Житлове законодавство України: загальна характеристика. Житловий кодекс України

Систему нормативно-правових актів, що ре­гулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; За­кон України "Про приватизацію державного житло­вого фонду" та інші закони; укази Президента Украї­ни; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житло­вого фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом житлової площі під конт­ролем громадськості.

Конституційне право на житло вважається забез­печеним лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і при­датне для проживання. За відсутності такої житло­вої площі та потреби в соціальному захисті громадя­нин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного жит­ла, яке надається за правом найму державою чи ор­ганами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.

Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин із метою:

забезпечення конституційного права громадянина України на житло;

належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;

зміцнення законності в царині житлових відно­син в умовах ринкової економіки.

Житловий кодекс України прийнято ЗО червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р.

Він складається з 7 розділів (193 статті):

Розділ І. Загальні положення.

- Розділ II. Управління житловим фондом.

• Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими примі­щеннями.

Розділ IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту.

Розділ V. Відповідальність за порушення житло­вого законодавства.

Розділ VI. Вирішення житлових спорів.

Розділ VII. Заключні положення.

У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють: право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства; систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові правовідносини; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.

§ 3. Житловий фонд України та його види

Житловий фонд — складний інженерний комплекс, що криє в собі: жилі будинки і приміщен­ня в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та екс­плуатації; розгалужену мережу комунікацій; проти-

пожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устат­кування.

Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний.

Державний житловий фонд — сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходять­ся у власності місцевих рад, державних підпри­ємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного жит­лового фонду, створюється ринок житла, забезпе­чується пріоритетний розвиток інших видів житло­вого фонду.

Громадський житловий фонд — сукупність жи­лих будинків та інших жилих приміщень, що нале­жать колгоспам, іншим кооперативним організаці­ям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим гро­мадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів — су­купність жилих будинків, що належать житлово-бу­дівельним кооперативам і призначаються для про­живання членів ЖБК.

Індивідуальний житловий фонд — сукупність жилих будинків (приміщень), що знаходяться в осо­бистій і приватній власності.

До житлового фонду включають також жилі бу­динки і приміщення, що належать державно-кол­госпним та іншим державно-кооперативним об'єд­нанням, підприємствам та організаціям. До них за­стосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не включаються нежилі при­
міщення в жилих будинках, що мають торговельне,
побутове та інше призначення непромислового ха­
рактеру.

І

§ 4 Право громадян на житло і форми його реалізації

Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі вини­кає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, за­доволення потреби людини в житлі — дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним із найконкретніших показни­ків добробуту всього народу.

Суб'єктивне право на житло — це можливість людини і громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вима­гати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалі­зації цього права у повному обсязі.

Право на житло тісно пов'язане з обов'язками ін­ших фізичних та юридичних осіб і державних орга­нів щодо створення відповідних умоп, охорони, за­хисту й відтворення житлових прав людини і грома­дянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен грома­дянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетент­ного суду.

Реалізація людиною і громадянином права на житло здійснюється в таких формах:

1) активна діяльність суб'єкта, що потребує по­кращення житлових умов у процесі: надання жилих приміщень; користування жилим приміщенням; участі в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2) утримання від дій, що порушують житлові пра­ва інших суб'єктів;

3) володіння, користування і розпорядження жит­лом відповідно до чинних нормативно-правових актів;

4) вимоги від компетентних державних органів, громадських організацій та посадових осіб застосо­вувати відповідні норми житлового права, виносити справедливі індивідуально-правові рішення і дома­гатися їх виконання.

§ 5. Порядок надання житла
громадянам, які потребують
покращання житлових умов >:''

У Конституції України зазначено: "Громадя­нам, які потребують соціального захисту, житло на­дається державою та органами місцевого самовряду­вання безоплатно або за доступну для них плату від­повідно до закону" (ст. 47).

У розділі ПІ (Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими примі-Іі(еннями) Житлового кодексу України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють поря­док надання житла в будинках державного і громад­ського житлового фонду, забезпечення громадян жи­лими приміщеннями в будинках житлово-будівель­них кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житло­вих фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. В ній закріплено право громадян на житло і на його одер­жання; вік, із якого особа має таке суб'єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребу­ють соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

Згідно зі ст. ЗІ ЖК України кожен громадянин України, який потребує покращання житлових

умов, має право одержати в користування жиле при­міщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодав­чими актами України. Жилі приміщення таким гро­мадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Законом установлюється вік, із якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в пе­редбачених законом випадках, то й раніше.

Стаття 34 ЖК України до осіб, які потребують по­кращання житлових умов, відносить осіб, що:

забезпечені житлом нижче від установленого в да­ній місцевості рівня;

живуть у приміщеннях, які не відповідають уста­новленим санітарним і технічним нормам;

хворіють на тяжкі форми деяких хронічних за­хворювань, через що не можуть проживати в кому­нальних квартирах чи в одній кімнаті з членами сво­єї сім'ї;

проживають за договором піднайму жилого при­міщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;

упродовж довгого часу живуть за договором най­му (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам за правом приватної власності;

проживають у гуртожитках.

Громадяни, які потребують покращання житло­вих умов, беруться на облік для одержання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.

Житлом забезпечуються згідно з загальною чер­гою, позачергово і першочергово. Право на заселен­ня квартири дає тільки ордер.

Ордер на жиле приміщення — це письмове розпо­рядження на його заселення, що видається на під-

ставі рішення виконавчого комітету органу місцево­го самоврядування чи місцевої державної адмініст­рації. Він є єдиною підставою для заселення в нада­не жиле приміщення, видається лише на вільне жи­ле приміщення, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну органі­зацію і є підставою не лише для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронайма­чем договору житлового найму.

§ 6. Договір житлового найму:
поняття, значення та відповідальність
за його невиконання

Стаття 61 ЖК України передбачає укладен­ня договору житлового найму приміщення. Право користуватися житлом реалізується на підставі дого­вору житлового найму.

Договір укладається письмово на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім'я видано ордер).

Типовий договір найму приміщення передбачає правила користування житлом, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Умови, що обмежують права наймача і членів йо­го сім'ї врозріз із законом, уважаються недійсними.

Житловим кодексом України передбачено, що особи несуть кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність згідно з законом, якщо вони винні:

в порушенні порядку прийняття на облік і зняття з обліку тих, що потребують житла, порядку надан­ня житла;

у недотриманні встановленого терміну заселення жилих приміщень;

у порушенні правил користування жилими при­міщеннями, санітарних правил утримання місць за-

гального користування, використання їх не за при­значенням;

у порушенні правил експлуатації житла, безгос­подарності в його утриманні;

у пошкодженні житла, устаткування та об'єктів благоустрою, а також у скоєнні інших правопору­шень, передбачених чинним законодавством.

§ 7. Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду

Як уже зазначалося, право користуватися
житлом реалізується на підставі договору житлового
найму.

Предметом договору найму житлового приміщен­ий може бути окрема квартира чи інше ізольоване жиле приміщення, що складається з одної чи де­кількох кімнат, або одноквартирний жилий буди­нок. Не може бути самостійним предметом договору житлового найму приміщення, яке хоч і являє со­бою окрему кімнату, але її розмір менший від уста­новленого для однієї особи, або є частиною кімнати чи кімнатою, що зв'язана з іншою кімнатою загаль­ним входом, а також підсобне приміщення (кухня, коридор, комірка та ін.).

Законодавство передбачає такі права та обов'язки наймача і членів його сім'ї: користуватися жилим і підсобними приміщеннями, санітарно-технічним та іншим обладнанням; залишати за собою житло н$ визначений законодавством термін у разі тимчасово­го виїзду; здавати частину житла в піднайом іншим особам; обмінювати жиле приміщення на інше; ви-_: магати розподілу чи об'єднання житла, надання до­даткового неізольованого житла (або ізольованого в межах передбаченої законом норми); вселення

інших осіб чи виселення їх на законних підставах тощо.

Поряд із широкими правами від наймача вима­гається і здійснення певних обов'язків: бережливе ставлення до найманого житла; додержання правил користування житлом; економне використання во­ди, електроенергії, газу, теплової енергії; недопу­щення порушень житлових прав інших суб'єктів та інших необхідних правил поведінки, що передбачені Типовим договором найму житлового приміщення.

У характеристиці оплати приміщення слід зважа­ти на оплату: жилого приміщення (площі); надлиш­кової жилої площі; пільги для певних осіб; тимчасо­во відсутніх наймачів; обчислення оплати; строки внесення плати і порядок стягнення заборгованості та ін.

Законодавство встановлює (статті 66—69, 70, 95, 101, 144, 162) плату за користування житлом і ко­мунальними послугами. Плата за житло в будинках державного і громадського фонду обчислюється ви­ходячи з загальної площі квартири. Норма загальної площі на одного мешканця встановлюється в розмірі 21 м^. Розмір плати встановлює Кабінет Міністрів України,

Наймач оплачує в одинарному розмірі ту-нлещу, яка не перевищує встановленої норми (ст. 66 ЖК України — 1,5 норми) з розрахунку на наймача і членів йогб сім'ї. Плата за користування площею понад установлену норму стягується в підвищеному розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Якщо згідно з законом загальна площа зберігаєть­ся за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї, така площа не вважається надлишковою.

Крім плати за житлову площу, стягується ще й плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електро- і теплову енергію) та інші послуги за за­твердженими в установленому порядку тарифами. Для певних категорій наймачів і членів їхніх сімей

 

законодавство передбачає пільги в оплаті жилої пло­щі та комунальних послуг. До таких законів від­носять:

1. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р.

2. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи" від 19 грудня 1991 р.

3. Закон України "Про статус ветеранів війни, га­рантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р.

4. Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. та ін.

Для окремих спеціалістів, які проживають у сіль­ській місцевості, законодавство передбачає користу­вання безоплатним житлом і паливом. Особи, які ко­ристуються житлом за договором піднайму, зобов'я­зані вносити квартирну плату в розмірі, що не перевищує розміру плати наймача. В разі переселен­ня наймача в інше житло на період капітального ре­монту наймач оплачує лише площу, яку фактично наймає.

Отже, законодавство регулює порядок, розмір і термін внесення квартирної плати за користування жилою площею і комунальними послугами.

Договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї та наймодавця. До випадків зміни договору найму відносять: за вимогою члена сім'ї наймача; за вимо­гою наймачів, які об'єдналися в одну сім'ю; в разі визнання наймачем іншого члена сім'ї; на вимогу наймача; на вимогу наймодавця.

Член сім'ї наймача може вимагати, за згоди ін­ших членів сім'ї, укласти з ним осібний договір най­му, якщо частина площі, відведена йому, може бути виокремлена у вигляді відрубного приміщення.

За незгоди інших членів сім'ї питання може бути вирішено в судовому порядку

Якщо громадяни, які мешкають в одній квартирі, об'єднаються в одну сім'ю, то вони мають право ви­магати від наимодавця укласти договір жилого най­му з одним із членів сім'ї. У разі відмови наимодав­ця справу може бути вирішено в судовому порядку.

Якщо члени сім'ї вимагають укласти договір жи­лого найму з іншим наймачем, за умови, що попе­редній наймач помер чи втратив право на житло, а наймодавець не погоджується, питання може бути вирішено в суді.

Наймач жилого приміщення за згодою всіх дорос­лих членів сім'ї може будь-коли зажадати припи­нення дії договору найму: в разі вибуття наймача і членів його сім'ї в інше місце на постійне проживан­ня; коли вибувають не всі члени сім'ї, то право на площу втрачають тільки ті, хто вибуває.

Договір житлового найму в будинках державного і громадського житлового фонду на вимогу наимо­давця може бути розірваний лише у випадках, уста­новлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що можуть об­валитися.

Виселення допускається лише у випадках, перед­бачених законодавством, і проводиться в судовому порядку. В адміністративному порядку з санкції прокурора можуть бути виселені лише громадяни, котрі самовільно зайняли жилі приміщення, або ті, які проживають у будинках, що можуть обвалитися.

§ 8. Користування службовими

жилими приміщеннями і гуртожитками

Службове жиле приміщення — це окрема
квартира чи кімната в комунальній квартирі, що за­
тверджена як службове житло і надається особам
які, з огляду на трудові відносини, мають проживати
за місцем роботи чи недалеко від нього.

До основних ознак службового житлового примі­щення слід віднести:

характер трудових відносин працівника, що дає право на користування службовим житлом;

жиле приміщення може бути розташоване в будь-якому будинку, але обов'язково за рішенням викон­кому міської (районної в місії) ради чи районної дер­жавної адміністрації повинно бути включене в пере­лік службових приміщень;

може існувати у вигляді квартири чи окремої кім­нати в квартирі;

має специфічний режим заселення і виселення наймача і членів його сім'ї.

Категорії працівників, які мають право на одер­жання і користування службовими жилими примі­щеннями, можуть бути різними. Основним критері­єм віднесення громадян до такої категорії працівни­ків є специфічний характер виконання трудових обов'язків, коли робочий день працівника розбитий на декілька частин невизначеної довготи, або коли необхідність виклику працівника на місце роботи може виникнути у будь-який час доби.

Перелік категорій працівників, яким може бути надане в користування жиле приміщення, визна­чається законодавством. У випадках, передбачених законодавством, Кабінет Міністрів України може ви­значити окремі категорії військовослужбовців, яким можуть бути надані в користування службові примі­щення (ст. 119 ЖК України).

Жилі приміщення, що виокремлюються як служ­бові, можуть бути в будь-якому будинку, в тому чис­лі громадського і кооперативного житлових фондів. У будинках, що належать колгоспам, надання жи­лим приміщенням статусу службових і встановлен­ня категорій працівників, які мають право на корис­тування такими приміщеннями, здійснюється за рі­шенням загальних зборів членів колгоспу чи зборів уповноважених, яке затверджується виконавчим ко-

мітетом міської (районної в місті) ради чи районною державною адміністрацією.

Жилі приміщення, надавані народним депутатам України на час постійної роботи у Верховній Раді України, вносяться в перелік службових і вилу­чаються з такого переліку за рішенням Комісії Вер­ховної Ради України з питань регламенту, депутат­ської етики і забезпечення діяльності депутатів (ст. 118 ЖК України).

Установлений законодавством порядок заселення і виселення не поширюється на службове житло.

Отже, чинне законодавство визначає порядок ви­знання житла службовим, категорію осіб, які мають право на одержання й користування житлом, а та­кож режим заселення такого житла і виселення з нього.

Жилі службові приміщення надаються в користу­вання у порядку, встановленому законодавством Ук­раїни, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління, кооперативної чи іншої громадської ор­ганізації. На підставі такого рішення виконавчий комітет міста (району в місті) чи районної державної адміністрації видає громадянинові спеціальний ор­дер, який і є єдиною підставою для заселення в службове жиле приміщення (статті 121—122 ЖК України).

Порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними визначається окремим Положенням, затвердженим Верховною Радою України (ст. 126^і ЖК України).

Законодавство не передбачає безпосередньої учас­
ті профспілкового комітету у винесенні рішення про
надання службового жилого приміщення в користу­
вання. Рівночасно орган профспілки має право здій­
снювати контроль за правильним наданням службо­
вого жилого приміщення.

Форма ордера для надання в користування служ­бового жилого приміщення встановлюється Кабіне-1 том Міністрів України.

Отже, законодавство України встановлює певний І порядок надання службового житла, який відріз­няється від іншого порядку надання житла на за-1 гальних підставах чи за пільгами.

Законодавство України закріплює порядок корис­тування службовими жилими приміщеннями. Щодо користування службовим житлом застосовуються правила договору найму жилого приміщення, за ви­нятком тих, що передбачені статтями 73—76, 79— 83, 85, 90, ч. 6 ст. 101, статтями 103—106 ЖК Ук­раїни.

Користувач службовим жилим приміщенням не має права на: бронювання такого приміщення (стат­ті 73—76); його обмін (статті 79—83, 85); вимогу на­дання йому жилого приміщення меншого розміру замість того, що він наймає (ст. 90); вимогу надання в постійне користування іншого жилого приміщен­ня в разі капітального ремонту будинку, в якому знаходиться службове приміщення (ч. б ст. 101); ви­могу змінити договір найму (статті 103—106).

Отож, законодавство поширює на осіб, які корис­туються службовим житлом, права та обов'язки, пе­редбачені Типовим договором найму житла, крім тих, що прямо передбачені законом.

У разі, коли працівник припинив трудові відноси­ни з організацією, виключений з членів колгоспу або вийшов із членів колгоспу за власним бажан­ням, він підлягає виселенню зі службового жилого, приміщення разом з усіма особами, які з ним меш­кають, без надання йому іншого жилого приміщен­ня (ст. 124 ЖК України).

Законодавство передбачає й випадки, коли особа не може бути виселена зі службового житла без на­дання їй та членам її сім'ї іншого приміщення. Це стосується: інвалідів війни та інвалідів із загалу ін­ших військовослужбовців, передбачених законодав-

ством; учасників війни; їхніх сімей; інвалідів рядо­вого й начальницького складу ОВС, які стали інвалі­дами під час виконання ними службових обов'язків; працівників, які відпрацювали в організації, що на­дала їм службове житло, більш як 20 років; осіб, які звільнилися з посади, що дає право на службове житло, але не звільнилися з організації; осіб, яких було звільнено через ліквідацію організації, за ско­роченням чисельності або штатів працівників; пен­сіонерів, інвалідів І та II груп і членів їхніх сімей; одиноких осіб, із якими мешкають неповнолітні ді­ти (ст. 125 ЖК України).

Законодавство передбачає, що в разі виселення осіб, зазначених у ст. 125 ЖК України, зі службо­вих приміщень житло, що їм надається, має відпові­дати вимогам, передбаченим ст. 11 ЖК України. Це означає, що воно повинно бути в межах того ж насе­леного пункту і відповідати встановленим санітарно-технічним нормам.

Отже, чинне законодавство регулює порядок при­пинення права користування службовим житлом і випадки, коли наймач і члени його сім'ї не можуть бути виселені без надання їм іншого житла, що від­повідає санітарним і технічним нормам.

Гуртожиток — особливий вид жилого примі­щення, що призначене для короткочасного прожи­вання здебільшого одиноких людей, які поселяють­ся у зв'язку з роботою на підприємстві, в установі та організації чи навчанням у навчальному закладі, яким це житлове приміщення належить. Як гурто­житки використовуються спеціально споруджені приміщення чи переобладнані для цих цілей будин­ки. Згідно з законодавством вони можуть бути заре­єстровані органом місцевої влади чи місцевого само­врядування.

Чинне законодавство вимагає будувати гуртожит­ки за типовими проектами; крім жилих кімнат, там мають бути приміщення для занять, культурно-ма-

сової роботи, побутового обслуговування та іншого комунального призначення.

За Типовим положенням про гуртожиток, що йо­го згідно зі ст. 131 ЖК України повинні затверджу­вати Кабінет Міністрів України, відповідні міністер­ства, державні комітети чи відомства за погоджен­ням із профспілками, керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів несуть персональну відповідальність за правильне викорис­тання гуртожитків. Сюди слід віднести: правиль­ність експлуатації та санітарний стан; підтримку в гуртожитках громадського порядку; організацію по­буту мешканців; проведення виховної роботи та ін.

Адміністрація зобов'язана: відкривати, обладну­вати й утримувати гуртожитки відповідно до затвер­джених правил; укомплектовувати їх білизною, меб­лями, ліжками та іншим інвентарем за встановле­ною типовою формою; своєчасно ремонтувати інвентар, обладнання, жилі, побутові та культурно-виховні приміщення.

Згідно з чинним законодавством утворюються спеціальні житлово-побутові комісії профспілкових комітетів, які повинні контролювати виконання правил підтримки належного стану в гуртожитках. На ці комісії покладено такі обов'язки: розроблення пропозицій із покращання житлових умов у гурто­житках; контроль за дотриманням чинних правил; контроль правильності плати за користування гурто­житками; роз'яснення мешканцям правил користу­вання гуртожитками, бережливого ставлення до майна та ін.

Отже, чинне законодавство закріплює певні права та обов'язки як мешканців гуртожитків, так і осіб, які організують їх експлуатацію.

Порядок надання житлової площі в гуртожитках
громадянам та іншим особам (без громадянства,
іноземним громадянам) передбачено ст. 128 ЖК
України.

 

Житлова площа в гуртожитку надається за спіль­ним рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, органу кооперативної чи іншої гро­мадської організації та відповідним профспілковим комітетом. На підставі такого рішення адміністрація підприємства, установи, організації видає особі спе­ціальний ордер, що є єдиним документом і підста­вою для вселення у надане жиле приміщення.

Нині порядок надання житлової площі в гурто­житку регулюється Типовим положенням про гурто­житок, що було затверджене наказом міністра жит­лово-комунального господарства Української РСР іще 21 грудня 1971 р.

Згідно з цим положенням усі гуртожитки підля­гають заселенню лише після дозволу санітарно-епі­демічної служби. Заселення гуртожитку заборо­няється: без санітарного паспорта; над установлену кількість місць; особам різної статі в одну кімнату; якщо на одну особу припадає менше ніж 6 м².

Отже, порядок надання житлової площі в гурто­житку регламентується законами та іншими норма­тивно-правовими актами.

Порядок користування житловою площею в гур­тожитках теж передбачений чинним законодав­ством. Правовий режим гуртожитків має свої особ­ливості. Деякі норми Житлового кодексу України або зовсім не застосовуються, або застосовуються частково.

Мешканці гуртожитків не мають права: обміню­вати своє жиле приміщення; переплановувати його; проживати з іншими членами сім'ї; заселяти в свою кімнату інших громадян і тимчасових мешканців.

Внутрішній розпорядок для мешканців гуртожит­ків установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації чи навчального закладу за уз­годженням із профспілковим комітетом.

За проживання в гуртожитку береться плата за встановленими розцінками. У гуртожитках для про-вення виховної, культурно-масової, фізкультурної

 

роботи і покращання побутових умов складаються Положення про раду гуртожитку. Гуртожиток об­слуговує спеціальний персонал (комендант, вихова­телі, чергові та ін.).

Гуртожитки можуть використовуватися і для сі­мейних громадян. Ці питання регулюються постано­вою Ради Міністрів УРСР та Української республі­канської ради профспілок "Про використання жи­лих будинків для малосімейних і тимчасове забезпечення жилими приміщеннями невеликих сі­мей" від ЗО вересня 1981 р. Постанову введено в дію з 1 січня 1982 р.

Житло в таких будинках надається адміністра­цією певних організацій за згодою осіб, яким надає­ться таке житло. Вони зберігають право стояти на квартирному обліку.

Особи, які припинили трудові відносини з підпри­ємством чи закінчили навчання, підлягають висе­ленню з гуртожитків без надання їм іншого житла.

Працівники, які припинили роботу на підприєм­стві за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни чи за скоєний злочин, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. У випадках, передбачених ст. 125 ЖК України, а саме: особи, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організа­ції, що надало (надала) їм гуртожиток, не менш як 10 років; звільнені з посади, але не припинили тру­дових відносин з організацією; звільнені через лікві­дацію організації, скорочення чисельності працівни­ків чи штату; пенсіонери за старістю, персональні пенсіонери, члени сім'ї померлого працівника, яко­му було надано гуртожиток; інваліди праці І та II груп, інваліди І та II груп із загалу військовослуж­бовців і прирівняних до них осіб; одинокі особи та неповнолітні діти, які мешкають разом із ними, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким особам надається житло чи інше жиле при­міщення, що знаходиться в межах того ж населено-

го пункту і відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.

Особи виселяються з гуртожитків і у випадках: зносу будинку; переобладнання його в нежилий бу­динок; якщо будинку загрожує обвалення. Особам, які мешкають у таких будинках, надається інший гуртожиток чи інше жиле приміщення.

Отже, чинне законодавство закріплює поняття гуртожитку, порядок його функціонування, надан­ня в гуртожитку житла громадянам, порядок ко­ристування таким житлом і порядок виселення осіб із гуртожитку з наданням їм іншого приміщен­ня та без надання такого.