Приватизація державного житлового фонду

Приватизація державного житлового фон­ду— це відчуження, тобто безоплатна передача або продаж із державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, що їх вони займають, а також господарських споруд, що до них належать.

Метою приватизації є формування ринкової сис­теми житлового забезпечення громадян України, створення умов для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задово­лення своєї потреби в житлі.

Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ни­ми житло один раз. Передбачається також, що ко­жен громадянин України в разі, коли частка житла, Що приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Названі чеки громадянин України може використа­ти для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств чи земельного фонду.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" було прийнято Верховною Радою України 19 червня 1992 р. і введено в дію від дня опублікування. Він містить преамбулу і 13 статтей:

Стаття 1„ Поняття приватизації.

Стаття 2. Об'єкти приватизації.

До об'єктів приватизації належать: квартири в багатоквартирних будинках, що використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після за­кінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту і поточного звільнення.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири в будинках закритих військових поселень; кімнати в гуртожитках; квартири, віднесені в уста­новленому порядку до непридатних для мешкання; службові квартири чи кімнати; квартири, в яких мешкають два чи більше наймачів, за відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.

Приватизація квартир у будинках, включених до плану реконструкції, здійснюється після її прове­дення власником чи володарем будинку. Наймачі, які проживали у квартирах до початку реконструк­ції, після проведення реконструкції мають пріори­тетне право на приватизацію цих квартир.

Одноквартирні будинки, а також квартири в бу­динках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою найма­чів із наданням їм відповідної компенсації в поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 3, Способи приватизації.

Приватизація здійснюється через:

безоплатну передачу громадянам квартир (будин­ків) із розрахунку санітарної норми 21 м² загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та до­датково 10 м² на сім'ю;

продаж надлишків загальної площі квартир (бу­динків) громадянам України, які мешкають у них

або знаходяться в черзі на поліпшення житлових умов.

Стаття 4. Житлові чеки.

Закон визначає житлові чеки як приватизаційні папери, що їх мають одержати всі громадяни Украї­ни у випадках, коли площа квартири, що привати­зується, менша за площу, яку сім'я наймача має право одержати безкоштовно.

Житлові чеки можуть використовуватись у при­ватизації державного житлового фонду, землі чи державного майна підприємств.

Стаття 5. Порядок розрахунків.

За приватизації квартир чи будинків наймачеві та членам його сім'ї в разі, коли площа житла, що при­ватизується, менша від площі, яку може одержати сім'я безкоштовно, наймачеві та членам сім'ї ви­даються житлові чеки на суму, визначувану з розмі-' уу житлової площі, якої не вистачає, та поновлю­вальної вартості 1 м².

Стаття 6. Безкоштовна передача квартир (будин­ків^ незалежно від розміру їхньої загальної площі.

Йдеться про однокімнатні квартири, одержані під час знесення чи відселення всіх членів сім'ї з індиві­дуального житла, що належало їм за правом влас­ності, якщо вони не одержали грошової компенсації, та згідно з іншими, передбаченими законом, пільга­ми.

Стаття"7. Права наймодавців, які не бажають приватизувати житло.

За громадянами, які не бажають приватизувати житло, зберігається чинний порядок одержання й користування житлом на умовах найму.

Стаття 8. Організація проведення приватизації та оформлення права власності.

Стаття 9. Використання коштів, одержаних від приватизації.

Стаття 10. Утримання приватизаційних квартирі

Стаття 11. Податок на житло.

Стаття 12. Права власника.

Стаття 13. Соціальний захист населення під час приватизації.

Отже, житлове законодавство являє собою ком­плексну, самостійну галузь законодавства, що за­кріплює, охороняє та регулює правові відносини між фізичними і юридичними особами та іншими суб'єк­тами в питаннях виникнення, розвитку і припи­нення житлових правовідносин під час реалізації конституційного права людини і громадянина на житло. у і

Питання для самостійної перевірки знань

Дайте загальні/ характеристику Житлового кодексу Ук­раїни.

Ь-Назвіть види житлового фонду.
Розгляньте порядок надання житла.......

Розкрийте види правопорушень наймачів житла.

Охарактеризуйте закон про приватизацію державного зюітлового фонду.

Глава XV

ОСНОВИ ШЛЮБНО-СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

§ 1. Шлюбно-сімейне право України: поняття і предмет правового регулювання

Шлюбно-сімейне право — сукупність пра­вових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ни­ми майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регу­лює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; від­носини між батьками й дітьми, іншими родичами то­що. Крім того, шлюбно-сімейне право України регу­лює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є
Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю.
Так, Конституція України проголошує: "Шлюб у на­
шому суспільстві грунтується на вільній згоді жінки
і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і
обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я,
дитинство, материнство та батьківство охороняють­
ся державою. '

§ 2. Кодекс про шлюб і сім'ю

Названий кодекс було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1 січня 1970 р. У ньому 6 роз­ділів (201 стаття).

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Шлюб.

Розділ 3= Сім'я»

Розділ 4. Опіка і піклування.

Розділ 5. Акти громадянського стану.

Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Кодекс про шлюб і сім'ю України регламентує по­
рядок та умови одруження, особисті й майнові від­
носини, що виникають у сім'ї між подружжям, між
батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а та­
кож відносини, що виникають у зв'язку з усинов­
ленням, опікою й піклуванням, припиненням шлю­
бу і т. ін. Кодекс про шлюб і сім'ю базується на та­
ких загальновизнаних принципах: рівноправності
жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови
сімейних відносин на добровільному шлюбному со­
юзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів
матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства
кожній дитині; виховання почуття відповідальності
перед сім'єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім'ю пе­
редбачено, що' громадяни є рівними в сімейних від­
носинах незалежно від їхніх національності, раси і
ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередко­
ване обмеження прав громадян, дотичних до цього
законодавства, заборонене.

Шлюб І СІМ'Я За СІМеЙНИМ

Законодавством

Шлюб — добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та

обов'язки.

Сім'я — первинна ланка громадянського суспіль­ства, в якій реалізується дітородна, виховна та ін­ші функції суспільного життя.

Умови й порядок одруження

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського ста-.ну в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одру_г .жуються.

Реєстрація шлюбу є офіційним потвердженням часу виникнення взаємних прав та обов'язків по­дружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17 — для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб зако­нодавство не цередбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу — це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім'ю, то законодавство визнає їх фіктив­ними.

Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що унеможливлюють шлюб. Шлюб не можливий:

- • між особами, з яких хоча б одна перебуває в ін­шому шлюбі; між родичами по прямій висхід­ній і низхідній лінії;

• між повнорідними і неповнорідними братами і
сестрами; •

• між усиновителями і усиновленими;

• між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства.

А ще Особи, які одружуються, мають бути взаєм-й но обізнані про стан здоров'я один одного

Шлюбний контракт

Подружжя може укладати між собою всі доз­волені законом майнові угоди, однією з яких є шлюб­ний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини пе­редбачені Порядком укладання шлюбного контрак­ту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок укладання шлюбного контр­акту" від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між \ особами, які одружуються за їх бажанням до реєстра-' ції шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстра­ції. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.

У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов'язки подружжя.

Припинення шлюбу

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя по­дружжя шлюб може бути розірваним через розлучен­ня за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку. У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається ро­зірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особа­ми, визнаними в установленому законом порядку без­вісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчи­нення злочину до позбавлення волі на три роки та більше. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або

про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судо­вому порядку, то суд зобов'язаний встановити справжні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім'ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При цьому, виносячи рі­шення про розірвання шлюбу, суд уживає передба­чених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є не­працездатним.

Шлюб уважається припиненим із моменту реєст­рації розлучення в органах запису актів громадян­ського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розір­вання шлюбу законодавством передбачено можли­вість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.

Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне прізвище.

Особисті й майнові права

Та обов'язки подружжя

Подружжя, що знаходиться в зареєстровано­му шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов'язків.

До особистих прав та обов'язків, себто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприк­лад, право кожного з подружжя за власним бажан­ням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого

прізвища прізвище другого з подружжя. Окрім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожно­го з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання ви­ховання дітей, користуватись у сім'ї рівними права­ми і нести рівні обов'язки.

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов'язки. Згідно з сімейним законодавством роз­різняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із по­дружжя однаковою мірою має право володіти, ко­ристуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної пра­ці та її форми відносно кожного з подружжя. Май­ном, що нажите за час шлюбу, подружжя може роз­поряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з по­дружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу спільним коштом подруж­жя, за винятком дорогоцінностей і предметів розко­ші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівни­ми. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання.

Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, по­дружжя повинно матеріально підтримувати один од­ного. У разі відмови від такої підтримки той з по­дружжя, який потребує матеріальної допомоги (не-

працездатний, вагітна дружина), має право зверну­тися до суду з позовом про присудження на його ко­ристь аліментів.

§ 8. Особисті й майнові права та обов'язки батьків і дітей

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей ба­зуються на походженні дітей, засвідченому в установ­леному законом порядку. Походження дитини, бать­ки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчуєть­ся записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлює­ться поданням спільної заяви до органів загсу. Бать­ківство дитини у батьків, які не перебувають у шлю­бі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку. Походження дитини засвідчується відповідним записом.

Батьки й діти зобов'язані подавати один одному моральну й матеріальну допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки що­до батьків, що й діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо ді­тей слід віднести: право та обов'язок присвоїти ди­тині прізвище, ім'я та по батькові; право та обов'я­зок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інте­реси за розгляду спорів про них.

До майнових прав та обов'язків батьків і дітей належать: право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спіль­ну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки. Батьки зо­бов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непра­цездатних повнолітніх дітей, які потребують матері-

альної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утри­мувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох та більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину.

У разі стягнення аліментів з батьків на непраце­здатних повнолітніх дітей, які потребують матері­альної допомоги, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати.

Визначаючи аліменти на користь батьків, що стя­гуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків одержувати аліменти один від одного.

Опіка й піклування

Опіка й піклування встановлюються відпо­відними відділами та управліннями державної адмі­ністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у міс­ті рад народних депутатів відносно:

• осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних.....,• причин залишилися без батьківського піклу-

г вання;

учі • осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок нк душевної хвороби чи недоумства;; • осіб, визнаних судом обмежено дієздатними вна- І слідок зловживання спиртними напоями або

наркотичними речовинами;

• осіб, які потребують піклування за станом здо­ров'я.

Опіка й піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Всі устано­ви та особи, яким стало відомо про існування осіб, які підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Ос­танні впродовж місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки й піклування дізнається про необхідність встановити опіку й піклування, мають винести відповідне рішення.

Для безпосереднього здійснення опіки й піклу­вання призначається опікун чи піклувальник, пере­важно з гурту осіб, близьких до підопічного, і тільки з його згоди. Піклувальник повнолітніх дієздатних осіб, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права й виконувати обов'язки, може бути призначений тільки на прохання цих осіб.

Не можуть бути піклувальниками та опікунами особи, які:

• не досягли 18-річного віку;

• визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;

• позбавлені батьківських прав, а також особи, ін­тереси яких суперечать інтересам осіб, що під­лягають опіці чи піклуванню.

Обов'язки з опіки й піклування виконуються без­коштовно. Усі дії опікунів і піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі й підо­пічним, до органів опіки й піклування за місцем проживання підопічного.

Опікуни й піклувальники можуть бути увільнені від своїх обов'язків на їхнє прохання чи в разі нена­лежного виконання ними обов'язків і зловживання правами.

Питання,для самостійної перевірки знань

^ Дайте загальну характеристику Кодексу законів про шлюб і сім'ю.

^ Що слід розуміти під поняттями "шлюб", "сім'я"? ^ Які умови й порядок укладення шлюбу?

^ У яких випадках та в який спосіб може бути розірвано шлюб?

- Як ви розумієте шлюбний контракт?

^ Назвіть основні права та обов'язки подружжя.

^ Які вам відомі права та обов'язки батьків і дітей? ••

^ Покажіть різницю між опікою й піклуванням.

Глава XVI