Тема: правове регулювання та його механізм

Методичні поради

Готуючись до заняття слід розпочати із з'ясування призначення права в регулюванні суспільних відносин, тобто впливу права на суспільні відносини. Звернути увагу на особливості, які відрізняють правове регулювання від інших форм суспільного регулювання та на співвідношення правового регулювання і правового впливу. Розгля­даючи правове регулювання як процес, виділити його основні стадії. Визначити поняття типи, сфери, межі правового регулювання. Розглядаючи елементи механізму правового регулювання, мати на увазі що вчені не мають єдиної думки з цього питання.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Правове регулювання - це цілеспрямований, результативний вплив всіх правових (юридичних) засобів на поведінку людей і правові відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку. Сфери і межі правового регулювання.

Сфера правового регулювання - це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання. Межі правового регулювання - це коло суспільних відносин, які за своєю природою можуть піддаватись нормативно-організаційному впливу і в конкретно-історичних умовах вимагають правового регламентування.

Види сфер і меж пр.рег.: 1) Сфера законодавчого (легального) регулювання - ділянка соціального простору, фактично вже регламентована правовими нормами. Фактично до неї включаються три групи суспільних відносин: відносини обміну цінностями (матеріальними і нематеріальними); відносини владного управління суспільством; відносини забезпечення правопорядку. Межами даної сфери виступають основні принципи певної правової системи. (Конституція наприклад). 2) Сфера правореалізуючого в тому числі і правозастосувального регулювання - ділянка соціального життя де здійснюються правові норми. Межі її визначаються чинним законодавством. 3) Сфера необхідного потенційного правового регулювання - ділянка соціального простору, де потрібен вплив права, як прояв дії соціальних закономірностей та потреб суспільства. Межі - принципи правової системи. 4) Сфера можливого потенційного правового регулювання - ділянка суспільних відносин, яку в принципі бажано врегулювати правом. Межі - принципи правової системи. Предмет правового регулювання - сукупність суспільних відносин впорядкованих за допомогою права. Метод правового регулювання - спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин. Розрізняють три основні способи або прийоми впливу: дозвіл (уповноваження), зобов'язування (припис), заборона- юридична необхідність утримуватись від певної дії тобто обов'зок не робити певних дій (не кратись, не вбивати, не звільняти без вказаних в законі підстав тощо).

Виходячи зі способів вирізняють два основні методи: імперативний, диспозитивний - спосіб врегулювання відносин між учасниками, які є рівноправними сторонами, що дає можливість суб'єкту вибрати з установлених державою варіантів поведінки той, що найповніше відповідає їх інтересам, (можливість працювати на одному чи кількох підприємствах чи організціях). Типи правового регулювання: загальнодозволений і с пеціальнодозволений

Тема 13. Норми права.

Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття правової норми, її ознаки. Види правових норм. Звернути увагу на зміст понять: установчі норми (норми-принципи), охоронні норми (норми-заборони), забезпечувальні норми (норми-гарантії), регулятивні норми (норми-правила поведінки), декларативні норми (норми-оголошення), дефінітивні норми (норми-визначення), колізійні норми (норми-арбітри), оперативні норми (норми-інструменти), норми-фікції. Структуру правової норми: диспозицію, гіпотезу, санкцію та їх види. Співвідношення і взаємодія: норм права та інших соціальних норми.

Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: норма права — загальне правило, еталон поведінки людей та їх колективів. Норма права — елементарна частка права, співвідносна з ним як частина з цілим (як одиничне із загальним). Норма права — не форма і не зміст права, а його частка, «молекула», що володіє і змістом, і формою та в системотворчих процесах разом з іншими нормами становить зміст права в цілому. Завдання норми права: встановлювати певне правило поведінки шляхом за­кріплення прав і обов'язків суб'єктів; визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовува­ти ці права та обов'язки; закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Ознаки норм права: правила поведінки, що формулюються або санкці­онується державою або народом в порядку референдуму і мають загальнообов'язковий ха­рактер; формально визначені в нормативно-правовому акті (за­коні, постанові, інструкції тощо) однозначні правила поведінки, за порушення яких передбачаються відпо­відні санкції; мають загальний характер (адресовані не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються певною нормою права). Види суб'єктів, на яких поширюються норми права: населення держави загалом; групи населення (професійні, вікові тощо); набувають нормативності та загальнообов'язковості у чітко встановленому порядку (норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим орга­ном у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та скасування її дії і змісту); їх межі дії завжди точно визначені. Дія норм права відбувається: у просторі (на території всієї держави чи на окремих її частинах); у часі (визначаються дати набуття і втрати чинності правової норми); за колом осіб (визначається її обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих категорій — військовослужбовців, пенсіонерів тощо). Галузеве домінування норм права: в адміністративному праві домінують зобов'язувальні норми; у цивільному, сімей­ному, трудовому, земельному праві — уповноважувальні норми; у кримінальному праві — заборонні норми; у виправно-трудовому праві — зобов'язувальні та заборонні норми. Суттєві специфічні ознаки норм права, що відрізняють їх від інших соціальних норм. 1. У первіснообщинному суспільстві не існували. 2. Регуюють найважливіші суспільні відносини. 3. Встановлюються або санкціонуються відповідними дер­жавними органами або народом в порядку референдуму. 4. Є загальнообов'язковими. 5. Мають офіційний характер. Тобто закріплюються у спеціально визначених формах (за­кон, указ, постанова тощо). 6. Набувають чинності, змінюються і відміняються офіцій­но, в точно визначеному спеціальному порядку й часі. 7. Утворюють єдину погоджену систему велінь. (Мають системний характер). 8. Забезпечуються заходами державного примусу. 9. Формально визначені. (Містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, формулюють їх конкретні права й обов'язки). 10. Забезпечуються державним примусом, можливістю за­стосування багатьох санкцій аж до позбавлення волі, а в дея­ких країнах — до застосування смертної кари. 11. Не залежать від змісту корпоративних норм.

 

Тема 14. Право і закон.

Відповідно до програми навчання студент повинен знати: поняття закону та його роль в демократичній правовій державі. Ознаки закону. Види законів (конституційні, органічні, звичайні та надзвичайні закони. Федеральні закони та закони суб'єктів федерації. Писані і неписані закони. Правові і неправові закони.) Закон як зовнішня форма права. Законодавчий текст. Реквізити і структура законів. Види статей законів. Процедура прийняття законів. Особливості законодавчого процесу в Україні. Розбіжності між поняттями "право" і "закон".

Для успішного самостійного вивчення теми слід звернути увагу на такі аспекти проблем, що вивчаються: 1. Закон — нормативний юридичний акт вищого державного (представницького) органа або безпосередньо народу, що має вищу юридичну силу і містить первинні (такі, що регулюють найважливіші питання) правові норми і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. 2. Ознаки закону: закон — юридичний акт, письмовий документ, у якому закріплюються юридичні норми, що вводяться до правової системи або їх скасування чи зміни; закон є джерелом права; закон — акт вищих органів влади в державі, як правило, вищого представницького органа країни або всенародного референдуму. В Україні єдиним законодавчим органом є Верховна Рада України. У федераціях закони – це також акти вищих представницьких органів суб'єктів федерації або безпосередньо населення федеративних одиниць (суб’єктів федерації); закон - нормативний акт, наділений вищою юридичною силою, тобто акт найвищого юридичного «рангу», всі інші акти «нижче» закону, знаходяться «під» законом, повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити; закон має загальний характер, тобто обов’язковий для всього населення на всій території держави; закон - нормативний акт, що містить первинні, споконвічні юридичні норми, тобто норми, яких раніш у правовій системі не було, а також норми по основним, ключовим питанням життя країни, іншим принциповим економічним, політичним, соціальним питанням. На жаль, ця якість законів у даний час не завжди втілюється на практиці: деякі юридичні документи (особливо на рівні обласного законодавства), названі «законами», не містять основних (первинних) юридичних норм, присвячені регулюванню окремих адміністративних питань, що вимагають по своїй суті підзаконної юридичної регламентації; закон - може бути змінений або замінений, як правило, тільки законом і перевірений на відповідність Конституції тільки Конституційним судом; закон – приймається, змінюється, скасовується з дотриманням особливої законодавчої процедури, що називається законодавчий процес. Характеристика закону як правового документа вищої юридичної сили означає, що: закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити; всі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій і т.п.) знаходяться «під» законом, є підзаконними. Вони засновані на законах і не суперечать їм. 2. З метою ефективного використання безлічі законів необхідно однозначне розуміння їхніх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Найбільш поширеною сьогодні є така класифікація законів: Конституції — основні закони, що регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і волі громадян. Вони бувають двох видів: Кодифіковані — являють собою єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.), їх ще називають моноконституційними актами. Некодифіковані — складаються з групи законів (Великобританія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права, — основи суспільного і державного ладу, права і волі громадян і ін. Конституційні закони. Інколи в конституціях закріплюється їх перелік, як основних нормативно-правових актів. Конституційні закони — закони, на які посилається конституція або необхідність прийняття яких прямо передбачена діючою конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до конституції (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т.д.); закони, якими вносяться зміни, доповнення в діючу конституцію. Конституційний закон відрізняється від інших законів наступними ознаками: а) юридичною чинністю; б) предметом регулювання — особлива сфера; в) порядком прийняття — особлива процедура. Як правило, конституційний закон приймається кваліфікованою більшістю голосів (в Україні — дві третини від конституційного складу Верховної Ради). Спеціальні закони – закони про правові акти, які визначають їх зміст та нормативні характеристики, містять указівки щодо способів їх забезпечення з метою правильного співвідношення між собою.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна розділити на: 1) Звичайні закони — регламентують визначені й обмежені сфери громадською життя відповідно до конституції. Процедура прийняття конституційного закону може мати спрощений, ускладнений чи змішаний характер. 2) Надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприкоад, у разі загрози катастроф, епідемій, з метою захисту конституційного ладу, тощо). 3) Кодифіковані (органічні) закони (статути, положення, кодекси, регламенти, просто закони, тощо) – нормативні акти, затверджені законами, у формі кодексів, Основ законодавства та інших актів. 4) Тимчасові закони – прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет). 5) Допоміжні закони – затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, закони про ратифікацію міжнародних договорів).

Право і закон: взаємозв’язок і відмінність понять.

Право Закон

1. Система норм 1. Зовнішня форма вираження

норм, письмовий документ

2. Виникає під впливом 2. Виникає під впливом

об‘єктивних факторів в суб‘єктивних факторів

процесі життя суспільства (воля законодавця)

3. Структурними одиницями 3. Структурні елементи

є норми розділи та статті

нормативних актів

4. Загальнообов’язкове 4. Має певну юридичну силу,

тобто поширюється на

певні категорії осіб

5. Діє постійно 5. Має певний строк дії

 

Тема. Форми (джерела) права.

Методичні поради

Розглядаючи поняття джерело і форма права слід з'ясувати відмінність між цими двома поняттями. Необхідно розглянути різні підходи до розуміння поняття форма права та джерело права, відповідно до яких визначають систему основних форм права - правовий звичай, прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт. Дати докладну характеристику основних видів джерел права. Охарактеризувати особливості джерел права в Україні. Висвітлити місце закону в системі джерел права в Україні. Охарактеризувати підзаконні нормативні акти, їх систему та тенденції розвитку в Україні. Розглянути дію нормативних акті у часі, просторі і за колом осіб з урахуванням особливостей української держави.

Під час вивчення даної теми важливо засвоїти наступні поняття і терміни:

Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави чи визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що додають їм юридичне, загальнообов'язкове значення. Загальсоціальні джерела права — економічні, соціальні, політичні, морально-культурні й інші — чи породжують об'єктивно обумовлюють виникнення правових норм. Юридичні (спеціально-соціальні) джерела права (нормативно-правовій акт, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт) виступають як офіційну форму вираження і закріплення правових норм.

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови й ін.)- Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-германского типу (сім'ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія й ін. Правовий прецедент — акт-документ, що містить нові норми права в результаті рішення конкретної юридичної справи судовим чи адміністративним органом, якому надаєтся загальнообов'язкове значення при рішенні подібних справ у майбутньому. Є одним з основних джерел права англо-американського типу правових систем — Англія, США, Індія й ін. Нормативно-правовий договір — спільний акт-документ, що містить нові норми права, що встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої чи багатосторонньої угоди) з метою врегулювання якої-небудь життєвої ситуації, і забезпечується державою. На відміну від договорів-угод, що мають індивідуально-разовий характер, нормативно - правовий договір розрахований на кількаразове застосування: його зміст складають норми — правила поведінки загального характеру (колективний, трудовий договір, типовий договір і ін.). Він має істотне значення в сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб'єктами федерації (наприклад, Федеративний договір Російської Федерації 1992 p.). Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародно-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права. Правовий звичай — джерело права, що містить норми-звичаї (правила поведінки, що склалися в результаті багаторазового повторення людьми визначених дій), що санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а тільки ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитку. У цивільному праві сучасних держав континентальної правової системи визнаються «звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному обмежена зовнішньоторговельними операціями. Правова доктрина — акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими з метою удосконалювання законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою в якості обов'язкових. Релігійно-правова норма — акт-документ, що містить церковний канон чи іншу релігійну норму, що санкціонується державою для додання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується ім. Міжнародно-правовий акт – спільний акт-документ двох чи декількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними. Із санкції держави такий акт поширюється на його територію, стає частиною внутрінаціонального законодавства. Ознаки правового акта: 1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління;

2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання; 3) спрямований на регулювання суспільних відносин; 4) установлює правові норми, а також конкретні правовідносини; 5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленої законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (установлення правових норм, їхнє застосування і т.д.); 6) являє собою юридичний факт, що породжує визначені правові наслідки.

Види правових актів: 1) за формою вираження: письмовий (акт — документ); усний (заяви, розпорядження, накази, указівки); конклюдентний (акт — дія). 2) з а юридичною субординацією: нормативні, котрі регулюють визначену сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими; індивідуальні (ненормативні), що породжують права й обов'язки тільки в тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, по конкретному випадку; інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Чи інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт являє собою рішення правотворчого органа, спрямоване на встановлення, чи зміну скасування дії норм права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта: 1) приймається АБО санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (референдум); 2) завжди містить нові норми чи права змінює (скасовує) діючі, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків; 3) приймається з дотриманням визначеної процедури; 4) має форму письмового акта-документа і строго визначені реквізити: а) вид акта (закон, указ, постанова); б) найменування органа, що прийняв акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади); в) заголовок (деякі акти, напр., розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка); г) дата прийняття акта; д) номер акта; є) зведення про посадову особу, що підписала акт; 5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються в «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» і «Юридичному віснику України»; постанови Кабінету Міністрів — у «Зібранні постанов уряду України» і газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у журналі «Офіційний вісник України»).

Види нормативно-правових актів: 1) за юридичною чинністю: закони; підзаконні нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати строго визначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. 2) За сферою дії: загальні; спеціальні; локальні. 3) За характером волевиявлення: акти встановлення норм права; акти заміни норм права; акти скасування норм права. 4) за галузями законодавства: цивільні; карні; адміністративні; карно-процесуальні; адміністративно-процесуальні й ін.