Об'єкти цивільно-правових відносин



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Об'єкти цивільно-правових відносин



Об'єктом цивільних правовідносин є кон­кретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, на­лежать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.

Речі — це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності сус­пільства.

Речі поділяються на такі види:

• засоби виробництва (сировина, паливо, запасні частини, будівлі, засоби транспорту і зв'язку то­що) і предмети споживання (продукти харчу­вання, одяг, взуття, предмети побуту і т, д.);

• речі, що знаходяться в цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо ' вільної торгівлі; речі, обмежені в цивільному • обігу (мисливська зброя, деякі ліки тощо); речі, 1 вилучені з цивільного обігу (наркотичні речови- ни, дорогоцінні метали й каміння в сирому ви­гляді і т. ін,);

* індивідуально визначені (картина художника, подарунок тощо) і родові (цукор, мука, цегла і г ' под.);

• замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі);

• споживні (речі, що після споживання переста­ють існувати, — продукти харчування і т. ін.) та неспоживні (речі, що служать упродовж трива­лого часу, — автомобіль, будинок тощо);

• подільні (речі, які в разі поділу втрачають цільо­ве призначення, — телевізор, автомобіль і т. д.) та неподільні (хліб, цемент, рідина тощо);

• головні й належності (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього тощо);


• плоди (плоди фруктових дерев, приплід тварин і т. д.) і доходи (результат експлуатації власни­ком певної речі — гроші та ін.);

• рухомі (транспортні засоби і под.) та нерухомі (земля, будівлі, підприємства і т. ін.);

• гроші й цінні папери (акції, облігації, зобов'я­зання державної скарбниці, ощадні сертифіка­ти, векселі).

До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні по­слуги (скажімо, ремонт будинку, автомобіля).

Крім того, до них слід віднести результати інте­лектуальної творчості, що охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

Одним із об'єктів цивільних правових відносин є
особисті немайнові блага, до яких належать честь,
гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо. ,

§ 6. Здійснення цивільних прав
та виконання юридичних обов'язків

Здійснення суб'єктивного цивільного права — це реалізація його змісту через учинення уповнова­женою особою дій, що визначають можливість певної поведінки (приміром, суб'єктивне право особи на будь-яке майно надає їй можливість володіти, корис­туватися і розпоряджатися цим майном). Здійснення суб'єктивного цивільного права базується на принци­пі "дозволено все, що не заборонено законом". Водно­час це має відповідати моральним принципам і пра­вилам етики й не порушувати прав та інтересів інших осіб.

Суб'єктивне цивільне право може бути реалізо­ване як особисто, так і через інших осіб-представ-



Представництво, себто такі відносини, за яких угоду укладено представником від імені іншої особи, яку він репрезентує, створює для останньої відповід­ні права та обов'язки. Воно виникає, наприклад, з огляду на відсутність юридичної здатності або фізич­ної можливості в особи, яку репрезентують, вчиняти юридичні дії.

Представництво буває обов'язковим і добровіль­ним (договірним).

Обов'язкове представництво встановлюється за­коном (скажімо, представниками неповнолітніх мо­жуть бути батьки, всиновлювачі або опікуни).

Добровільне (договірне) представництво зале­жить від бажання конкретної особи, яку репрезенту­ють, і визначає повноваження представника вида­чею довіреності чи у формі договору. При цьому представник повинен діяти тільки в межах наданих йому повноважень.

Письмовим документом, що його видає одна особа іншій для представництва перед третіми особами, є довіреність, яка залежно від межі та змісту повнова­жень може бути разовою, спеціальною чи генераль­ною. Довіреність укладається лише в письмовій фор­мі. Строк дії зазначеного документа не може переви­щувати трьох років, а якщо його не зазначено, то довіреність є дійсною тільки протягом року.

Будь-яка угода укладається з метою досягнення певного бажаного результату, що його поставила пе­ред собою фізична чи юридична особа.

Предмет виконання юридичного обов'язку — це певні матеріальні або нематеріальні блага (наприк­лад, речі, послуги, результати інтелектуальної твор­чості тощо).

Суб'єктом виконання юридичного обов'язку е боржник, на якому лежить зобов'язання щодо вчи­нення певних дій і від якого кредитор має право ви­магати їх учинення. До зазначених суб'єктів слід та­кож віднести осіб, до яких звернуто вимогу закону


щодо заборони певної поведінки, а також осіб, які взяли на себе це зобов'язання добровільно.

Місце виконання цивільно-правових обов'язків визначається законом, договором або іншим норма­тивним актом. У разі його невизначеності виконан­ня здійснюється згідно з вимогами Цивільного ко­дексу України:

• зобов'язання, стосовні до передачі будівель та іншого нерухомого майна, виконуються за міс­цем їх знаходження;

• в разі грошових зобов'язань (окрім грошових зо­бов'язань юридичних осіб) виконання останніх здійснюється за місцем проживання кредитора на момент виникнення зобов'язання;

• за решти зобов'язань виконання здійснюється за місцем проживання боржника або за місцезна­ходженням юридичної особи — боржника.

Строки виконання цивільно-правових обов'язків — відтинок часу або конкретна дата, протягом якого чи до якої зобов'язання має бути виконане. Строк може бути встановлений у законі, в договорі, в рі­шенні суду чи арбітражного суду. У безстрокових зобов'язаннях строк визначається з моменту витре­бування. Невиконання боржником обов'язку в уста­новлений строк, тобто прострочення, призводить до негативних наслідків для суб'єктів виконання. При­міром, кредитор має право вимагати відшкодування збитків, спричинених простроченням. Якщо вико­нання цивільно-правового обов'язку внаслідок про­строчення втратило для кредитора інтерес, він має право відмовитися від прийняття простроченого ви­конання. Ризик випадкового настання неможливості виконання певного обов'язку переходить на винну в простроченні сторону.

Для належного і своєчасного виконання юридич­ного обов'язку цивільне право передбачає такі засо­би його забезпечення: неустойку, заставу, поруку, завдаток і гарантію.



Захист цивільних прав

Право на захист являє собою суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру Ті мож­ливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав, Воно виходить із конституційного положення: "Пра­ва і свободи людини і громадянина захищаються су­дом" (ст. 55 Конституції України).

У разі порушення цивільних прав конкретної осо­би їх захист здійснюється в порядку цивільного су­дочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним конодавством будь-яка заінтересована особа має пра-І во в порядку, встановленому законом, звернутися доі суду за захистом порушеного або оскарженого права| чи охоронюваного законом інтересу.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи:

визнання права (скажімо, права власності на певну річ);

• відновлення становища, яке існувало до момен­ту порушення права, та припинення дій, що по-; ; рушували права (наприклад, винна особа, яка 4 ! внаслідок протиправних дій пошкодила майно *ч- іншої особи, повинна відновити це майно та " припинити протиправну поведінку); 9'в • присудження до виконання обов'язку в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відпо­відно до договору не надало автомобіль під за­вантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати на­дання відповідних транспортних засобів);

• припинення або зміну правовідношення (на­приклад, із закінченням строку договору остан­ній втрачає чинність);

• компенсацію моральної шкоди;

• стягнення з правопорушника збитків, а у випад­ках, передбачених законом чи договором, — не­устойки (штрафу, пені);

• інші способи.


 

Зазначені способи захисту цивільних прав реалі­зуються з допомогою спеціальних засобів. Серед них передусім слід відзначити позовні, оскільки захист прав особи здійснюється через подання позову до суду (в разі, коли однією зі спірних сторін є грома­дянин, колективне сільськогосподарське підприєм­ство) чи арбітражного суду (коли спірними сторона­ми є юридичні особи). Іноді є можливим адміністра­тивний порядок захисту прав через звернення до відповідних адміністративних органів. Захист ци­вільних прав у випадках та в порядку, передбачених законодавством України, здійснюється також това­риськими і третейськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.

Крім спеціальних засобів захисту прав особи, ци­вільне право допускає виняткові засоби, до яких на­лежать необхідна оборона і крайня необхідність.

Необхідна оборона є вчиненням певних дій з ме­тою захисту інтересів чи прав особи, яка захищаєть­ся, або іншої особи, інтересів суспільства або держа­ви від суспільне небезпечного посягання способом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії зу­мовлені потребою негайного відвернення чи припи­нення посягання. Перевищення меж необхідної обо­рони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обста­винам захисту, тягне за собою відповідальність ли­ше у випадках, спеціально передбачених кримі­нальним законодавством України. Шкода, завдана нападникові внаслідок таких дій, не підлягає по­криттю.

Крайня необхідність — збіг обставин, що змушує особу вчинити одне правопорушення з метою запобі­гання більшому правопорушенню. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, за загальним прави­лом, має бути компенсована тим, хто її заподіяв. Але за певних обставин суд може зобов'язати третю



особу, в інтересах якої було вчинено шкоду, покрити її чи звільнити від відповідальності повністю або частково як заподіювача шкоди, так і третю особу.

§ 8. Поняття і форми власності в Україні

Власність — економічна категорія, що є од­ним із проявів суспільних відносин із приводу при­власнення матеріальних благ.

Право власності — сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпоряджен­ня майном.

Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті право власності — су­купність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпоряджен­ня майном.

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 люто­го 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти.

Зокрема, Закон України "Про власність" скла­дається з 8 розділів (57 статей):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Право виключної власності народу Ук­раїни.

Розділ III. Право індивідуальної власності.

Розділ IV. Право колективної власності.

Розділ V, Право державної власності.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності.

Розділ VII. Право власності інших радянських республік, Союзу РСР, інших держав, їхніх юридич-


них осіб, спільних підприємств та міжнародних ор­ганізацій.

Розділ VIII.Захист права власності.

У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володін­ня, користування і розпорядження майном.

Володіння — фактична наявність речі в господар­стві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (на­приклад, наявність в особи речі за правом власності) та незаконним (скажімо, володіння майном, добу­тим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, що во­лодіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування'— право вилучати з речей їхні ко­рисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).

Розпорядження — право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дару­вати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

Сукупність зазначених повноважень в особи дають підстави вважати її власником відповідного майна.

Розглядають такі форми власності:

власність народу України — надра землі, повіт­ряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

приватна власність — майнові та особисті не-майнові блага конкретної фізичної особи (жилі бу­динки, транспортні засоби, гроші, цінні папери, ре­зультати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого і виробничого призначення);

колективна власність — майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціону-



вання (майно колективного підприємства, коопера­тиву, орендного чи акціонерного підприємства, гос­подарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої гро­мадської організації, релігійної організації тощо);

державна власність — майно, необхідне для
виконання державою своїх функцій (наприклад,
єдина енергетична система, інформаційна система,
системи зв'язку, транспорту загального користу­
вання, кошти державного бюджету тощо). Державна
власність поділяється на загальнодержавну та влас­
ність адміністративно-територіальних одиниць (ко­
мунальну).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.130.97 (0.01 с.)