Правове виховання як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури

Правове виховання розглядають у широко­му та вузькому розумінні. В широкому розумінні во­но характеризується як вплив усіх правових факто­рів суспільного життя, в тому числі й правової систе­ми, на формування в індивідів і колективів людей певних правових якостей, що відповідають досягну­тому в суспільстві рівневі правової свідомості та пра­вової культури. У вузькому розумінні це — цілеспря­мований, повсякденний, систематичний вплив юри­дичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної пове­дінки.

Процес правового виховання охоплює суб'єкти та об'єкти, основні вимоги і мету.

До суб'єктів правововиховної діяльності відно­сять органи держави, громадські організації, трудові колективи, їх посадових і службових осіб, окремих громадян.

Об'єктом правового виховання є свідомість люди­ни, її інтелект і здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Метою правового виховання є: формування пра­восвідомості громадян і підвищення на цій основі їхньої правової культури; виховання поваги до пра­ва, щоб його вимоги стали особистим переконанням кожної людини, а повсякденне додержання юридич­них норм — звичкою; ознайомлення громадян із пи­таннями державно-правового будівництва, підви­щення їхньої соціальної та політико-правової актив­ності; допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань із різних галузей і сфер функ­ціонування права; сприяння ефективній роботі ме­ханізму правового регулювання.

Основними вимогами до правовиховної роботи є: набуття людиною основ правових знань; необхід­ність формування у свідомості людини переконань, настанов, мотивів активної правомірної поведінки; формування у людей соціально-комунікативних якостей особистості та ін.

Форми правового виховання

Правовиховна робота здійснюється у певних формах. До таких форм теорія та юридична практика відносять: правове навчання; правову агітацію; пра­вову пропаганду; юридичну практику; історію укра­їнської та світової культури з правової тематики; са­мовиховання.

Правове навчання — конкретний вид навчально­го процесу, в перебігу якого під керівництвом до­свідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями здійс­нення правових норм.

Правову агітацію визначають як форму правово­го виховання, що полягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства через колективні та індивідуальні співбесіди, виступи на мітингах, зборах із допомогою преси, телебачення та ін.

Правова пропаганда — цілеспрямована діяль­ність із формування у членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз'яс­нення правової політики й поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації з допомогою засобів масової інформації та інших форм доведення правової інформації до широкого загалу.

Юридичну практику можна визначити як сукуп­ність напрацьованого досвіду внаслідок правотворчої, правоохоронної та з реалізації права (включно з правозастосовною) діяльності різних суб'єктів права.

Історія української та світової культури з пра­вової тематики визначається як система літератур­ної, художньої, кінотелевізійної та іншої творчості про правову дійсність.

Самовиховання як важлива форма правового виховання

Особливу цінність для підвищення рівня правової свідомості та правової культури має правове самовиховання — цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння право­вими знаннями, формування позитивних правових мотивів і настанов, навичок правомірної поведінки, що полягає в самостійних зусиллях, спрямованих на вироблення звички до активної правомірної пове­дінки.

Правове самовиховання передбачає глибоке само­стійне вивчення чинного права, системи чинного за­конодавства. Людина прагне самостійно виробити в собі потребу діяти відповідно до норм права, гарту­вати свою волю, оцінювати свою поведінку на під­ставі нормативне закріплених вимог.

Волю слід розглядати як психологічну власти­вість людини, що проявляється в усвідомлених діях для досягнення поставленої мети з переборюванням труднощів і перешкод. Цілеспрямована, повсякден­на, систематична діяльність людини з оволодіння юридичними знаннями, формування в її свідомості позитивних правових навичок і настанов, здійснен­ня моделей поведінки, що відповідають чинним нор­мам права, може здійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, що означає самоорга­нізацію і стриманість, прояв активності й витримку, рішучі дії за екстремальних обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися від дій тоді, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси й потреби та діяти в напрямку, яко­го вимагають правові норми, для досягнення сус­пільної мети.

Правове самовиховання передбачає не тільки гли­боке вивчення правових норм, формування поваги до чинного правового закону, вироблення звички його дотримуватися та впевненості у його справед­ливості, а й формування у своїй свідомості правових почуттів, у яких відображаються переживання особистістю відносно тих вчинків і дій, що встанов­лені правовими нормами. До правових почуттів від­носять почуття відповідальності, дисциплінованості, обов'язковості, потрібності правового регулювання та ін.

Отже, правове самовиховання є ефективною фор­мою виховної роботи з підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

Питання для самостійної перевірки знань

· Дайте загальну характеристику правосвідомості та правовій культурі (поняття, структура, види).

· Розкрийте зміст правової ідеології та правової психо­логії.

· Охарактеризуйте професійну правосвідомість.

· Розгляньте поняття і форми правового виховання.

· Дайте визначення самовиховання як форми правового ви­ховання.

· Покажіть напрямки виховання у юристів професійного рівня правосвідомості та правової культури.

Глава VI

ОСНОВИ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

Правове мислення та його значення для правової поведінки

Правове мислення — це процес опосередко­ваного та узагальненого відображення правових явищ у їхніх істотних властивостях, зв'язках і стосунках. Людина може пізнавати навколишній світ із допомогою відчуттів та безпосереднього сприй­няття різноманітних предметів і явищ. Якщо ж якос­ті явища недоступні для споглядання, пізнання їх можливе тільки через мислення. До таких явищ і на­лежить право.

Ознаками правового мислення є: розумове пі­знання правових явищ і зв'язків між ними; правові явища у відображенні людини виступають в узагаль­неній формі; воно відображає найсуттєвіші власти­вості правових явищ, без яких право існувати не мо­же; це евристична діяльність людського мозку з від­шукання найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблем­них ситуаціях; велике значення при цьому нале­жить мотивації (наявності правових потреб, інтере­сів і прагнень) та волі людини в досягненні постав­леної мети.

Зовні правове мислення може проявлятись у пра­вовій поведінці, і тільки тоді воно має соціальне зна­чення.

 

Поняття правової поведінки

У суспільних науках є чимало визначень цього поняття. Не розглядаючи їх, зазначимо, що в теорії права вирізняють декілька аспектів, а саме: по­ведінка криє в собі деякі особливості діяльності й спілкування; поведінка характеризує лише такі ді­яльність і спілкування, які зовні виявляють внутріш­ній стан людини; поведінка має бути соціальне значу­щою; явище мусить бути виявлене зовні та фіксоване органами інших суб'єктів відчуття; поведінка обов'язково повинна контролюватися волею людини.

Для глибшої характеристики правової поведінки треба розглянути її об'єктивні та суб'єктивні озна­ки. Виходячи з наведеного вище, можна сформулю­вати такі ознаки правової поведінки: соціальне зна­чення поведінки; знаходження поведінки під конт­ролем свідомості й волі людини; регламентованість поведінки правом; підконтрольність поведінки дер­жаві; здатність поведінки потягнути за собою юри­дичні наслідки.

У теорії права розроблено також поняття механіз­мі/ правової поведінки як сукупності засобів, із допо­могою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом.

Механізм правової поведінки криє в собі: правові норми, що регулюють поведінку людини; юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; правовідносини як взаємозв'язок суб'єктів права та юридичні обов'язки; акти здійс­нення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Універсальними засобами механізму правової по­ведінки є законність, правосвідомість і правова культура. Вони взаємодіють з іншими елементами цього механізму в кожному окремо взятому випадку правової поведінки.

Правова поведінка поділяється на правомірну і протиправну.

 

Правомірна поведінка

Правомірна поведінка — це суспільне необ­хідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуаль­них і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

До ознак правомірної поведінки різні автори від­носять: об'єктивну можливість і необхідність; бажа­ність і допустимість; відповідність інтересам грома­дянського суспільства; гарантованість і охорону дер­жавою; відповідність поведінки нормам права.

Правомірну поведінку суб'єктів можна диферен­ціювати за різними критеріями, як-от: за складни­ками юридичних фактів — юридичні вчинки та індивідуальні акти; за формою реалізації права — додержання, виконання, використання, правозастосування; за змістом правовідносин — здійснення суб'єктивних прав, свобод, юридичних обов'язків, законних інтересів; за формою вияву назовні — дія та бездіяльність; за способом детермінації — актив­на і пасивна; за способом формулювання в норматив­них актах — прямо і побічно передбачена правовими нормами.

Можна навести й інші підстави класифікації пра­вомірної поведінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінки залежно від актив­ності суб'єкта: соціальне активна; позитивна (зви­чайна); конформістська; маргінальна.