Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна

Законність — явище багатогранне, її роз­глядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукуп­ність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності та ін.

Передусім спинімося на законності як режимі точного виконання чинного закону, бо закон лише тоді має соціальну цінність, коли він виконується. Звідси законність — це правовий режим точного ви­конання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості й правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки лю­диною, державою і громадянським суспільством. Основними засадами законності вважають:

• зверхність закону в системі нормативних актів;

• єдиність законності;

• незаперечність закону в соціальній практиці;

• реальний характер законності;

• забезпечення прав людини;

• невідворотність відповідальності за правопору­шення;

• взаємозв'язок законності й доцільності, закон­ності й культурності, законності й справедли­вості та ін.

В Україні діє принцип зверхності права (правово­го закону). Найвища юридична сила належить Кон­ституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Кон­ституцією та правовими актами Автономної Респуб­ліки Крим) не повинні суперечити Конституції Ук­раїни. Відносно громадян діє принцип: "дозволено все, що не заборонено законом". Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом "дозволено лише те, що визна­чено законом".

Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права.

Незаперечність закону в соціальній практиці ха­рактеризується тим, що ніхто не може скасувати за­кон, окрім органу, який його прийняв.

Реальний характер законності має місце тоді, ко­ли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.

Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в ін­тересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності.

Невідворотність відповідальності за правопору­шення. Кожне скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоби винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоби жодне правопорушення не залишалося нерозкритим.

Взаємозв'язок законності й доцільності. Закони та — на їхній основі — підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороня­ти все, що недоцільно для громадянського суспіль­ства і суспільних інтересів. Закон не повинен захи­щати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути до­цільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв'язок законності й культурності. За відсутності єдиної законності нема й культурності. Ці два поняття обумовлюють одне одного. Якщо не­ма достатньої культурності, то нема й достатньої за­конності.

Взаємозв'язок законності й справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а та­кож його втілення в повсякденне життя мають спи­ратися на справедливість.

Законність і демократія. Демократія (в перекла­ді з грецької — народовладдя) означає:

• широку участь громадськості в управлінні спра­вами держави й суспільства;

• підвищення активності політичних партій і гро­мадських організацій, інших громадських об'єд­нань;

• зміцнення правової основи державного та сус­пільного життя;

• утвердження прав і свобод громадян і людини;

• свободу інформації та постійне врахування гро­мадської думки;

• вдосконалення системи державних органів і ор­ганів місцевого самоврядування.

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза зако­ном, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, її норми — прямої дії. Решта правових актів не повинні суперечити Кон­ституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядуван­ня, їхні посадові особи мають діяти в межах їхньої компетенції.

Результатом законності визнають правопорядок. Це — реалізовані правові норми в системі суспіль­них відносин, у яких діяльність суб'єктів права є правомірною.

Правопорядкові притаманні такі вимоги: непорушення загальноправових заборон; безперешкодне здійснення правового становища людини і громадя­нина, державних і громадських організацій, їхніх об'єднань; реалізація учасниками правовідносин суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'яз­ків; невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов'язків, по­рушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов'язані та­кі юридичні категорії, як суспільний порядок, гро­мадський порядок, дисципліна.

Суспільний порядок — реальний порядок сус­пільних відносин, що відповідають не тільки нор­мам права, а й іншим соціальним нормам.

Громадський порядок — порядок у громадських місцях.

Дисципліна — своєчасне і точне виконання ви­мог, що випливають із нормативних та індивідуаль­но-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм. Розрізняють такі її види: державна, партійна та гро­мадських організацій, виробнича, трудова, військо­ва, навчальна, екологічна та ін.

Отже, законність, як режим відповідності сус­пільних відносин чинним законам (іншим норматив­но-правовим актам), що утворюється завдяки їх здійсненню суб'єктами права, характеризується пра­вопорядком.

Дисципліна, як режим відповідності суспільних відносин наявним соціальним нормам, що утво­рюється завдяки їх здійсненню всіма соціальними суб'єктами, характеризується громадським поряд­ком.

Гаранти законності — засоби та умови, з допо­могою яких держава забезпечує повне й послідовне здійснення її вимог. Розрізняють загальні та спеці­альні гарантії.

Загальні гарантії — економічні, політичні, ідео­логічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії — спеціальні юридичні засо­би та умови, що реально забезпечують вимоги закон­ності. До них належать: виявлення правопорушень; попередження правопорушень; припинення непра­вомірних діянь, що почали скоюватися; засоби за­хисту від правопорушень; засоби відтворення пору­шеної законності; юридична відповідальність.

До юридичних умов слід віднести: вдосконалення правової системи, повноту, непротиріччя, рівень розвитку чинного законодавства, правосвідомості й правової культури; ефективну систему контролю й нагляду за законністю; якісну та ефективну роботу юридичних органів; високоефективний державний примус тощо.

Отже, законність забезпечується системою га­рантій.

Право громадян України на захист є однією з га­рантій зміцнення законності. Згідно з чинною Кон­ституцією України права і свободи людини і грома­дянина захищаються судом (ст. 55). Зміст цього права криє в собі: гарантовану можливість на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право звертатися за за­хистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ра­ди України з прав людини; можливість звертатися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжна­родних організацій, членом або учасником яких є Україна; суб'єктивне право будь-якими не забороне­ними законом засобами захищати свої права і свобо­ди від порушень і протиправних діянь.

Це право деталізується нормами галузевого зако­нодавства: кримінального, адміністративного, ци­вільного та ін. Кримінальне законодавство забезпе­чує охорону і захист життя, здоров'я, свободи, честі й гідності особи. Кримінальний кодекс України пе­редбачає відповідальність за вчинення злочинів: проти життя; проти здоров'я; статевих; що створю­ють небезпеку для життя і здоров'я людини; що по­сягають на особисту свободу; проти честі й гідності особи.

Особисте майно також захищається криміналь­ним законодавством (наприклад, злочини проти осо­бистої власності громадян і кримінальна відпові­дальність за них).

За Конституцією України, "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину". Там зазначено: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним ви­роком суду" (ст. 62).

Отже, компетентні органи мусять довести вину людини, яка вчинила злочин, а обвинувачений має право на захист (ст. 63). "Суд, прокурор, слідчий і особа, що проводить дізнання, зобов'язані забезпе­чити обвинуваченому можливість захищатися вста­новленими законом засобами і способами від пред'явленого йому звинувачення і забезпечити охо­рону його особистих і майнових прав" (ст. 21 КПК України).

Право на захист забезпечується й за розгляду справ про адміністративні правопорушення. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, може користуватися юридичною допомогою адвоката (ст. 268 КпАП України).

Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядку мають громадяни та організації в цивільно­му процесі. Названі суб'єкти мають право вимагати від суду спростування відомостей, що ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відо­мості, не доведе, що вони відповідають дійсності (сто 7 ЦК України). Захист цивільних майнових і зв'язаних з ними особистих немайнових прав здій­снюється в установленому порядку арбітражним або третейським судом. В окремих (передбачених зако­ном) випадках захист названих прав може здійсню­ватися товариськими судами, профспілковими та ін­шими громадськими організаціями, а також в адмі­ністративному порядку.

Отже, чинне законодавство України передбачає право громадянина на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особистої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у судовому, адміністра­тивному та іншому порядку.

Одним із способів здійснення такого права є право людини на скаргу. Згідно з чинним законодавством можуть бути оскаржені дії службових осіб, держав­них і громадських органів в адміністративному і су­довому порядку. Шкода, заподіяна незаконними діями цих суб'єктів під час виконання ними їхніх обов'язків, повинна бути компенсована. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. регулює можливості людини і громадянина щодо практичної реалізації конституційного права оскарження вищезгаданих дій чи бездіяльності по­садових осіб. Ці положення деталізуються Законом України "Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу Ук­раїни" від 31 жовтня 1995 р. На основі названих змін до суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповнова­жений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України "Про Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. передбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захистити суб'єктивні права з допомогою механіз­мів, що діють в Україні, людина має можливість звернутися за захистом її прав до міжнародних судо­вих установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. До таких механізмів належать:

1. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ГА ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 р. Декларацію прав людини. ГА ООН утворила такі ор­гани: Спеціальний комітет із деколонізації; Спеці­альний комітет проти апартеїду; Спеціальний комі­тет із розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права населення окупованих територій, та Комітет здійс­нення невід'ємних прав палестинського народу.

2. Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях, пов'язаних із порушенням прав людини.

3. Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд комітетів і комісій, а саме: Комітет із прав людини; Комісію зі статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію запобігання злочин­ності та кримінального правосуддя.

4. Комісія з прав людини (КПЛ ООН) є головним органом ООН, що опікується правами людини.

4.1. Підкомісія з питань запобігання дискриміна­ції та захисту меншостей, яка допомагає в роботі

КПЛ ООН.

5. Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна ор­ганізація праці (МОП); Освітньо-наукова та культур­на організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верховний комісар ООН та деякі інші.

Отже, в Україні захистові суб'єктивних прав лю­дини й громадянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, люди­на може захистити свої права з допомогою міжна­родних організацій та іншими не забороненими за­коном засобами.

Підводячи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:

1. Право, як і держава, має розглядатися в їхній постійній взаємодії, взаєморозвитку, взаємофункціонуванні,

2. Як самостійне явище право має свої поняття, ознаки, функції, форму і середовище здійснення.

3. Теоретичні знання про право сприяють оволо­дінню регулятивно-юридичними механізмами в по­всякденному житті, формують навички його прак­тичного застосування.

4 о Вміння користуватися правом допоможе актив­но здійснювати, охороняти і захищати права люди­ни в громадянському суспільстві.

Питання для самостійної перевірки знань

· Дайте визначення загальносоціального та юридичного права.

· Розкрийте соціальне регулювання суспільних відносин і роль у цьому права.

· Назвіть загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

· Розгляньте форму права.

· Охарактеризуйте складові внутрішньо)' форми (органі­зації) права.

· Дайте характеристику джерел права.

· Дайте визначення правовідносин.

· Покажіть співвідношення законності, правопорядку, сус­пільного порядку і дисципліни.

· Назвіть загальносоціальні та спеціально-юридичні гаран­тії законності.

· Охарактеризуйте право громадян України на захист.

Глава V

ОСНОВИ ПРАВОСВІДОМОСТІ,