Глава XI ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава XI ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Загальна характеристика земельного права: поняття і предмет правового регулювання

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціональ­ного використання земель, створення умов для під­вищення їхньої ефективності, охорони прав організа­цій та громадян як землевласників і землекористу­вачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користу­вання та розпорядження земельними ресурсами, а та­кож із їх охорони і раціонального використання. Зе­мельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, ор­ганічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельно­го права слід визнати Конституцію України, Земель­ний і Цивільний кодекси.

Загальна характеристика Земельного кодексу

Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного за­конодавства є регулювання земельних відносин із ме­тою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природ-


ного середовища, охорони прав громадян, підпри­ємств, установ та організацій на землю. Його розділа­ми є: 1. Загальні положення. 2. Використання зе­мель. 3. Охорона земель. 4. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільсь­когосподарського й лісогосподарського виробництва. 5. Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг. 6. Державний кадастр земель. 7. Зем­леустрій. 8. Вирішення земельних спорів. 9. Відпові­дальність за порушення земельного законодавства. 10. Міжнародні договори.

§ 3. Види земель та їх правовий статус

Усі землі України, відповідно до цільового призначення, поділяються на:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборо­ни та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і пе­реведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які виносять рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою та ухвалюють рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.


§ 4. Форми власності на землю

Власність на землю в Україні має такі фор­ми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею ради народних депута­тів, які в межах їхньої компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилуча­ють їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилу­чення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передати відповідно органам дер­жавної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

§ 5. Право державної власності на землю

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у колектив­ну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

• Верховна Рада України — на землі загальнодер­жавної власності України;

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим — на землі в межах території Республіки, за ви­нятком земель загальнодержавної власності;

• обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів — на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержав­ної власності.

Землі, що знаходяться в загальнодержавній влас­ності, можуть передаватись у колективну або при­ватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду. Не можуть передаватись у колектив­ну і приватну власність:


• землі загального користування населених пунк­тів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасови­ща, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища і т. д.), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої вла­ди;

• землі гірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчаль­них закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних, лікар­ських рослин, фруктів і винограду.

§ 6. Право колективної та приватної власності на землю

Земля може належати громадянам за правом колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі това­риства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших дер­жавних сільськогосподарських підприємств. Розпо­рядження земельними ділянками, що знаходяться в


колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підпри­ємств, сільськогосподарських кооперативів, сільсь­когосподарських акціонерних товариств, у тому чис­лі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівни­чих товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Землі в ко­лективну власність передаються безкоштовно. Кож­ний член колективної власності на землю в разі ви­ходу з колективу має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в по­рядку, передбаченому Земельним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування май­на, та статутом відповідного колективного підпри­ємства.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

Сільські та селищні ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд зе­мель.

Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки вони мають право на одер­жання у власність земельних ділянок для:

• ведення селянського (фермерського) господар­ства;

• ведення особистого підсобного господарства;

• будівництва та обслуговування житлового бу­динку і господарських споруд (присадибна ділянка);

• садівництва;

• дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержан­ня частки землі у спільному майні подружжя; ку-півлі-продажу, дарування та обміну. Передача зе-


мельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів за плату чи безкоштовно.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

• ведення селянського (фермерського) господар­ства у межах середньої земельної частки;

• ведення особистого підсобного господарства;

• будівництва та обслуговування будинку і госпо­дарських споруд;

• садівництва;

• дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства зе­мельні ділянки, розмір яких перевищує середню зе­мельну частку.

Іноземним громадянам та особам без громадян­ства земельні ділянки у власність не передаються.

Користування землею

Користування землею може бути постій­ним або тимчасовим. Постійним визнається земле­користування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроко­вим — до 3 років і довгостроковим — від 3 до 25 ро­ків. У разі необхідності ці строки може бути продов­жено на період, що не перевищує одного терміну від­повідно коротко- чи довгострокового тимчасового користування.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроко­вим. У постійне користування земля може надавати­ся радами народних депутатів із земель, що знахо­дяться в державній власності, а в тимчасове корис­тування — із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.


 


Оренда землі

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам України; підприєм­ствам, установам та організаціям; громадським об'єд­нанням і релігійним організаціям; спільним підпри­ємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іно­земним інвесторам; іноземним державам; міжнарод­ним організаціям; іноземним юридичним особам та особам безч громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних де­путатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. Умови використання землі, строки її ви­користання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після за­кінчення строку оренди землі орендатор має пере­важне право на відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення мають переважне право на одержання орендо­ваних земельних ділянок у приватну власність.

Громадяни, які мають земельні ділянки у влас­ності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — до п'яти років. У разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем /| повноліття.


Плата за землю

Закон України "Про плату за землю" від З липня 1992 р. встановлює, що використання землі є платним. Плата за землю існує у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки. При цьому власники землі та землекористувачі спла­чують земельний податок, а орендарі — орендну пла­ту. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платни­ком) є власник землі та землекористувач, у тому чис­лі орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюється у вигля­ді плати за одиницю земельної площі з розрахунку за рік.

Вирішення земельних спорів

Земельні спори розглядаються місцевими ра­дами депутатів, судом, арбітражним судом або тре­тейським судом у порядку, встановленому Земель­ним кодексом та іншими актами законодавства України.

Майнові спори, пов'язані з земельними відноси­нами (в тому числі спори про відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішуються судом, арбіт­ражним судом або третейським судом.

Спори між громадянами, яким належить житло­вий будинок, господарські будівлі та споруди і зе­мельна ділянка за правом спільної власності, щодо порядку використання й розпорядження земельною ділянкою вирішуються судом.

Спори з приводу розмежування території сіл, се­лищ, міст, районів, областей вирішуються вищою за



Ієрархією радою, а спори з приводу суміжного зем­лекористування громадян розглядаються узгоджу-вальною комісією, склад якої обирається відповід­ною радою. У разі нед осягнення згоди в узгоджу-вальній комісії спір за заявою однієї зі сторін розглядається в судовому порядку.

Земельні спори розглядаються радами депутатів у 10-денний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори роз­глядаються у 20-денний строк.

Земельні спори розглядаються радами депутатів за заявою однієї зі сторін. Вони розглядаються за участю сторін, що їх слід завчасно повідомляти про час і місце розгляду спору.

Рішення рад може бути оскаржено в суд, арбіт­ражний суд у місячний строк.

Питання для самостійної перевірки знань

^ Визначіть предмет правового регулювання земельного права.

^ Чому стверджують, що земельне право — комплексна галузь?

^ Які ви знаєте форми власності на землю ?

^ Хто є суб'єктом колективної власності на землю?

*Що розуміють під терміном "користування землею"? > У чому полягають особливості оренди землі?

* Який порядок вирішення земельних спорів?


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.192.241 (0.013 с.)