Поняття соціального захисту та його види

У ст. 46 Конституції України зазначено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, част­кової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обста­вин, а також у старості". В цій же статті визначається мінімальний рівень такого забезпечення: "Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рі­вень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом".

Соціальне забезпечення визначається як система державних і суспільних заходів із матеріального за­безпечення громадян на випадок старості, інвалід­ності, хвороби, в разі втрати годувальника та в ін­ших установлених законодавством випадках.

У систему соціального забезпечення в широкому розумінні цього поняття входить і державне соціаль­не страхування робітників і службовців, яке здій­снюється зі спеціальних фондів, що створюються з внесків підприємств і установ.

Соціальний захист військовослужбовців, осіб, які мають особливі заслуги перед країною, працівників науки, письменників, композиторів, трудівників об­разотворчого мистецтва і деяких інших категорій, а також членів їхніх сімей здійснюється з бюджетних

асигнувань відповідних міністерств І відомств та їх­німи органами на місцях.

Поряд із державними формами соціального захис­ту існує соціальний захист коштом громадських ор­ганізацій.

Види соціального захисту різноманітні, але голов­ними з них є пенсії та допомоги. Важливе місце в системі заходів із соціального захисту посідає трудо­ве влаштування осіб, які частково втратили праце­здатність, та пов'язане з ним виробниче навчання і перекваліфікація в професійних школах і навчаль­них майстернях. Інваліди війни і праці, а також престарілі, які потребують догляду та не мають ро­дичів, за їх бажанням поміщуються в інтернати та будинки інвалідів на повне державне забезпечення; для інвалідів-дітей організовано спеціальні дитячі будинки. До інших видів соціального захисту відно­сять: надання путівок на санаторно-курортне ліку­вання, протезування, забезпечення колясками та ав­томобілями для інвалідів, допомогу з вагітності й пологів, за народження дитини, багатодітним та одиноким матерям і малозабезпеченим сім'ям, в яких є діти, і т. ін.

§ 2. Пенсійне забезпечення в Україні

Як забезпечити матеріально життя людини після виходу на пенсію? Адже у неї попереду зали­шається практично 20—ЗО років життя, а перехід до категорії пенсіонерів призводить до втрати нею по­точного джерела прибутку.

Держава розробляє спеціальні програми із соці­ального захисту прошарків населення пенсійного ві­ку. У цьому полягає один із головних аспектів її со­ціальної функції, оскільки пенсіонери становлять досить велику соціальну групу. Так, згідно з даними статистичного щорічника України за 1996 р. за кіль­кості всього населення 50, 9 млн осіб (на початок ро-

ку) пенсіонерів налічувалося 14,5 млн, або 28,5%. Із них: за віком — 10 587,0 тис., або 73,1%, з інвалід­ності — 1868,2 тис., або 12,9%, у разі втрати году­вальника — 1162,8 тис., або 8,0%, за вислугу ро­ків — 443,2 тис., або 3,1%, отримують соціальні пенсії 426,0 тис., або 2,9%.

Ясна річ, що держава не може не звертати уваги на таку численну категорію населення. Уряд гаран­тує соціальну захищеність пенсіонерів через призна­чення пенсій, а також регулярний перегляд їхніх розмірів зі збільшенням вартості мінімального спо­живчого кошика. Усі питання, пов'язані з пенсій­ним забезпеченням, регулюються конституційними нормами, Законом України "Про пенсійне забезпе­чення" від 5 листопада 1991 р. з відповідними до­повненнями і змінами та іншими законами.

Рівень і якість пенсійного забезпечення — важли­ва складова економічного та соціального становища населення країни. Систему пенсійного забезпечення складають:

• державне пенсійне забезпечення;

• комерційне пенсійне забезпечення. Державні пенсії поділяються на:

• трудові: за віком; з інвалідності; на випадок ут­рати годувальника; за вислугу років;

• соціальні.

Чоловіки мають право на державну пенсію по до­сягненні 60-річного віку і за стажу роботи не менш як 25 років, а жінки — по досягненні 55-річного ві­ку і за стажу роботи не менш як 20 років.

Пенсії з інвалідності призначаються особам, які повністю або частково втратили здоров'я, незалежно від того, коли настала інвалідність — у період робо­ти, до влаштовування на роботу чи після припинен­ня роботи.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого, які знахо­дилися на його утриманні. При цьому дітям пенсії

призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.

Пенсія за вислугу років установлюється для окре­мих категорій працівників, зайнятих на роботі, яка може спричинити втрату професійної працездатності до настання віку, що дає право на отримання пенсій (робітники локомотивних бригад, деякі категорії ро­бітників льотно-випробувального складу, морського, річкового флоту рибної промисловості, деякі катего­рії артистів театру та ін.).

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам, крім інвалідів дитинства, за відсутності права на трудову пенсію.

Закон передбачає і такий вид пенсії, як додатко­ва, що виплачується особам, які уклали договори добровільного страхування. Згідно з чинним законо­давством кожна працююча людина повинна бути в системі державного пенсійного страхування. При цьому, незалежно від форми власності підприєм­ства, одержуючи щомісячний дохід, вона робить обов'язкові відрахування до Державного пенсійного фонду. Нині ці відрахування становлять 1% від одержаного доходу.

Крім того, підприємство з обігових коштів відра­ховує в обов'язковому порядку 37% від фонду спо­живання, з яких 12% розподіляється органам соці­ального страхування, а 88% знову спрямовується на державне пенсійне страхування. Держава не в змозі вести облік відрахувань кожного індивіда через тех­нічні труднощі подібного обліку, тому в основу дер­жавного пенсійного страхування покладено так зва-^НУ угоду поколінь. Це означає: сьогоднішні платни­ки внесків фінансують сьогоднішніх пенсіонерів. Подібним чином будуються програми із соціального захисту населення розвинених країн світу.

Практика розвитку державного соціального стра­хування у США, Канаді, Японії, країнах Європи свідчить про те, що держава частково відмовляти-

меться від функції соціального страхувача, поступо­во перекладаючи її на комерційні організації.

Логічною заміною та надійною гарантією забезпе­ченої старості для громадян є недержавне пенсійне забезпечення.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на добровільній основі та на доповнення до держав­ної пенсійної системи. В його систему включаються:

• недержавні пенсійні фонди;

• страхові компанії;

• пенсійні каси підприємств;

• пенсійні рахунки банків.

Уже склалися певні правила проведення комер­ційного пенсійного страхування. За його умовами застрахованому виплачується щомісячна (щорічна) довічна пенсія або проводиться одноразова виплата по досягненні ним пенсійного віку. Страхувальни­ком може вважатися будь-який громадянин Украї­ни. Строк страхування (строк очікування пенсії) ви­значається як різниця між пенсійним віком страху­вальника і віком на момент укладення угоди страхування (враховується повна кількість прожи­тих років). Після закінчення строку страхування на­стає пенсійний період, протягом якого страхуваль­никові виплачується додаткова довічна пенсія. Роз­мір додаткової пенсії визначається страхувальником самостійно, з його фінансових можливостей. За на­дання страхового захисту застрахований сплачує страховій компанії страхову премію, яка залежить від розміру очікуваної додаткової пенси та визна­чається згідно з методиками розрахунків страхува­чів. Страхова премія може сплачуватися страхуваче­ві одноразово чи впродовж певного терміну, передба­ченого угодою страхування.

На відміну від державного пенсійного, комерцій­не страхування передбачає створення фонду майбут­ніх страхових виплат стосовно кожного індивіда. Цим забезпечується пропорційність між внесеними сумами і сумами виплат. Обумовлена страховим по-

лісом додаткова пенсія виплачується після закінчен­ня строку страхування, якщо страхувальник повніс­тю сплатив належні страхові внески. Одержувачем пенсії є страхувальник або його правонаступник.

Отже, комерційне пенсійне забезпечення надає працюючим громадянам і молоді реальну можли­вість забезпечити з допомогою створення фондів у страхових компаніях і пенсійних фондах бажаний рівень доходів після виходу на пенсію. Воно допов­нює державне пенсійне страхування і виступає по­ряд із ним невід'ємною частиною соціальної забезпе­ченості населення.

§ 3. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи

Чорнобильська катастрофа вплинула на до­лю двох мільйонів людей. У багатьох регіонах, на ве­личезних територіях виникли нові соціальні та еко­логічні умови. Україну оголошено зоною екологічно­го лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків чорнобильської катастрофи потребує за­лучення значних фінансових, матеріальних та науко­вих ресурсів. Згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи" від 19 грудня 1996 р. територія, що зазнала радіоактивного забруд­нення внаслідок катастрофи, поділяється на зони. Такими зонами є: зона відчуження; зона безумовного відселення; зона гарантованого добровільного відсе-лення; зона посиленого радіологічного контролю.

Підставою для відселення громадян із територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положен­ня Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного за-

бруднення. Етапи відселення визначаються Концеп­цією (ст. 4).

Виробництво, переробка й розміщення радіоак-тивно забрудненої продукції, включно з уведенням її як додаток до чистої сировини, за винятком продук­ції науково-дослідницького характеру, забороняєть­ся (ст. 7).

Особами, які постраждали внаслідок чорнобиль­ської катастрофи, є:

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС, громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

потерпілі від чорнобильської катастрофи — гро­мадяни, в тому числі діти, які зазнали впливу радіо­активного опромінення внаслідок чорнобильської катастрофи (ст. 9).

Держава зобов'язана відшкодувати шкоду, завда­ну громадянам за: пошкодження здоров'я або втрату працездатності; втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з чорнобильською катастрофою; матеріальні втрати.

На державу покладають зобов'язання щодо своє­часного медичного обстеження і визначення доз оп­ромінення учасників ліквідації аварії на Чорнобиль­ській АЕС та потерпілих від чорнобильської катаст­рофи (ст. 13).

Для забезпечення систематичного обстеження осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської ка­тастрофи, Міністерством охорони здоров'я України організується єдиний облік таких осіб і ведеться Державний реєстр (ст. 16).

У цьому реєстрі передбачено надання пільг за­лежно від категорій, до яких віднесено громадян. Таких категорій чотири. До загального переліку пільг можна віднести:

• безкоштовне придбання ліків за рецептами лі­карів;

• безкоштовне позачергове зубопротезування;

• щорічне медичне обслуговування;

• переважне право залишення на роботі в разі ви­вільнення працівників;

• позачергове забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов;

• оплата займаної житлової площі в розмірі 50%;

• позачергове безоплатне забезпечення автомобі­лем (за наявності відповідних медичних пока­зань або інвалідності І та II груп, а також за від­сутності в особистому користуванні автомобіля);

• першочергове придбання товарів підвищеного попиту;

• вступ поза конкурсом до вищих навчальних за­кладів, професійних навчально-виховних за­кладів (статті 19—24).

Потерпілим дітям та їхнім батькам надаються та­кі компенсації:

• повне державне забезпечення дітей до досягнен­ня ними шкільного віку (7 років);

• видача та оплата лікарняних листків із догляду за хворою дитиною віком до 14 років у розмірі 100%;

• безоплатний проїзд на всіх видах транспорту (крім таксі) дітям та особі, яка супроводжує хвору дитину, з правом позачергового придбан­ня квитків;

• щорічна виплата трьох мінімальних заробітних плат на кожну дитину-інваліда;

• надання додаткової житлової площі у вигляді кімнати для дитини, яка стала інвалідом внаслі­док катастрофи та потребує особливого нагляду (ст. ЗО).

Законом також передбачаються заходи, спрямова­ні на відновлення порушеного права громадян, ком­пенсацію втрат, яких вони зазнали внаслідок ка­тастрофи.

Компенсація громадянам України за втрачене че­рез евакуацію, відселення або самостійне переселен­ня майно включає: вартість будівель; вартість сіль-

ськогосподарських тварин; вартість плодово-ягідних насаджень; вартість хатнього майна тощо.

З урахуванням рівня радіоактивного забруднен­ня, складності робіт і умов праці законом передба­чається підвищення тарифних ставок від 20 до 100% (ст. 39).

Військовослужбовцям, які несуть службу на тери­торіях радіоактивного забруднення, підвищення оп­лати праці проводиться перерахуванням на оклади грошового утримання надбавок, передбачених ст. 39 цього закону (ст. 40).

Працівникам, відрядженим на будівництво об'єк­тів, пов'язаних із ліквідацією наслідків чорнобиль­ської катастрофи, замість добових виплачується 75% середньої заробітної плати за місцем основної роботи (ст. 41). Оплата праці працівників, зайнятих спеціальною переробкою, утилізацією, досліджен­ням сировини й матеріалів із підвищеною радіоак­тивністю, проводиться за підвищеними на 25% та­рифними ставками і посадовими окладами за умови розташування підприємства поза зонами радіоактив­ного забруднення і постійного рівня дози зовнішньо­го опромінювання на робочому місці понад 50 мілі­рентген на годину.

Крім того, Законом передбачається, що тим, хто працює на радіоактивне забруднених територіях, збільшується тривалість щорічної відпустки.

Статті цього розділу передбачають виплату одно­разових компенсацій інвалідам і сім'ям, які втрати­ли годувальника внаслідок катастрофи.

Щорічна допомога на оздоровлення надається працівникові за місцем роботи з наданням відпуст­ки, непрацюючим громадянам — органами, які ви­плачують пенсії, дітям — за місцем основної роботи одного з батьків.

Пенсії з інвалідності, що настала внаслідок ка­ліцтва чи захворювання, і пенсії на випадок утрати годувальника (державні пенсії) можуть призначати-

ся за бажанням громадянина з заробітку, одержува­ного за роботу в зоні відчуження у 1986—1987 рр.

Згідно з Законом, об'єднання громадян, постраж-далих внаслідок аварії на ЧАЕС, звільняються від усіх видів оподаткування та відрахувань до бюдже­ту, а їхні підприємства та організації — від податку з прибутку на суму, що спрямовується в ці громад­ські об'єднання для здійснення їхньої статутної ді­яльності.

Фінансування витрат, пов'язаних із введенням в дію цього Закону, здійснюється з коштів, що спря­мовуються на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи.

§ 4. Соціальний захист ветеранів війни

Основні положення статусу ветеранів війни, перелік їхніх пільг та гарантій визначає Закон Украї­ни "Про статус ветеранів втни, гарантії їх соціаль­ного захисту" від 22 жовтня 1993 р.

Цей Закон закріплює основні завдання, систему законодавства і дію міжнародних договорів у регу­люванні цього виду правовідносин, правовий статус ветеранів війни, гарантує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

До основних завдань Закону слід віднести: ство­рення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організацію соціального та ін­ших видів обслуговування; надання пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки та стану здо­ров'я тощо.

Щодо посилення захисту ветеранів війни Законом установлено можливість застосування норм міжна­родних договорів, у яких бере участь Україна.

Ветеранами війни, згідно з Законом, уважаються: учасники бойових дій; інваліди війни; учасники війни.

Учасниками бойових дій визнаються особи, які брали участь у виконанні бойових завдань із захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єд­нань, об'єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), в партизанських загонах і підпіллі та в інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час.

До інвалідів війни належать особи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії чи ка­ліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини, ви­конання інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язаного з перебуванням на фрон­ті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпіль­них організаціях і групах та в інших формуваннях у період Великої Вітчизняної війни чи з участю в бо­йових діях у мирний час.

Учасниками війни визнаються військовослужбов­ці, які в період війни проходили службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також особи, передбачені цим Законом. Для забезпечення гідного рівня життєдіяльності учасників війни вста­новлено систему пільг, які складають усю сукуп­ність соціальних гарантій з боку держави. До основ­них пільг слід віднести: безоплатне одержання лі­ків; знижку плати за житлову площу та комунальні послуги; безоплатний проїзд у міському пасажир­ському транспорті (крім таксі); можливість щорічно­го санаторно-курортного лікування, медичного наг­ляду, обстеження; позачергове забезпечення жит­лом; одержання позики на індивідуальне житлове будівництво тощо.

Передбачено також окремі пільги для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, та осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

Фінансування витрат, пов'язаних із введенням у дію цього Закону, здійснюється з коштів державного та місцевих бюджетів.

Підприємства, установи, організації, де працюва­ли ветерани війни, надають допомогу в організації та фінансуванні ритуальних послуг під час похован­ня ветеранів.

Могили ветеранів є недоторканними та охороняю­ться законом. Неповага до державних нагород, пам'ятників, обелісків, братніх могил, могил ветера­нів війни карається за законом.

Нагляд за додержанням і правильним застосуван­ням цього Закону здійснюється Генеральним про­курором України і підпорядкованими йому проку­рорами.