суверенітету держави і безпеки суспільства, прав і свобод громадян, конституційного ладу і правопорядку; фіскальна; екологічна тощо. Зовнішні: оборонна, політична, економічна, культурна, соціальна, інтеграції (інтеграція у світову економіку, союзи держав тощо), співробітництва, екологічна, а також специфічні функції (розробка загальної зовнішньополітичної концепції, дослідження стану міжнародного середовища, виявлення тенденцій розвитку світового співтовариства та визначення наявного і можливого місця і ролі власної країни в цьому процесі, розробка на цій основі конкретних програм міжнародної діяльності, практична реалізація зовнішньополітичних програм (стимулювання бажаних для себе і міжнародного співтовариства процесів і гальмування або блокування небажаних), ідеологічна і організаційна робота по забезпеченню дієвості функціонування механізму підтримки міжнародних зв’язків. Зовнішні функції можуть мати легальну і нелегальну форму здійснення. Подібна класифікація в теорії держави найбільш поширена, вона ґрунтується на визначенні спрямованості діяльності держави стосовно суспільства, особливою організацією якого і є держава (внутрішня функція), і стосовно іншого державно організованого суспільства, іншої держави (зовнішня функція).Внутрішні функції держави виявляють себе в економічній, політичній, соціальній, ідеологічній сферах життя суспільства. Наприклад, в економічній області на різних етапах державності функції можуть бути зведені до мінімуму (концепція держави - «нічного сторожа» - невтручання в економічне життя), виконувати регулятивну соціальну роль і т.п. Зрозуміло, що та чи інша функція більш-менш яскраво виявляється на відповідному етапі державності, наприклад, облік міри праці і міри споживання («не трудящий да не їсть») у соціалістичних державах. Зовнішні функції - захист суспільства від нападів ззовні, мирне співробітництво з іншими державами, забезпечення геополітичних інтересів і т.п. - також характеризують діяльність держави як цілісну організацію суспільства, але вже звернену не усередину, а зовні його життєдіяльності. 4. Розподіл функцій на внутрішні і зовнішні - це спадщина, що дісталася сучасній вітчизняній теорії держави від її попереднього марксистсько-ленінського методологічного підходу. На попередньому етапі в теорії держави класифікація функцій жорстко прив'язувалася до класової сутності держави. Внутрішні функції виводилися з класової сутності держави, наприклад господарсько-організаторська функція найбільше яскраво характеризувала соціалістичну державу, адже його призначення, як декларувалося, зводилося до побудови соціалістичної економіки. В усіх колишніх підручниках незмінно підкреслювалося, що «у міру просування до комунізму економічна роль держави буде підсилюватися, у зв'язку з чим незмінно зростає роль, обсяг і складність змісту його господарсько-організаторської функції, оскільки вона має на меті створення матеріально-технічної бази комунізму». Історичний досвід показав, що це не так. І на сучасному етапі саме потрібно відмовлятись від державного патерналізму, відходити від зрівняльної психології і соціального утриманства, що випливали з організаторско-господарської функції держави. Зовнішнім функціям, як правило, надавалася роль загальносоціальних функцій: боротьба за мир, забезпечення міжнародного співробітництва і т.п., хоча найчастіше все це мало демагогічний характер. Зараз членування функцій на внутрішні і зовнішні втратило певною мірою своє значення, тому що багато внутрішніх функцій здобувають зовнішній характер (наприклад, екологічний напрямок діяльності держави), і навпаки. Більш важливим стає виділення глобальних функцій держави, що характеризують діяльність сучасної держави в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, в області створення і використання ядерної, інформаційний технологій, в області захисту прав і воль людини й в інших сучасних глобальних державних сферах діяльності, що торкаються всієї цивілізації. 5. Найважливішими формами здійснення функцій держави є: Правові – нормативно закріплені: правотворча – державна діяльність, що полягає у розробці і прийнятті юридичних норм; правовиконавча – полягає у застосуванні заходів, які забезпечують виконання норм права; правоохоронна – полягає у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм, а також у застосуванні примусових заходів до їх порушників. Неправові – нормативно не закріплені: безпосередні вольові акти держави юридично не закріплені. Організаційні – засоби і умови, завдяки яким реалізуються функції держави: організаційно – регламентуюча – організаційна робота по вирішенню тих чи інших завдань держави, яка полягає в створенні відповідних цим завданням організаційних форм (державних організацій, підприємств, установ, фондів тощо); організаційно – господарська – матеріальне забезпечення виконання функцій держави; організаційно – ідеологічна – пояснювальна, виховна, освітня робота, що забезпечує виконання державний функцій. Перш ніж перейти до розгляду того, що відбувається з деякими з перерахованих функцій, зупинимося на не менш важливому питанні - про їхню організаційну і правову форми. 6. Основними методами здійснення функцій держави є: примус, переконання, заохочення (стимулювання).



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 145; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.018 с.)