Основні закономірності виникнення держави і права

Існує декілька поглядів на політичну органі­зацію суспільства і право в аспекті їх виникнення:

• соціальний розвиток суспільства почався без по­літичної організації та права;

• соціальний розвиток не тільки почався, а й за­кінчиться без політичної організації та права;

• політична організація та право виникли й розви­валися разом із виникненням і розвитком люд­ського суспільства. Держава при цьому роз­глядається як частина політичної організації суспільства.

Аби з'ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і пра­ва та відслідкувати, на якому саме етапі розвитку суспільства вони з'являються.

Однією з теорій виникнення держави і права є історико-матеріалістична, прихильниками якої були Л.-Г. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає вна­слідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвит­ку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія криє в собі два аспек­ти: а) підхід радянської науки, пов'язаний з виник­ненням класів і класових антагонізмів; б) підхід дослідників західної філософської та юридичної нау­ки, пов'язаний з ускладненням структури суспіль­ства і суспільних відносин, виникненням "загальних справ" і необхідності вдосконалення управління суспільством. Обидва підходи рівною мірою мали місце під час виникнення держави і права.

Згідно з цією теорією, впродовж тривалого часу люди жили, не знаючи держави і права. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди праг­нули до колективних форм життя. Вони разом ви­робляли примітивну зброю, разом полювали, разом добували їжу, виготовляли одяг із шкур тварин. Жили люди в той період розвитку суспільства, об'єд­нуючись у невеликі групи — первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчилися виробляти досконалі­ші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готу­вати різноманітну їжу, одомашнювати диких тва­рин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людьми з'явилися заборони по вертикалі — між батьками й дітьми, дідами, бабами та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї, що спону­кало іншу форму організації об'єднання людей.

Первісне стадо заступало досконаліше об'єднання людей — первісна родова община (рід), тобто колек­тив людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступовий перехід від кровноспорідненої сім'ї до екзогамної (сім'ї паналуа), перехід від колектив­ного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окре­мими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена. Такі об'єднання здійснювалися на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Колективна власність на засоби виробництва, со­ціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. В ро­довій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки й жінки). Всі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (пле­мені). На таких зборах обиралися старшини, вожді, керівники й ловчі.

Ці обрані особи були першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авто­ритеті, їх поважали всі члени роду, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, сприт­ністю тощо.

Влада в первісному суспільстві:

• базувалася на родових відносинах (рід об'єдну­вав людей за дійсною чи припустимою кровною спорідненістю, був власником засобів вироб­ництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

• у соціальному розумінні була безпосередньо сус­пільною (не існувало спеціального апарату уп­равління і примусу);

• мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання. Примус засто­совувався дуже рідко і виконував роль громад­ського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого викорис­товувалася військова сила чи помста родичів);

• виконувалася рядовими і виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату уп­равління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю.

Для регулювання різноманітних відносин, що ви­никали між людьми, застосовувалися соціальні нор­ми. Людське суспільство, як і будь-яка складна сис­тема, може нормально функціонувати й розвиватися лише з опертям на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів по­ведінки певного суб'єкта.

Для регулювання суспільних відносин між людь­ми та їхніми об'єднаннями в суспільстві формують­ся і в тій чи тій формі забезпечуються певні правила поведінки, які орієнтують людей на досягнення пев­ної мети. Такі правила, що покликані забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, називаються соціальними нормами. З їх допомогою здійснювалося соціальне регулювання відносин між суб'єктами через установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватись, визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозво­ляється або забороняється, чи визначаються суб'єк­ти, що на них за цих умов поширюється певне пра­вило, встановлюване тією чи тією нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упоряд­куванні поведінки суб'єктів, що веде до забезпечен­ня системності та певної передбачуваності суспіль­них відносин. Завдяки цьому учасники таких відно­син можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, що передба­чені в конкретних соціальних нормах. Вони регулю­ють ту поведінку, яка має соціальний характер, а то­му пов'язана з взаємовідносинами між людьми, їхні­ми об'єднаннями, соціальними групами.

Суспільні відносини первісного суспільства регу­лювалися нормами первісної моралі, звичаями і тра­диціями, релігійними нормами та всілякими заборо­нами (табу). Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай пов'язаний з міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв оз­начало повагу до пращурів, дух яких постійно спос­терігає за життям на землі. Всяке порушення звича­їв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку для етнічної групи чи навіть окремої людини.

Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що прита­манний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію со­ціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:

• праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати і не за­довольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до здобуття їжі та одягу, спорудження примітивних жител, виго­товлення деяких знарядь праці тощо;

• роди і племена активно не спілкувалися між со­бою, не налагоджували взаємних доброзичли­вих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;

• численні забобони, відсутність освіти й писем­ності породжували жорстокість людей у став­ленні одне до одного;

• відсутність нормальних умов життя робила лю­дину беззахисною перед явищами природи і сти­хією, що зменшувало тривалість її життя.

Необхідними були подальший розвиток суспіль­ного виробництва, пошук способів удосконалення знаряддя виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласнювального гос­подарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибаль­стві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалися (або відокремлювалися) скотарство, об­робіток землі, вирощування злаків, ремесло й тор­гівля.

Загальними причинами виникнення держави і права стали:

• три великі поділи праці (вирізнення скотар­ських племен, відокремлення ремесла від ріль­ництва, виникнення й розвиток торгівлі);

• поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності та майнової нерів­ності;

• утворення класів як великих груп людей з про­тилежними інтересами і поява міжкласових конфліктів;

• неспроможність суспільної влади первісного ла­ду врегулювати класові суперечності й конфлік­ти та виникнення держави як політичної органі­зації публічної влади.

Первісне суспільство розшарувалось у період роз­паду родового ладу. Поява класів з протилежними інтересами спричинила міжкласові конфлікти між родовою знаттю та іншими членами родів, а також із прийшлим населенням. Родова влада була вже не­спроможна врегулювати ці конфлікти; виникла дер­жава, як політична організація публічної влади.

Право, як і держава, виникли завдяки необхід­ності управляти соціальними процесами. В юридич­ній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють право загальносоціальне і право юридичне. Як загальносоціальне яви­ще право поділяють на права людини, права нації, права народу, права об'єднань, права інших груп, права людства. Юридичне право встановлюється чи санкціонується державою. Отже, юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому законо­мірності виникнення держави стосуються й виник­нення права.

Розрізняючи право і закон, слід зазначити, що право як інституційне утворення стає таким завдяки джерелам права, тобто зовнішній формі вираження права.

Отже, юридичне право — це задекларовані держа­вою правила поведінки суб'єктів, щоб відображати правду, справедливість, добро тощо.

Право виникає внаслідок:

• переростання мононорм (первісних звичаїв, тра­дицій, моралі) в юридичні норми;

• правотворчої діяльності компетентних держав­них органів чи посадових осіб;

• перетворення рішень судових органів щодо кон­кретних справ у загальну норму; що є обов'язко­вою для вирішення аналогічних випадків. Між правом і державою встановлюється досить складний зв'язок. Через право держава прагне впро­ваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і є засобом підпорядкування населення волі економічно і політичне панівного класу.

Так виникає правовий звичай як найдавніша фор­ма права.

Судові органи, як органи держави в авторитарних державах, захищали інтереси панівної верхівки, а тому не застосовували деяких звичаїв, що захищали інтереси всіх, або змінювали їхній зміст, вводячи но­ві правила. Судові функції часто виконували церков­ні служителі, правителі чи інші посадові особи дер­жавних органів. Захищаючи інтереси панівних кла­сів, судові органи створювали судовий прецедент, тобто рішення суду щодо конкретної справи набува­ло властивостей загальної норми. Це спонукало поя­ву судового (адміністративного) прецеденту.

З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріп­лювали свою волю в законах, указах та інших нор­мативних актах. У перших державних законах за­кріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населен­ня. Прикладами таких законів є закони Хаммурапі, XII таблиць, Ману, "Руська правда", "Польська правда" та ін. Наприклад, закони Хаммурапі, царя Вавилона, діяли у XVIII ст. до н. е., складалися з 282 статей і регулювали в основному кримінальні відносини. Майже в кожній нормі відображалася класова нерівність. Візьмемо хоча б правило про те, що лікар, вилікувавши знатну людину, мав одержа­ти 10 сиклей срібла, якщо хворий мушкенум — 5 сиклей, а якщо раб, то рабовласник повинен був від­дати лікареві тільки 2 сиклеї срібла.

Класові інтереси відображалися в нормативних актах не лише матеріального, а й процесуального права. Так, під час розгляду судових справ викорис­товувались ордалії (випробування вогнем, водою тощо), поєдинки, присяги, відкуп. Тому багаті завжди могли відкупитись.

Отже, юридичне право, сформувавшись разом зі створенням держави, в рабовласницький і феодаль­ний періоди розвитку державності мало класовий характер і захищало інтереси економічно і політично панівного класу. Водночас юридичне право є явищем культури й цивілізації, оскільки несе в собі інформацію про минулі та нині існуючі суспільні відносини між людьми на різних етапах розвитку політичної організації суспільства.