Основи авторського права в Україні

Наукова діяльність, література і мистецтво — основні напрями духовної творчості українського на­роду. Результати цих видів творчої діяльності є пред­метом правового регулювання авторського права, що являє собою сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин, які виникають унаслідок створення і використання творів літератури, мистец­тва та науки.

Законодавством України охороняються особисті немайнові та майнові права авторів та їхніх право­наступників, пов'язані зі створенням і використан­ням зазначених творів (авторське право), і права ви­конавців, виробників фонограм та організацій мов­лення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв'язку зі створен­
ням і використанням об'єктів авторського права і су­
міжних прав, регулюються Законом України "Про
авторське право і суміжні права" та іншими законо­
давчими актами України.

Чинним законодавством України охороняються твори у сфері науки, літератури і мистецтва. До них слід віднести такі: літературні письмові твори белет­ристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; музичні твори з текстом та без нього; драматичні, музично-драматичні твори, пан­томіми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульпту­ри, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва; твори архітектури; фотографії; твори прикладного мистецтва, якщо во­ни не охороняються спеціальним законом про про­мислову власність; ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки; сценічні обробки творів, фольклору, придатні для сценічного показу; переклади, адаптації, аранжу­вання, інші переробки творів та обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригі­нальних творів, на основі яких створено похідні тво­ри; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних да­них, включно з базами даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці з добо­ру, координації чи впорядкування змісту без заподі­яння шкоди охороні творів, що входять до них, та інші твори.

Охороні підлягають як обнародувані, так і необ-народувані твори в царині науки, літератури і мис­тецтва, незалежно від їх призначення, жанру, пози­тивних якостей, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також спосо­бу відтворення, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

При цьому твір уважається випущеним у світ (опублікованим), якщо він виданий, публічно вико­наний, публічно показаний, переданий по радіо, те-

лебаченню чи в будь-який інший спосіб повідомле­ний невизначеному колу осіб.

Охорона авторського права на твори в царині нау­ки, літератури і мистецтва надається:

• авторам незалежно від громадянства і постійно­го місця проживання, твори яких уперше опуб­ліковані чи неопубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України;

• авторам, твори яких уперше опубліковані в ін­шій країні та протягом ЗО днів після цього опуб­ліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;

• авторам, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території Украї-,_: ни, незалежно від того, на якій території впер­ше було опубліковано їхні твори.

Авторам, незалежно від громадянства, твори яких уперше опубліковані чи неопубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.

Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор, тобто особа, зазначена як автор на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому по­рядку не буде доведено іншого.

Нерідко твори створюються спільною творчою працею декількох осіб, які визнаються співавтора­ми, відносини між якими визначаються угодою, ук­ладеною між ними. При цьому право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. У разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку. Винагорода за вико-; ристання твору належить співавторам у рівних част­ках, якщо в угоді не передбачається іншого.

Виникнення і здійснення авторських прав не ви­магають виконання будь-яких формальностей. Осо­ба, яка має авторське право, для сповіщення про

свої права може використовувати знак охорони ав­торського права, який вміщується на кожному при­мірнику твору і складається з латинської літери С у колі ©, імені (найменування) особи, яка має автор­ське право, і року першої публікації твору.

Авторові належать як особисті (немайнові) права, так і майнові.

З-поміж особистих (немайнових) прав слід виріз­нити право: вимагати визнання свого авторства, зга­дування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти згадуван­ня свого імені, якщо він як автор твору бажає зали­шитись анонімом; вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору; протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора; на обнародування твору.

Характеризуючи майнові права, необхідно зазна­
чити, що автору чи іншій особі, яка має авторське
право, належать виключні права на використання
твору в будь-якій формі та будь-яким способом. Так,
їм належить виключне право дозволяти чи забороня­
ти: репродукцію творів; публічне виконання і пуб­
лічне сповіщення твору; публічний показ; будь-яке
повторне публічне сповіщення в ефірі чи по прово­
дах уже переданих в ефір творів, якщо воно здій­
снюється іншою організацією; переклади творів; пе­
рероблення, адаптації, аранжування та інші подібні
зміни творів; розповсюдження творів через продаж,
відчуження іншим способом або здавання в найнят­
тя чи прокат та іншої передачі до першого продажу
примірників твору; здавання в найняття після пер­
шого продажу, відчуження іншим способом примір­
ників аудіовізуальних творів, музичних творів у
нотній формі, а також творів, зафіксованих на фо­
нограмі або у формі, яку читає машина; імпорт при­
мірників творів.

Автор має право дозволяти чи забороняти вико­ристовувати свій твір й іншими способами.

Зазвичай, особа, яка має авторське право, може вимагати виплати винагороди за будь-яке викорис­тання її твору. Винагорода може здійснюватись у ви­гляді одноразового платежу (одноразова винагоро­да), у формі відрахувань (відсотків) за кожний про­даний примірник чи кожне використання твору або складатися зі змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення й використання твору встановлюються в авторському договорі, а також у договорах, що укладаються орга­нізаціями, які управляють майновими правами ав­торів на колективній основі, з користувачами.

Водночас чинне законодавство допускає можли­вість вільного використання твору без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела за­позичення.

Охорона авторського права діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. В окремих випадках для творів, обнародуваних анонімно чи під псевдонімом, термін охорони закінчується через 50 років після того, як твір було обнародувано.

Термін охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті ос­таннього співавтора. Термін охорони творів по­смертно реабілітованих авторів діє протягом 50 ро­ків після їх реабілітації.

Крім того, авторське право на твір, уперше опуб­лікований протягом ЗО років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опуб­лікування.

Дія терміну охорони, встановленого в зазначених випадках, починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце відповідні юридичні факти.

Слід мати на увазі, що право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню,

іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Всі майнові права авторів [крім особистих (немай-нових) прав] переходять у спадщину. При цьому спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Закінчення терміну дії авторського права на тво­ри означає їх перехід до суспільного надбання. Тво­ри, які ніколи не охоронялися на території України, також уважаються суспільним надбанням. Зазначе­ні твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. В цих випадках повинні зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому пере­крученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та­кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Майнові права можуть бути передані (відступле-ні) автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі. Автор або інша особа, що має авторське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Передача (від-ступлення) авторського права і видача ліцензії офор­мляються авторським договором.

Особисті (немайнові) права автора не можуть бути передані іншим особам.

Використання твору зазвичай допускається ви­ключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, яка має авторське право, крім випад­ків, передбачених чинним законодавством. При Цьому авторські договори повинні укладатись у письмовій формі, якщо законодавством не передба­чено іншого. Умови договору, що погіршують стано-

вище автора (його правонаступника) порівняно зі становищем, установленим чинним законодавством, є недійсними. Усі права на використання твору, не передані за авторським договором, зберігаються за автором.

Авторський договір уважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди щодо всіх суттєвих його умов (спосіб використання, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору та викорис­тання твору тощо). Якщо протягом обумовленого до­говором терміну твір не буде використано, автор має право вимагати відшкодування збитків. Умови дого­вору, що обмежують право автора на створення май­бутніх творів на цю тему чи в цьому жанрі, є недійс­ними.

Відтворення, розповсюдження та інше викорис­тання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примір­ників творів, фонограм, програм мовлення є пору­шенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, який здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивіль­ним і кримінальним законодавством.

З-поміж засобів правового захисту авторського права і суміжних прав цивільне законодавство ви­різняє такі:

• в разі використання чужого твору без договору з особою, яка має авторське право і суміжні пра­ва, недотримання умов використання творів та об'єктів суміжних прав, порушення особистих і _; майнових прав особи, які мають авторське пра-

_: во і суміжні права, можуть подати позов до суду чи арбітражного, третейського судів про понов­лення порушених прав через унесення відповід­них виправлень, публікацій у пресі про допуще­не порушення або іншим способом;

• суд, арбітражний суд має право постановити рі­шення чи ухвалу про заборону випуску твору,

виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і дротами, про припинення їх розповсю­дження, про вилучення, конфіскацію всіх при­мірників твору або фонограми та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, якщо буде достатньо даних про по­рушення авторського права і суміжних прав;

• суд, арбітражний суд може постановити рішен­ня про знищення чи відчуження всіх примірни­ків твору або фонограми, стосовно яких установ­лено, що вони були виготовлені або розповсю­джені з порушенням виключних прав осіб, які мають авторське право і суміжні права. Це сто­сується всіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, із допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мов­лення, а також матеріалів та обладнання, що використовуються для їх відтворення. У процесі реалізації правового захисту особи, які

мають авторське право і суміжні права, можуть

вимагати:

• відшкодування збитків, завданих їм через пору­шення авторського права і суміжних прав, включно з упущеною вигодою;

• вилучення і спрямування на їхню користь при* бутків порушника, одержаних ним завдяки по­рушенню авторського права й суміжних прав, замість відшкодування збитків;

• виплати компенсації, яка визначається судом, у сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заро­бітної платні, встановлених законодавством Ук­раїни, замість відшкодування збитків чи стяг­нення прибутків.

Окрім відшкодування збитків, стягнення прибут­ків суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10% од суми, присудженої судом на користь позива-

ча. Сума штрафів у встановленому законодавством порядку спрямовується до відповідних бюджетів.

Порушник авторського права і суміжних прав зо­бов'язаний також компенсувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Питання для самостійної перевірки знань

^ Дайте визначення цивільному праву та розкрийте його систему.

', *• Охарактеризуйте систему цивільного законодавства. ' ^ Дайте характеристику Цивільному кодексові України. ¹ *• Розкрийте зміст і склад цивільно-правових відносин.

*• Які е суб'єкти цивільно-правових відносин? Назвіть їхні властивості.

*• Що належить до об'єктів цивільно-правових відносин та які їхні види?

*• Який порядок здійснення цивільних прав та виконання ци­вільних обов'язків?

*• Охарактеризуйте способи захисту цивільних прав.

^ Що таке власність та які форми власності існують в Ук-\ раїні?

*• Які суб'єкти права власності є в Україні?

^ Охарактеризуйте способи здійснення захисту права власності.

^ Дайте визначення зобов 'язальному праву та охарактери­зуйте його систему.

^ Що таке зобов'язання та який його склад?

>• Які підстави виникнення та припинення зобов 'язань?

Ь- Охарактеризуйте форми та способи забезпечення Вико­нання зобов 'язань.

^ Дайте Визначення цивільно-правовому договору. Які його
Види?

^ Охарактеризуйте окремі види цивільно-правових договорів.

^ Які є підстави виникнення цивільно-правова)' відповідаль­ності та ТІ'види?

^ Охарактеризуйте поняття й порядок спадкування за за­коном.

^ Охарактеризуйте поняття і порядок спадкування за за­повітом?

> Що таке авторське право та які відносини воно регулює? ^ На ного поширюється охорона авторського права? ^ Які права має автор?

Глава XIII ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ

§ 1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання. Закон України "Про підприємства в Україні"

Господарське право — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері уп­равління економікою, виробництва та реалізації про­дукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Господарське право є комплексною галуззю пра­ва, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, цивіль­но-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Гос­подарське право і найближче до нього за змістом ци­вільне право співвідносяться як загальне і спеціаль­не. Цивільне право визначає загальні засади регулю­вання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а госпо­дарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяль­ності.

Специфіка господарських відносин полягає в по­єднанні організаційних і майнових елементів. Орга­нізаційний елемент пов'язаний з визначенням дер­жавою загальних умов і порядку здійснення госпо­дарської діяльності через установлення обмежень щодо монополій, єдиних правил обліку і звітності, державних контрактів і державних замовлень тощо.

Майновий елемент господарських відносин зумовле­ний тим, що вони безпосередньо пов'язані з суспіль­ним виробництвом та реалізацією продукції, вико­нанням робіт і наданням послуг в окремих галузях економіки.

Учасниками господарських відносин можуть бути:

• організації, створені для здійснення певних ви­дів господарської діяльності й зареєстровані як юридичні особи, та їхні структурні підрозділи;

• державні органи управління економікою — мі­ністерства, державні комітети, господарські об'­єднання;

• фізичні особи, офіційно зареєстровані як підпри­ємці;

• установи та організації, що є споживачами про­дукції, робіт, послуг;

• держава в цілому.

Господарське право, як і ряд інших галузей пра­ва, можна поділити на дві частини: загальну та особ­ливу. Загальну частину господарського права скла­дають правові інститути й норми, що стосуються та­ких питань: державні економічні програми, державне планування та державне замовлення; якість продукції, стандартизація та сертифікація; антимонопольні заходи; облік та звітність у сфері господарювання; ціни й ціноутворення. До особливої частини господарського права належать правові ін­ститути й норми, які регулюють конкретні форми (господарські товариства, кооперативи і т. ін.) та ви­ди (торгівля, будівництво тощо) господарської діяль­ності.

Комплексний характер господарського права зу­мовлює різноманітність його методів, тобто способів регулювання поведінки суб'єктів господарювання. До методів господарського права можна віднести такі:

• диспозитивний метод;

• метод рекомендацій;

• метод владних приписів,

 

Диспозитивний метод полягає в наділенні суб'­єктів господарювання правом у межах закону визна­чати напрями й форми господарської діяльності, ук­ладати угоди тощо.

Метод рекомендацій застосовується для м'якого впливу держави на господарську діяльність. Він мо­же реалізовуватися через установлення типових форм договірних відносин у певній сфері господар­ської діяльності, надання методичних рекомендацій щодо підготовки звітності, проведення розрахунків тощо.

Метод владних приписів є максимально жорст­ким способом регулювання господарських правовід­носин. Цей метод полягає в установленні загально­обов'язкових приписів здійснювати певні дії (прохо­дити державну реєстрацію, процедуру ліцензування діяльності тощо) або заборон (обмеження щодо моно­польного становища на ринку, здійснення соціальне небезпечних видів діяльності тощо).

Одним з основних джерел господарського права є Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. Закон містить 7 розділів (36 статей), де визначаються:

• поняття підприємства та його видів, об'єднань підприємств;

• порядок створення і реєстрації підприємства, створення відособлених підрозділів підприєм­цем-< ства, ліцензування видів його діяльності, власна нормативна база діяльності, тобто статут під­приємства;

^; • склад майна підприємства, порядок його утво­рення, права та обов'язки щодо володіння й ко-г ристування природними ресурсами, випуску й торгівлі цінними паперами;

• принципи управління підприємством, статус трудового колективу, його права щодо самовря­дування, порядок створення і повноваження ке­рівництва підприємства, загальні положення щодо укладення колективного договору;

• основні засади щодо створення й використання прибутку підприємства, трудових доходів його працівників, планування діяльності, встанов­лення цін, фінансування господарської діяльності, взаємовідносин з іншими підприємствами;

• -"''е основні засади соціальної діяльності підприєм­ства (забезпечення належних умов праці, медич­не страхування тощо);

• • державні гарантії забезпечення прав та інтересів підприємства, загальні положення щодо веден­ня обліку та звітності, комерційної таємниці, контролю за діяльністю підприємства та його відповідальності за порушення договорів і чин­ного законодавства, відносин із місцевими рада­ми народних депутатів;

• порядок і умови ліквідації та реорганізації під­приємств, задоволення претензій кредиторів.

§ 2. Господарські відносини.
Суб'єкти господарського права та їх види

Господарські відносини мають складний, розгалужений характер. За сферою господарської ді­яльності можна вирізнити групу видів господарських відносин. Це, зокрема, відносини у сферах:

• виробництва і реалізації продукції;

• закупівлі сільськогосподарської продукції у віт­
чизняних товаровиробників;

• капітального будівництва;

• транспорту й надання транспортних послуг;

• державного страхування;

• зовнішньоекономічної діяльності;

• державного планування економічної діяльності?
та формування державного замовлення;

• управління державним майном;

 

• державного управління та контролю у сфері під­приємницької діяльності (антимонопольні захо­ди, реєстрація та ліцензування, регулювання цін тощо).

Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учас­ників — суб'єктів господарського права. Суб'єкти господарського права, чи суб'єкти господарюван­ня, — юридичні або фізичні особи, які на основі юри­дична відокремленого майна безпосередньо здійсню­ють передбачену законодавством і статутом гос­подарську діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки.

Ознаками суб'єкта господарського права є наявність:

• певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська чи управлінська ді­яльність;

• юридичне відокремленого та закріпленого за суб'єктом майна (основні фонди, обігові кошти тощо) через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків у банках;

• господарської правосуб'єктності, тобто можли­вості набувати від свого імені майнові та особис­ті немайнові права, виконувати зобов'язання, виступати в судових органах.

Основна класифікація суб'єктів господарського права може бути здійснена за змістом їхньої діяль­ності. За цим критерієм вирізняють такі види суб'­єктів господарювання:

• підприємства та їх відокремлені структурні під­розділи;

• об'єднання підприємств;

• фінансові й посередницькі організації;

• органи державної виконавчої влади, що здійс­нюють управління економікою;

• фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підпри­ємства.

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в^/краї-ні. Це — самостійний статутний суб'єкт господа­рювання, який має права юридичної особи та здійс­нює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємство наділене правом здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не за­боронені законодавством України та відповідають статутові підприємства. Воно має самостійний ба­ланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, пе­чатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і по­слуг. Підприємство не може мати у своєму складі ін­ших юридичних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підпри­ємства в Україні" за критерієм форми власності під­приємства поділяються на індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні комунальні, дер­жавні, спільні підприємства, а також підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

За критерієм чисельності працівників та обсягу товарообороту вирізняють такий вид, як мале під­приємство. Віднесення підприємства до цієї катего­рії не залежить від форми власності. Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку ма­лого підприємництва" від 12 травня 1998 р. до ма­лих підприємств віднесено юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, із середньо-обліковою чисельністю працюючих за звітний період не більш як 50 осіб та обсягом виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік до 1 млн грн. Для малих підприємств у порядку, передбаче­ному законодавством України, застосовується піль­гове оподаткування.

Цим же указом виокремлено у окрему категорію за юридичним статусом мікропідприємства, тобто підприємства з середньообліковою чисельністю пра­цюючих за звітний період до 10 осіб та обсягом ви-

ручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) за рік до 250 тис. грн. Для мікропідприємств може застосовуватися спрощена система оподатку­вання, обліку та звітності, передбачена відповідним Указом Президента України від 3 липня 1998 р. Ця система передбачає:

• заміну сплати встановлених законодавством по­датків та обов'язкових платежів сплатою єдино-г? го податку в розмірі 6% обсягів виручки від реа-- лізації продукції (товарів, робіт, послуг);

• застосування спрощеної форми ведення доку­ментів бухгалтерського обліку та звітності.

Окрему категорію підприємств становлять оренд­ні підприємства, створені на базі оренди, володіння майном, необхідним для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, органі­зацій та їхніх структурних підрозділів, а також ок­реме індивідуально визначене майно державних під­приємств та організацій.

Слід особливо вирізнити такий вид колективного підприємства, як господарське товариство. Нині гос­подарське товариство є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм здійснення господар­ської діяльності в Україні та в інших країнах світу. Господарські товариства діють на підставі Закону України "Про господарські товариства" від 19 верес­ня 1991 р., в якому визначаються поняття, порядок створення і здійснення діяльності товариств, права та обов'язки їх учасників.

Господарське товариство — це підприємство, створене об'єднанням на засадах угоди майна та під­приємницької діяльності юридичних та/або фізич­них осіб. Господарське товариство являє собою само­стійну юридичну особу, діє згідно з установчим дого­вором і статутом, затвердженим його учасниками, має власну назву, рахунки в банку тощо. Підприєм­ства, що стали учасниками господарського товарист­ва, не ліквідуються як самостійні юридичні особи.

Господарські товариства розділяються на види за двома основними критеріями: способом формування та функціонування статутного капіталу і межами відповідальності учасників за зобов'язаннями това­риства.

За першим критерієм вирізняють акціонерні та неакціонерні товариства. Акціонерне товариство — це підприємство, яке засноване на установчому дого­ворі та статуті, має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вар­тості, і несе матеріальну відповідальність за зобов'я­заннями тільки майном товариства. Істотними озна­ками акціонерного товариства є формування статут­ного фонду за рахунок емісії та продажу акцій і наявність статусу емітента цінних паперів (акцій, облігацій). До неакціонерних належать товариства, які формують статутний фонд в інший спосіб, без випуску акцій чи облігацій.

Акціонерні товариства, своєю чергою, поділяють­ся на відкриті та закриті. Акції відкритих товариств розповсюджуються через відкриту передплату чи про­даж на біржі. У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються тільки між засновниками.

За межами відповідальності господарські това­риства поділяються на такі види:

• з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд розділено на частки, а учасники несуть відпові­дальність за боргами товариства в межах їхніх вкладів (частин) до статутного фонду;

• з додатковою відповідальністю. Статутний фонд також розділено на частки згідно з установчими документами, учасники відповідають за боргами товариства в межах їхніх внесків до статутного фонду, а якщо цих внесків недостатньо, то й належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного

учасника;

 

• повне. Всі учасники несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства усім їх-;> нім майном;

• командитне. Один або декілька учасників відпо­відають за зобов'язаннями товариства усім їх-iv нім майном, а інші учасники (вкладники) не­суть відповідальність лише в межах їхнього./• вкладу в майно товариства.

Досить поширеним і специфічним різновидом ко­лективного підприємства є кооператив — добровіль­не об'єднання фізичних і юридичних осіб через ство­рення іншої юридичної особи на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній вироб­ничій діяльності та обслуговуванні переважно чле­нів кооперативу.

Вступаючи до кооперативу, його члени роблять вступний внесок і пай. Вступний внесок здійснюєть­ся у грошовій формі для організації діяльності коо­перативу, включається в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається, тобто це — майновий внесок у створення та розвиток коопера­тиву через передачу майна, в тому числі грошей, майнових прав, земельних ділянок тощо. Частина доходу кооперативу (кооперативні виплати) розподі­ляється між його членами пропорційно їхній участі в накопиченні цього доходу.

Кооператив відповідає за його зобов'язаннями усім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів коо­перативу.

За характером діяльності кооперативи розділяю­ться на виробничі та обслуговуючі. Виробничі коопе­ративи здійснюють господарську діяльність на за­садах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи (переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні тощо) створюють-

ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА...

ся для надання послуг переважно членам кооперати­ву і не ставлять метою отримання прибутку.

Суб'єктами господарського права є також відособ­лені підрозділи підприємств (філіали, представницт­ва, відділення тощо). Такі підрозділи створюються підприємствами для здійснення певних видів госпо­дарської діяльності та реєструються за їх місцезна­ходженням у порядку, передбаченому для реєстрації підприємств. Вони діють згідно з положенням про них, затвердженим підприємством, і можуть відкри­вати в банках поточні й розрахункові рахунки. Під­розділи підприємства не реєструються як юридичні особи.

Об'єднання підприємств — це господарська орга­нізація, створена на добровільних засадах двома чи більше підприємствами для здійснення виробничої, наукової, комерційної та інших видів діяльності. Об'єднання діють на основі установчого договору та статуту і мають статус юридичної особи.

Рішення про створення об'єднання обов'язково погоджується з Антимонопольним комітетом Украї­ни, щоб не допустити надмірної монополізації пев­ної сфери господарської діяльності. Підприємства, що створили об'єднання, зберігають права юридич­ної особи. Об'єднання не відповідає за зобов'язання­ми підприємств, які його створили, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчими документами.

Згідно з законодавством України підприємства можуть створювати такі види об'єднань:

• асоціацію — договірне об'єднання, створене з метою координації господарської діяльності без права втручання у виробничу чи іншу господар­ську діяльність її учасників;

• корпорацію — договірне об'єднання, створене на
основі поєднання виробничих, наукових і ко­
мерційних інтересів учасників, якому делегова­
но певні повноваження у сфері управління
їхньою діяльністю;

• консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для до­сягнення спільної мети;

. • концерн — статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних органі­зацій, банків тощо на основі певної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Згідно з законодавством в Україні можуть ство­рюватися й інші об'єднання за галузевим, територі­альним та іншими принципами.

Особливий вид об'єднання підприємств станов­лять промислово-фінансові групи, діяльність яких регулюється Законом України "Про промислово-фі­нансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 р. Промислово-фінансова група — це об'єднання про­мислових, сільськогосподарських підприємств, бан­ків, наукових і проектних установ та організацій усіх форм власності для здійснення спільної діяль­ності й отримання прибутку, які створюються за рі­шенням Уряду України на певний термін із метою реалізації державних програм розвитку пріоритет­них галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, в тому числі програм згідно з міждержавним договором. Промислово-фінансова група не має статусу юридичної особи. Від її імені діє головне підприємство групи, створене згідно з за­конодавством України, яке виготовляє кінцеву про­дукцію, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно репрезентує інтереси групи в Україні та за її межами.

Згідно з законодавством України підприємства мають право створювати торгово-промислові пала­ти — недержавні неприбуткові самоврядні організа­ції, які об'єднують юридичних осіб, фізичних осіб— підприємців, та їх угруповання. Основним зав­данням торгово-промислових палат є сприяння розвиткові економіки, створенню сучасних промис­лової, фінансової та торговельної інфраструктур, поширенню всіх видів законної підприємницької ді-

яльності, посиленню зв'язків між українськими під­приємцями та підприємцями інших країн.

Третім видом суб'єктів господарювання є фінан­сові й посередницькі інституції — банки, інвести­ційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спіл­ки, страхові компанії, довірчі товариства, біржі то­що, їхньою відмінною рисою є належність до інфраструктури ринку, тобто сфери обслуговування діяльності виробничих підприємств.

Органи державної виконавчої влади, що здійсню­ють управління у сфері економіки, складають чет­вертий вид суб'єктів господарювання. До таких ор­ганів належать:

• міністерства й відомства, що здійснюють галузе­ве та міжгалузеве управління (Міністерство еко­номіки, Міністерство фінансів, Антимонополь-ний комітет України тощо);

• головні управління, управління, комітети, Іце-партаменти у складі місцевих рад народних де­путатів і місцевих державних адміністрацій, що здійснюють управління економікою на місцево­му рівні;

• органи управління державними господарськими об'єднаннями, які діють у певній сфері промис­ловості, транспорту, зв'язку тощо. Ці суб'єкти, на відміну від суб'єктів інших видів, не виготовляють і не реалізують товарів, не викону­ють робіт і не надають послуг, їхня участь у госпо­дарському процесі полягає у здійсненні управлін­ського впливу на діяльність суб'єктів господарюван­ня через:

• розміщення серед них державних замовлень;

• установлення загальнообов'язкових правил і нормативів щодо господарської діяльності;